Номер провадження 3/754/1440/23
Справа №754/2772/23
Іменем України
06 березня 2023 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Волчек Н.Ю., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фізичної особи-підприємця, зареєстрованої проживаючою за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 3 ст. 156 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАБ 888425 ОСОБА_1 , 24.02.2023 року, близько о 15 год. 00 хв. за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 103 у приміщенні продуктового магазину «ОК» здійснювала продаж одноразовими пристроями для куріння без марок акцизного податку.
Дії ОСОБА_1 працівниками поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення було кваліфіковано за ч. 3 ст. 156КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилась. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Про причини неявки суду не повідомила.
Так, ч. 3 ст. 156 КУпАП, передбачає настання відповідальності за торгівлю пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння з рук, з лотків, у приміщеннях або на територіях, заборонених законом, однак в протоколі зазначено, що у приміщенні продуктового магазину здійснювалася торгівля одноразовими пристроями для паління без марки акцизного збору, за що відповідальність передбачає ч.1 ст.156 КУпАП, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 156 КУпАП, оскільки наведене у протоколі порушення не охоплюєься складом правопорушення за ч.3 ст.156 КУпАП.
Ч. 2 ст. 251 КУпАП встановлено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02), справа «Малофєєва проти Росії» ( заява №36673/04). справа «Карелін проти Росії» (заява №926/08. рішення від 20.09.2016 р.).
Відповідно до положень пункту третього частини другої ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а тому покладення на суд обов'язків ініціювати збір доказів для доказування вини особи суперечить принципам об'єктивності та неупередженості суду при розгляді справи та є неприпустимим.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,- суди застосовують при розгляді справ «Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод» і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50-55 Рішення від 06.09.2005) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), n. 161, SeriesА заява № 25).
Крім того, у справі «PaulandAudreyEdwardsv. theUnitedKingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 8 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. В той же час, державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинності, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки, доказування є правом особи, а не її юридичним обов'язком. Також, відповідно усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За наведених обставин, оцінюючи наведені докази, безпосередньо досліджені судом у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 156 КУпАП.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає необхідним провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 156 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 156, 247, 283, 284 КУпАП, суддя -
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фізичної особи-підприємця, зареєстрованої проживаючою за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 3 ст. 156 КУпАП, закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду.
Суддя