Справа № 553/2249/20 Номер провадження 22-ц/814/2060/23Головуючий у 1-й інстанції Високих М. С. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
28 лютого 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., при секретарі судового засідання: Бродській В.О., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 червня 2022 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У жовтні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з вказаним позовомв якому прохає стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №PLKPGK08003502 від 18.05.2005 в розмірі 62048,23 доларів США, яка складається з наступного: 14772,26 доларів США заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 15998,02 доларів США заборгованість за відсотками з користування кредитом; 3111,09 доларів США заборгованість по комісії; 28166,86 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (т.1 а.с.3-5).
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 18.05.2005 між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», назву якого в подальшому було змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк» та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір №PLKPGK08003502. 02.08.2005 між сторонами укладена додаткова угода №1 до Договору. За умовами договору банк зобов?язався надати позичальнику кредит у розмірі 35400,00 доларів США (на купівлю квартири 30000 доларів США і на оплату страхових платежів 5400 доларів США) на строк до 16.05.2025 зі сплатою відсотків за користування кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування, комісії за дострокове погашення кредиту. Сторони узгодили здійснення погашення заборгованості у вигляді щомісячних ануїтентних платежів у сумі 333,82 доларів США, розмір та порядок сплати яких було змінено додатковою угодою №1 від 02.08.2005, за якою позичальник зобов'язався щомісячно в період сплати надавати банку кошти у сумі 125,00 доларів США для погашення заборгованості за договором та сплачувати відсотки, розраховані відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.3 Договору і комісію у відповідності до п.п.1.1, 1.5, 3.6 Договору, а також інші витрати відповідно до п.п.2.2.9, 4.3 Договору.
Проте відповідач взяті на себе зобов'язання не виконував, внаслідок чого станом на 04.09.2020 утворилась заборгованість у вказаній вище сумі, яку позивач прохає стягнути з відповідача.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 червня 2022 року у задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено повністю.
Стягнуто з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
З вказаним рішенням суду не погодився АТ КБ «Приватбанк» та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 червня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Апелянт вважає, що рішення суду є незаконним, необгрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Зокрема вказує, що Банком надано достатньо засвідчених належним чином доказів, що підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором. Посилається на те, що суд повинен був визначити та стягнути заборгованість за той період яка доказана позивачем, а не відмовляти у задоволенні позову повністю на підставі того, що до розрахунку заборгованості включено період за який відсутня заборгованість (тобто до 13.02.2008).
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі, та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження за участі сторін та інших осіб по справі. На моменту розгляду справи були присутній представник відповідача. Інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Від представника позивача на початку судового засідання найшло клопотання про відкладення справи та розгляд справи в режимі відеоконференції.
Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила причини неявки представника позивача визнати не поважними, у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи відмовити. Зважаючи на те, що клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції подано з порушенням строків встановлених ст. 212 ЦПК, у задоволенні вказаного клопотання відмовити. Розгляд справи проводити у відстність представника позивача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 18.05.2005 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №PLKPGK08003502, відповідно до якого банк надав останньому на строк по 16 травня 2025 року включно кредит в розмірі 35400,00 доларів США на наступні цілі: купівлю квартири у сумі 30000, доларів США і на оплату страхових платежів у сумі 5400,00 доларів США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування 0,15% від суми виданого кредиту в розмірі 45,00 доларів США щомісячно. Період сплати вважати період з «10» по «17» число кожного місяця.
Додатковою угодою №1 від 02.08.2005 до зазначеного кредитного договору з 02 серпня 2005 року змінено графік погашення заборгованості по кредитному договору з ануїтету на погашення рівними частинами, визначено щомісячний платіж у сумі 125,00 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором. Пункт 1.1 доповнено ч.4: щомісячно в період сплати позичальник сплачує відсотки, розраховані у відповідності до п.п.3.1, 3.2, 3.3, і комісії, розрахованої у відповідності до п.п.1.1., 1.5, 3.6 даного договору, а також інших витрат банка відповідно до п.п.2.2.9, 4.3
У забезпечення вказаного кредитного договору 18.05.2005 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав іпотеку трикімнатну квартиру загальною площею 71,6 кв.м., житловою площею 46,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить останньому згідно договору купівлі продажу від 18.05.2005.
Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 27.11.2008 р. відмовлено в задоволенні позову Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та про виселення та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 28.08.2016 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27.02.2015 скасовано. Провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення в частині заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №PLKPGK08003502 від 18 травня 2005 року станом на 13 лютого 2008 року закрито, оскільки рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 27.11.2008, яке набрало законної сили 08.12.2008 встановлено відсутність заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 13 лютого 2008 року. В іншій частині постановлено нове рішення, яким відмовлено за недоведеністю в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення та зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання припиненим кредитного договору та іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Верховного Суду від 31.07.2019 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 28.08.2016 залишено без змін.
Згідно з висновком судової економічної експертизи від 29.06.2021 (т.2 а.с.202-207), проведеної у справі за клопотанням відповідача, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №PLKPGK08003502 від 18.05.2005 станом на день проведення експертизи 29.06.2021, виходячи з наступних умов: 1) з 13.02.2008 нарахування відсотків та штрафних санкцій за кредитним договором не здійснюється; 2) станом на 13.02.2008 переплата складає 1972,85 долари США; 3) 20.05.2009, 14.05.2010, 17.05.2010 та 17.05.2012 банком було сплачено страхові платежі за рахунок кредитних коштів, внаслідок чого заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором збільшилась на 1594,35 долари США становить 448,13 доларів США.
Відмовляючи АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями було встановлена відсутність заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 13.02.2008 та наявність переплати в розмірі 1972,85 доларів, а також те, що 20.05.2009, 14.05.2010, 17.05.2010 та 17.05.2012 банком було сплачено страхові платежі за рахунок кредитних коштів, внаслідок чого заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором збільшилась на 1594,35 долари США.
Разом з цим місцевий суд зазначив, що наданий позивачем розрахунок не може взятися судом до уваги, оскільки до нього включено період до 13.02.2008, тобто період за який відсутність заборгованості вже була встановлена іншими судовими рішеннями. Крім того, при проведенні експертизи було взято вихідні дані щодо припинення з 13.02.2008 нарахування відсотків та штрафних санкцій за кредитним договором, наявність підстав для чого не була встановлена в ході розгляду справи. З цих підстав суд дійшов висновку, що вимоги позивача є недоведеними.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 526ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 82 ЦПК України визначено підстави для звільнення від доказування. Так, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч.1ст.82 ЦПК України).
Як встановлено судом та незаперечувалось сторонами, що 18.05.2005 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №PLKPGK08003502.
За наслідками розгляду справи 2-92/08, рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 27.11.2008 було встановлено факт відсутності заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 13.02.2008 та наявність переплати в розмірі 1972,85 доларів.
Так, звертаючись до суду із позовом у 2020 році, позивач з посиланням на порушення відповідачем умов договору прохає стягнути заборгованість, розмір якої станом на 04.09.2020 становить 62048,23 доларів США, на підтвердження якої надає розрахунок за період з 18.05.2005 по 04.09.2020, тобто включаючи у нього період до 13.02.2008 та не враховуючі вихідні дані встановлені рішенням суду.
Проте, з наданих матеріалів справи вбачається, що судовими рішеннями встановлена відсутність заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 13.02.2008 та наявність переплати в розмірі 1972,85 доларів, а також те, що 20.05.2009, 14.05.2010, 17.05.2010 та 17.05.2012 банком було сплачено страхові платежі за рахунок кредитних коштів, внаслідок чого заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором збільшилась на 1594,35 долари США.
Так, наданий позивачем розрахунок не може взятися судом до уваги, оскільки до нього включено період до 13.02.2008, тобто період за який відсутність заборгованості вже була встановлена іншими судовими рішеннями.
Крім того, при проведенні експертизи було взято вихідні дані щодо припинення з 13.02.2008 нарахування відсотків та штрафних санкцій за кредитним договором, наявність підстав для чого не була встановлена в ході розгляду справи.
Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач ще у червні 2007 року звертався до Ленінського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості, відтак АТ КБ «Приватбанк» змінило строк виконання основного зобов?язання за кредитним договором та втратило право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами починаючи з червня 2007 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором вказана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 326/1630/16 (провадження № 61-1728св19), який у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховується іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Тому, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 28 лютого 2023 року.
Головуючий суддя : _______________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _________________ С.А. Гальонкін _________________ О.Ю. Кузнєцова