Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
02.02.2023м. ХарківСправа № 922/1823/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Енергетична компанія "Барвінок", м. Запоріжжя
до Приватного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод", м. Вовчанськ, Харківська область
про стягнення 1 714 076,75 грн
за участю представників:
не з'явилися
Приватне акціонерне товариство "Енергетична компанія "Барвінок" (надалі - Позивач) звернувся 17 жовтня 2022 року до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" (надалі - Відповідач) по загальну суму у розмірі 1714076,75 грн. (де: - основний борг 1 458 697,77 грн; - суму 3% річних - 26 510,21грн; - суму втрат від інфляції 228 868,77 грн) та понесені судові витрати.
Також просить суд відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначити в резолютивній частині рішення про здійснення органом (особою), що буде виконувати рішення, формули нарахування 3% річних на суму основного боргу - 1 458 697,77грн., починаючи з 15.10.2022 року і до моменту остаточного виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 20.10.2022 р. відкрито провадження у справі розгляд, якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 24 листопада 2022 року учасників провадження повідомлено, що внаслідок ракетного обстрілу України в період з 23.11.2022 до 24.11.2022 у приміщенні Господарського суду Харківської області була відсутня електроенергія та зв'язок з Інтернет. Судові засідання, що мали бути проведені в цей проміжок часу, не відбулися, підготовче засідання у справі відбудеться 08.12.2022 о(б) 12:50 год.
Представником Приватного акціонерного товариства "Енергетична компанія "Барвінок" подано заяву про надання можливості представнику останнього - Гончаренко Н.А. приймати участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Також зазначеним клопотанням просить суд долучити до матеріали справи лист АТ "Харківобленерго" від 28.11.2022 №56К-01/04-4054 з додатком.
08 грудня 2022 року представник Позивача подав клопотання про проведення підготовчого засідання без участі представника та закрити підготовче провадження з призначенням розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 08 грудня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 22 грудня 2022 року о 12:15. Також ухвалами суду повідомлялись учасники провадження про наступні засідання, а саме: *від 22.12.2022 про наступне: - клопотання (вх. № 16747 від 21.12.2022) долучено до матеріалів справи; - судове засідання у справі відбудеться "17" січня 2023 р. о(б) 11:45 год.; *від 17.01.2023 про наступне: судове засідання у справі відбудеться "02" лютого 2023 р. о(б) 12:00 год.
Представник Позивача у судове засідання не з'явився, проте надав клопотання (вх.№2387/23 від 01.02.2023), в якому просить суд: - долучити до матеріалів справи докази сплати платіжні доручення №№ 232, 233 від 20.01.2023; - провадження у справі № 922/1823/22 за позовом Приватного акціонерного товариства "Енергетична компанія "Барвінок" до Приватного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" про стягнення заборгованості в розмірі 1 714 076,75 грн. - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 1458 697,77 грн. (один мільйон чотириста п'ятдесят вісім тисяч шістсот дев'яносто сім гривень 77 коп.); - повернути Приватному акціонерному товариству "Енергетична компанія "Барвінок" (ідентифікаційний код: 33675278; юридична адреса: 69039, Запорізька обл., м. Запоріжжя, бул. Шевченка, буд. 18) з Державного бюджету України 21 880,19 грн. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 1722 від 13.10.2022; - Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" (ідентифікаційний код 14309847) на користь Позивача суму 3% річних - 26 510,21 грн. та суму втрат від інфляції 228 868,77 грн.; - зазначити в резолютивній частині рішення про здійснення органом (особою), що буде виконувати рішення, формули нарахування 3% річних у відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України, на суму основного боргу - 1 458 697,77 грн. (один мільйон чотириста п'ятдесят вісім тисяч шістсот дев'яносто сім гривень 77 копійок), починаючи з 15.10.2022 року і до 20.01.2023 року, за такою формулою: [11 749,51 грн.] = [1458697,77 грн.] х [3%] / 100% х [98] / [365]; - Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Енергетична компанія "Барвінок" судовий збір у розмірі 3 830,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 25000,00грн; - провести засідання, що відбудеться 02.02.2023 о 12:00 за відсутності представника Позивача, відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, не скористався своїм правом на подання відзиву, пояснення, заперечення тощо на позовну заяву.
Відповідно до Актів про неможливість відправки кореспонденції відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Господарського суду Харківської області ухвали Господарського суду Харківської області по справі №922/1823/22, яка адресована: Приватне акціонерне товариство "Вовчанський агрегатний завод" не відправлено у зв'язку з призупиненням Акціонерним товариством «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв'язку у зв'язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України - до поштового відділення 62504.
Частинами 2, 3 статті 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Суд звертає увагу, що ним неодноразово зазначалось - через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв'язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Радою суддів України (РСУ) 24 лютого 2022 року прийняла рішення «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією збоку рф», 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, 04 березня 2022 видано наказ Голови Верховного Суду, згідно з яким встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи, а також з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи та рекомендовано в усіх судових справах, у яких на дату початку збройної агресії були відкладені судові засідання, відкладати до часу нормалізації ситуації.
Цими рішеннями було звернути увагу усіх судів України, виходячи з поточної ситуації, у воєнний час, судам необхідно керуватися реальними поточними обставинами, що склалися в регіоні, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, у випадку загрози здоров'ю, життю та безпеці відвідувачів та працівників суду здійснення судочинства певним судом може бути припинено до усунення обставин, які зумовили небезпеку. Громадянам роз'яснюється можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із воєнними діями та можливість розгляду справ в режимі відеоконференції. Якщо за об'єктивних обставин учасник провадження не може прибути в судове засідання суд може допустити участь такого учасника в режимі відеоконференції за допомогою будь-яких інших технічних засобів, в тому числі і власних.
У разі загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно прийматимуться рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання відзиву на позов та участь у судовому засіданні.
Оскільки явка в судове засідання представника Відповідача обов'язковою не визнавалася, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього за наявними в справі матеріалами, як це передбачено ст.202 ГПК України.
Крім того, господарський суд зазначає, що учасники процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про видачу ліцензій з постачання електричної енергії споживачу" №860 від 21.08.2018 було прийнято рішення про видачу ліцензії Приватному акціонерному товариству "Енергетична компанія "Барвінок" на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
12.03.2021 між Приватним акціонерним товариством "Енергетична компанія "Барвінок" (постачальник, Позивач) та Приватним акціонерним товариством "Вовчанський агрегатний завод (споживач, Відповідач) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) №0705662 (надалі - Договір).
Згідно з п.1.1. Договору постачальник зобов'язується продати електричну енергію споживачу, для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач прийняти та оплатити постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснити інші платежі згідно з умовами цього Договору, Додатків до цього Договору, Закону України "Про ринок електричної енергії", Правилами ринку, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року №307, Правилами роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року №312, Кодексу систем розподілу, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року №310, Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року №311, іншими нормативними документами НКРЕКП та чинним законодавством України.
Початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві- приєднанні (Додаток 1), за наявності дотримання п.1 умов заяви-приєднання (п.2.1.Договору).
Згідно з п.4.1. Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього Договору.
Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції (Додаток №2) Постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії (п.4.2.Договору).
Інформація про діючу ціну електричної енергії розміщується на офіційному вебсайті постачальника не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування (п.4.3.Договору).
Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни.
У випадках застосування до споживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані в рахунках, відображають середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих цін (п.4.4.Договору).
Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п.4.5.Договору).
Розрахунки споживача за цим Договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника (далі - спецрахунок). При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим Договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника.
Оплата вважається здійсненою після того, як на рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього Договору. Рахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни (п.4.6.Договору).
Оплата рахунка постачальника за цим Договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, але не менше 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього Договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних вебсайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та падання повідомлень про загрозу електробезпеки (п.4.7.Договору).
Якщо споживач не здійснив оплату за цим Договором у строки, передбачені комерційною пропозицією, постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ.
У разі порушення споживачем строків оплати за цим Договором, споживач несе відповідальність, передбачену в Комерційній пропозиції (Додаток №2). В такому разі, в призначені платіжного доручення споживач зазначає: "заборгованість за порушення грошового зобов'язання"(п.4.8.Договору).
У разі виникнення у споживача заборгованості за електричну енергію за цим Договором споживач повинен звернутися до постачальника із заявою про складення графіка погашення заборгованості. Укладення сторонами та дотримання споживачем графіка погашення заборгованості не звільняє споживача від здійснення поточних платежів за цим Договором.
У разі недотримання графіка погашення заборгованості або прострочення оплати поточних платежів постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку, визначеному цим Договором (п.4.9.Договору).
Споживач повинен не пізніше 9 години 00 хвилин ранку 5 числа місяця, що слідує за розрахунковим, надавати постачальнику підписаний Акт здачі-приймання електричної енергії (далі - Акт), в якому відображається обсяг поставленої постачальником споживачу у розрахунковому місяці електричної енергії (п.4.10.Договору).
Споживач має право обрати на розрахунковий період іншого електропостачальника в установленому ПРРЕЕ порядку, з дотриманням п.12.5. цього Договору (п.4.11.Договору).
Порядок звіряння фактичного обсягу спожитої електричної енергії на певну дату чи протягом відповідного періоду визначається відповідно до Комерційної пропозиції, обраної споживачем (Додаток №2) (п.4.12.Договору).
У разі потреби, на вимогу будь-якої сторони, сторони проводять звірку взаємних розрахунків з наступним оформленням Актів звірки взаєморозрахунків (п.4.13.Договору).
Згідно з п.5.2.1. Договору споживач зобов'язався забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 11.1. Договору сторони погодили, що при настанні стихійних явищ природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки й т.п.), катастроф техногенного й антропогенного походження (вибухи, пожежі, і т.п.), обставин соціального, політичного й міжнародного походження (воєнні дії, суспільні хвилювання, епідемії, страйки, бойкоти, блокади, ембарго, інші міжнародні санкції або дії державних органів), які прямо і безпосередньо унеможливлюють частково або повністю виконання зобов'язань за цим Договором, (надалі - "форс-мажорні обставини"), Сторони звільняються від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань у зв'язку з форс-мажорними обставинами.
Сторона, для якої настали форс-мажорні обставини, зобов'язана протягом не більш, ніж 5 (п'яти) календарних днів із часу їх настання або припинення повідомити в письмовій формі іншу сторону. Факти, викладені в повідомленні, повинні бути підтверджені документом, виданим Торгово-промисловою палатою України (п.11.2.Договору).
Пунктом 11.4. Договору визначено, що настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання сторонами зобов'язань, строк виконання яких настав до дати виникнення таких обставин, а також для звільнення сторін від відповідальності за таке невиконання.
Згідно з п.12.14. Договору уся кореспонденція, зміни до договору, повідомлення за цим Договором вважаються належним чином направлені, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані цінним листом, вручені кур'єром, особисто за зазначеними Сторонами поштовими та електронними адресами, що зазначені у реквізитах до цього Договору. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, витяг з сайгу Укрпошта (http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku), звіти про відправлені листи з електронної скриньки, що зазначені у реквізитах до цього Договору.
Також, сторонами було підписано комерційну пропозицію №2 до Договору (надалі - Комерційна пропозиція).
Згідно з п.3 Комерційної пропозиції (Додаток №2 до Договору) сторонами визначено спосіб оплати за електричну енергію в наступному порядку:
- «Оплата електричної енергії здійснюється Споживачем на підставі рахунків, виставлених Постачальником, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в наступному порядку:
- Платіж у розмірі 100% спожитого обсягу електроенергії за розрахунковий період протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів місяця, наступного за розрахунковим.
Якщо, день оплати припадає на вихідний або святковий день, платіж виконується в останній робочий день, що передує вказаному в дійсній комерційній пропозиції.
В разі сплати надлишково перерахованих коштів, вони вважаються попередньою оплатою в наступний розрахунковий період постачання електричної енергії. В разі недостатності коштів, остаточний розрахунок проводиться протягом 10 (десяти) календарних днів місяця, наступного за розрахунковим.».
Пунктом 4 Комерційної пропозиції передбачено, що рахунки на оплату електричної енергії виставляються та надсилаються електронною поштою не пізніше 5-ти робочих днів до відповідного числа, що зазначені в п. 3 таблиці комерційної пропозиції.
Остаточний рахунок за розрахунковий період за спожиту електричну енергію та Акт прийому - передачі електроенергії (далі Акт) формуються Постачальником на підставі фактичних даних про обсяги електричної енергії в розрахунковому періоді і відповідної ціни, в порядку передбаченому ПРРЕЕ, ККО, та інших відповідних регуляторних документів затверджених НКРЕКП, і надаються Споживачу в строк не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим.
Рахунки на оплату надсилались Споживачу електронною поштою на адресу зазначену в договорі: uge19@ukr.net: - 07.02.2022р. за січень 2022 року №№ 1829, 1830 від 07.02.2022р. за електричну енергію та послуги з її передачі; - 17.03.2022р. на оплату боргу за січень 2022 року № 3696 від 17.03.2022р. за електричну енергію; - 17.03.2022р. на оплату за лютий 2022 року №№ 3697, 3704 від 17.03.2022р. за електричну енергію та послуги з її передачі; - 14.04.2022р. на оплату за березень 2022 року №№ 5295, 5296 від 14.04.2022р. за електричну енергію та послуги з її передачі. Отже терміни для сплати остаточних рахунків сплинули 15.02.2022 за січень 2022 року, 25.03.2022 за лютий 2022 року, 22.04.2022 за березень 2022 року.
Як зазначає Позивач, станом на момент звернення з позовом у Споживача перед Постачальником обліковується заборгованість, яка виникла на підставі Актів прийому-передачі (здачі-приймання) товару/послуг: - електроенергія за січень 2022 року № 00000000097 від 31.01.2022р. на суму 1 196 120,57 грн. з ПДВ; - компенсація вартості послуг з передачі електричної енергії за січень 2022 року № 97 від 31.01.2022р. на суму 142 014,07 грн. з ПДВ; - електроенергія за лютий 2022 року № 00000000496 від 28.02.2022р. на суму 747 793,50 грн. з ПДВ; - компенсація вартості послуг з передачі електричної енергії за лютий 2022 року № 771 від 28.02.2022р. на суму 109 967,86 грн. з ПДВ; - електроенергія за березень 2022 року № 00000001054 від 31.03.2022р. на суму 817,38 грн. з ПДВ; - компенсація вартості послуг з передачі електричної енергії за квітень 2022 року № 1777 від 31.03.2022р. на суму 119,04 грн. з ПДВ.
Акти направлялись ПРАТ «ВАЗ» за допомогою програмного забезпечення «M.E.Doc» 08.02.2022р. за січень 2022 року, 13.03.2022р. за лютий 2022 року, 12.04.2022р. за березень 2022 року відповідно, що підтверджується наданими Позивачем скріншотами про направлення Відповідачеві актів на електронну адресу.
Таким чином, сума заборгованості за період січень 2022 року - березень 2022 року за договором про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) №0705662 від 12.03.2021 р. всього 1 458 697,77 грн. (один мільйон чотириста п'ятдесят вісім тисяч шістсот дев'яносто сім гривень 77 копійок), у т.ч.:
- електрична енергія на суму 1 348 610,87 грн.: за січень 2022 року - 599 999,99 грн. - залишок заборгованості за розрахунковий період;
за лютий 2022 року - 747 793,50 грн.;
за березень 2022 року - 817,38 грн. - компенсація вартості послуг з передачі електроенергії на суму 110 086,90 грн.:
за лютий 2022 року - 109 967,86 грн.;
за березень 2022 року - 119,04 грн.;
Станом на час подання цієї позовної заяви заборгованість Відповідачем не сплачена.
Крім того, у зв'язку з простроченням Відповідачем виконання своїх зобов'язань з оплати за електричну енергію на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України нараховано до стягнення з Відповідача суму 3% річних - 26 510,21грн та суму втрат від інфляції 228 868,77 грн.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до Законів України "Про ринок електричної енергії", "Про ліцензування видів господарської діяльності", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Приватного акціонерного товариства "Енергетична компанія "Барвінок" є постачальником електричної енергії споживачам на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП), згідно з постановою №860 від 21.08.2018.
На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 205 ЦКУ правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії"
Відповідно до п.3.1.1 Постанови НКРЕКП №312 від 14.03.2018 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії (надалі - ПРРЕЕ), постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником «останньої надії».
У статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.
Статтею 276 ГК України визначено, що загальна кількість енергії, яка відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі, виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту.
Особливості визначення кількості (обсягів), якості, строків, ціни та порядку розрахунків за договором постачання електричної енергії споживачу встановлюються Закону України "Про ринок електричної енергії".
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України "Про ринок електричної енергії", п.3.1.1 р.III Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (надалі - Правила), постачання електричної енергії споживачам здійснюється обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Постачання електричної енергії електропостачальником здійснюється з дотримання Правил роздрібного ринку. Умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу, який затверджує Регулятор (ч.6,7,11 ст.56 Закону "Про ринок електричної енергії").
Відповідно до частини 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
На підставі господарського договору між суб'єктами господарювання виникають господарські зобов'язання, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (статті 173, 174 ГК України).
Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4.3. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 року, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
З огляду на зазначене, строк оплати Відповідачем за фактично спожиту електричну енергію та надані послуги з її передачі за Договором про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) №0705662 від 12.03.2021 року є таким, що настав.
Статтею 509 ЦК України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судом, після відкриття провадження у справі, Відповідачем було частково сплачено заявлену у позові заборгованість, а саме суму основного боргу у розмірі 1 458 697,78 грн, де в підтвердження про що свідчать платіжні доручення: № 232 від 20.01.2023 на суму 1 348 610,88 грн. з призначенням платежу за електроенергію лютий-березень 2022 року, дог.0705662 від 12.03.21р.; № 233 від 20.01.2023 на суму 110 086,90 грн. з призначенням платежу компенсація вартості послуг з передачі електроенергії, дог.0705662 від 12.03.21р.
Враховуючи, що заявлена до стягнення сума боргу частково погашена Відповідачем під час розгляду справи, що підтверджується наданими доказами, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 1 458 697,78 грн, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Так, п.2 ч.1 ст.231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд роз'яснює сторонам, що у відповідності до ч.3 ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Крім суми боргу Позивач просить стягнути з Відповідача суму 3% річних у розмірі 26 510,21 грн та суму втрат від інфляції в розмірі 228 868,77 грн.
В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані Позивачем розрахунки 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.
Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Верховний Суд у постанову по справі №917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги термін прострочення оплати (за електроенергію та послуги її передачі), перевіривши надані Позивачем до позовної заяви розрахунки судом встановлено, що надані розрахунки 3% річних Позивачем здійснено арифметично вірно, а тому суд задовольняє позов в цій частині.
Стосовно стягнення суми інфляційних збитків, суд вважає за доцільне зазначити, що дана норма може бути встановлена до боржника в тому випадку, коли його вина доведена щодо навмисної несплати грошового зобов'язання, проте заявник повинен довести такі підстави.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі №6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі №6-42цс11).
Як передбачено нормами Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 3 липня 1991 року № 1282-XII та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст.1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст.3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об'єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.
Позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього.
Вищий господарський суд України інформаційним листом 17.07.2012 №01-06/928/2012 Про практику застосування вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права визначив щодо частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів, пов'язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 №23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 №6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 №11/109).
Виходячи з переліку зазначених норм та норм встановлених у статтях 73, 74, 76, 77 та 86 ГПК України, суд вважає за доцільне зазначити, що зазначена Позивачем сума індексу інфляції у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов'язання від Відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого Позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Тому суд не вбачає правових підстав в задоволенні в даному позові щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" суму втрат від інфляції 228 868,77 грн, як таку, що спричинили Позивачеві матеріальні втрати (збитки) саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, Позивачем заявлено вимогу про нарахування 3% річних на суму основного боргу - 1 458 697,77 грн. (один мільйон чотириста п'ятдесят вісім тисяч шістсот дев'яносто сім гривень 77 копійок), починаючи з 15.10.2022 року і до 20.01.2023 року, за такою формулою: [11 749,51 грн.] = [1 458 697,77 грн.] х [3%] / 100% х [98] / [365], відповідно до положення ч.10 ст. 238 ГПК України, щодо якої суд зазначає наступне.
Даною нормою статті (ч. 10 ст. 238 цього Кодексу) встановлено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до приписів ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення. Такі проценти розрахує і стягне з них виконавець, що також передбачається і ч. ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд зауважує, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК, стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
З метою позбавлення Позивача необхідності звернення до суду з позовом про стягнення 3% річних, суд приходить до висновку, суд вважає за можливе задовольнити вимогу щодо нарахування 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання починаючи з 15.10.2022 року і до 20.01.2023 року за формулою: [11 749,51 грн.] = [1 458 697,77 грн.] х [3%] / 100% х [98] / [365], де: [Сума боргу] - сума залишку простроченого боргу; [Процентна ставка (%)] - проценти річних; [Кількість днів] - кількість днів прострочення зобов'язання; [Кількість днів у році] - кількість днів у календарному році.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з положеннями п. 5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, судовий збір, який сплачений при поданні позовної заяви у розмірі 25711,15грн, підлягає частковому поверненню, у зв'язку з закриттям провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 458 697,77 грн, на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, а інші витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Як свідчить судова практика Верховного Суду, вирішуючи питання про види витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд керується, зокрема, положеннями частини другої статті 126 ГПК України і статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Так, за змістом частини другої статті 126 ГПК України до витрат на професійну правничу допомогу належать: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з порушенням з боку Відповідача прав та інтересів Позивача та зумовленої в зв'язку з цим необхідності в судовому захисті, останній уклав з адвокатом відповідний договір на представництво його інтересів.
Зокрема, 03.05.2021 між Позивачем, як клієнтом, та адвокатом Гончаренко Наталією Андріївною, укладено договір по надання правової допомоги 16, строк якого було продовжено додатковими угодами №3 від 10.12.2021 та №20 від 02.12.2022, за змістом якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правову допомогу клієнту, а саме, бути його представником і захищати його права та законні інтереси в усіх судових органах України (на всіх стадіях та усіх інстанціях) тощо, у відповідності до розділу 1 даного Договору.
Відповідно до п. 3.1.-3.4. Договору, юридичну допомогу, що надає Адвокат, Клієнт оплачує в гривнях, шляхом переказу винагороди за надану правову допомогу, в розмірі згідно додаткової угоди Сторін. За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної Сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатом юридичної допомоги і її вартість. Сума, вказана в п. 3.1. даного Договору є гонораром Адвоката за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.
Згідно п. 3.5. В акті приймання-передачі наданих послуг, сторони можуть визнати інший порядок оплати та/чи вартість юридичної допомоги. В цьому випадку сторони керуються умовами акту.
12.10.2022 сторони уклали додаткову угоду № 18 (а.с.72), відповідно до п. 1 якої Клієнт доручає Адвокатові надати правову (правничу) допомогу стосовно вирішення Клієнтом в господарському суді питання стягнення заборгованості з Приватного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" за договором постачання електричної енергії споживачу (приєднання) №0705662 від 12.03.2021.
Розмір гонорару Адвоката за надання правової (правничої допомоги), зазначеної в п.1 даної додаткової угоди, за підготовку та ведення Адвокатом в судах справи, що стосується зазначеного в п.1 даної угоди спору, не підлягає зміні в залежності від обсягу послуг та витраченого Адвокатом часу, за домовленістю сторін складає 45 000,00 грн без ПДВ, у т.ч.: - у суді першої інстанції - 25 000,00 грн; - у суді апеляційної інстанції - 10 000,00 грн; - у суді касаційної інстанції - 10 000,00 грн. (п. 2 даної угоди до Договору).
Так, сторони п. 3 цієї Угоди передбачили, що при встановленні розміру гонорару Адвоката врахована складність справи, кваліфікація і досвід Адвоката, фінансовий стан Клієнта та інший істотні обставини.
