22 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 911/5429/14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 (головуючий суддя Ткаченко Б. О., судді Алданова С. О., Зубець Л. П.) та додаткову ухвалу Господарського суду Київської області від 12.07.2022 (суддя Заєць Д. Г.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про покладення на Новомосковський відділ державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (місто Дніпро) судових витрат на професійну правничу допомогу
у справі № 911/5429/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп", Асоціації фермерів "Агрокомплекс"
про стягнення коштів,
Історія справи та доводи учасника спору щодо скарги
1. У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (далі - ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" (далі - ТОВ "ПК Трейдсервісгруп") та Асоціації фермерів "Агрокомплекс" (далі - АФ "Агрокомплекс") про стягнення 5 371,90 грн.
2. Рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2015 у справі № 911/5429/14 позов задоволено частково; солідарно стягнуто з ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" та АФ "Агрокомплекс" на користь ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" 1 000,00 грн відсотків за користування товарним кредитом, 600,00 грн витрат на послуги адвоката та 1 794,17 грн судового збору; присуджено до стягнення з АФ "Агрокомплекс" на користь ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" 997,38 грн відсотків за користування кредитом, 889,36 грн штрафу, 489,15 грн інфляційних втрат, 59,04 грн 3% річних та 312,54 грн пені; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
3. Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 31.03.2015 у справі № 911/5429/14 присуджено до стягнення з АФ "Агрокомплекс" на користь ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" 3 646,38 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.
4. На виконання рішення суду від 17.03.2015 та додаткового рішення суду від 31.03.2015 у справі № 911/5429/14 видано відповідні накази.
5. ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" 03.06.2022 звернулось до Господарського суду Київської області зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро) (далі - Новомосковський ВДВС) у виконавчих провадженнях № 54434548 та № 54436589 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 06.04.2015 у справі № 911/5429/14, та у виконавчому провадженні № 54435281 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 20.04.2015 по справі № 911/5429/14.
6. Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.06.2022 скаргу ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на бездіяльність державного виконавця Новомосковського ВДВС - задоволено повністю.
7. 24.06.2022 ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" звернулось до Господарського суду Київської області із заявою про покладення на Новомосковський ВДВС судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9 900,00 грн.
Короткий зміст ухвали суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій
8. Додатковою ухвалою Господарського суду Київської області від 12.07.2022, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2022, заяву ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" задоволено частково. Стягнуто з Новомосковського ВДВС на користь ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" 1 775,00 грн витрат на правничу допомогу.
9. Судові рішення мотивовано тим, що заявлений Позивачем до стягнення розмір витрат на послуги адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, розумності та співрозмірності їх розміру, є непропорційним до предмета спору, в тому числі до суми, яка підлягає сплаті боржником в рамках виконавчого провадження, та є явно завищеним, що стало підставою для часткового задоволення заяви.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 та додаткову ухвалу Господарського суду Київської області від12.07.2022 в частині відмови у задоволенні заяви ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" про покладення на Новомосковський ВДВС судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 125,00 грн і прийняти нове рішення, яким заяву ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" задовольнити повністю стягнувши з Новомосковського ВДВС судові витрати на правничу допомогу у розмірі 9 900,00 грн.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. Подана ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" касаційна скарга обґрунтована порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 43, 126, ГПК України, оскільки судами не було враховано висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постановах (додаткових постановах) Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 20.06.2022 у справі № 910/7126/20, від 24.10.2022 у справі № 910/4277/21, від 16.09.2022 у справі № 910/4729/20, від 30.09.2022 у справі № 925/1316/18, від 19.08.2020 у справі № 910/4858/19, від 22.10.2020 у справі № 910/9187/19, від 13.01.2021 у справі № 922/267/20, від 06.04.2020 у справі № 910/4783/19, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 04.06.2019 у справі № 910/21516/17, від 24.07.2018 у справі № 918/560/16, від 06.03.2019 у справі № 910/15357/17, від 03.05.2019 у справі № 910/10911/18, від 20.11.2020 у справі № 910/4783/19, від 25.06.2019 у справі № 904/66/18, від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 08.04.2019 у справі № 922/619/18, від 23.04.2019 у справі № 924/632/18, від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15, від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17, від 02.09.2021 у справі № 873/148/20, від 27.10.2021 у справі № 873/109/21, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 28.07.2022 у справі № 903/781/21, від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17, від 22.09.2022 у справі № 910/602/21, від 21.09.2022 у справі № 924/700/21, від 25.04.2018 у справі № 922/3142/17, від 02.05.2018 у справі № 910/22350/16, від 11.06.2018 у справі № 923/567/17.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
12. Учасники справи відзиви на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
Щодо строку розгляду касаційної скарги
13. Справа № 911/5429/14 розглянута судом касаційної інстанції у розумний строк з огляду на те, що Новомосковським ВДВС було подано касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 (ухвалених за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) державної виконавчої служби), яку ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.01.2023 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги. Не усунення недоліків касаційної скарги у строк, встановлений судом стало підставою для повернення касаційної скарги на підставі ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2023.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
14. Відповідно до положень статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
15. Переглянувши оскаржувані у справі постанову та ухвалу судів попередніх інстанцій, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
16. Відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
17. Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
18. Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
19. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
20. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
21. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
22. У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
23. Відповідно до частин першої - другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
24. Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 129 ГПК України).
25. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
26. Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
27. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
28. За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
29. Наведене вище повністю узгоджується з твердженням скаржника про те, що суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони.
30. Проте, скаржник очевидно не розділяє поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат". Розділяючи ці поняття, Суд виходить з такого.
31. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
32. Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
33. До того ж випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
34. Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 126 ГПК України).
35. Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
36. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
37. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. Такі правові висновки було підтверджено і в постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
38. До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
39. Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
40. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
41. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (пункт 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними, а також були розумними у своєму розмірі.
42. Тобто, ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.
43. Водночас, у рішенні від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у пункті 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
44. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши подані Позивачем докази, які підтверджують розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 900,00 грн, зокрема, копію Договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) № 24-12-2020/8 від 24.12.2020 (далі - Договір), укладеного між ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" та адвокатом Грищенко О. М., копію акта прийому-передачі документів від 24.12.2020, копію акта здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 22.06.2022, та оцінивши зазначені у таких доказах витрати, дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати є неспівмірними зі складністю справи (розгляд в межах даної справи скарги на бездіяльність державного виконавця), наданим обсягом послуг та витраченим часом на їх надання (дана справа не є складною, підготовка її до розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних витрат часу та зусиль, зокрема, щодо аналізу судової практики, яка є достатньо сталою; витрати на прибуття до суду для участі у судовому засіданні 21.06.2022 (1 год.) у розмірі 800,00 грн не є витратами на правничу допомогу та охоплюються витратами на участь у судовому засіданні з розгляду скарги на бездіяльність органу ДВС; витрати на "гонорар успіху" у сумі 2000,00 грн не відповідають критерію розумності, так як не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника Позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування, з огляду на обставини даної справи, матиме надмірний характер). Тому, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи принцип пропорційності щодо забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, ціну позову, складність справи, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового відшкодування витрат ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на професійну правничу допомогу у розмірі 1 775,00 грн.
45. За таких обставин, апеляційний господарський суд, враховуючи загальне правило розподілу судових витрат, визначене у частині четвертій статті 129 ГПК України, обґрунтовано погодився з місцевим господарським судом про те, що з урахуванням критеріїв, визначених положеннями частини п'ятої вказаної статті, понесені Позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу, не було покладено повністю на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, з наведенням належної мотивації часткового задоволення заяви про відшкодування таких витрат, зокрема, у розмірі 1 775,00 грн.
46. Доводи скаржника про те, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, повністю узгоджується з правовими висновками, викладеними у зазначених скаржником постановах Верховного Суду. Однак, у справі, що переглядається, судом вирішено питання про розподіл судових витрат, коли суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу та коли не ставиться питання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу за клопотанням іншої сторони.
47. У такому випадку суд може використовувати виключно правила, встановлені у частині п'ятій статті 129 ГПК, при вирішенні питання про розподіл судових витрат та, відповідно мотивувавши своє рішення, покласти не всі витрати на професійну правничу допомогу на сторону, на користь якої ухвалено рішення, що і було зроблено у цій справі. Такі висновки відповідають встановленим обставинам справи.
48. З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій за відсутності поданого заінтересованою особою обґрунтованого клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, здійснено зменшення заявлених до відшкодування судових витрат, понесених Позивачем, оскільки, як було зазначено вище, суд має право під час вирішення питання про розподіл судових витрат з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. При цьому суди не застосовували положення частини п'ятої статті 126 ГПК України.
49. Разом з тим, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неможливості зменшення фіксованого розміру гонорару, який погоджений сторонами у договорі, виходячи з того, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
50. З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що зменшення судами попередніх інстанцій судових витрат, до складу яких включено і гонорар, погоджений сторонами у договорі, з урахуванням конкретних встановлених у цій справі обставин, щодо їх обґрунтованості та доведеності, не свідчить про порушення судом норм процесуального права та статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів та інших міжнародних актів у контексті, наведеному в касаційній скарзі.
51. Разом з тим, проаналізувавши судові рішення, на які скаржник посилається у касаційній скарзі, правові висновки в яких (на думку скаржника) не було враховано судами попередніх інстанцій при вирішення питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, Верховний Суд зазначає, що застосування судом норм права в оскаржуваному судовому рішенні не суперечить висновкам суду касаційної інстанції, оскільки застосування норм права у зазначених справах залежало від доведеності надання адвокатом послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та встановлених обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.
52. Водночас, Судом визнаються безпідставними доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, щодо застосування у спірних правовідносинах правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17, від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18 та від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20, оскільки зі змісту цих постанов вбачається, що у них відсутні правові висновки щодо застосування норм права, які, на думку скаржника, неправильно застосовано судами попередніх інстанцій при вирішенні питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
53. Крім цього, Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги стосовно того, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для учасника справи і становить суспільний інтерес, оскільки такі доводи належним чином не обґрунтовано необхідністю зміни правозастосовчої практики у спірних правовідносинах.
54. Верховним Судом також визнаються безпідставними доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 43 ГПК України з урахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження", оскільки суди при розгляді заяви ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не застосовували положення статті 43 ГПК України щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами, з огляду на що, відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування зазначеної норми у спірних правовідносинах.
55. Інші доводи скаржника щодо неповного з'ясування судами обставин, що мають значення для справи та неправильної оцінки наданих доказів, зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи і переоцінки доказів, та не можуть бути предметом розгляду в суді касаційної інстанції, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
56. Отже, доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваних судових рішень, що виключає їх скасування.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
57. Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
58. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
59. Положеннями статті 309 ГПК України унормовано, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
60. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав залишити касаційну скаргу ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 та додаткову ухвалу Господарського суду Київської області від 12.07.2022 у справі № 911/5429/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Суховий
Судді: І. Берднік
В. Зуєв