28 лютого 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/5790/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про стягнення середнього заробітку, -
ОСОБА_1 , за допомогою підсистеми "Електронний суд", звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 про стягнення середнього заробітку.
Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що він проходив військову службу за контрактом у складі військової частини НОМЕР_2 , з якої був звільнений у запас у вересні 2020 року. Проте у день звільнення з ним не було проведено остаточного розрахунку, оскільки не виплачено індексацію його грошового забезпечення. Лише 14.12.2022 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.04.2022 року у справі №340/10930/21 позивачу виплачено індексацію його грошового забезпечення. Позивач стверджує, що відповідач має нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, за затримку розрахунку при звільненні, а тому просить суд стягнути з військової частини НОМЕР_2 на свою користь середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення з 14.09.2020 року по 14.12.2022 року в сумі 150000 грн.
Ухвалою судді від 28.12.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України відсутні, оскільки вказана норма не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Посилався також на те, що розмір відшкодування, заявлений позивачем, є завищеним і має бути зменшений судом. З цих підстав відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у складі військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України на посаді кулеметника 1 відділення охорони 1 взводу охорони роти охорони військової частини.
Наказом командира НОМЕР_4 дисциплінарного батальйону Центрального управління Військової служби правопорядку (по м. Києву і Київській області) №15-РС від 14.08.2020 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №178 від 14.09.2020 року ОСОБА_1 з 14.09.2020 року виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. (а.с. 9)
У листопаді 2020 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , оскаржуючи зокрема бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 15.09.2017 року по 14.09.2020 року.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року у справі №340/5370/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період служби з 15.09.2017 року по 14.09.2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум індексації. (а.с. 33 - 37)
На виконання цього судового рішення військова частина НОМЕР_2 у жовтні 2021 року виплатила позивачу індексацію його грошового забезпечення у сумі 54, 62 грн., яка після утримання військового збору зарахована 07.10.2021 року на рахунок позивача у сумі 53,80 грн. (а.с. 38)
У грудні 2021 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , оскаржуючи дії військової частини НОМЕР_2 щодо невірного нарахування та виплати індексації його грошового забезпечення за період проходження військової служби з 15.09.2017 року по 28.02.2018 року.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.04.2022 року у справі №340/10930/21, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.08.2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 15.09.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням індексу споживчих цін з наростаючим підсумком, починаючи з базового місяця, яким є січень 2008 року, та виплатити додаткові кошти з урахуванням сплачених. (а.с. 39 - 43)
На виконання цього судового рішення військова частина НОМЕР_2 у грудні 2022 року донарахувала позивачу індексацію його грошового забезпечення за період 15.09.2017 року по 28.02.2018 року у сумі 22593, 47 грн., яка після утримання військового збору зарахована 14.12.2022 року на рахунок позивача у сумі 22254, 57 грн. (а.с. 10)
Позивач звернувся до суду з цим позовом, вважаючи, що відповідач має нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, за затримку розрахунку при звільненні.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що спірні правовідносини стосуються питання проходження та звільнення з військової служби та відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні позивача зі служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року №280 "Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України", виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюється за місцем штатної служби (перебування та фінансовому та інших видах забезпечення).
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд установив, що позивачу, який був звільнений з військової служби у запас 14.09.2020 року, відповідач при звільненні не виплатив суми індексації грошового забезпечення, належної за період служби з 15.09.2017 року по 14.09.2020 року. Зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити цю індексацію було предметом спору в адміністративних справах №340/5370/20 та №340/10930/21. Кошти індексації грошового забезпечення за вказаний період були остаточно виплачені позивачу 14.12.2022 року.
Позивач стверджує, що оскільки з ним при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини не було проведено повний розрахунок, а саме не була виплачена індексація грошового забезпечення, передбачена пунктом 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, установлену статтею 117 КЗпП України, у вигляді відшкодування середнього заробітку за період з дня звільнення по день виплати заборгованості.
Статтями 1, 3, 4 Кодексу законів про працю України установлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Верховний Суд у постановах від 31.10.2019 року у справі №825/598/17, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Частиною 1 статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби у вересні 2020 року) було передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби у вересні 2020 року) При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби у вересні 2020 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 сформулював правовий висновок про те, що застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належних військовослужбовцю сум на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.
У постановах від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 року у справі №825/694/17 Верховний Суд вказав, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі №9-рп/2013 зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
У цьому рішенні Конституційний Суд роз'яснив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Отже індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Суд установив, що 14.09.2020 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 у зв'язку зі звільненням у запас. У цей день відповідач не провів з позивачем повний розрахунок та не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період його служби з 15.09.2017 року по 14.09.2020 року, що встановлено судовим рішенням в адміністративній справі №340/5370/20. Доказів того, що позивач надавав згоду на виключення його зі списків особового складу цієї військової частини без проведення з ним усіх необхідних розрахунків, суду не надано. На виконання рішення суду в адміністративній справі №340/5370/20 позивачу 07.10.2021 року виплачено індексацію грошового забезпечення за період служби з 15.09.2017 року по 14.09.2020 року у сумі 53, 80 грн. На виконання рішення суду в адміністративній справі №340/10930/21 позивачу 14.12.2022 року додатково виплачено індексацію грошового забезпечення за період 15.09.2017 року по 28.02.2018 року у сумі 22254,57 грн. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, це є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Воднораз, 19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема:
1. У Кодексі законів про працю України:
8) частину першу статті 47 викладено в такій редакції:
"Роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника";
15) у статті 116:
третє речення частини першої викладено в такій редакції: "Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати";
частину другу викладено в такій редакції:
"У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму";
16) текст статті 117 викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Отже на момент звернення позивача до суду з цим позовом у грудні 2022 року він відповідно до статті 117 КЗпП України мав право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за 6 місяців (тобто з 15.09.2020 року по 15.03.2021 року).
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Повноваження суду при вирішенні справи передбачені статтею 245 КАС України.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Наведене свідчить, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів захисту прав та інтересів особи, порушених суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення та фактичним обставинам справи.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Суд вважає, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача має здійснюватися у спосіб стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).
Згідно з підпунктом "л" пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з пунктом 7 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відтак за правилами Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані військовослужбовцю за останні 2 календарні місяці роботи (служби) перед звільненням, виходячи з кількості календарних днів за ці місяці.
Відповідач надав суду довідку №53/147 від 23.01.2023 року, згідно з якою за останні два місяці перед звільненням з військової служби, а саме у липні та серпні 2020 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 11321, 90 грн. та 11321, 90 грн. відповідно. (а.с. 30) Тож виходячи із кількості календарних днів служби у ці місяці (31 + 31), середньоденний заробіток позивача складає 365, 22 грн. ((11321, 90 грн. + 11321, 90 грн.): 62).
На період затримки виплати індексації грошового забезпечення, який має бути відшкодований позивачу за правилами статті 117 КЗпП України і який обмежений шестимісячним строком, припадає 182 календарних дні (з 15.09.2020 року по 15.03.2021 року).
Розрахований за правилами Порядку №100 середній заробіток за цей період становить 66470, 04 грн. (365, 22 грн. х 182 календарних дні), що майже втричі перевищує суму індексації грошового забезпечення (22593, 47 грн.), невиплатою якої у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Як свідчить надана суду відповідачем довідка №53/146 від 23.01.2023 року, при звільненні з військової служби ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 21380,89 грн. Крім того, на виконання судового рішення в адміністративній справі №340/5370/20 йому у жовтні 2021 року було виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 54, 62 грн. (а.с. 29)
З урахуванням суми індексації грошового забезпечення у розмірі 22593,47 грн., виплаченої позивачеві із затримкою, на виконання судового рішення в адміністративній справі №340/10930/21, загальний розмір виплат, належним позивачеві при звільненні, становить 44028, 98 грн. (21380, 89 грн. + 54, 62 грн. + 22593,47 грн.), а частка несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (22593, 47 грн.) у цих виплатах складає 51,32%.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц вказала, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13-ц.
Визначаючи у цій справі розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд приймає до уваги, що на момент звільнення позивача з військової служби у вересні 2020 року він не звертався до відповідача з вимогою виплатити належну йому суму індексації грошового забезпечення. Вирішення спору про нарахування та виплату індексації у судовому порядку позивач ініціював у листопаді 2020 року та у грудні 2021 року, що вплинуло на тривалість періоду затримки (прострочення) виплати сум індексації. Суд також враховує розмір та істотність частки суми заборгованості порівняно із загальним розміром сум, належних до виплати при звільненні, та сумою середнього заробітку, розрахованого за період затримки (прострочення) виплати сум індексації грошового забезпечення.
За таких обставин суд, виходячи з принципів співмірності, розумності та справедливості, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 22593, 47 грн., яка є рівноцінною сумі виплат, несплатою яких у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Вказана сума заробітку визначена без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а їх нарахування та утримання має бути здійснено податковим агентом при виплаті доходу.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при зверненні до суду з позовом про стягнення з військової частини НОМЕР_2 на свою користь коштів у розмірі 150000 грн. сплатив за цю майнову вимогу судовий збір у розмірі 1500 грн.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог на суму 22593, 47 грн., в порядку розподілу судових витрат на користь позивача слід стягнути судові витрати на сплату судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, що становить 225,93 грн. (22593, 47 грн. х 1500 грн.) : 150000 грн.), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 22593, 47 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 225,93 грн. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 .
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш