28 лютого 2023 року Справа № 333/4053/22 ЗП/280/31/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій зобов'язання вчинити певні дії, -
13 вересня 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із позовом, в якому просить суд:
- визнати незаконною відмову Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та в порядку, визначеному статтею 40 цього Закону з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019, 2020,2021 роки, обчислення розміру підвищення пенсії за віком за понаднормовий стаж із застосуванням показника мінімальної пенсії за 2022 рік, що передбачені статтею 28 цього Закону;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 19 квітня 2022 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та в порядку, визначеному статтею 40 цього Закону з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019, 2020, 2021 року та застосувати для обчислення розміру підвищення пенсії за віком за понаднормовий стаж показник мінімальної пенсії за 2022 рік відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 28 Закону № 1058-ІV.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона з 02 лютого 2015 року перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та їй була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Вказує, що після набуття права на пенсію за віком на загальних підставах відповідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, та відповідачем 19 квітня 2022 року переведено позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Проте, при розрахунку пенсії відповідачем неправомірно та безпідставно застосовано показник середньої заробітної плати по Україні за 2012,2013,2014 роки із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески. Вказує, що позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2019, 2020, 2021 роки. Проте, Відповідач відмовив у задоволенні заяви. Вважаючи таку відмову неправомірною, позивач звернувся до суду із позовом. Просить задовольнити позов.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2022 року адміністративний позов Переверзєвої передано на розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
Справа автоматизованою системою документообігу суду 05 жовтня 2022 року передана на розгляд судді Татаринова Д.В., про що свідчить протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
10 жовтня 2022 року ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду уточненої позовної заяви, зміст та форма якої відповідають вимогам статті 160 КАС України.
20 жовтня 2022 року від позивача до суду надійшли усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 24 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.
Представник Головного управління Пенсійного Фонду України Запорізькій області у відзиві (вх.№ 43888 від 16 листопада 2022 року) проти задоволення позовних вимог заперечив, в якому зазначено, що згідно з частиною 3 статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що у нього відсутні підстави для застосування показника середньої заробітної плати працівників за останні 3 роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 42 Закону №1058. Таким чином, станом на сьогоднішній день позивач отримує пенсію за віком, обчислену із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014, 2015 та 2016 роки. Тому відповідач вважає, що пенсія позивачу розрахована вірно відповідно до чинного законодавства України. Представник Головного управління Пенсійного Фонду України Запорізькій області просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
22 листопада 2022 року позивачем до суду подано відповідь на відзив, у якій остання зазначає про те, що оскільки вперше звернулась до органів пенсійного фонду 19 квітня 2022 року за призначенням пенсії за віком в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, тож і застосовуватись для обчислення розміру підвищення пенсії за віком за понаднормативний стаж має показник мінімальної пенсії за 2022 року відповідно абзацу 2 частини 1 статті 28 Закону № 1058-ІV.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 02 лютого 2015 року перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, пенсію позивачу було призначено за вислугу років у відповідності до норм Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
З 19 квітня 2022 року позивачу призначено пенсію за віком згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
У липні 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплату пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виходячи з приписів частини 2 статті 40 зазначеного Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2019, 2020, 2021 роки, а також із проханням застосувати для обчислення розміру підвищення пенсії за віком за понаднормовий стаж показник мінімальної заробітної плати за 2022 рік.
Листом від 09 серпня 2022 року № 8008-6897/П-02/8-0800/22 відповідач надав відповідь на заяву позивача, якою відмовлено у перерахунку.
ОСОБА_1 не погоджуючись із такими діями відповідача звернулась із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
При вирішенні спору по суті судом прийнято до уваги приписи Конституції України (стаття 19), Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (статті 9, 25, 26, 29, 40, 45, пункт 4-3, пункт 4-4, пункт 7-1 розділу ХV “Прикінцеві положення”), Закону України “Про пенсійне забезпечення” (статті 52, 55, 56) та інших норм права у редакціях на час виникнення спірних правовідносин.
Суд вважає, що оскільки позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (який передбачає особливі підстави та порядок призначення пенсії), а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач звернулась вперше 19 квітня 2022 року, то відповідач протиправно не призначив позивачу пенсію за віком та не розрахував її з урахуванням частини 2 статті 40, пункту 4-3, пункту 4-4 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд не приймає доводи відповідача, оскільки в частині 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мова йде про переведення з одного виду пенсії на інший вид пенсій по матеріалам пенсійної справи, що в даному випадку відсутнє, оскільки мало місце призначення іншої пенсії за іншим Законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону.
Суд також не приймає твердження відповідача про те, що первинно позивачу було призначено пенсію за вислугу років з 02 лютого 2015 року згідно із Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Суд звертає увагу, що в редакції Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” 09 липня 2003 року № 1058-ІV станом на день призначення позивачу пенсії за вислугу років (з 02 лютого 2015 року ), зазначено наступне: “…Стаття 9. Види пенсійних виплат і соціальних послуг.
1. Відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
2. За рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.
3. У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду.
До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера…”.
Крім того, Прикінцеві положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” 09 липня 2003 року № 1058-ІV редакції Закону України №1058 станом на день призначення позивачу пенсії за вислугу років (з 02 лютого 2015 року ) також не містять жодних норм про пенсію за вислугу років.
Таким чином суд звертає увагу, що станом на 02 лютого 2015 року Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV взагалі не передбачав такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років, тому позивачу об'єктивно не могло бути призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, як стверджує відповідач.
Таким чином, факт призначення позивачу до досягнення пенсійного віку пенсії за вислугу років за Законом України "Про пенсійне забезпечення", а не за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не позбавляє позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 40, пункту 4-3, пункту 4-4 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2019, 2020, 2021 роки.
При цьому, показник середньої заробітної плати в Україні за 2019-2021 роки складає 10 846,37 грн.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 з 19 квітня 2022 року пенсію за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
З приводу наявності підстав для задоволення вимог в частині зобов'язання відповідача застосувати для обчислення розміру підвищення пенсії за віком за понаднормовий стаж показник мінімальної пенсії за 2022 рік відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 28 Закону 1058-IV суд зазначає наступне.
Згідно абзаців 1 - 2 статті 28 Закону 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
Так, пенсія за віком позивачу призначена 19 квітня 2022 року.
Згідно розрахунків, копії яких містяться в матеріалах справи, страховий стаж позивача станом на 19 квітня 2022 року становить 43 роки 10 місяців 7 днів.
Тобто, понаднормовий страховий стаж позивача станом на дату призначення пенсії за віком становить 13 років.
Згідно документів, що містяться в матеріалах справи, позивачу з дати призначення пенсії виплачується доплата у розмірі 13% за понаднормовий стаж 13 років.
Вказані обставини свідчать про те, що відповідачем станом на дату призначення пенсії за віком правильно встановлено розмір доплати за понаднормовий стаж у відповідності до абзацу 2 частини 1 статті 28 Закону 1058-IV.
Таким чином, вимога позивача в частині зобов'язання відповідача застосувати для обчислення розміру підвищення пенсії за віком за понаднормовий стаж показник мінімальної заробітної плати за 2022 рік відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 28 Закону 1058-IV не підлягає задоволенню.
Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Крім того суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
За приписами частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Враховуючи висновки суду про наявність підстав для часткового задоволення позову, понесені позивачем витрати на сплату судового збору підлягають стягненню на його користь в розмірі 496,20 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким винесено протиправне рішення, - ГУ ПФУ в Запорізькій області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2,9,77,132,139,143,243-246,263, КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та в порядку, визначеному статтею 40 цього Закону з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019, 2020,2021 роки;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 19 квітня 2022 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та в порядку, визначеному статтею 40 цього Закону з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019, 2020, 2021 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158-Б, код ЄДРПОУ № 20490012) судові витрати в сумі 496,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення складено та підписано 28 лютого 2023 року.
Суддя Д.В. Татаринов