Ухвала
27 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 459/753/21
провадження № 61-1995ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 серпня
2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня
2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Девік» про визнання договору удаваним, встановлення факту існування трудових правовідносин, оформлення трудового договору, стягнення оплати праці та зобов'язання Державної служби України з питань праці накласти на відповідача фінансові санкції,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Приватного підприємства «Девік» (далі - ПП «Девік»), в якому просила:
- визнати удаваним укладений 01 листопада 2018 року між нею
та ПП «Девік» договір виконання робіт, який вчинений для приховання насправді вчиненого трудового договору;
- визнати, що між нею та ПП «Девік» з 16 жовтня по 28 листопада
2018 року існували трудові правовідносини;
- зобов'язати відповідача оформити з нею трудовий договір з 16 жовтня
по 28 листопада 2018 року, зареєструвати його в податковій службі, винести наказ про виконання нею обов'язків юрисконсульта, інспектора з питань кадрів, нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період роботи
з 16 жовтня по 28 листопада 2018 року;
- стягнути з відповідача у її користь 13 800,60 грн оплати праці;
- зобов'язати Державну службу України з питань праці накласти
на відповідача фінансову санкцію, передбачену частиною другою
статті 265 КЗпП України.
Червоноградський міський суд Львівської області своїм рішенням
від 02 серпня 2021 року (у складі судді Отчак Н. Я.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Львівський апеляційний суд своєю постановою від 14 грудня 2022 року
(у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.) рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 серпня
2021 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт укладення з нею трудового договору, за яким остання виконувала б обов'язки юриста. Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не заперечувала того факту, що перший місяць буде працювати на умовах випробування з письмовим оформленням правовідносин, та вважала, що підписання цивільно-правового договору з наданням правових послуг не суперечить чинному законодавству, також не заперечувала проти цивільно-правового договору. Отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Оскільки удаваність договору не доведена, відсутні також правові підстави для задоволення інших позовних вимог, які є похідними від основної вимоги про визнання правочину удаваним.
09 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду
з касаційною скаргою на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 серпня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, в якій заявниця просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року
у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала,
що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду
на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень
resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом спору у цій справі є вимоги про:
- визнання удаваним укладений 01 листопада 2018 року між
ОСОБА_1 та ПП «Девік» договір виконання робіт, який вчинений для приховання насправді вчиненого трудового договору; визнання, що між позивачкою та відповідачем з 16 жовтня по 28 листопада 2018 року існували трудові правовідносини; зобов'язання відповідача оформити з позивачкою трудовий договір з 16 жовтня по 28 листопада 2018 року, зареєструвати його в податковій службі, винести наказ про виконання позивачкою обов'язків юрисконсульта, інспектора з питань кадрів, нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період роботи з 16 жовтня по 28 листопада
2018 року; зобов'язання Державній службі України з питань праці накласти на відповідача фінансову санкцію, передбачену частиною другою
статті 265 КЗпП України (немайновий характер);
- стягнення з відповідача у користь ОСОБА_1 13 800,60 грн оплати праці (майновий характер).
Ціна позову майнового характеру становить 13 800,60 грн, яка станом
на 01 січня 2023 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 250 = 671 000 грн).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Тому, дана справа щодо вимог як майнового, так і немайнового характеру не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої
статті 19 ЦПК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Посилаючись на наявність зазначених обставин, заявницею
не обґрунтовано, у чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, а сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», від 09 жовтня 2018 року, заява № 47921/08).
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб,
так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Зазначення у постанові Львівського апеляційного суду від 14 грудня
2022 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявниці про відстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню,
у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 серпня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Девік» про визнання договору удаваним, встановлення факту існування трудових правовідносин, оформлення трудового договору, стягнення оплати праці та зобов'язання Державної служби України з питань праці накласти на відповідача фінансові санкції відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк