Справа № 147/896/22
Провадження № 2/147/40/23
27 лютого 2023 року смт Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борейко О. Г. ,
із секретарем Подолян Т. І.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Дудіна Л. В.,
представника відповідача - адвоката Шуляк В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження (з викликом сторін), в залі суду в смт Тростянець Гайсинського району Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу,
У вересні 2022 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) з вимогами:
- стягнути з відповідача на користь позивача 40000,00 гривень авансу;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору, сплачений нею при подачі позовної заяви в розмірі 992,40 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.
15.11.2021 відповідач отримала від позивача 40000,00 грн., так як остання мала намір придбати у відповідача житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 . Сторони домовилися, що оформлять продаж будинку за 80000 грн. після оформлення правовстановлюючих документів, на підтвердження чого відповідач склала розписку та розписалася при свідках. Договір купівлі-продажу житлового будинку між сторонами не відбувся, відповідачка добровільно кошти в розмірі 40000,00 грн. на усну вимогу позивачки не повернула, а тому позивачка просить стягнути з відповідачки на її користь грошові кошти у виді авансу в розмірі 40000,00 грн., судовий збір та витрати на правову допомогу.
Ухвалою суду від 05.12.2022 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 19 грудня 2022 року. Розгляд справи неодноразово відкладався з різних причин і призначено на 27.02.2023.
Відповідач скористався правом регламентованим ст. 178 ЦПК України та подав відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. Відзив мотивовано тим, що кошти отримані від позивачки в розмірі 40000 грн. є завдатком, а не авансом, про що свідчить власноруч написана позивачем розписка. На даний час у відповідачки виготовлені документи для оформлення договору купівлі-продажу будинку, але позивачка відмовляється його купувати. На думку відповічача, правових підстав для застосування ст. 1212 ЦК України немає, а в даному випадку наступають наслідки відмови від покупки будинку, передбачені ст. 570 ЦК України.
Позивач відповіді на відзив не подала.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Додатково зазначили, що відповідач після внесення позивачем авансу в мережі Інтернет було розміщено оголошення про продаж будинку за адресою: по АДРЕСА_1 , а також збільшено вартість будинку до 100000,00 грн., в той час, як домовлялися за ціну 80000,00 грн. Також, представник позивача наполягав на стягненні з відповідача на користь позивача понесені останньою судові витрати, на сплату судового збору та за надану професійну правничу (правову) допомогу.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з підстав наведених у відзиві. Додатково зазначила, що правовий висновок висвітлений у постанові ВС від 17.06.2021, на яку посилається позивач у позовній заяві не є аналогічним обставинам цієї справи, тому не може бути застосований, у цій справі (сторонами чітко визначено правову природу коштів, як завдаток, а тому мають бути застосовані положення ст. 570 та ст. 571 ЦК України); ніде не вказано, що 40000 грн. є половина вартості за будинок; ані сторонами, ані свідками допитаними у судовому засіданні не зазначено і не обумовлено строк виготовлення технічної документації, тобто в розписках немає строку виконання зобов'язання, тому вимоги позивача необгрунтовані. Також зазначила, що в разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позову, просила зменчити розмір гонорару адвокату, а в разі ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову стягнути понесені відповідачем витрати на професійну правничу (правову) допомогу.
В судовому засіданні, яке відбулось 20.02.2023 відповідач ОСОБА_2 повідомила, що сторони домовились за купівлю-продаж будинку за 3000,00 доларів США, що на час домовленості еквівалентно дорівнювало 82000,00 грн. В сільській раді позивачка дала 40000,00 грн. і сказала, щоб відповідачка оформляла документи (спадкування після смерті батька). Відповідач почала оформляти документи, однак розпочалася війна, доступ до реєстрів було закрито. У відповідачки був покупець на хату, тоді ОСОБА_1 прийшла до відповідача 05.09.2022 і сказала повернути гроші. ОСОБА_2 зазначила, що вона не заперечує, що потрібно віддати гроші, але це буде можливо тільки після того, як продадуть будинок.
Суд, заслухавши осіб, які прибули до суду, позивача та його представника, які підтримали позовні вимоги в повному обсязі, представника відповідача, яка заперечувала проти задоволення позову, з підстав наведених у відзиві, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.
Згідно з наявними в матеріалах справи оригінальними примірниками розписок, встановлено, що 15 листопада 2021 року відповідач отримала від позивача у вигляді завдатку 40000,00 гривень для подальшого придбання її житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з таких розписок, вони були складені відповідачем у присутності позивача та свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 всі вони проставили свої підписи під розписками. При цьому, на зазначених розписках міститься підпис ОСОБА_5 , однак остання не була присутня при складанні розписок, і при переданні грошей, розписки не підписувала, натомість їй зателефонувала позивач і розказала про обставини передачі грошових коштів відповідачу в сумі 40000,00 грн. Зазначені обставини підтверджені сторонами в судовому засіданні, та свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Про факт існування таких розписок сторони не заперечували у своїх заявах по суті. Однак, позивач стверджує, що попри передані відповідачу раніше погоджені з нею кошти в сумі 40000,00 грн. (зі слів позивача половина вартості будинку) з метою купівлі в останньої будинку, відповідач відмовилася її продавати за такою ціною і відмовилася повертати гроші. Відповідач не оспорює, що відповідно до своєї розписки від 15.11.2021 вона отримала від позивача завдаток в сумі 40000,00 грн. на забезпечення взаємних зобов'язань з підготовки до продажу будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проте така розписка була дана на пропозицію позивача документально зафіксувати загальну суму завдатку станом на 15.11.2021. Відповідач стверджує, що на даний час у неї виготовлені документи для оформлення договору купівлі-продажу будинку, але позивач відмовляється його купувати. Також, відповідач наголошує на тому, що в розписці, здійснену позивачем про надання відповідачу завдатку в розмірі 40000,00 грн. є саме завдатком, а не авансом. Стверджує, що поверне позивачу кошти в розмірі 40000,00 грн., однак після продажу будинку, про що і повідомила позивачку 05.09.2023, коли та прийшла за місцем проживання відповідача в с. Северинівку і почала вимагати повернення коштів.
Суд, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтується позов, та заперечення на нього, об'єктивно дослідивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як визначено у ст. 1 Конституції України - Україна є правова держава, а в силу її ст. 8 в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ст. 129 Конституції України). Верховенство права - це панування права в суспільстві, а такий принцип вимагає від держави його втілення у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи та рівності. Разом з тим, в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особамає правов порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК.
В силу вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Докази мають бути належними, допустимими та достовірними, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77-80 ЦПК України). Разом з тим, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини другої статті 119 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до частини другої статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного-законодавства.
Частиною четвертою статті 635 ЦК України передбачено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Встановлено, що 15.11.2021 ОСОБА_2 власноруч написала розписку, відповідно до якої вона отримала від позивача у вигляді завдатку 40000,00 гривень для подальшого придбання її житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Факт отримання відповідачем коштів в сумі 40000,00 грн. доведений позивачем письмовими доказами і не заперечується відповідачем (розписки а.с. 9, 40, 96, 97).
Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачкою грошова сума у загальному розмірі 40000,00 грн. є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком.
Більш того, відповідачка не заперечує вимогу позивача про повернення вказаних коштів, але за умови продажу будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і наявності коштів. Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач не ставить під сумнів необхідність повернення коштів позивачу, однак на час розгляду справи, не продавши зазначений вище будинок, у неї немає матеріальної змоги повернути грошові кошти в сумі 40000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов'язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доводи представника відповідача про те, що в розписках не обумовлено строку виготовлення технічної документації, тобто немає строку виконання зобов'язання, не спростовують зазначених вище висновків суду і не змінюють правової природи спірних коштів.
Стосовно строків (термінів) укладення основного договору ч. 1 ст. 635 ЦК України встановлено, що законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Таке обмеження на разі встановлено тільки щодо суб'єктів господарювання (юридичні особи, фізичні особи - підприємці), ч. 1 ст. 182 ГК України зобов'язуються укласти основний господарський договір у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору.
Якщо ж законом таке обмеження не визначено, то строки укладення основного договору, а також обмеження щодо даних строків, відповідно до наведеного, може бути погоджено за домовленістю сторін.
Оскільки у розписках від 15.11.2021 не встановлено строку виготовлення технічної документації, іншого строку на укладення договору купівлі-продажу сторонами не встановлено та не погоджено, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 635 ЦК України, зважаючи, що договір купівлі-продажу між сторонами не укладено, і на день розгляду справи в суді сторони не бажають укладати такий договір, на умовах, які задовольнили б обидві сторони, суд вважає, що усна вимога позивача до відповідача про повернення коштів, яка мала місце 05.09.2022 (цей факт ніким із сторін не заперечується), а також визнання ОСОБА_2 вимоги про необхідність повернення коштів (однак, після продажу житлового будинку), свідчить про припинення зобов'язання між сторонами за розписками від 15.11.2021. Кошти в сумі 40000,00 грн. з часу вимоги позивача про повернення коштів і з часу звернення з позовом до суду, станом на день розгляду справи в суді не повернуто.
Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК України сума, яка названа в розписках завдатком, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18).
З огляду на правовий висновок Верховного Суду України, підтриманий неодноразово Верховним Судом, в тому числі і в постановах від 28.08.2019 у справі № 128/1885/14-ц, від 27.11.2019 у справі №520/6286/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 686/6823/14-ц, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові. Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу. У разі видачі авансу кредитор не може бути зобов'язаний до повернення авансу у подвійному розмірі і, відповідно, до відшкодування збитків. У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
Посилання відповідача на те, що саме з вини позивача сторони не уклали договору, а тому позивачка втратила право вимагати повернення коштів, є безпідставними, оскільки сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.
17 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №711/5065/15-ц, провадження № 61-18537св19 (ЄДРСРУ № 97771767) досліджував питання щодо різниці та правових наслідків між авансом та завдатком. Верховний Суд наголошує, що за своєю правовою природою аванс, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.
Суд не надає оцінки причинам не укладення договору купівлі - продажу, оскільки вони не мають значення, враховуючи вище наведені мотиви.
Сам спірний договір у формі розписки від 15.11.2021 містить ознаки попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку, проте у розписках від 15.11.2021 сторонами не обумовлено строк, коли мали бути оформлені документи на будинок, а також щодо укладення договору купівлі-продажу, натомість, як зазначено вище, в силу вимог статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Окрім того, розписки від 15.11.2021 не посвідчені нотаріально, тому не можна вважати їх договором застави (попереднім договором). Отже, між сторонами не виникло ніяких зобов'язань щодо купівлі-продажу вище згаданого будинку, відповідно, не існує ніяких зобов'язань, які могли б бути забезпечені завдатком і які б могли бути порушені відповідачем.
Отже, у разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і мають бути повернуті в тому розмірі, в якому вони надавалися. Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку, якщо таке зобов'язання випливає із договору, укладеного сторонами.
Відтак, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
На відміну від завдатку, аванс це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Законом не передбачено, що якщо аванс згідно з умовами попереднього договору був переданий, а зобов'язання не виконано, тобто основний договір у визначений попереднім договором строк не укладений, то аванс залишається у сторони, яка його отримала. Така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства.
При цьому, у разі отримання авансу кредитор не може бути зобов'язаний до його повернення у подвійному розмірі.
У разі, коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
Зазначений правовий висновок сформований Верховним Судом України в постанові від 13 лютого 2013 року у справі №6-176цс12, в постанові від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та в подальшому неодноразово підтримувався Верховним Судом в постановах від 28.08.2019 р. у справі № 128/1885/14-ц, та від 27.11.2019 р. у справі № 520/6286/16-ц.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін майно у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Оскільки, між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу житлового будинку, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передала відповідачу кошти у розмірі 40000,00 грн., як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об'єкта нерухомого майна, а на час розгляду справи доказів виконання відповідачем зобов'язань за розпискою, наявною в матеріалах справи, а саме укладення договору купівлі-продажу будинку суду не надано, жодного договору купівлі-продажу житлового будинку між сторонами не укладено і це стверджується обома сторонами (більше того, відповідач у відзиві на позовну заяву, визнала факт неповернення позивачу 40000,00 грн отриманих за розпискою), то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 внесеного позивачем авансу у розмірі 40000,00 грн., а тому позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу керується ч. 1 та ч. 3 ст. 133 ЦПК України, згідно з якою судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати: на професійну правничу допомогу необхідну для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог і в силу п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Отже, з огляду на те, що позов задоволено повністю, тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача варто стягнути документально підтверджені судові витрати у виді судового збору, в розмірі 992,40 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в фіксованому розмірі 10000 грн.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (постанова Верховного Суду від 11.11.2021 р. в справі №910/7520/20).
Як свідчить практика, зокрема справа №910/20852/20,Верховний Суд у постанові від 01.12.2021 при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.
На підтвердження понесених витрат, ОСОБА_1 додає до матеріалів справи договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 22.09.2022, розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу (правову) допомогу від 22.09.2022, акт приймання-передачі надання професійної правничої допомоги від 22.09.2022 (а.с.14-17).
При цьому, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), вважає, що розмір гонорару в 10000 грн. є необґрунтованим та явно завищеним.
Окрім того, представником відповідача під час судового розгляду було заявлено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, з урахуванням необхідності дотримання принципу розумності та співмірності.
Велика Палата ВС в постанові по справі №755/9215/15-ц 19.02.2020 висловилася, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі ж критерії застосовує ЄСПЛ у своїх рішеннях.
Оцінюючи обґрунтованість витрат на правничу допомогу та пропорційність до предмету позову з урахуванням значення справи для сторін, беручи до уваги, що дана справа має незначну складність, не викликала суспільного інтересу під час її розгляду, результат вирішення даної справи не має вплинути на репутацію сторін, спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, законодавство у цій категорії справ є стабільне і судова практика має ознаку єдності, та доводи заяви відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру компенсації витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 3000 грн, що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 76, 80, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 40000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору, сплаченого позивачем при подачі позовної заяви в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Повний текст рішення суду складено 01 березня 2023 року.
Суддя О. Г. Борейко