Дата документу 14.02.2023 Справа № 333/8384/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/514/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №333/8384/21Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.286 КК України
14 лютого 2023 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7
представника потерпілого ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 24 жовтня 2022 року, яким
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрований у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_2 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
09.09.2021 року приблизно о 20-00 годині водій ОСОБА_10 , керуючи автомобілем «Шкода Октавія» реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснював рух по проїжджій частині вул.Космічної з боку пр.Соборного в напрямку вул.Броньової в м.Запоріжжі. В салоні зазначеного автомобіля як пасажир перебувала ОСОБА_11 .
В цей же час водій ОСОБА_12 , керуючи автомобілем «Опель Вектра», реєстраційний номер НОМЕР_2 (облік Республіки Польща), здійснював рух по лівій смузі проїжджої частини вул.Космічноi у зустрiчному для водія ОСОБА_10 напрямку. В салоні вказаного автомобіля перебували пасажири ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
Під час руху в районі будинку №7 по вул.Космічній водій ОСОБА_10 , діючи в порушення вимог п.10.1, п.10.4 ПДР, не переконався в безпеці своїх дій, дорогу зустрічному транспортному засобу не надав, а змінив напрямок руху ліворуч - виконуючи маневр лівого повороту, в результаті чого допустив зіткнення правої бічної частини кузова власного автомобілю із передньою частиною зустрічного транспортного засобу під керуванням ОСОБА_7 .
Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя; тілесне ушкодження середньої тяжкості, що не є небезпечними для життя, але спричинило тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день. Водій ОСОБА_7 отримав ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я; легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Водій ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а пасажири ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 отримали незначні тілесні ушкодження та від проходження судово-медичної експертизи відмовились.
Порушення водієм ОСОБА_10 вимог п.п.10.1, 10.4 Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.
Дії ОСОБА_10 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження. Йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст.75 КК звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК.
Вирішено питання про скасування арешту майна, цивільний позов, процесуальні витрати та речові докази.
В апеляційній скарзі обвинувачений просив вирок в частині рішення про стягнення з нього на користь потерпілого ОСОБА_7 моральної шкоди змінити та в задоволенні цивільного позову в цій частині відмовити. Цей же вирок в частині призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки скасувати. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що потерпілий не довів на підставі належних доказів заявлену вимогу щодо відшкодування йому моральної шкоди в розмірі 200 000 грн. Обґрунтування потерпілого щодо моральної шкоди з посиланням на втрату працездатності взагалі не підтверджено жодними доказами та вони в матеріалах справи відсутні. Потерпілий до ДТП не працював, втрат, які б свідчили про причинно-наслідковий зв'язок між подією ДТП та наслідками перебування на лікарняному не має, адже він не працював, а по друге він знаходився у лікарні не тривалий час. Таким чином втрата працездатності, на яку посилався позивач, є необґрунтованою та недоведеною, адже відсутній обов'язковий причинно-наслідковий зв'язок між подією ДТП та наслідками. Жодних доказів, окрім виписки з медичної карти хворого, в обґрунтування моральної шкоди до позову не додано. Суд щодо задоволення позовних вимог лише формально послався на обґрунтування його відзиву на цивільний позов потерпілого, але не дослідив його та не прийняв до уваги. Крім того, у справі відсутні докази отримання потерпілим будь-якого офіційного заробітку до ДТП та його розміру, відсутні докази втрати заробітку та відсутні докази причинно-наслідкового зв'язку між нібито втратою неіснуючого заробітку на неіснуючому місці роботи та подією. Суд у вироку взагалі не обґрунтував з чого він виходив призначаючи до стягнення моральну шкоду в розмірі саме 120 000 грн. При цьому безпідставно задовольняючи цивільний позов щодо стягнення моральної шкоди суд не врахував принципи розумності, справедливості та співмірності. Крім того, незважаючи на те, що його відповідальність застрахована, суд поклав обов'язок відшкодування моральної шкоди в повному обсязі на нього. А тому, в разі якщо би потерпілий довів право на отримання відшкодування моральної шкоди, він повинен був звернутися з вимогами до страховика, а суд зобов'язаний був за наявності полісу зменшити цю суму згідно з вимогами закону. Також із вироку не вбачається, що суд врахував його майновий стан (витрати на власне лікування та лікування дружини, наявність на утриманні малолітньої дитини) та стан його здоров'я. Крім того, призначаючи йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд не врахував, що він ніколи не притягався до кримінальної відповідальності, жодного разу не був винуватцем будь-якої ДТП, на момент ДТП не перебував під впливом алкогольних або наркотичних засобів, ніколи не перебував і не перебуває на обліку у наркодиспансері, має на утриманні малолітню дитину та дружину, яка є особою з інвалідністю 2 групи, не може самостійно пересуватися, потребує щоденного догляду, проходження медичних обстежень й лікування, куди дістатися без його допомоги не може. При цьому судом не прийнято до уваги його щире каяття, а також відсутність обставин, які б обтяжували його покарання. Крім того, судом не встановлювалось доведення вини «поза розумним сумнівом» та не підтверджено матеріалами справи форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Відтак призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами є недоцільним та не відповідає принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , просив апеляційну скаргу відхилити у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю наведених в ній доводів, а вирок суду залишити без змін як законний та обґрунтований.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію обвинуваченого та його захисника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні; потерпілого, його представника та прокурора, які заперечили проти скарги та просили залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В своїй апеляційній скарзі обвинувачений вимагав вирок суду в частині стягнення з нього на користь потерпілого моральної шкоди змінити та в задоволенні цивільного позову в цій частині відмовити.
Колегія суддів частково погоджується з такими вимогами обвинуваченого виходячи з такого.
Так, відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Суд першої інстанції правильно встановив, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_7 було заподіяно моральної шкоди, яка полягала у фізичних та душевних стражданнях, завданих внаслідок отриманих тілесних ушкоджень.
При цьому з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілим було заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди в розмірі 200 000 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково цивільний позов в цій частині, зазначив, що ним враховано характер й обсяг страждань, яких зазнав потерпілий внаслідок протиправних дій обвинуваченого, зміни нормального ритму життя, необхідність певний період часу витрачати на лікування та відновлення здоров'я, та дійшов висновку про те, що розмір моральної шкоди підлягає зменшенню до 120 000 грн.
Разом з тим, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинні враховуватися вимоги розумності і справедливості.
Проте, на переконання колегії суддів, стягнутий судом першої інстанції з обвинуваченого на користь потерпілого розмір моральної шкоди, який хоч і був зменшений, проте все одно не відповідає принципам розумності і справедливості. При цьому колегія суддів виходить з того, що внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Крім того, суд також повинен виходити і з матеріального становища винної особи. Адже обвинувачений не працює, має на утриманні неповнолітню дитину, дружину, яка внаслідок вказаної ДТП також зазнала тяжких тілесних ушкоджень і потребує тривалого лікування і реабілітації. Після отриманих в ДТП тілесних ушкоджень обвинувачений став особою з інвалідністю 3 групи, що також негативно позначилось на його працездатності, а тому розмір визначеного судом відшкодування моральної шкоди, на переконання апеляційного суду, становить надмірний тягар для обвинуваченого.
А тому колегія суддів, враховуючи ступінь тяжкості отриманих потерпілим в результаті ДТП тілесних ушкоджень, період часу, який потерпілий перебував на лікуванні, характер та обсяг змін, яких зазнав звичайний спосіб життя потерпілого, характер його фізичних та душевних страждань, а також виходячи із вимог розумності і справедливості, вважає за необхідне зменшити розмір моральної шкоди, яка стягнута судом з обвинуваченого на користь потерпілого.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що цивільна відповідальність обвинуваченого ОСОБА_10 на момент вчинення злочину була застрахована у відповідності до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в ПрАТ «Страхова Група «ТАС».
Відповідно до ст.26-1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» N 1961-IV від 01.07.2004 року страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Між тим, суд першої інстанції наведених вимог закону не врахував та стягнув моральну шкоду виключно з обвинуваченого.
У контексті наведених обставин рішення суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого про стягнення моральної шкоди не можна визнати законним та достатньо вмотивованим, а тому вирок в цій частині підлягає зміні.
Що стосується тверджень обвинуваченого в апеляційній скарзі про необґрунтованість призначення йому додаткового покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними виходячи з такого.
Відповідно до вимог ст.65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Обвинувачений зобов'язаний перетерпіти ті позбавлення й обмеження, які пов'язані із застосуванням до нього покарання. При цьому держава має забезпечити належний захист законних прав та свобод особи, їх обмеження повинно бути належним чином обґрунтовано.
Санкцією ч.2 ст.286 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
На переконання судової колегії суд першої інстанції, врахувавши сутінь тяжкості вчиненого злочину та конкретні обставини кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність призначення обвинуваченому ОСОБА_10 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами як міру заходу для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Адже з урахуванням наслідків, що настали в результаті вчиненого обвинуваченим злочину, характеру та мотивів допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху покарання без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в даному випадку не досягне мети покарання, визначеної ст.50 КК.
При цьому колегія суддів враховує, що ПДР регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися всі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, адже призначене покарання (як основне, так і додаткове) є законним та справедливим, відповідає тяжкості злочину і сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
В своїй апеляційній скарзі обвинувачений посилався також на те, що керування транспортним засобом є життєвою необхідністю для його сім'ї. Між тим, закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких користування таким правом є необхідністю. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації. Проте в даному випадку така обставина не може бути безумовною підставою для не призначення обвинуваченому додаткового покарання.
При цьому колегія суддів визнає безпідставними твердження обвинуваченого про недоведеність його вини поза розумним сумнівом. Адже висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого не ґрунтується виключно на показах самого обвинуваченого, який повністю визнав свою вину, а підтверджується сукупністю зібраних і досліджених у справі доказів, яких є достатньо для ухвалення обвинувального вироку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 24 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_10 в цій справі в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди змінити.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілого ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 68353 грн. 50 коп.
Стягнути з ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на користь потерпілого ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 1646 грн. 50 коп.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4