Справа № 539/1/21 Номер провадження 11-кп/814/1380/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
21 лютого 2023 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , у інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 13 грудня 2022 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 липня 2020 року за №12020170000000360, задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 11 лютого 2023 року, обвинуваченому
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо запобіжного заходу ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , судове рішення щодо яких не оскаржується.
Приймаючи таке рішення щодо ОСОБА_8 місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 в разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 п.п.1, 6, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.27 ч.4 ст.187, ст.257, ч.2 ст.27 ч.3 ст.262, ч.3 ст.27 ч.3 ст.263-1 КК України, та неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам.
Водночас, урахувавши положення ч.4 ст.183 КПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про продовження зазначеного вище запобіжного заходу без визначення розміру застави ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 13 грудня 2022 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: стороною обвинувачення не доведено наявність заявлених ризиків і неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, щоб забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, який є не судимий, одружений, має: постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки та на утриманні малолітню дитину.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що вона не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала місцевого суду щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ніким із учасників судового провадження не оскаржується, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині в апеляційному порядку не переглядається.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відовідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що він у травні 2020 року увійшов до складу та в подальшому брав участь як виконавець кримінальних правопорушень у озброєній банді, до якої входили: ОСОБА_10 (організатор), ОСОБА_9 і ОСОБА_11 (виконавці), та метою якої було здійснення нападу на підприємства, установи, організації, окремих осіб.
Наприкінці червня 2020 року ОСОБА_8 із зазначеними вище учасникам банди, діючи за попередньою змовою між собою, незаконно виготовили вибуховий пристрій та 07 липня 2020 року між с. Тишки й с. Ждани Лубенського р-ну Полтавської обл. відповідно до заздалегідь розробленого плану, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном у особливо великих розмірах і вбивства двох осіб, заклали згаданий вибуховий пристрій до верхньої ніші салону належного ПД АТ «Укрпошта» автомобіля «ГАЗ 2705-414», н.з. НОМЕР_1 , у якому перебували водій ОСОБА_12 та листоноша ОСОБА_13 , і, використовуючи електродетонатор, підірвали цей транспортний засіб, але вбивство не було закінчено з причин, які не залежали від їх волі, так як ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_13 - середньої тяжкості тілесні ушкодження. Затим ОСОБА_8 заволодів табельною вогнепальною зброєю, бойовими припасами ОСОБА_13 - пістолетом Макарова серії НОМЕР_2 з 8 патронами до нього, та з учасниками банди заволодів з автомобіля ПД АТ «Укрпошта» грошовими коштами в особливо великому розмірі - в сумі 2 699 050 гривень.
Такі дії ОСОБА_8 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.2 ст.15 п.1, 6, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.27 ч.4 ст.187, ст.257, ч.2 ст.27 ч.3 ст.262, ч.3 ст.27 ч.3 ст. 263-1 КК України.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199 та 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_8 зазначений запобіжний захід.
Сама ж необхідність застосування обвинуваченому запобіжного заходу в апеляційній скарзі не оспорюється.
Разом з цим, під час вирішення клопотання прокурора місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_8 може: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Так, про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_8 може перешкоджати здійсненню кримінального провадження, в тому числі шляхом переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, свідчить і те, що він обвинувачується у вчиненні 5 особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я людей, власності та громадської безпеки у співучасті - в складі організованої озброєної групи, що є надзвичайно небезпечною формою організованої злочинної діяльності.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу обвинуваченим на потерпілих і свідків, що перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні.
На стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - шляхом допиту особи у судовому засіданні.
Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, ризик впливу на потерпілих, які є учасниками судового провадження на всіх стадіях кримінального процесу, та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків.
Окрім того, значна тривалість часу, протягом якого відповідно до обвинувального акта вчинялися інкриміновані злочинні дії з високим ступенем організованості співучасників, дає підстави стверджувати про наявність ризику вчинення ОСОБА_8 іншого кримінального правопорушення.
Розглядаючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, місцевий суд урахував і тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 в разі визнання винуватим - до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Водночас з огляду на відсутність працевлаштування та законних джерел доходу в обвинуваченого доводи апеляційної скарги про наявність у нього утриманців є непереконливими.
Колегія суддів ураховує те, що ОСОБА_8 не судимий, має певні соціальні зв'язки з родиною, однак вказані відомості не спростовують висновки суду першої інстанції про неможливість запобігти наведеним вище ризикам у разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не зменшились і не змінились ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, обставини інкримінованих ОСОБА_8 особливо тяжких злочинів, пов'язаних, зокрема з посяганням на життя 2 людей і заволодінням майном у особливо великих розмірах та особливо небезпечним для суспільства способом, порушенням заснованого на законі порядку обігу зброї та вибухових речовин, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 , що виключає можливість обрання останньому більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі й цілодобового домашнього арешту, як просить апелянт.
Пунктом 1 ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів із застосуванням насильства та погрозою його застосування.
З огляду на це та враховуючи встановлені судом ризики, передбачені п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, наведені вище обставини, передбачені ст.178 КПК України, суд першої інстанції на підставі п.1 ч.4 ст.183 КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали правильно не визначив розмір застави обвинуваченому.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , у інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 13 грудня 2022 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4