Справа № 462/953/23
23 лютого 2023 року головуючий суддя Залізничного районного суду м. Львова Бориславський Ю.Л. розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду у м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі територіального відокремленого підрозділу Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАР №6471593 від 29.01.2023, складену інспектором 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Малишем Олегом Володимировичем, про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та закрити провадження у справі. Свої вимоги мотивує тим, що постановою у справі про адміністративне правопорушення його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 122 КУпАП та оштрафовано на 510 гривень за те, що він 29.01.2030 року о 09:00 год. у м. Львові на вул. Академіка Михайла Кравчука, 3 порушив п. 31.4.3.а та 31.4.3.ґ Правил дорожнього руху, а саме увімкнув світловий покажчик повороту червоного кольору, що не відповідає ДСТУ 3649:2010. Однак, позивач не погоджується із вказаною постановою, оскільки така є необґрунтованою, так як ним не порушено ПДР, жодних самовільних переобладнань автомобіля він не здійснював, а колір покажчика повороту має автожовтий (наближений до червоного) відтінок, що відповідає вимогам законодавства. Вказав, що автомобіль, яким керував позивач пройшов державну реєстрацію на території України, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та вказує на відповідність даного транспортного засобу діючим нормам та стандартам. Вважає, що його притягнуто до адміністративної відповідальності безпідставно, а вказана постанова інспектора є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13.02.2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
У вказаний в ухвалі суду строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву без поважних причин. У судове засідання явку представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи /у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження/, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності учасників справи, які про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Розглянувши справу в порядку письмового провадження, суд виходить з такого.
Згідно ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справи в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п.1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Із змісту ч. 2 ст. 122 КУпАП вбачається, що порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання) тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Справи про вказане адміністративне правопорушення мають право розглядати і накладати адміністративні стягнення працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (ст.222 КУпАП).
Судом встановлено, що постановою серії ЕАР №6471593 від 29.01.2023 р. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної за ч.2 ст. 122 КУпАП та оштрафовано на 510 гривень за те, що він 29.01.2023 року о 09:00 год. у м. Львові на вул. Академіка Михайла Кравчука, 3 порушив п. 31.4.3.а та 31.4.3.ґ Правил дорожнього руху, а саме керуючи автомобілем БМВ 528 номерний знак НОМЕР_1 , увімкнув світловий покажчик повороту червоного кольору, що не відповідає вимогам ДСТУ3649:2010, керував транспортним засобом з зовнішніми світловими приладами на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.
Пунктом 31.4.3 ПДР України визначено вимоги до технічного стану транспортних засобів та їх обладнання, а саме до зовнішніх світлових приладів.
Так, п. 31.4.3.а вказує, що порушенням Правил є експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам зовнішніх світлових приладів: кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу.
Пункт 31.4.3.ґ Правил вказує, що порушенням є експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам зовнішніх світлових приладів: на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 62 Конституції України визначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Позивач ствердив, що не порушив п. 31.4.3.а та 31.4.3.ґ Правил дорожнього руху, так як не здійснював переобладнання свого транспортного засобу, зовнішні світлові прилади відповідають вимогам конструкції транспортного засобу, та на розсіювачах світлових приладів не нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.
Відповідачем не долучено доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у порушенні вимог п. 31.4.3.а та 31.4.3.ґ Правил дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух», до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам і пройшли державний технічний огляд (за винятком транспортних засобів, що не підлягають огляду).
Відповідно до п. 10 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, перша державна реєстрація транспортних засобів, що перебували в експлуатації та ввезені на митну територію України з метою вільного обігу, проводиться за умови відповідності конструкції і технічного стану даної марки (моделі) транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, обов'язковим вимогам правил, нормативів і стандартів України, що підтверджується сертифікатом відповідності або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката, копію яких власники подають до сервісного центру МВС.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2011 №738 «Деякі питання сертифікації транспортних засобів, їх частин на обладнання», сертифікат відповідності видається: виробником або його уповноваженим представником - резидентом України на кожний транспортний засіб, тип якого відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу; уповноваженими органами або визначеними Міністерством інфраструктури України органами із сертифікації, акредитованими відповідно до законодавства, на кожний новий транспортний засіб, який відповідає вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу якого не підтверджена сертифікатом типу транспортного засобу, а також на той, що був у користуванні.
Пунктом 1.2 наказу Мінінфраструктури «Про затвердження Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання та Порядку ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання» від 17.08.2012 №521 передбачено, що на кожен колісний транспортний засіб або партію обладнання, тип яких відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання, виробник або його уповноважений представник - резидент України видає сертифікат відповідності.
Підпунктом «б» підпункту 1.4 розділу 1 вказаного Порядку визначено, що індивідуальному затвердженню підлягає кожен КТЗ що був у користуванні і підлягає першій державній реєстрації в Україні.
За визначенням, наведеним у п.п. 1.10 цього Порядку, індивідуальне затвердження сукупність процедур, за допомогою яких уповноважений орган чи орган із сертифікації підтверджує, що конкретний окремо взятий КТЗ, партія обладнання відповідають усім вимогам та технічним приписам, визначеним цим Порядком.
Таким чином, факт первинної реєстрації транспортного засобу свідчить, що станом на 28.07.2017 вказаний автомобіль за своїми характеристиками відповідав обов'язковим вимогам правил та нормативів, відомостям Державного реєстру сертифікатів відповідності транспортних засобів, виданих уповноваженими органами або органами із сертифікації та у зв'язку з чим компетентним органом було здійснено реєстрацію транспортного засобу, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 /а.с.9/.
Матеріали справи не містять акту перевірки технічного стану автомобіля, які б доводили, що автомобіль переобладнувався з моменту його першої реєстрації на території України та початку його експлуатації і, що позивач користується автомобілем, попереджувальні сигнали на якому не відповідають державним стандартам.
Відтак, суд вважає, що відповідач не довів того факту, що при розгляді справи та винесенні оскаржуваної постанови прийняв зазначене рішення на підставі об'єктивних доказів, оскільки жодного доказу на підтвердження обставин, викладених в оскаржуваній постанові суду не представлено.
Відповідач мав можливість реалізувати свої процесуальні права і доводити правомірність своїх дій на стадії судового розгляду справи, однак, небажання відповідача надавати докази в судовому засіданні давало суду право вирішити справу, обмежившись доказами наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч.3 ст.205 КАС України.
Суд вважає встановленим наявність фактів, якими обґрунтовуються вимоги позивача, з таких мотивів.
Згідно ч.1 і ч.3 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження в справі про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, що встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки чи відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи, що норми КАС України покладають на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльність та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів, невиконання відповідачем свого обов'язку довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, свідчить про достовірність повідомлених позивачем обставин і не викликає у суду обґрунтованого сумніву.
Зі змісту ст. 280 КУпАП випливає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Виходячи із наведеного та враховуючи, що судом не встановлено, а відповідачем не представлено жодного належного, об'єктивного та обґрунтованого доказу, який би спростовував доводи позивача та вказував на наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП, а тому суд вважає, що спірну постанову слід скасувати, а позов в цій частині слід задовольнити.
Разом з тим, частиною 3 статті 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відтак, даним порядком не передбачено визнання протиправними дій відповідача щодо складання оскаржуваної постанови, а тому позовна вимога в цій частині не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа.
Враховуючи, що судове рішення прийняте не на користь відповідача - суб'єкта владних повноважень, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань із суб'єкта владних повноважень на користь позивача.
Водночас, відповідно до положень статей 3, 5 Закону України «Про судовий збір» особи, які оскаржують постанову у справі про адміністративне правопорушення, не віднесені до кола суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання адміністративного позову, а позови з таким предметом не належать до об'єктів, за подання яких судовий збір не справляється.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 року, у справах щодо накладення адміністративного стягнення за подання позовної заяви судовий збір складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, за подання позовної заяви про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення позивачі сплачують судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Керуючись ст. 19, 62 Конституції України, ст. 2, 5, 9, 72, 77, 241-246, 257-263, 286, 293 КАС України, ст. 7, 9, 121, 245, 251, 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі територіального відокремленого підрозділу Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити частково.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАР № 6471593 від 29.01.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 - закрити.
У решті позову - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із суб'єкта владних повноважень - Департамент патрульної поліції на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату судового збору при поданні позову до суду в розмірі 536 /п'ятсот тридцять шість/ гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення або складання тексту судового рішення.
Суддя: Бориславський Ю. Л.