02 березня 2023 року м. Київ
Унікальний номер справи № 359/2522/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5988/2023
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Яковлєвої Л.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -
У березні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недостовірною і такою, що ганьбить гідність і честь негативну інформацію, поширену ОСОБА_2 наступного змісту: «ОБЕРЕЖНО!!! АФЕРИСТИ!!! Зверніть увагу ці особи займаються шахрайством. Користуючись складними життєвими обставинами беззахисних людей відбирають у них будинки, використовуючи різні шахрайські схеми, наприклад, підселяються як квартиранти та з часом стають власниками чужого майна. Я також стала жертвою цих цинічних аферистів. Після 26 років подружнього життя мій чоловік - ОСОБА_3 таємно подав на розлучення, як стало відомо пізніше з метою заволодіти нашим будинком. Між нами почався тривалий судовий процес по розподілу спільного майна (будинок і земельна ділянка), де він всіма силами намагався ввести в оману брехливою інформацією, підробляв документи та проплачував свідків. Суду знадобилось понад 2 роки для винесення законного рішення - розділити майно навпіл. Колишній чоловік незадоволений таким рішенням, оскаржив його в апеляції та паралельно здійснив злочин - незаконно відчужив (подарував) вдові ОСОБА_4 (яка була коханкою, а стала дружиною і в подальшому співучасницею його злочинів так як добре розуміла незаконність цього відчуження). Ці особи, перебуваючи у злочинній змові, мають на меті вижити з будинку мене, моїх дітей і малолітніх внуків, які проживають зі мною для подальшого термінового перепродажу. Не звертаючи увагу на те, що спір в суді триває і на будинок накладений арешт ОСОБА_4 вривається до будинку з сторонніми особами, погрожує, принижує та шкодить майно. А ОСОБА_1 , користуючись своїм положенням «власниці» відключає електропостачання від будинку, добре знаючи, що там живуть маленькі діти 2 та 6 років, навмисно залишає їх серед зими без світла, тепла і води в будинку. Такі їх вчинки говорять самі за себе. Я дуже вдячна за допомогу та підтримку службі у справах дітей, депутатам міської ради, меру, ДВС, поліції, РЕСу, непідкупним суддям, своєму адвокату і його команді та всім небайдужим людям!!!» та зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену нею недостовірну інформацію стосовно ОСОБА_1 , яка ганьбить честь і гідність позивача шляхом публікації спростування у соціальній мережі «Facebook» на сторінці відповідачки « ОСОБА_2 » та офіційного вибачення наступного змісту: «Спростування. Мною, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на моїй сторінці у соціальній мережі Facebook, була поширена недостовірна інформація стосовно ОСОБА_1 » та опублікувати на своїй сторінці текст резолютивної частини рішення на наступний день з моменту набрання ним законної сили.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 05 червня 2019 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 . До цього часу ОСОБА_1 перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , проте, їх шлюб було розірвано заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2017 року. Відповідач з моменту створення сім'ї позивача з ОСОБА_1 почала безпідставно створювати конфліктні ситуації та намагалася провокувати їх до прояву протиправних дій та негативного реагування. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач виявила у соціальній мережі «Facebook» на сторінці відповідача вказану вище неправдиву інформацію, а під текстом була розміщена фотографія позивача з чоловіком. Вказану інформацію було поширено іншими особами та у групах соціальній мережі «Facebook». Вказувала, що протиправні дії відповідача порушили її нормальні життєві зв'язки та завдали їй моральних страждань, у зв'язку з чим просила стягнути з відповідача на свою користь заподіяну моральну шкоду в розмірі 250 000 грн. 00 коп., а також заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 1585 грн. 50 коп. (т. 1 а.с. 1-6).
У листопаді 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кузьменко В.О. подав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказував, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження належності в соціальній мережі «Facebook» сторінки « ОСОБА_2 » саме їй. Також зазначила, що дійсно перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який вже розірвано і наразі тривають судові спори у справах: № 359/2582/17 за позовом ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя; № 359/550/20 за позовом ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком; № 359\10991/19 за позовом ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування домоволодіння та визнання права власності на частину. Відтак, обставини, зазначені у дописі, відповідають дійсності. При цьому, в публікації немає посилань ні на судові справи, ні на конкретних людей, або обставини, які можуть мати неправдиві відомості відносно позивача. Також посилаючись на те, що вказана інформація була поширена іншими особами у соціальній мережі «Facebook», таких осіб до участі у справі не залучила. Проте, пославшись на норми ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» та ст. 277 ЦК України вважає дані висловлювання оціночними та такими, що не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (т. 1 а.с. 88-93).
У грудні 2020 року позивач подала відповідь на відзив, у якому просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (т. 1 а.с. 96-100).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування матеріальної і моральної шкоди - відмовлено (т. 3 а.с. 34-43).
Не погодившись з рішенням суду, 30 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, у якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову (т. 3 а.с. 46-52).
На обґрунтування скарги зазначила, рішення суду є незаконним, судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Вважає помилковими висновки суду щодо відсутності доказів розповсюдження оспорюваної інформації саме відповідачем, оскільки у соціальній мережі «Facebook» кожен користувач без ідентифікації може створити будь-яку сторінку та публікувати тексти, коментарі тощо під вигаданим ім'ям. Проте вважає, що факт поширення інформації відповідачем був доведений, вказані інформація є негативною та неправдивою, носить стверджувальний характер і не є припущенням, оскільки в ній підкреслюється, що позивач та її чоловік ОСОБА_1 є аферистами, займаються шахрайськими схемами і перебувають у злочинній змові. При цьому, відповідач навела у поширеній інформації факти сімейних відносин, відомі лише їй. Звертала увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовляв у задоволенні клопотання про виклик до суду відповідача ОСОБА_2 для надання пояснень щодо обставин, які стосуються наявності її сторінки у соціальній мережі «Facebook».
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 зазначала, що рішення суду є законним та обґрунтованим, тому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін (а.с. 61-66).
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Дегтяренко В.Г. підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити. Представники відповідача ОСОБА_2 - адвокат Лук'янова Н.М., адвокат Кузьменко Г.В. заперечували проти скарги і просили її відхилити.
Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені повідомленнями особисто про що є відмітки працівників пошти, тобто належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення ОСОБА_1 підтвердив її представник - адвокат Дегтяренко В.Г., належне сповіщення ОСОБА_2 підтвердили її представники - адвокат Лук'янова Н.М., адвокат Кузьменко Г.В. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 3 а.с. 58-60, 73-74).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволеннюз наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме відповідач ОСОБА_2 є автором допису (інформації), розміщеного на сторінці соціальної мережі «Facebook» і що саме вона розповсюдила вказану інформацію.
Колегія суддів погодилася з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 08 серпня 1991 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2017 року.
05 червня 2019 року ОСОБА_1 та позивач ОСОБА_4 (після укладення шлюбу присвоєно прізвище - ОСОБА_4 ) зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 05 червня 2019 року Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області (т. 1 а.с. 8).
У позовній заяві ОСОБА_1 вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 виявила у соціальній мережі «Facebook» на сторінці відповідача ОСОБА_2 - « ОСОБА_2 » з відповідною інформацією про неї (працює в Do & Co, місце проживання - Бориспіль, номер телефону - НОМЕР_2 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) поширений нею допис наступного змісту: «ОБЕРЕЖНО!!! АФЕРИСТИ!!! Зверніть увагу ці особи займаються шахрайством. Користуючись складними життєвими обставинами беззахисних людей відбирають у них будинки, використовуючи різні шахрайські схеми, наприклад, підселяються як квартиранти та з часом стають власниками чужого майна. Я також стала жертвою цих цинічних аферистів. Після 26 років подружнього життя мій чоловік - ОСОБА_3 таємно подав на розлучення, як стало відомо пізніше з метою заволодіти нашим будинком. Між нами почався тривалий судовий процес по розподілу спільного майна (будинок і земельна ділянка), де він всіма силами намагався ввести в оману брехливою інформацією, підробляв документи та проплачував свідків. Суду знадобилось понад 2 роки для винесення законного рішення - розділити майно навпіл. Колишній чоловік незадоволений таким рішенням, оскаржив його в апеляції та паралельно здійснив злочин - незаконно відчужив (подарував) вдові ОСОБА_4 (яка була коханкою, а стала дружиною і в подальшому співучасницею його злочинів так як добре розуміла незаконність цього відчуження). Ці особи, перебуваючи у злочинній змові, мають на меті вижити з будинку мене, моїх дітей і малолітніх внуків, які проживають зі мною для подальшого термінового перепродажу. Не звертаючи увагу на те, що спір в суді триває і на будинок накладений арешт ОСОБА_4 вривається до будинку з сторонніми особами, погрожує, принижує та шкодить майно. А ОСОБА_1 , користуючись своїм положенням «власниці» відключає електропостачання від будинку, добре знаючи, що там живуть маленькі діти 2 та 6 років, навмисно залишає їх серед зими без світла, тепла і води в будинку. Такі їх вчинки говорять самі за себе. Я дуже вдячна за допомогу та підтримку службі у справах дітей, депутатам міської ради, меру, ДВС, поліції, РЕСу, непідкупним суддям, своєму адвокату і його команді та всім небайдужим людям!!!» (т. 1 а.с. 9-13).
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та її колишнім чоловіком ОСОБА_1 існує судовий спір щодо поділу майна (справа № 359/2582/17) (т. 1 а.с. 33-39).
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно із ч. 1 ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У ст. 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Згідно із ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
У пунктах 9, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
В Україні відсутнє окреме правове регулювання (спеціальний закон) Інтернет-ЗМІ. До таких правовідносин підлягають застосуванню: Конституція України, ЦК України, Закони України: «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації», «Про інформаційні агентства», «Про авторське право і суміжні права» тощо, а також міжнародні стандарти: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прецедентна практика Європейського суду з прав людини, Резолюція Ради ООН «Про сприяння, захист та здійснення прав людини в Інтернет (05.07.2012), Рекомендація КМРЄ щодо посібника з прав людини для Інтернет-користувачів (СМ/Rec(2014)6) тощо.
Верховним Судом України, Верховним Судом щодо визначення належного відповідача у разі поширення інформації в мережі Інтернет, яку позивач просить спростувати, сформовано сталу судову практику, у тому числі щодо фіксації (збір, надання) доказів, їх допустимість та достовірність, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту веб-сторінок, оцінки електронних доказів (копій) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52 гс 21, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18).
Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, зобов'язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірну інформацію про себе. Фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом «в» цієї частини (частина одинадцята статті 52-1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).
Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UA здійснюється недержавною організацією, функції якого здійснює об'єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» (частина третя статті 56 Закону України «Про телекомунікації», розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2003 року № 447-р «Про адміністрування домену.UA»). ОП «Український мережевий інформаційний центр» акредитувало Центр компетенції для надання послуг, пов'язаних із фіксацією поширення інформації в Інтернет.
Зазначена інформація та вказана правова позиція судам регулярно доводилися у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18; від 25 листопада 2020 року у справі № 753/7666/19, від 01 грудня 2021 у справі № 742/287/17 та інших.
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України 2004 року обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підтвердження того, що саме відповідач ОСОБА_2 зі своєї сторінки у соціальній мережі «Facebook» здійснила публікацію та поширила недостовірну інформацію про позивача, до позову було надано скріншоти Інтернет-сторінок з соціальної мережі «Facebook», не засвідчені належним чином.
У постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 924/242/18 Верховний Суд виклав висновки про те, що надані позивачем скріншоти (знімки з екрану комп'ютера ) з огляду на положення статті 96, відповідно до якої електронними доказами є інформація в електронному (цифровому) вигляді, яка містить дані про обставини справи, що подаються суду на електронних пристроях, слід розглядати як письмові докази. Процесуальні норми дозволяють подання таких доказів у паперових копіях, засвідчених у передбачений законодавством спосіб, проте обов'язком сторони, яка подає ці докази у паперовому вигляді, є доведення існування цих доказів в електронній формі.
Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц (провадження № 61-20453св18) зазначив про таке: «Посилаючись у спростування доводів апеляційних скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою із веб-сайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями глави 5 «Докази» розділу І «Загальні положення» ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі. Суди першої і апеляційної інстанцій не перевіряли наявність за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 статті із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», тобто не встановили з належних і допустимих доказів факт поширення ОСОБА_2 оспорюваної інформації, що є обов'язковим при вирішенні справи про захист честі, гідності і ділової репутації».
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Отже, відповідно до наведених положень Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, проте у справі, що переглядається, наведені докази позивачем до суду не надані.
Скріншот опублікованих матеріалів у соціальній мережі «Facebook» є належним доказом в разі, якщо буде доведено, що під акаунтом « ОСОБА_2 » поширила оспорену інформацію саме відповідач ОСОБА_2 .
Саме цей факт повинна була довести позивач, у тому числі у випадку наявності перешкод для отримання вказаної інформації позивачкою та (або) за адвокатським запитом її представника, мала можливість заявити клопотання в суді про витребування в ОП «Український мережевий інформаційний центр» дані про власника веб-сайту, реєстратора доменного імені - « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 457/1153/20.
Проте позивач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не заявляла клопотання витребування вказаних даних про власника веб-сайту, а також про огляд і дослідження сторінки відповідача ОСОБА_2 у соціальній мережі «Facebook» та відповідної публікації, інформацію в якій позивач просила спростувати.
Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, повно та всебічно встановивши обставини справи, перевіривши та надавши правову оцінку наданим сторонами доказам та заявленим доводам, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що саме відповідач ОСОБА_2 є автором публікації, викладеної у соціальній мережі «Facebook», зі змістом якої не погоджується позивач. Не доведено, що саме ОСОБА_2 поширила оспорювану позивачем інформацію в мережі Інтернет з огляду на те, що мережа «Facebook» є соціальною, загальнодоступною мережею, де будь-хто, без ідентифікації особи може створити будь-яку кількість сторінок, під будь-яким (в тому числі вигаданим) іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок. Оскільки, інтернет-мережа «Facebook» при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікацію особи згідно особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження), то ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію неможливо за винятком сторінок, які створені і інформацію про які поширюють офіційно державні органи, офіційні особи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення районного суду не підлягає скасуванню.
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 02 березня 2023 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова