вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
27.02.2023м. ДніпроСправа № 904/4777/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Дудника Олега Ігоровича, м. Дніпро
про стягнення заборгованості за договором "Про організацію та експлуатацію службової парковки" у розмірі 88 564, 78 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дудника Олега Ігоровича про стягнення заборгованості за договором № 224 СП "Про організацію та експлуатацію службової парковки" від 30.10.2019 за період з 30.10.2019 по 30.11.2022 у розмірі 88 564, 78 грн., з яких:
- 46 793, 96 грн. - основний борг;
- 20 552, 00 грн. - інфляційні втрати;
- 4 276, 84 грн. - 3 % річних;
- 11 794, 64 грн. - пеня за період з 12.06.2022 по 12.12.2022;
- 467, 94 грн. - штраф, передбачений п. 7.1 договору;
- 4 679, 40 грн. - штраф, передбачений п. 7.2 договору.
Ухвалою суду від 01.08.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
27.02.2023 здійснено розгляд справи по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору «Про організацію та експлуатацію службової парковки» № 224 СП від 30.10.2018 в частині своєчасного внесення плати за користування майданчиком в розмірі 46 793,96 грн.
Позивачем за неналежне виконання відповідачем договору нараховано інфляційні втрати в розмірі 20 552,00 грн, пеню у розмірі 11 794,64 грн, 3% річних у розмірі 4 276,84 грн., штраф на підставі п. 7.1 договору в розмірі 467,94 грн., штраф на підставі п. 7.2 договору в розмірі 4 679,40 грн.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач відзиву на позов не надав, про наявність справи у суді повідомлений належним чином. Ухвала суду, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи «Адресат відсутній за вказаною адресою, не проживає».
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
В той же час, відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
У відповідності до вказаних вище положень, господарським судом було здійснено надсилання ухвали суду від 20.12.2022 на електронні адреси відповідача- w888@i.ua, fop.dudnik@ukr.net, яка отримана останнім - 20.12.2022 та 08.02.2023 відповідно, що підтверджується Довідками про доставку електронного листа на електронну адресу відповідача.
Так, ухвалою суду від 20.12.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 27.02.2023 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є такі: 1. Обставини укладення договору. 2. Природа договору. 3. Наявність заборгованості за договором. 4. Правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Між Комунальним підприємством «Міськавтопарк», правонаступником якого є Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем Дудником Олегом Ігоровичем (оператор) укладено договір № 224 СП "Про організацію та експлуатацію службової парковки" від 30.10.2019 (договір).
Згідно пункту 1.1 договору балансоутримувач надає оператору у користування за плату службову парковку, що розташована за адресою:
- м. Дніпро, вул.. Маршала Малиновського, в районі буд. №130 (далі - службова парковка);
- площа майданчика: 287,5 кв. м.
- кількість машино-місць: 25
- кількість пільгових місць: 3
- дні роботи: щоденно
- час роботи: цілодобово
Розрахункова площа земельної ділянки для сплати збору за паркування 253,0 кв. м. (виключені квадратні метри, які обладнані згідно пункту 2.2.8 цього договору).
Відповідно до пункту 1.2 договору службова парковка вважається переданою в користування оператору з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору.
Згідно акту приймання-передачі від 30.10.2019, позивачем передано відповідачу об'єкт експлуатації у користування відповідно до пункту 1.1 договору (а.с.22).
Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що сума річної плати за організацію та експлуатацію службової парковки, яка підлягає сплаті, складає 15 150,00 грн.
Пункт 4.2 договору вказує, що оператор щомісячно сплачує балансоутримувачу за користування службовою парковкою плату у розмірі 1 262,50 грн., в тому числі ПДВ 210,42 грн. за один календарний місяць.
Згідно пункту 4.3 договору, визначена в пункті 4.2 договору плата за користування сплачується грошовими коштами на поточний рахунок балансоутримувача, визначений у реквізитах цього Договору.
Визначена в пункті 4.2 договору плата сплачується оператором щомісячно, авансом, не пізніше 25-го числа кожного місяця, що передує оплачуваному місяцю (пункт 4.4 договору).
Відповідно до пункту 4.5 договору нарахування плати починається з дня підписання цього договору і закінчується в день припинення дії цього договору.
Пунктом 4.6 договору визначено, що оператор при підписанні договору протягом 3 робочих днів вносить на поточний рахунок балансоутримувача плату в розмірі, визначеному пунктом 4.2 цього договору, яка є оплатою за перший місяць користування службовою парковкою. Плата за кожний наступний місяць користування службової парковки здійснюється у строки, встановлені пунктом 4.4 цього договору.
Договір набирає чинності з дати підписання сторонами, а в частині початку ведення діяльності - з моменту підписання акту введення в експлуатацію службової парковки.
Договір діє до проведення конкурсу з визначення оператора на право обслуговування службової парковки.
Датою втрати чинності даного договору вважати дату укладання договору про організацію та експлуатацію службової парковки між балансоутримувачем та переможцем конкурсу з визначення оператора. (п.п. 10.1. - 10.2 договору).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач має заборгованість зі сплати за користування службовою парковкою за період з 30.10.2019 по 30.11.2022 в розмірі 46 793,96 грн.
На час прийняття рішення, доказів оплати заборгованості у повному обсязі сторонами до матеріалів справи не надано.
Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, на підставі наступного.
Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір, між сторонами склались правовідносини оренди (користування).
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Умовами договору передбачено строки, розмір та порядок оплати за користування майданчиком. Відповідно до пункту 4.1 договору, строк оплати за користування майданчиком є таким, що настав.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Станом на час розгляду справи доказів оплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.
Суд звертає увагу, що позов надійшов до суду 15.12.2022.
Заборгованість зі сплати за користування службовою парковкою розрахована за період з 30.10.2019 по 30.11.2022.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Положеннями частин першої та другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Утім, згідно з частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, виходячи з положень статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).
Таким чином, зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 15.12.2022, суд зазначає, що позивач заявив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за період з 30.10.2019 по 14.12.2019 з пропуском позовної давності.
Однак, враховуючи викладене, зважаючи на відсутність відповідної заяви з боку відповідача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за користування службовою парковкою у розмірі 46 793,96 грн. підлягають задоволенню.
Правомірність нарахування пені та штрафу.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 стаття 232 Господарського кодексу України).
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що у разі прострочення оператором виконання зобов'язань по сплаті за користування майданчиком для паркування, сплаті інших платежів, передбачених цим договором, оператор зобов'язаний в кожному випадку сплатити балансоутримувачу за кожен день прострочення пеню в розмірі 1 відсотка від суми заборгованості.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати заборгованості за користування службовою парковкою, позивачем останньому нараховано пеню на підставі ст.. 231 та ч. 2 ст. 343 ГК України у розмірі 11 794,64 грн. за період з 12.06.2022 по 12.12.2022.
Крім того, позивачем нараховано на підставі п. 7.1. договору штраф у розмірі 467,94 грн.
Відповідач контррозрахунок пені не надав.
Слід зазначити, що пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Суд не погоджується зі здійсненими позивачем нарахуванням пені, зокрема оскільки таке нарахуванням було здійсненне з пропуском позовної давності, виходячи з наступного. Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до пункту 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Згідно п.4.3. постанови, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором); порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.
Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р. : … з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Враховуючи те, що факт порушення зобов'язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі прострочення оплати платежів за користування майданчиком, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.
Суд звертає увагу, що позивач помилково визначив, що передбачена п. 7.1. штрафна санкція є штрафом. Даним пунктом договору сторони визначили порядок стягнення саме пені, а не штрафу.
Перевіривши розрахунок пені, розрахованої позивачем на підставі п. 7.1. договору, суд зазначає, що він є невірним.
Здійснивши власний розрахунок пені, суд зазначає що розмір пені має бути більшим.зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, а тому розмір пені, визначений позивачем за п. 7.1. договору в сумі 467,94 грн. підлягає задоволенню.
Суд відмовляє в задоволенні пені, нарахованої за останні 6 місяців: 12.06.2022-12.12.2022 в розмірі 11 794,64 грн., оскільки штрафну санкцію нараховано не на підставі умов договору.
Позивач просить стягнути штраф у розмірі 4 679,40 грн.
Відповідач контррозрахунок штрафу не надав.
Пунктом 7.2. договору сторони встановили, що у разі прострочення оператором виконання зобов'язань по сплаті плати за користування службовою парковкою, сплаті інших платежів, передбачених цим договором, більш ніж на десять днів, оператор зобов'язаний у кожному такому випадку сплатити балансоутримувачу штраф у розмірі 10% місячного розміру плати за користування службовою парковкою.
Суд перевірив розрахунок, помлок не виявив, тому вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 4 679,40 грн.
Щодо суми 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 276,84 грн за період з 26.11.2019 по 12.12.2022 та інфляційних втрат у розмірі 20 552,00 грн за період 26.11.2019 по 12.12.2022.
Відповідач контррозрахунок 3% річних не надав.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений ним період, зазначає, що розрахунок здійснено невірно, на всю суму заборгованості, а не за кожен місяць окремо, тому вимога є такою, що підлягає частковому задоволенню у розмірі 2 286,39 грн.
В частині стягнення 3% річних в розмірі 1 990,45 грн. слід відмовити.
Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Пунктом. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений ним період, зазначає, що розрахунок здійснено невірно, на всю суму заборгованості, а не за кожен місяць окремо, тому вимога є такою, що підлягає частковому задоволенню у розмірі 14 117,47 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 6 434,53 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 46 793,96 грн. основного боргу, 467,94 грн. пені, 2 286,39 грн. 3% річних, 14 117,47 грн. інфляційних збитків, 4 679,40 грн. штрафу.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 990,45 грн. 3% річних, 11 794,64 грн. - пені та 6 434,53 грн. інфляційних збитків слід відмовити.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Дудника Олега Ігоровича про стягнення заборгованості за договором "Про організацію та експлуатацію службової парковки" у розмірі 88 564, 78 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дудника Олега Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Траспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (49038, м. Дніпро, вул. Курчатова, буд.8; ідентифікаційний код 23357437) 46 793,96 грн. основного боргу, 467,94 грн. пені, 2 286,39 грн. 3% річних, 14 117,47 грн. інфляційних збитків, 4 679,40 грн. штрафу, 1 914,59 грн. судового збору., про що видати наказ.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 27.02.2023.
Суддя Н.Г. Назаренко