ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.03.2023Справа № 910/14637/22
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕНЛАНДІЯ НВП» (07320, Київська обл., Вишгородський р-н, село Сухолуччя, вулиця Травнева, будинок 1-Б) до Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" (01015, місто Київ, вул. Лейпцизька, будинок 1-А) про стягнення 89 669,13 грн.
без повідомлення (виклику) сторін,
26.12.2022 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕНЛАНДІЯ НВП» (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" (далі - відповідач) про стягнення 89 669,13 грн та була передана 27.12.2022 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення укладеного з позивачем договору поставки № 606/24/16-22 від 27.04.2022 не здійснив повну оплату за поставлений товар у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 89 669,13 грн. з яких: 78 288,00 грн - сума основної заборгованості, 4 054,25 грн збитки від інфляції, 785,02 грн - 3 % річних та пеню у розмірі 6 541,86 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2022 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
16.01.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого, останній наголосив, що у наслідок воєнного стану на території України відповідач по мірі можливостей виконує зобов'язання за Договором в повному обсязі і не ухиляється від такого виконання, однак надходження коштів до підприємства пов'язано із внесенням плати споживачами міста Києва за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які здійснюються несвоєчасно та не в повному обсязі, що й спричинило неможливість своєчасно розрахуватися із Позивачем за поставлений товар.
Окрім того відповідач просив зменшити розмір пені до 100,00 грн.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
27.04.2022 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 606/24/16-22, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю продукція для чищення (далі товар) за найменуваннями, в асортименті та за цінами, що вказуються в специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору, згідно заявок покупця в письмовому або електронному вигляді, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість на нижчезазначених умовах договору.
Згідно з пунктом 2.1 договору загальна сума договору складає 397368,00 грн. без ПДВ.
Датою поставки Товару вважається дата отримання Товару уповноваженим представником Покупця, що підтверджується його підписом на видатковій накладній (п. 3.7 договору).
У пункті 5.1 договору передбачено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються на підставі рахунку-фактури постачальника, який виписується у відповідності до заявки покупця до специфікації. Покупець здійснює оплату товару протягом 60 календарних днів з моменту отримання товару від постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність у відповідності до даного Договору та чинного законодавства України (п. 7.1 Договору).
Пунктом 7. 3 договору сторони передбачили, що покупець за даним Договором несе наступну відповідальність:
у випадку порушення виконання умов п. 5.1 Договору, Покупець сплачує пеню Постачальнику в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати.
Відповідно до пункту 11.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє по 31.12.2022. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що залишилися невиконаними.
До вказаного договору сторонами підписано специфікацію № 1 на суму 397368,00 грн.
Із матеріалів справи слідує, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 78 288,00 грн. згідно з підписаними обома сторонами видаткової накладної від 27.06.2022 № Вп-0000168 на суму 73980,00 грн та видаткової накладної від 27.06.2022 № Вп-0000170 на суму 4308,00 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з умов договору у відповідача настав строк зі сплати за отриманий товар - 26.08.2022.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 78288,00,00 грн.
У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховані: 785,02 грн - 3% річних та 4054,25 грн - інфляційних втрат.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останні здійснено арифметично вірно, у зв'язку із чим, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Окрім того позивач просив стягнути пеню у розмірі 6541,86 грн.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Пунктом 7.3. договору визначено, що у випадку порушення виконання умов п. 5.1 Договору, Покупець сплачує пеню Постачальнику в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати.
Відповідачем викладено у відзиві заперечення щодо нарахування пені, у зв'язку з введенням 24.02.2022 воєнного стану на території України.
Окрім того представник відповідача зазначив, що відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню, є правом суду, яке не залежить від результатів досудового врегулювання спору та згоди сторони-кредитора на таке зниження (постанова Верховного Суду від 19 вересня 2019 у справі № 907/532/18).
Враховуючи вищевикладене представник відповідача просив зменшити пеню до 100,00 грн.
Згідно Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-IX. В подальшому, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 № 2500-ІХ. Відповідно до Указу Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 № 2738-IX.
Таким чином, станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 19.02.2023.
Як вбачається з матеріалів справи договір поставки № 606/24/16-22 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений 27.04.2022, тобто під час воєнного стану.
Згідно приписів статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відтак відповідач підписуючи умови договору поставки був обізнаний з їх змістом та наслідками не виконання ним своїх зобов'язань.
Стосовно твердження відповідача, що основним видом доходу ПрАТ «АК «Київводоканал» є отримання плати за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а за даними Держстату: «на 31 грудня 2021 року заборгованість населення зі сплати за постачання та розподіл природного газу становила 33,7 млрд грн, за постачання теплової енергії та гарячої води - 26,5 млрд грн, за постачання та розподіл електричної енергії -7,6 млрд грн, за централізоване водопостачання та водовідведення - 6,3 млрд грн, за управління багатоквартирним будинком - 5,5 млрд грн, за надання послуг з вивезення побутових відходів - 1,2 млрд грн», а тому невнесення плати споживачами міста Києва за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення спричинило неможливість своєчасно та в повному обсязі розрахуватися із Позивачем за договором поставки від 27.04.2022 № 606/24/16-22, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Наслідки про які вказує відповідач виникли ще до введення воєнного стану в Україні.
Так, у відповідності до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, невнесення плати споживачами міста Києва за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а також відсутність у боржника необхідних коштів.
Враховуючи, що відповідачем не було здійснено оплату за поставлений товар ані повністю, ані частково, суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 233 Господарського кодексу України.
Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені у розмірі 6541,86 та визнано його арифметично вірним у зв'язку із чим, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за результатами розгляду справи позов задоволено повністю, судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" (01015, місто Київ, вул. Лейпцизька, будинок 1-А, ідентифікаційний код 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕНЛАНДІЯ НВП» (07320, Київська обл., Вишгородський р-н, село Сухолуччя, вулиця Травнева, будинок 1-Б, ідентифікаційний код 43527454) заборгованість у розмірі 89 669 (вісімдесят дев'ять тисяч шістсот шістдесят дев'ять) грн. 13 коп. з яких: 78 288 (сімдесят вісім тисяч двісті вісімдесят вісім) грн. 00 коп - сума основної заборгованості, 4 054 (чотири тисячі п'ятдесят чотири) грн. 25 коп. збитки від інфляції, 785 (сімсот вісімдесят п'ять) грн. 02 коп - 3 % річних, пені у розмірі 6 541 (шість тисяч п'ятсот сорок одна) грн. 86 коп. та судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2023.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