15 лютого 2023 року Чернігів Справа № 620/8857/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Житняк Л.О.
за участі секретаря Стасюк Т.В.,
представника позивача Авраменка Г.М.,
представника відповідача Поліської К.С.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про стягнення індексації середнього заробітку,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, в якому просить стягнути з відповідача індексацію середнього заробітку, що підлягає виплаті за 1899 днів вимушеного прогулу в розмірі 2 145 945,90 грн.
Позов обґрунтовує тим, що відповідно до висновків Великої палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. З урахуванням зазначеного висновку, Верховний суд у постанові від 15.09.2022 у справі №440/5503/20 дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу є об'єктом індексації.
Суд ухвалою від 08.12.2022 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку загального позовного провадження. В підготовчому судовому засіданні 10.01.2023 протокольною ухвалою залучено до участі у справі в якості співвідповідача Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області.
Протягом встановленого судом строку відповідачами подано відзиви на позов, в яких останні з вимогами не погоджуються, просять у їх задоволенні відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник Головного управління Національної поліції в Чернігівській області в судовому засіданні позов не визнав, просив у задоволенні вимог відмовити.
Представник Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області в судовому засіданні знаходився як слухач, у зв'язку з відсутністю належного документа, що підтверджує право бути представником при розгляді справи у загальному провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2022 у справі №826/17843/14 визнано протиправним та скасовано наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 27.10.2014 №2239 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 , з органів внутрішніх справ на підставі п.п.1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VI та п.62 "а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Поновлено останнього, з 27.10.2014 на посаді першого заступника начальника Управління міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області - начальника слідчого управління, з дня, наступного після дня його звільнення, тобто з 28.10.2014 та стягнуто з Управління міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.10.2014 по 01.06.2022 у розмірі 1 034 689,14 грн (один мільйон тридцять чотири тисячі шістсот вісімдесят дев'ять гривень, 14 копійок).
Зазначене рішення залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2022 у справі №826/17843/14.
На виконання зазначеного рішення позивачу виплачено належні до стягнення кошти згідно платіжного доручення від 08.11.2022 №22 (а.с.72).
Вважаючи, що відповідач мав би провести індексацію середнього заробітку, що підлягає виплаті за 1899 днів вимушеного прогулу в розмірі 2 145 945,90 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам та оцінюючи доводи позивача, суд зазначає про таке.
Розглядаючи справу №755/12623/19, Велика палата Верховного Суду, у своїй постанові від 08.02.2022 зазначила, що при розгляді справи належить з'ясувати питання, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду.
На думку Великої Палати Верховного Суду, у вказаній вище постанові зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою та встановила, що спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
В свою чергу, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своїй постанові від 15.09.2022 у справі №440/5503/20 надав оцінку доводам позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржник наголошував, що згідно висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі №6-1395цс16 виплати компенсацій за вимушений прогул віднесені до компенсаційних виплат структури оплати праці. Водночас, у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №450/1925/17, від 20.12.2019 у справі №804/3000/18, від 23.12.2020 у справі №805/3641/17-а Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата за вимушений прогул є разовою виплатою і не відноситься до структури заробітної плати. За таких обставин, на переконання позивача є необхідність передачі справи №440/5503/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У світлі аргументів касаційної скарги, колегія суддів врахувала, що на момент розгляду касаційної скарги позивача, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справа №755/12623/19 висловила правову позицію щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу та з урахуванням наведеного висновку вирішила, що підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні. Також, з врахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, суд касаційної інстанції у справі №440/5503/20 у п.55 дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу є об'єктом індексації.
В рішенні у справі «Полях та інші проти України ЄСПЛ безапеляційно вказав на те, що заявники мають законні сподівання отримати не тільки відшкодування втраченої заробітної плати, а й будь-яких інших пов'язаних з цим сум, передбачених національним законодавством. ЄСПЛ констатував, що у нього немає жодних причин сумніватися, що після ухвалення рішення Суду національні суди зможуть поновити розгляд цих справ і присудити відповідне відшкодування втраченої заробітної плати.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Згідно з ч.6 ст.95 КЗпП заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, визначає Закон України №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення».
Частиною 1 ст.2 цього Закону встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Пунктом 3 Порядку №1078 визначено, що до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.
В той же час, усі виплати, які належать до структури заробітної плати, підлягають індексації як такі, які відповідно до ч.1 ст.2 Закону України №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», не мають разового характеру та не обчислюються із середньої заробітної плати в силу п.3 Порядку №1078.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку №100).
З наведеного слідує, що така виплата, як середній заробіток, що виплачується за рішенням суду, є разовою виплатою, яка обчислюється із середньої заробітної плати, а тому в силу положень ч.1 ст.2 Закону №1282 та п.3 Порядку №1078 не підпадає під об'єкт, до якого може бути застосовано індекс інфляції, попри те, що відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 №755/12623/19 є заробітною платою.
А отже, слід відрізняти правовий статус терміну «середня заробітна плата», як виплати, що належить до структури заробітної плати, і виплати, що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за фактично виконану роботу.
Беззаперечним є те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є разовою виплатою та розрахована із середньої заробітної плати.
Суд, в контексті правових висновків Верховного Суду зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, коли йдеться про базу нарахування єдиного внеску на суму відшкодування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу для визначення страхового стажу. Також, наприклад, коли носить інформаційний характер щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників.
Також суд не приймає до уваги посилання позивача на висновок Верховного суду у постанові від 15.09.2022 у справі №440/5503/20 про те, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу є об'єктом індексації, оскільки зазначений вище висновок зроблено на підставі постанови Великої палати Верховного Суду у постанові від 08.02.2022№755/12623/19 в контексті з'ясування питання, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, оскільки питання віднесення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до виплат, які не мають одноразового характеру та не обчислюються із середнього заробітку, зазначеними вище постановами не вирішувалось.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З цього приводу варто зазначити, що відповідно до п.68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи.
Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, наявність правових висновків Великої палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 та Верховного суду у постанові від 15.09.2022 у справі №440/5503/20, не свідчить про наявність підстав для неврахування обставин, таких як одноразовий характер виплати та порядок обчислення середнього заробітку.
Отже враховуючи те, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу є разовою виплатою, яка розрахована із середньої заробітної плати, остання не підлягає індексації відповідно до Закону України №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Згідно з ч.1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити.
Керуючись ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У позові ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про стягнення індексації середнього заробітку - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (пр. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40108651).
Відповідач -2: Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (пр. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 08592365).
Повний текст рішення суду складено 23.02.2023.
Суддя Л.О. Житняк