23 серпня 2006 року м. Київ
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Косенка В.Й., Григор'євої Л.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, третя особа - житлово-будівельний кооператив “Ізумруд», про визнання права власності на 1/2 частину квартири та визнання свідоцтва про право власності на квартиру частково недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - житлово-будівельний кооператив “Ізумруд», про поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2004 року,
ОСОБА_1 14 березня 2003 року звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, обґрунтовуючи тим, що вона та відповідач перебували в шлюбі з 9 серпня 1980 року до 14 квітня 1999 року. В період шлюбу за спільні кошти вони повністю сплатили пай за квартиру АДРЕСА_1 в житлово-будівельному кооперативі “Ізумруд». Право власності на цю квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 як членом кооперативу. Після розірвання шлюбу між ними виник спір з приводу користування спільною власністю, у тому числі й квартирою. Вважає, що вона має право на 1/2 частину цієї квартири, оскільки побудована в період шлюбу на спільні кошти її та відповідача.
Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 спірної квартири.
У подальшому позивачка доповнила свій позов і, посилаючись на вказані обставини, просила визнати частково недійсним свідоцтво про право власності, видане на ім'я ОСОБА_2, на цю квартиру, визнавши за нею право власності на 1/2 частину цієї квартири.
ОСОБА_2 , не погоджуючись із позовними вимогами позивачки, звернувся в суд із зустрічним позовом про поділ майна. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що шлюбні відносини з ОСОБА_1 були припинені в 1991 році, а основну частину пайових внесків за спірну квартиру він фактично сплатив 4 вересня 2002 року з власних коштів, що дає йому право на власність у цій квартирі в розмірі 4/5 частин, а позивачці - на 1/5 частину.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 грудня 2003 року позов ОСОБА_1 задоволено. Постановлено визнати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане 12 червня 2002 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на ім'я ОСОБА_2, частково недійсним. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА2 відмовлено. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 76 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави державне мито в сумі 1028 гривень.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2004 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 грудня 2003 року скасовано та постановлено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково, визнавши за нею право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1. У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання частково недійсним свідоцтва від 12 червня 2002 року про право власності на квартируАДРЕСА_1, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_2, відмовлено. Позов ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, визнавши за ним право власності на 4/5 частини квартири АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 536 гривень державного мита.
ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення без зміни рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення апеляційний суд виходив із того, що районний суд допустив порушення вимог ст. 15 Закону України “Про власність» та ст. 28 КпШС України: позивачкою ОСОБА_1 не було доведено в судовому засіданні, що 9072 грн. 62 коп. сплаченого відповідачем ОСОБА_2 паю є їхніми спільними коштами.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах, з неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права.
Відповідно до ст. 202 ЦПК України (1963 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення суду є обґрунтованим тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Як убачається з матеріалів справи, сторони знаходились у зареєстрованому шлюбі з 9 серпня 1980 року до 14 квітня 1999 року.
Апеляційний суд у порушення вимог ст. 28 КЗпШС України помилково прийшов до висновку, що частина паю в сумі 9072 грн. 63 коп. виплачена відповідачем ОСОБА_2 4 вересня 1992 року під час роздільного проживання з ОСОБА_1.
Посилаючись на ч. 2 ст. 32 ЦПК України (1963 року), апеляційний суд не звернув уваги на те, що районним судом при ухвалені рішення про розірвання шлюбу не встановлено, з якого часу сторони проживали роздільно.
Оскільки обставини справи встановлені судом з порушенням норм процесуального права, рішення апеляційного суду не може залишатися в силі.
Разом з тим судом першої інстанції повно й всебічно встановлені обставини справи, рішення суду є законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.
При викладених обставинах рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 336, 338, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2004 року скасувати.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 грудня 2003 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: В.Й. Косенко
В.Г. Данчук
Л.І. Григор'єва