1 березня 2023 року м. Чернівці
справа № 716/1323/22
провадження №22-ц/822/200/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.
секретар Петранюк Ю.Т.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Обґрунтовано позов наступним. 08.08.2009 року між ним та відповідачем укладено шлюб, який зареєстрований Виконкомом Дорошовецької сільською ради Заставнівського району Чернівецької області за актовим записом №4.
За час перебування у шлюбі у них народилася дочка: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказував, що їх шлюб носить виключно формальний характер. Протягом останніх майже двох років відношення з відповідачем погіршилось. В результаті чого, між ними зникло взаєморозуміння. Будь-які спроби примиритися не дали бажаних результатів, оскільки у них з відповідачем різні погляди на вирішення сімейних проблем. Зазначав, що вони не підтримують сімейно-шлюбні відносини, не мають спільного бюджету та не живуть однією сім'єю протягом одного року.
Дочка залишилася проживати разом із позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та є на повному його матеріальному забезпечені.
Просив розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 08.08.2009 року виконкомом Дорошовецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, актовий запис №04.
Також просив малолітню дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 08.08.2009 року виконкомом Дорошовецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, актовий запис №04 - розірвано.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу в частині вимоги про залишення проживання дитини разом з батьком - закрито на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20.12.2022 року скасувати частково і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу про залишення малолітньої дочки - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживати разом з батьком - ОСОБА_1 . В іншій частині рішення залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20.12.2022 року, в частині закриття провадження вимоги про залишення проживання дитини разом з батьком є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Суд не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Апелянт вважає, що суд помилково вирішив судовим рішенням (без ухвали) закрити провадження в частині вимоги про залишення проживання дитини разом з батьком, посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Позивач не погоджується із позицією суду і вважає, що має право на задоволення позовної вимоги про залишення дитини проживати разом з ним.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.08.2009 року, про що виконкомом Дорошовецої сільської ради Заставнівського району Чернівецької області вчинено актовий запис №04.
Сторони є батьками малолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим відділом РАЦС Заставнівського РУЮ Чернівецької області, актовий запис №22 від 17.03.2010 року.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції, керуючись ст.367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає в повній мірі.
Апеляційний суд переглядає рішення першої інстанції в частині закриття провадження вимоги про залишення проживання дитини разом з батьком. В іншій частині рішення не оскаржується.
Закриваючи провадження в частині вимоги про залишення проживання дитини разом з батьком, суд першої інстанції дійшов до висновку, про відсутність предмета спору, а отже вимога позивача про залишення проживання дитини з батьком унеможливлює її вирішення по суті, оскільки цим неможливо досягти завдання цивільного судочинства - ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав позивача.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним.
Нормами п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір між сторонами.
Логічно -граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову.
Із матеріалів справи, зокрема пояснень позивача, малолітньої дитини ОСОБА_3 , акту обстеження матеріально-побутових умов проживання родини ОСОБА_4 від 31.08.2022 року вбачається, що протягом останніх двох років, тобто з часу припинення шлюбних відносин між сторонами та їх окремого проживання, дитина ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 і за цей час питання про зміну або визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 як з боку матері так і з боку батька не порушувалось.
Також в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява відповідачки ОСОБА_2 від 09 листопада 2022 року про згоду на проживання її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .
Отже, дослідивши та оцінивши у сукупності вимоги за даним пред'явленим предметом спору апеляційний суд дійшов висновку, що між сторонами на момент звернення до суду та на момент вирішення справи у суді відсутній спір з приводу місця проживання їх спільної дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Статтею 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 СК України, в свою чергу, врегульовано процедуру визначення місця проживання дитини в разі наявності спору між батьками.
Так, відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Отже, з аналізу вищевказаних норм Сімейного кодексу України можна дійти висновку про те, що в разі якщо спір між батьками відсутній, місце проживання дитини визначається за згодою батьків, тобто в договірному порядку, а судом - лише за наявності між батьками спору.
Судом першої інстанції при розгляді справи враховані зазначені норми матеріального права.
Аргументи апеляційної скарги зводяться до суб'єктивного тлумачення заявником чинних норм законодавства України та незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.
Доводи апелянта про те, що суд помилково вирішив судовим рішенням (без ухвали) закрити провадження в частині вимоги про залишення проживання, не є підставою для скасування рішення. Судом не порушені норми процесуального права, оскільки вимога щодо залишення проживання дитини з батьком була заявлена позивачем разом із вимогою про розірвання шлюбу, яка була розглянута судом та ухвалено рішення по суті спору.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2022 року залишити без змін.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий І.Б. Перепелюк
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк