Дата документу Справа № 332/3282/22
ЄУ № 332/3282/22 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Провадж. №11-кп/807/574/23 Доповідач 2 інст. ОСОБА_2
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 в режимі відеоконференції з ДУ «Запорізький слідчий ізолятор»,
розглянула 26 січня 2023року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Заводського районного суду м.Запоріжжя від 27 грудня 2022 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 414 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, в провадженні Заводського районного суду м. Запоріжжя перебувають матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 414 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження строку обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які враховувались під час обрання запобіжного заходу не зникли.
Ухвалою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 27 грудня 2022 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_8 строком до 24 лютого 2023 року включно. Приймаючи таке рішення, суд послався на дані про особу обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що унеможливлює застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 , не погоджуючись з оскаржуваною ухвалою вказує, що судом не враховано, що при обранні ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді триманні під вартою, останній обвинувачувався у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 115 КК, проте на теперішній час його дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 414 КК, тому на думку сторони захисту зміна кваліфікації дій обвинуваченого знижує ризики, передбачені ст. 177 КПК. Апелянт звертає увагу, що ОСОБА_8 повністю визнає свою провину, планує відшкодувати завдану шкоду потерпілій, бажає продовжити військову службу, про що також клопоче керівництво військової частини. Крім того, обвинувачений раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, приймав участь в АТО, нагороджений грамотами та відзнаками. Отже, клопотання прокурора не підтверджено доказами протиправної поведінки ОСОБА_8 та існування зазначених ризиків.
Просить скасувати оскаржувану ухвалу та обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити.
Прокурор висловив заперечення вимогам апеляційної скарги.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Положениями ст. 331, ст. 199 КПК України регламентовано порядок продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
Відповідаючи на доводи сторони захисту, що зміна кваліфікації дій обвинуваченого знижує ризики, передбачені ст. 177 КПК колегія суддів виходить із наступного.
Так, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку перебування під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд відмічає, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані в повному обсязі.
Під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених ст. 177 КПК України, оскільки в судовому засіданні прокурором доведено, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України не відпали і продовжують існувати.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Обвинувачений не може не розуміти тяжкість вчиненого злочину, в результаті якого є можливість призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, зокрема і внаслідок тяжкості злочину, у якому обвинувачується ОСОБА_8 , що має свій раціональний зміст, оскільки така обставина свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від суду.
Апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існують реальні ризики можливого ухилення обвинуваченого від суду
Також, перебуваючи на свободі ОСОБА_8 може незаконно впливати на потерпілу, свідків у кримінальному провадженні, оскільки останні не допитані судом, а тому ризик певних дій з боку обвинуваченого може перешкодити кримінальному провадженню, що вплине на встановлення обставин, які відповідно до ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України також знайшов своє підтвердження, оскільки ОСОБА_8 своїми діями підриває бойовий дух військовослужбовців та демонтрує негативний приклад поведінки військовослужбовця Збройних сил України, при цьому після вчинення тяжкого злочину втік з місця події, а тому існує ймовірний ризик продовження злочинної діяльності чи вчинення нового злочину.
Отже, виходячи з даних матеріалів судового провадження, є вірним висновок суду першої інстанції відносно того, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України наведені прокурором, є дійсними та триваючими і на даний час вони виключають можливість зміни запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 на більш м'який.
При цьому, суд врахував тяжкість обвинувачення, необхідність виконання процесуальних дій, а також зважаючи на доведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, суд, керуючись наданими йому законом повноваженнями, дійшов висновку про доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Отже, приймаючи до уваги тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, які суд оцінює у сукупності з іншими даними, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , оскільки відсутні підстави вважати, що інший (менш суворий) запобіжний захід, може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Тому, доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо невиправданості ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки при розгляді клопотання прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 та встановлена наявність ризиків, визначених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, при цьому, будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч.1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту під час апеляційного розгляду не наведено.
Твердження сторони захисту про те, що в клопотанні прокурора не вказано підстав, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, є безпідставним, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 відповідає вимогам ч.3 ст.199 КПК України.
Доводи сторони захисту щодо позитивних відомостей стосовно нього, зокрема визнання провини, відсутність судимостей, позитивної характеристики з місця мешкання та позитивних відзнак з місця служби не свідчать про зменшення існування зазначених вище ризиків та не можуть слугувати підставою для застосування відносно нього більш м'якого запобіжного заходу.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з наведених підстав є неспроможними.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування чи зміни ухвали суду, у провадженні не вбачається.
З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2022 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 до 24 лютого 2023 року включно залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4