Разом з наданим клопотанням (вх.№2387/23 від 01.02.2023) було надано акт приймання-передачі послуг №11 від 01.02.2023, який підписаний Адвокатом та Клієнтом, де зазначено, що загальна вартість наданих послуг становить 25 000,00грн без ПДВ за отримання Клієнтом таких юридичних послуг:
- 12.10.2022 - 14.10.2022 Аналіз документів, що стосуються спору, аналіз судової практики по аналогічних справах та збір доказів для формування правової позиції. Підготовка та складання позовної заяви до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВОВЧАНСЬКИЙ АГРЕГАТНИЙ ЗАВОД» про стягнення заборгованості, разом із повним пакетом документів, для направлення учасникам справи і пред'явлення до Господарського суду Харківської області;
- 09.11.2022 - Складання та подання до суду заяви про проведення засідання у справі №922/1823/22 без участі представника позиваСкладання та подання до суду клопотання про закриття підготовчого провадження у справі №922/1823/22 та проведення засідання без участі представника позивача. Направлення його учасникам справи;ча, долучення доказів. Направлення її учасникам справи;
- 23.11.2022 - Складання та подання до суду клопотання про закриття підготовчого провадження у справі №922/1823/22 та проведення засідання без участі представника позивача. Направлення його учасникам справи;
- 08.12.2022 - Складання та подання до суду клопотання про розгляд справи № 922/1823/22 без участі позивача, закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду;
- 20.12.2022 - Складання та подання до суду клопотання про розгляд справи № 922/1823/22 без участі позивача;
- 16.01.2023 - Складання та подання до суду клопотання про розгляд справи №922/1823/22 без участі позивача;
- 01.02.2023 - Складання та подання до суду клопотання про закриття провадження у справі № 922/1823/22 в частині стягнення основного боргу, розподіл судових витрат. Направлення його учасникам справи.
Таким чином з посиланням на зазначені обставини, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 25000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Суд констатує, що Відповідачем в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не надав суду доказів неспіврозмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Розглядаючи заяву Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає щодо необхідності доказування суми судових витрат на професійну правничу допомогу, про відшкодування якої заявляє учасник справи.
За змістом частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи зазначені положення ГПК України та дотримання висновків Верховного Суд, суд зазначає, що у разі якщо сторона не надала суду доказів витрат на професійну правничу допомогу, які вона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, у строк, визначений частиною восьмою статті 129 ГПК України, суд, відповідно, не має підстав для розподілу понесених стороною витрат на професійну правничу допомогу (постанова від 14.01.2019 у справі № 927/26/18).
За змістом пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України понесені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до статті 632 ЦК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні.
Суд звертає увагу на постанову КГС ВС від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, стосовно того, що визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
За відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Також у зазначеній постанові зазначено, що рішення Ради адвокатів Харківської області від 21.03.2018 №17, яким установлено рекомендовану (мінімальну) ставку адвокатського гонорару за годину роботи, за юридичною природою має рекомендаційний характер, тому суд може лише взяти його до уваги, однак це рішення не є обов'язковим для застосування, оскільки суд визначає орієнтовну вартість послуг адвоката з урахуванням конкретних обставин справи, його кваліфікації та досвіду, фінансового стану клієнта та інших істотних обставин.
У постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 Верховний Суд зазначив, що встановлений у договорі про надання правової допомоги у господарському процесі фіксований розмір адвокатських послуг у виді прогресивної процентної ставки у розмірі від загальної суми позовних вимог не є безумовною підставою для стягнення судом витрат на послуги адвоката саме у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір цих витрат має бути доведений, документально обґрунтований і відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 по справі 922/1964/21 та об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.
Частиною четвертою статті 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи позиції (постанова КГС ВС від 07.08.2018 у справі №916/1283/17), що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менше, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертої статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Крім того, суд у своїх рішеннях зазначає, що при визначенні суми відшкодування необхідно виходити із критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18).
На підтвердження наведеної позиції господарський суд звертається до критеріїв, які застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Виходячи з аналізу положень статей 126 та 129 ГПК України, зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами здійснюється не лише виключно на підставі клопотанням про зменшення таких витрат, а й з власної ініціативи суду може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, керуючись вищезазначеними критеріями (частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України).
Так, суд враховуючи положення статті 129 ГПК України, дійшов висновку, що для вирішення питання розподілу судових витрат суд має враховувати: пов'язаність цих витрат із розглядом справи; їх обґрунтованість і пропорційність предмету спору з огляду на ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату вирішення справи на репутацію сторін; публічний інтерес до справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом (постанова КГС ВС від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17).
Разом з тим, суд звертаю увагу, що ст. 15 ГПК України передбачено визначення судом в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Також у порядку статті 86 ГПК України слід надавати належну оцінку доказам фактичного надання стороні адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг із виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг (додаткова постанова КГС ВС від 07.12.2018 у справі № 922/749/18).
Суд звертає увагу на висновки Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц. Було наголошено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно висновків у постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Проте, господарський суд вважає за доцільне зазначити, що у постанові у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Так беручи до уваги вищенаведене, сталу практику, диспозитивність, при зверненні за відшкодуванням варто пам'ятати, що при оцінці наданого стороною розміру гонорару адвоката, суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційності, співмірність) та факти на підтвердження таких критерії (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг і т.п.)
При цьому суд звертає увагу, на пункт 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 922/1964/21, у якій вказано, що для суду не є обов'язковим зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
В даному випадку при розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що дана справа за своїм правовим характером не є складною, хоча сума позову при заявлені становила 1 714 076,75грн, обсяг матеріалів справи є незначним, клопотання, що подавались адвокатом Позивача не потребують спеціальних знань, з урахування їх правової конструкції, крім того у всіх наданих через електронний суд клопотання, адвокат просив суд розглядати справу без участі представника. При цьому судом враховано подання заяви представника (адвоката) Позивача про проведення засідання у режимі відеоконференції, у якій суд відмовив ухвалою від 07.12.2022. Тобто суд зауважує, з урахуванням всіх обставин, що підготовка позовної заяви не потребувала від адвоката вчинення значного обсягу дій, в подальшому ж адвокат в межах даної справи будь-яких дій не вчиняв.
За таких обставин, покладення на Відповідача за наслідками розгляду справи всієї заявленої Позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн, не може вважатися обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, оскільки є завищеною щодо всіх вищевказаних критеріїв.
З огляну на вказані обставини, та керуючись критеріями що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, суд не присуджує на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в сумі 10000,00 грн.
Іншу частину суми заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн, суд враховує при розподілі судових витрат в межах даної справи.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 233 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" (62504, Харківська область, Вовчанський район, м. Вовчанськ, вул. Пушкіна, буд. 2, ЄДРПОУ 14309847) на користь Приватного акціонерного товариства "Енергетична компанія "Барвінок" (юридична адреса: 69039, м.Запоріжжя, бульвар Шевченка, буд.18; поштова адреса: 61001, м. Харків, а/с 11782; код ЄДРПОУ 33675278) суму 3% річних у розмірі 26 510,21 грн, суму у розмірі 397,65 грн судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00грн.
Зобов'язати орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду проводити нарахування 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання починаючи з 15.10.2022 року і до 20.01.2023 року за формулою: [11 749,51 грн.] = [1 458 697,77 грн.] х [3%] / 100% х [98] / [365], де: [Сума боргу] - сума залишку простроченого боргу; [Процентна ставка (%)] - проценти річних; [Кількість днів] - кількість днів прострочення зобов'язання; [Кількість днів у році] - кількість днів у календарному році.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині позовних вимог щодо стягнення суми втрат від інфляції 228868,77грн. - відмовити.
Закрити провадження у справі в частині стягнення 1 458 697,77 грн основного боргу, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
В частині витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00грн - відмовити.
Повернути позивачу з Державного бюджету України 21 880,46 грн сплаченого судового збору, про що постановити відповідну ухвалу.
Повне рішення складено "28" лютого 2023 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін