ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.02.2023Справа № 910/12813/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Укренерготранс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія"
про стягнення 381 908,14 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Укренерготранс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" (далі - відповідач) про стягнення 381 908,14 грн., з яких: 199 425,09 грн. - пеня, 165 935,01 грн. - інфляційні втрати, 16 548,04 грн. - 3 % річних.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за укладеним між сторонами 27.08.2021 року договором № 1.10.2/4 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого виникли підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" пені, нарахованої у період з 28.01.2022 року по 27.10.2022 року на суму боргу в розмірі 737 488,94 грн., інфляційних втрат, нарахованих у період з 01.01.2022 року по 27.10.2022 року, а також 3 % річних, нарахованих у період з 28.01.2022 року по 27.10.2022 року на вищенаведену суму основного боргу.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.11.2022 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано Приватному акціонерному товариству "Укренерготранс" строк для усунення її недоліків.
06.12.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного акціонерного товариства "Укренерготранс" від 25.11.2022 року № 3.5-680 про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведене, ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року відкрито провадження у справі № 910/12813/22, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.
28.12.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення пред'явлених до нього вимог з огляду на те, що нарахування позивачем у період з 13.05.2022 року по 27.10.2022 року пені суперечить частині 6 статті 232 Господарського кодексу України, а навіть у разі врахування доводів позивача про наявність підстав для нарахування пені, розмір означеної штрафної санкції може становити лише 42 430,87 грн. (що нараховується у період з 28.01.2022 року по 12.05.2022 року). У той же час решта заявленої позивачем до стягнення пені у вищенаведеному розмірі (42 430,87 грн.), на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія", також не підлягає стягненню з відповідача внаслідок пропуску позивачем позовної давності для пред'явлення таких вимог. Крім того, відповідач вказав про відсутність підстав для застосування до нього заходів господарсько-правової відповідальності за неналежне виконання умов договору № 1.10.2/4 в частині порушення строків оплати наданих послуг, починаючи з 24.02.2022 року, зважаючи на відсутність його вини у допущенні такого порушення та дію обставин непереборної сили (форс-мажору) - повномасштабну військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення на території України воєнного стану з 05:30 год. 24.02.2022 року відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022. Разом із тим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" зазначило про наявність правових підстав для зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій.
До цієї заяви по суті справи відповідачем долучено заяву від 27.12.2022 року, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" просило суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред'явлених позивачем вимог щодо стягнення пені та відмовити у задоволенні цих вимог на вказаній підставі. В обґрунтування наведеної заяви відповідач посилався на те, що строк виконання ним зобов'язань за договором № 1.10.2/4 настав 12.11.2021 року, тоді як позовна заява Приватного акціонерного товариства "Укренерготранс" у цій справі надійшла до суду лише 22.11.2022 року, тобто поза межами річного строку позовної давності.
Крім того, до відзиву на позовну заяву відповідачем долучено заяву від 27.12.2022 року, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України просило суд зменшити суму заявленої позивачем до стягнення пені до розумного розміру та, у разі задоволення позову, стягнути з відповідача не більше ніж 32 000,00 грн. пені.
Слід також зазначити, що до відзиву на позов Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" було долучено заяву від 27.12.2022 року про перехід до розгляду справи № 910/12813/22 за правилами загального позовного провадження, мотивовану необхідністю всебічного, повного та об'єктивного розгляду вказаної справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.12.2022 року вищенаведену заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.
Інших клопотань чи заяв, зокрема по суті спору, від сторін не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
27.08.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" (клієнт) та Приватним акціонерним товариством "Укренерготранс" (експедитор) був укладений договір № 1.10.2/4 (далі - Договір), за умовами якого експедитор зобов'язався за плату організувати виконання визначених Договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів у вагонах. При виконанні своїх обов'язків за Договором експедитор діє від свого імені, за дорученням, в інтересах і за рахунок клієнта.
Означений правочин, а також додатки до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками наведених суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 3.7.1 Договору для організації узгоджених перевезень вантажів клієнт робить авансові платежі в розмірі 100 % від запланованого об'єму перевезень, якщо інше не обумовлено в діючих додатках і додаткових угодах до цього Договору. Авансові платежі повинні бути здійснені клієнтом за 3 (три) банківських дні до початку перевезення вантажу, з урахуванням попередньої розрахованої вартості ТЕО.
Пунктом 3.7.2 Договору визначено, що плата експедитору, вартість плати за користування вагонами і раніше не оплачені клієнтом документально підтверджені витрати, понесені експедитором при виконанні Договору в звітному періоді, утримуються експедитором з сум авансових платежів. У разі, якщо суми авансового платежу не достатньо для оплати наданих послуг, клієнт зобов'язаний провести остаточний розрахунок протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання відповідного акту.
За умовами пункту 7.1 Договору останній набуває чинності з дати підписання сторонами і діє по 31.12.2021 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач у період з серпня по листопад 2021 року надав відповідачу погоджені сторонами послуги перевезення на загальну суму 4 437 548,94 грн., про що наведеними контрагентами були складені та підписані відповідні акти виконаних робіт від 31.08.2021 року № 01 на суму 39 901,14 грн., від 30.09.2021 року № 02 на суму 1 992 239,40 грн., від 31.10.2021 року № 03 на суму 2 398 086,00 грн. та від 08.11.2021 року № 04 на суму 7 322,40 грн.
Відповідно до пункту 2.1.14 Договору клієнт зобов'язався оплачувати передбачені Договором платежі в порядку і в терміни, встановлені Договором.
Разом із тим, відповідач оплату вартості наданих йому послуг здійснив лише частково, перерахувавши позивачу грошові кошти на загальну суму 3 700 060,00 грн. (платіжні доручення: від 31.08.2021 № 1024 на суму 319 209,12 грн., від 08.09.2021 року № 1060 на суму 319 209,12 грн., від 14.09.2021 року № 1085 на суму 649 618,56 грн., від 22.09.2021 року № 1109 на суму 812 023,20 грн., від 11.10.2021 року № 1183 на суму 650 000,00 грн., від 21.10.2021 року № 1229 на суму 400 000,00 грн., від 29.10.2021 року № 1261 на суму 350 000,00 грн. та від 09.11.2021 року № 1301 на суму 200 000,00 грн.) та заборгувавши таким чином Приватному акціонерному товариству "Укренерготранс" 737 488,94 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.05.2022 року в справі № 910/1346/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 року, вимоги Приватного акціонерного товариства "Укренерготранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" про стягнення 778 039,35 грн. задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 737 488,94 грн. основного боргу, 27 721,47 грн. пені (нарахованої у період з 12.11.2021 року по 27.01.2022 року на суму основного боргу в розмірі 737 488,94 грн.), 8 161,54 грн. інфляційних втрат (нарахованих протягом листопада-грудня 2021 року на суму основного боргу в розмірі 737 488,94 грн.), 4 667,40 грн. 3 % річних (нарахованих у період з 12.11.2021 року по 27.01.2022 року на суму основного боргу в розмірі 737 488,94 грн.), а також 11 670,60 грн. витрат по сплаті судового збору.
Означене рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2022 року в справі № 910/1346/22 на час розгляду даної справи набрало законної сили, а відтак встановлені ним обставини в силу положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України повторному доказуванню не підлягають.
З матеріалів справи вбачається, що підтверджена рішенням господарського суду міста Києва від 25.05.2022 року в справі № 910/1346/22 сума, зокрема, основного боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" перед Приватним акціонерним товариством "Укренерготранс" за Договором у розмірі 737 488,94 грн., була погашена відповідачем лише 27.10.2022 року, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії виписки з банківського рахунку позивача та постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д'яченка Євгенія Станіславовича від 27.10.2022 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 70171253 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2022 року № 910/1346/22.
Відтак, спір у справі № 910/12813/22 виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати наданих йому послуг в установлений Договором строк, у зв'язку із чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 199 425,09 грн. пені, 165 935,01 грн. інфляційних втрат та 16 548,04 грн. 3 % річних, нарахованих у період з 28.01.2022 року по 27.10.2022 року на суму основного боргу в розмірі 737 488,94 грн. (за період, відмінний від того, що був предметом розгляду та дослідження в межах справи № 910/1346/22).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.
Як було зазначено вище, факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" взятих на себе за Договором грошових зобов'язань в частині сплати на користь Приватного акціонерного товариства "Укренерготранс" вартості наданих позивачем послуг за Договором у розмірі 737 488,94 грн. підтверджений рішенням господарського суду міста Києва від 25.05.2022 року в справі № 910/1346/22, що в установленому порядку на даний час набрало законної сили.
Водночас вищенаведена сума основного боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" перед Приватним акціонерним товариством "Укренерготранс" за Договором у розмірі 737 488,94 грн. була погашена відповідачем лише 27.10.2022 року.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Суд також звертає увагу на те, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущеної методологічної помилки при визначенні кінцевої дати періоду прострочення та кількості днів за відповідний період прострочення (неврахування дня здійсненої відповідачем оплати боргу), що призвело до заявлення вказаної суми у завищеному розмірі.
Так, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що компенсаційні виплати можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної оплати послуг не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення наведених сум.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у пункті 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та постановах Верховного Суду у справах № 927/1091/17 від 10.07.2018, № 922/1008/16 від 13.06.2018, № 910/13064/17 від 10.04.2018, № 910/9078/18 від 08.05.2019.
Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний останнім період, є 3 % річних у розмірі 16 487,42 грн., нараховані на суму основного боргу в розмірі 737 488,94 грн. у період з 28.01.2022 по 26.10.2022 (день, що передує дню повного погашення відповідачем суми основного боргу).
Разом із тим, нарахована Приватним акціонерним товариством "Укренерготранс" сума інфляційних втрат у розмірі 165 935,01 грн. не перевищує розрахованої судом суми вказаних компенсаційних виплат за дійсний період прострочення.
Слід зазначити, що відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат надано суду не було, як і не наведено обґрунтованих доводів щодо арифметичних дефектів наданого позивачем розрахунку.
За таких обставин, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" на користь позивача підлягають 3 % річних у розмірі 16 487,42 грн., нараховані у період з 28.01.2022 року по 26.10.2022 року, та 165 935,01 грн. інфляційних втрат, нарахованих протягом вказаного періоду, тоді як у задоволенні вимог експедитора про стягнення з клієнта 60,62 грн. 3 % річних за Договором слід відмовити.
Крім того, зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач також просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" 199 425,09 грн. пені, нарахованої на загальну суму основного боргу відповідача за Договором у розмірі 737 488,94 грн. у період з 28.01.2022 року по 27.10.2022 року.
Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
Визначення поняття "пеня" міститься у частині 3 статті 549 Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної норми пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовами пункту 4.2 Договору в разі порушення термінів оплати, передбачених цим Договором, клієнт сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Заперечуючи проти вимог позивача про стягнення із замовника пені, нарахованої у період з 13.05.2022 року по 27.10.2022 року, відповідач посилався на те, що здійснений позивачем розрахунок цієї штрафної санкції не відповідає імперативним вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та перевищує граничний термін її нарахування.
Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року.
Наразі на всій території України триває карантин, який продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року № 1423) до 30.04.2023 року.
За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 199 425,09 грн., суд встановив, що останній не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущеної аналогічної до попередньої методологічної помилки при визначенні кінцевої дати періоду прострочення та кількості днів за відповідний період прострочення (неврахування дня здійсненої відповідачем оплати боргу), що призвело до заявлення вказаної суми штрафної санкції у завищеному розмірі.
Беручи до уваги наведене, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний останнім період, є пеня у розмірі 198 414,83 грн., нарахована на суму основного боргу в розмірі 737 488,94 грн. у період з 28.01.2022 по 26.10.2022 (день, що передує дню повного погашення відповідачем суми основного боргу).
За таких обставин, у задоволенні вимоги Приватного акціонерного товариства "Укренерготранс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" 1 010,26 грн. пені слід відмовити за необґрунтованістю.
Твердження відповідача про настання після 24.02.2022 року форс-мажорних обставин не доводять відсутності підстав для задоволення пред'явленого позивачем позову, оскільки за умовами пункту 5.2 Договору сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна негайно, не пізніше 10 (десяти) днів з моменту настання зазначених подій, в письмовій формі повідомити іншу сторону про їх початок (закінчення) з подальшим наданням документів, виданих Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом країни виникнення обставин "форс-мажор", що підтверджують наявність і тривалість форс-мажорних обставин. Документ, що підтверджує наявність і тривалість дії обставин "форс-мажор", надається стороною, для якої наступили обставини "форс-мажор". Порушення зазначених умов позбавляє сторону права посилатися на форс-мажорні обставини як на обставини, що звільняють від відповідальності за невиконання або неналежне виконання Договору.
Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" не було надано суду належних доказів на підтвердження повідомлення позивача у встановлений Договором строк про настання обставин непереборної сили з долученням документів щодо неможливості виконувати свої грошові зобов'язання за Договором. Наведені обставини свідчать про необґрунтованість посилань відповідача на форс-мажорні обставини як на обставини, що звільняють від відповідальності за невиконання або неналежне виконання Договору
Суд також звертає увагу на те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
З огляду на викладене, загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання відповідача (вчасну оплату вартості наданих за Договором послуг), тоді як доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим. Однак, доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв'язку відповідачем надано не було.
Посилання відповідача на положення статті 218 Господарського кодексу України також не беруться судом до уваги, оскільки останнім не доведено факту вжиття усіх залежних від Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" заходів для недопущення спірного господарського правопорушення.
Отже, заперечення відповідача проти позову не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються її матеріалами.
Як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву та у заяві від 27.12.2022 року відповідач просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред'явлених позивачем вимог щодо стягнення пені та відмовити у задоволенні позову на цій підставі.
З урахуванням наведеного, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
За приписами статей 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Суд звертає увагу на те, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, прострочення боржника починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають, пеня підлягає нарахуванню та обчисленню окремо стосовно кожного з таких строків.
З матеріалів справи вбачається, що право позивача на стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" пені, нарахованої внаслідок неналежного виконання обов'язку щодо вчасної та повної оплати наданих відповідачу послуг за Договором згідно з актами виконаних робіт від 31.08.2021 року № 01 на суму 39 901,14 грн., від 30.09.2021 року № 02 на суму 1 992 239,40 грн., від 31.10.2021 року № 03 на суму 2 398 086,00 грн. та від 08.11.2021 року № 04 на суму 7 322,40 грн., виникло зі спливом 3 банківських днів з дати підписання відповідних актів (тобто у вересні-листопаді 2021 року).
З наведеним позовом Приватне акціонерне товариство "Укренерготранс" звернулося до господарського суду міста Києва 16.11.2022 року, що підтверджується датою відбитку календарного штемпеля на конверті, в якому позовна заява надійшла до суду.
Разом із тим, як було зазначено вище, 02.04.2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача штрафних санкцій в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020 року.
Наразі на всій території України триває карантин, який продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року № 1423) до 30.04.2023 року.
Таким чином, строк позовної давності за вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" неустойки (пені), перебіг якого почався у 2021 році, станом на дату подання позову (16.11.2022 року) був продовжений в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.
Встановлені судом обставини свідчать про звернення Приватного акціонерного товариства "Укренерготранс" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" 16.11.2022 року в межах строку позовної давності, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
З огляду на зазначене та встановлені судом обставини щодо часткової обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності.
Разом із тим, дослідивши зміст клопотання відповідача про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру спірних штрафних санкцій, суд зазначає таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Мотивуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідач посилався, зокрема, на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження понесення позивачем будь-яких збитків внаслідок прострочення Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія", різке погіршення фінансового становища відповідача внаслідок початку повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, а також на те, що заявлений до стягнення позивачем загальний розмір штрафних санкцій є надмірним для відповідача.
Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У свою чергу, судом прийнято до уваги значний розмір нарахованої позивачем неустойки та повне фактичне виконання відповідачем зобов'язань згідно з Договором на час розгляду справи. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази понесення Приватним акціонерним товариством "Укренерготранс" збитків, у зв'язку з допущеним відповідачем простроченням виконання його зобов'язань.
Судом також враховано, що заявлений позивачем до стягнення загальний розмір штрафних санкцій та компенсаційних виплат у даній справі (навіть без урахування таких сум, заявлених та фактично стягнутих з відповідача в рамках справи № 910/1346/22), що становить ціну позову в справі № 910/12813/22, є досить значним та становить 381 908,14 грн. (у тому числі 199 425,09 грн. - пеня), а стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" заявленої суми пені у повному обсязі (який визнано судом обґрунтованим) може призвести до невиправданих негативних наслідків для відповідача як суб'єкта господарської діяльності.
З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, враховуючи фактичне виконання відповідачем основного зобов'язання згідно з Договором на час розгляду справи, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також беручи до уваги значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" зобов'язання зі своєчасної оплати послуг за Договором, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій до 42 430,87 грн., що становить суму пені, фактично визнану обґрунтованою самим відповідачем. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відтак, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" на користь Приватного акціонерного товариства "Укренерготранс" підлягає 42 430,87 грн. пені, тоді як у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованої суми цієї штрафної санкції слід відмовити.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано доказів на підтвердження вчасної оплати послуг за Договором, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням проведених судом власних розрахунків заявлених до стягнення сум та зменшення нарахованої Приватним акціонерним товариством "Укренерготранс" пені.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Разом із тим, суд звертає увагу на положення пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за яким судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія" (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 30/32, офіс 205-Б; код ЄДРПОУ 39863680) на користь Приватного акціонерного товариства "Укренерготранс" (49050, місто Дніпро, вулиця Володі Дубініна, будинок 8; код ЄДРПОУ 32082812) 42 430 (сорок дві тисячі чотириста тридцять) грн. 87 коп. пені, 16 487 (шістнадцять тисяч чотириста вісімдесят сім) грн. 42 коп. 3 % річних, 165 935 (сто шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 01 коп. інфляційних втрат, а також 5 712 (п'ять тисяч сімсот дванадцять) грн. 56 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.02.2023 року.
Суддя В.С. Ломака