СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/3846/23
пр. № 2-о/759/457/23
06 березня 2023 року Святошинський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Бабич Н.Д.,
при секретарі судових засідань Стеблецькому В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу у порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції (м. Київ), про встановлення факту народження дитини, -
Адвокат Юров В.П. 01.03.2023 р. звернувся в інтересах заявників з вказаною заявою до суду, в якій просять суд встановити факт народження дитини чоловічої статі - ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Севастополь, Україна, зазначивши даних про батьків, з метою подальшої реєстрації факту народження дітей в органах державної реєстрації актів цивільного стану з отриманням відповідного свідоцтва, оскільки, народження дітей відбулось на тимчасово окупованій території України.
Ухвалою суду від 03.03.2023 року відкрито провадження у справі.
В судове засідання адвокат Юров В.П. та заявники не з'явилися, в заяві адвокат просить розглянути дану заяву за їх відсутності.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився.
Суд, з'ясувавши обставини справи та дослідивши докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно п. 7 ч. 1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім'ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 317 ЦПК України Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду. У рішенні про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків. Згідно ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року. За приписами ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зі змінами, які набули чинності з 07.05.2022, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій як реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи "намібійський виняток" у справі "Кіпр проти Туреччини", ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що, виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі 235/2357/17 від 22 жовтня 2018 року.
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо народження людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
Встановлення факту народження або смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.
На підтвердження факту народження дитини заявниками надано наступні документи: копію виписки з карти розвитку новонародженого № 10/0998 від 29.03.2022 року, копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12.04.2022 року.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12.04.2022 р., ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Севастополь народився ОСОБА_3 . Батьки: мати - ОСОБА_1 , батько - ОСОБА_2 . Заявниця є громадянкою Російської Федерації, уродженка м. Нижньокамськ Республіки Татарстан, а заявник є громадянином України, що підтверджуєтьсякопіями паспортів заявників.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» новонароджена дитина заявниці є громадянином України як особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження є громадянином України. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 133 СК України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини. Відповідно до ч. 3 ст. 144 СК України реєстрація народження дитини провадиться державним органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Відповідно до ч. 1 ст. 145 СК України прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їх згодою.
Відповідно до ч. 1 ст. 146 СК України, ім'я дитини визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 147 СК України по батькові дитина визначається за іменем батька.
У зв'язку з чим, визначення імені дитини, її прізвища та по-батькові, буде здійснюватися заявником при реєстрації дитини в органах реєстрації актів цивільного стану, а не судовим рішенням, а тому вимоги заявника в цій частині задоволенню не підлягають.
Судом встановлено, що мати дитини є громадянка РФ, у закладі охорони здоров'я у місті Севастополь, Україна, ОСОБА_1 народила хлопчика про що їй було видано свідоцтво про народження, яке відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсним і не створює правових наслідків.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку про задоволення заяви, оскільки надані заявниками документи підтверджують факт народження дитини на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства.
Враховуючи, що заявники не мають можливості надати документи, необхідні для проведення державної реєстрації народження дитини, з метою захисту прав і свобод громадян України, якими є заявник та їх діти, суд приймає рішення на підставі всіх поданих доказів, в тому числі з урахуванням документів, які видані установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, та які, як виняток, приймаються до уваги судом та оцінюються разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку, бо законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, у зв'язку з чим вимоги заявника в частині, щодо встановлення факту народження дитини чоловічої статі ІНФОРМАЦІЯ_2 , підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 317 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту народження дитини, допустити до негайного виконання.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 260-268, 293, 294, 315, 316, 317, 319 ЦПК України, Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", суд, -
Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції (м. Київ) про встановлення факту народження дитини, - задовольнити.
Встановити факт народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянкою Російської Федерації, уродженкою м. Нижньокамськ Республіки Татарстан, місце проживання: АДРЕСА_1 , - дитини чоловічої статі, ІНФОРМАЦІЯ_2 , на тимчасово окупованій території України, у м. Севастополь, Україна, для проведення державної реєстрації народження дитини у відповідних органах реєстрації актів цивільного стану України. Зазначити, що батько дитини є - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України, місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Рішення підлягає негайному виконанню.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Суддя Бабич Н.Д.