Справа № 761/24684/22
Провадження № 2/761/766/2023
(з а о ч н е)
01 березня 2023 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Романишена І.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 12263,16 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході виконавчого провадження № 60316103 з виконання виконавчого напису № 6303 від 07.10.2019 року, виданим приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А. із заробітної плати позивача на користь ТОВ «Вердикт Капітал» було вирахувано в рахунок погашення заборгованості грошові кошти у розмірі 12263,16 грн. Позивач вказує, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.12.2021 року виконавчий напис № 6303, вчинений 07.10.2019 року приватний нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А. визнано таким, що не підлягає виконанню. Рішення суду набрало законної сили. Як зазначає позивач, її представник звертався до ТОВ «Вердикт Капітал» з листом щодо позасудового врегулювання спору та повернення коштів, проте кошти повернуто не було. Таким чином, оскільки грошові кошти набуті без достатньої правової підстави, виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, а тому на підставі статті 1212 ЦК України грошові кошти мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.
Ухвалою суду від 15.11.2022 року було відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У встановлений ухвалою суду від 15.11.2022 року строк відповідач відзиву щодо позовних вимог до суду не направив.
Відповідно до ч. 5 ст. 247 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін, суд, на підставі ч. 1 ст. 280 та відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 07.10.2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А. був вчинений виконавчий напис, який зареєстрований за № 6303 та за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором в розмірі 39234,25 грн.
Виконавчий напис був пред'явлений до примусового виконання та приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксана Анатоліївна відкрито виконавче провадження № 60316103.
В межах зазначеного виконавчого провадження постановою від 29.10.2019 року було звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника - ОСОБА_1 .
Як вбачається з відповіді приватного виконавця Клітченко О.А. від 27.12.2022 року № 6745, отриманої на виконання ухвали суду в частині витребування інформації про проведенні відрахування із заробітної плати та пенсійних виплат боржника у виконавчому провадженні № 60316103, станом на дату надання відповіді, в рамках виконавчого провадження стягнуто грошові кошти у розмірі 7 131, 74 грн., з яких 6435, 61 грн. - сума боргу за виконавчим документом, яка перерахована на рахунок стягувача, 400,00 грн. - витрати виконавчого провадження, 296, 13 грн. основна винагорода приватного виконавця.
Позивач не погодилась із виконавчим написом нотаріуса та звернулась до суду з позовом про визнання його таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.12.2021 року по справі 750/3802/20 виконавчий напис № 6303, вчинений 07.10.2019 року приватний нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А. визнано таким, що не підлягає виконанню. Рішення набрало законної сили 30.01.2022 року.
Стаття 1212 ЦК України визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення даної статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком подій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц викладено позицію про те, що: «зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала».
Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №910/16664/18: «Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не грунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.»
Згідно із постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20: "Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно".
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що виконавчий напис рішенням суду було визнано таким, що не підлягає виконанню.
Відповідач процесуальним правом подання відзиву на позовну заяву, не скористався, хоча був повідомлений про розгляд справи, та можливість подати свої заперечення стосовно позову. Доказів, які б свідчили про факт неотримання коштів в межах виконавчого провадження № 60316103 з виконання виконавчого напису нотаріуса, який в подальшому було визнано таким, що не підлягає виконанню, відповідачем до суду подано не було.
Тобто, з урахуванням встановлених судом обставин щодо визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відпали правові підстави для набуття стягувачем коштів в розмірі 6435,61 грн., примусово стягнутих на виконання виконавчого напису, який визнаний таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з чим, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
Зазначена позиція підтверджується зокрема Постановою ВС від 06.03.2019 р. по справі № 910/1531/18.
В той же час позивач не надала суду доказів, що вона оскаржувала постанови приватного виконавця, зокрема про звернення стягнення на заробітну плату та про стягнення винагороди приватного виконавця, а тому суд приходить до висновку що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксаною Анатоліївною на відповідній правовій підставі були отримані кошти як витрати виконавчого провадження в розмірі 400, 00 грн. та основна винагорода приватного виконавця - 296,13 грн.
Окрім того, з наданих позивачем доказів, а саме звітів про здійсненні відрахування та виплати КНП «Пологовий будинок» ЧМР відносно ОСОБА_1 за період 01.11.2019 року по 31.12.2020 року, не вбачається, що в межах виконавчого провадження № 60316103 з примусового виконання виконавчого напису № 6303 з її заробітної плати на користь відповідача було стягнуто грошові кошти на загальну суму 12 263, 16 грн.
При цьому, суд враховує те, що, згідно розділу X Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2832/5), контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою, в тому числі за заявою стягувача шляхом перевірки правильності та своєчасності відрахувань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами та фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, про що складається відповідний акт.
Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, в той же час суду не надано доказів скасування постанов приватного виконавця, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що рішенням суду, яке набрало законної сили, виконавчий напис нотаріуса був визнаний таким, що не підлягає виконанню, суд вважає, що набуття коштів відповідачем на підставі такого виконавчого напису, є абсолютно безпідставним як на час набуття, так і на моменту розгляду справи, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти в розмірі 6435,61 грн., які були стягнуті як сума боргу за виконавчим документом та перераховані на рахунок стягувача.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
З приводу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, між адвокатом Кравченко В.В. та позивачем ОСОБА_1 був укладений Договір про надання правової допомоги від 26.02.2020 року.
Відповідно до акту розрахунку від 01.11.2022 року, що є додатком до договору про надання правової допомоги від 26.02.2020 року та квитанції до прибуткового касового ордера від 01.11.2022 року вбачається, що позивач понесла витрати на правову допомогу відповідно до вказаного договору від 26.02.2020 року на загальну суму 6400,00 грн.
Суд вважає, що понесені позивачем витрати у зв'язку з пред'явленням позову та розглядом цивільної справи в суді, є обґрунтованими, та підтверджені наданими представником позивача документами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовної заяви, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 3 358 грн. 67 коп., судовий збір в розмірі 520 грн. 80 коп.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 141, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про стягнення безпідставно набутих коштів за виконавчим написом нотаріуса - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6 435 грн. 61 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 3 358 грн. 67 коп., судовий збір в розмірі 520 грн. 80 коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал»: 04053, м. Київ, вул.Кудрявський узвіз, 5 Б, код ЄДРПОУ 36799749.
Повний текст судового рішення складено: 01.03.2023 року.
СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА