Ухвала
Іменем України
24 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 674/373/21
провадження № 61-2550ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2022 року в складі судді: Шафікової Ю. Е., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс», публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про визнання правочину недійсним,
У березні 2021 року позовом ОСОБА_1 звернувся із позовом до ТОВ «Спектрум Ессетс», ПАТ «Фідобанк», про визнання правочину недійсним.
Позов мотивований тим, що 27 серпня 2008 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Ерсте банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», кредитний договір № 014/28521/3/22142, за умовами якого він отримав кредит в сумі 34 000 дол. США.
30 травня 2011 року Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області ухвалено рішення про стягнення з позивача заборгованості за цим договором в сумі 48 083,49 дол. США та відкрито виконавче провадження.
25 вересня 2020 року ПАТ «Фідобанк» уклав з ТОВ «Спектрум Ессетс» договір про відступлення права вимоги, який фактично є договором факторингу, зокрема, відповідач купив під час аукціону ряд кредитів на загальну суму 52 млн. гривень, однак відсутня інформація про суму боргу, ціну, за яку заявник придбав борг по кредиту ОСОБА_1 . У рішенні суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості сума становить 48 083,49 дол. США, однак у пункті 764 додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги зазначено, що борг ОСОБА_1 становить 1 177 177 дол. США, що не відповідає сумі боргу, та не є тим кредитним договором, який позивач уклав у 2008 році, що є підставою для визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним.
У порушення вимог ЦК України, Закону України «Про фінансові послуги» ТОВ «Спектрум Ессетс» не є фінансовою установою, яка включена до державного реєстру фінансових установ та не має ліцензії НБ України на здійснення валютних операцій, яким є укладений з ОСОБА_1 кредитний договір, а отже, не має права бути суб'єктом договору факторингу, яким по суті є оспорюваний правочин про відступлення права вимоги.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
визнати недійсним правочин про відступлення права вимоги, укладений 25 вересня 2020 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Спектрум Ессетс» № GL3N218881 у частині, що стосується відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/28521/3/22142 від 27 серпня 2008 року, що зазначено в пункті 764 додатку №1 до договору зі змінами та доповненнями з моменту його укладення.
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
ТОВ «Спектрум Ессетс» через відкритий аукціон, за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, діючого від імені ПАТ «Фідобанк», що перебуває на стадії ліквідації, придбав право майнової вимоги за кредитним договором № 014/28521/3/22142, укладеним між банком і боржником (позивачем), що підтверджено договором про відступлення права вимоги № GL3N218881. Придбавати право вимоги за кредитними договорами за результатами проведення аукціону мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, а й інші юридичні особи, які не віднесені до банків та небанківських фінансових установ, якою є відповідач ТОВ «Спектрум Ессетс», що є належним суб'єктом оспорюваного правочину;
метою укладення договору про відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Якщо право вимоги відступається без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України). Таким чином, характерними ознаками договору факторингу є те, що: йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо. Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії);
ТОВ «Спектрум Ессетс» мало право, як юридична особа, брати участь в електронних торгах із продажу права вимоги за кредитним договором позивача, метою укладення договору про відступлення права вимоги № GL3N218881 не є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника, спірний договір відповідає вимогам статей 512, 514 ЦК України та є договором про відступлення права вимоги, а не договором факторингу, а отже, відсутні підстави, для визнання його недійсним;
позивачем не доведено, що його право або цивільний інтерес (як особи, яка не є стороною вказаного правочину) порушено фактом вчинення оспорюваного правочину;
позивач не погоджується із сумою заборгованості, яку вказано у пункті 764 додатку № 1 договору про відступлення права вимоги, проте сам по собі факт укладення оспорюваного договору, не створює для позивача безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який вказано у спірному договорі у ході його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів по основному зобов'язанню (кредитному договору). Таке посилання не є нормою матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 161/5127/17-ц (провадження № 61-17635св18).
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому;
суд першої інстанції правильно констатував, що оспорюваний договір має всі ознаки договору відступлення права вимоги - предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; таке зобов'язання є грошовим, відступлення права вимоги є оплатним; форма договору відступлення права вимоги відповідає формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; і наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні. При цьому ТОВ «Спектрум Ессетс» не набув право здійснювати фінансові операції щодо боржника - за умовами договору відступлення права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов'язань за кредитним договором. Тому оспорюваний договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Цей договір не містить умов, які б передбачали передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договору не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за оспорюваними правочинами не є правовідносинами у сфері факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Такий висновок узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 755/14728/18, а також висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 та не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11, на які суд першої інстанції обґрунтовано послався;
оспорюваний позивачем правочин є купівлею-продажем прав вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України і суб'єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідача як нового кредитора, ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг, не вимагається. З урахуванням вказаних норм права вбачається, що укладений між відповідачами правочин є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним. Тому доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального права - Закону України «Про фінансові послуг та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про банки та банківську діяльність», статей 512, 514, 1077, 1079 ЦК України є необґрунтованими. Водночас при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, відповідно до яких для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Суд першої інстанції правильно констатував, що позивач не довів порушення його прав або охоронюваних законом інтересів укладенням відповідачами оспорюваного договору, що в результаті укладення спірного договору відступлення права вимоги обсяг його майнових зобов'язань змінився тощо.
23 лютого 2023 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 лютого 2023 року, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 виділила основні ознаки договору відступлення прав вимоги та договору факторингу. Ознаками договору відступлення права вимоги є: предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні. У свою чергу договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги;
позивач є клієнтом фінансової установи ПАТ «Фідобанк», тому у цьому випадку відносини мають регулюватися саме Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». При укладенні оспорюваного договору, ПАТ «Фідобанк» фактично отримав фінансову послугу від ТОВ «Спектрум Ессетс». В оспорюваному договорі сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти в сумі 52 589 658,70 грн. Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 14 цього договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону). Переможцем яких став новий кредитор. Тобто, боргове зобов'язання, що є фінансовим активом, банк за окрему плату, передав ТОВ «Спектрум Ессетс» право вимоги за кредитним договором до мене ОСОБА_1 . При цьому, вартість фінансових активів, є значно вищою, а ніж плата за відступлення вимоги. Саме різниця між вартістю активів та оплатою відступлення права вимоги є платою клієнта (ПАТ «Фідобанк») за надання фактором (ТОВ «Спектрум Ессетс») фінансової послуги. Зобов'язання згідно із кредитним договором № 014/28521/3/22142 від 27 серпня 2008 року, яке відступається ПАТ «Фідобанк» ТОВ «Спектрум Ессетс» є грошовим. Оспорюваний договір укладено у письмовій формі та містить усі елементи визначені статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Метою договору є отримання ПАТ «Фідобанк» коштів, а ТОВ «Спектрум Ессетс» право вимоги (отримання ПАТ «Фідобанк» фінансової послуги). Тому договір містить усі ознаки, що визначені у пункті 48 постанови Великої Палати Верховного Суду № 906/1174/18 від 16 березня 2021 року для договору факторингу;
ТОВ «Спектрум Ессетс» не є фінансовою установою, тому укладати договір факторингу не мало правових підстав. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (частина перша статті 227 ЦК України).
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 27 серпня 2008 року уклав з ПАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», кредитний договір № 014/28521/3/22142 на суму 34 000 дол. США.
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 30 травня 2011 року у справі № 2-285/11 стягнуто з позивача заборгованість за цим кредитним договором в сумі 48 083,49 дол. США, що в перерахунку на національну валюту становить 381 782,91 грн.
Судове рішення у справі № 2-285/11 позивачем не виконано та перебуває на примусовому виконанні у Дунаєвецькому районному відділі ДВС ВП № 49062239.
25 вересня 2020 року між ПАТ «Фідобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанку» та ТОВ «Спектрум Ессетс» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги під № GL3N218881 за результатами відкритих торгів (аукціону), оформленого протоколом електронного аукціону, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюк Л. В. за реєстровим номером № 1218.
У договорі від 25 вересня 2020 року вказано, що:
за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорам (договорами про надання кредиту (овердрафту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру і додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та порядку, визначених цим договором (пункт 1 договору);
за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, право вимагати сплати неустойки, пені, штрафу, передбачених основними договорами, сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України (індекс інфляції, 3% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань за основними договорами, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, тощо (пункт 2 договору);
сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти в сумі 52 589 658,70 грн. Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 14 цього договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону) (пункт 4 договору).
Відповідно до відомостей, зазначених в пункті 764 додатку 1 до договору про відступлення прав вимоги від 25 вересня 2020 року № GL3N218881, до ТОВ «Спектрум Ессетс» перейшло право вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 № 014/28521/3/22142 станом на 25 вересня 2020 року на загальну суму 1 177 177,57 в гривневому еквіваленті.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див.постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18).
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) вказано, що:
«47. Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
48. Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
49. З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
50. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак
57. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що:
«59. Судами встановлено, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 958-Ф, за яким банк шляхом продажу відступив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.
60. Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов'язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.
61. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.
62. У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Ця обставина суттєво відрізняє справу № 906/1174/18 від справ № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), №465/646/11 (провадження № 14-222цс18), № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), в яких Велика Палата Верховного Суду прийняла постанови 11 вересня 2018 року, 31 жовтня 2018 року та 10 листопада 2020 року відповідно.
Проте у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.
З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації».
Суди встановили, що: оспорюваний договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № GL3N218881 від 25 вересня 2020 року, укладений між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Спектрум Ессетс» за результатами відкритих торгів (аукціону), не є договором факторингу; позивачем не доведено, що його право або цивільний інтерес (як особи, яка не є стороною вказаного правочину) порушено фактом вчинення оспорюваного правочину.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.
Висновки судів не суперечать висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18. Тому доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції цього висновку є необґрунтованими.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс», публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про визнання правочину недійсним.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков