23 лютого 2023 року Справа № 480/190/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації, і просить суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації щодо відмови у встановленні позивачу статусу члена сім'ї померлого ветерана війни;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації повторно розглянути звернення та надати позивачу статус члена сім'ї померлого ветерана війни відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та видати відповідне посвідчення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до відповідача із заявою про надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі ст. 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та видачу відповідного посвідчення. Відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що відсутні підстави для встановлення дружинам померлих ліквідаторів на Чорнобильській АЕС статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з п. 1 ст. 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Позивач, вважаючи надану відмову протиправною, звернулась до суду з даним позовом.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що встановлення статусу дружинам померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням отриманим під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не регулюється. Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації, смерть яких пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, передбачено та регулюється Законом України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, ст. 20 зазначеного Закону, в зв'язку з чим позивачу і було видано посвідчення № НОМЕР_1 дружини померлого громадянина, з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що дає право на пільги та компенсації.
Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 27.08.1988 (а.с. 9).
ОСОБА_2 видано посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с. 24), відповідно до якого, пред'явник цього посвідчення є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.
Згідно довідки військової частини № НОМЕР_4 від 10.08.1992 №304 (а.с. 12) у період з 18.05.1986 по 13.06.1986 брав участь у роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 01.06.202022 Виконавчим комітетом Добов'язівської селищної ради Конотопського району, у віці 55 років ОСОБА_2 помер (а.с. 7).
Згідно Постанови №42 Центральної військово-лікарської комісії МВС України захворювання військовослужбовця ОСОБА_2 , 1967 р-г.,: "Злоякісне новоутворення бокової стінки сечового міхура", що призвело до смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 11).
Позивач звернулась до відповідача із заявою від 18.11.2022 (а.с. 21 зворот. стор.), у якій просила надати статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім'ї померлого ветерани війни, як дружині померлої особи з інвалідністю третьої групи.
За результатами звернення позивача, відповідач листом від 22.11.2022 №03/1043 (а.с. 21) повідомив, що відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон) його чинність поширюється, зокрема на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 статті 10 Закону до осіб, на яких поширюється чинність Закону, належать дружини (чоловіки) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу PCP за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.
Згідно із Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 7 Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого» органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації, смерть яких пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, передбачено Законом України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивачу видано посвідчення дружини померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою від 26.10.2022 №007656, що дає право на пільги на компенсації.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку із чи звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 3 Конституції України гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Правовий статус ветеранів війни регламентується Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХII).
У преамбулі до Закону №3551-ХII зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно зі ст. 4 Закону № 3551-ХII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХIІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Згідно з п. 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону № 3551-ХIІ визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Такими чином, обов'язковими умовами, за яких ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС може бути віднесено до осіб з інвалідністю внаслідок війни є наявність факту інвалідності, доказів залучення особи до виконання обов'язків військової служби або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Судом встановлено, що згідно посвідчення серії НОМЕР_6 , померлий чоловік позивача був особою з інвалідністю 3 групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с. 24).
Отже, на нього поширювалась дія Закону №3551-ХII.
Порядок проведення військово-лікарської експертизи визначається Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, що затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402)
Так, відповідно до п. 1.1 розділу І цього Положення військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до п. 2.4.5, 21.30 Положення № 402 військово-лікарська комісія може приймати постанову про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II Положення.
Згідно з п. 21.6 Положення № 402 при встановленні причинного зв'язку захворювань військовослужбовців з аварією на Чорнобильській АЕС та інших ядерних об'єктах, учасників ядерних випробувань і випробувань ядерної зброї та тих, що брали участь у складанні ядерних боєприпасів і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, постанови приймаються, зокрема, у таких формулюваннях (наявність посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії (постраждалого від наслідків аварії) на Чорнобильській АЕС відповідної категорії при встановленні причинного зв'язку обов'язкова):
а) "Захворювання, ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" якщо захворювання виникли у період ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, загострились або ускладнились, призвели до інвалідності чи смерті у строки, передбачені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 травня 1997 року № 150 "Про затвердження нормативних актів щодо хвороб, при яких може бути встановлений причинний зв'язок з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 вересня 1997 року за № 448/2252, і військовослужбовець, колишній військовослужбовець має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Визначення причинного зв'язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми), що призвело до смерті військовослужбовця, колишнього військовослужбовця, проводиться штатними військово-лікарськими комісіями (п. 21.9 розділу ІІ Положення № 402).
Таким чином, громадяни із числа військовослужбовців у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.
Окрім того, у матеріалах справи мають міститися документи, які підтверджують, що захворювання, що спричинило смерть ОСОБА_3 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Вказана обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.06.2018 у справі № 377/797/17 та від 31.01.2019 у справі №368/1131/17.
Як установлено судом із матеріалів справи, постановою №42 Центральної військово-лікарської комісії МВС України захворювання військовослужбовця ОСОБА_2 , 1967 р-г., встановлено: "Злоякісне новоутворення бокової стінки сечового міхура", що призвело до смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 11).
Таким чином, уповноваженим органом державної влади (ВЛК) встановлено причинний зв'язок смерті чоловіка позивача внаслідок захворювань, набутих у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відтак, за результатами розгляду справи судом встановлено, що на чоловіка позивача за життя поширювалась дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і він мав право на пільги, передбачені законодавством для ветеранів війни-інвалідів війни; до смерті чоловіка позивача призвело захворювання, пов'язане з виконанням ним обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
У силу приписів п. 1 ст. 10 Закону № 3551-ХII чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у ст. 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Змістовний аналіз наведеної норми у сукупності з положеннями ст. 4, п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХII дає змогу зробити висновок, що чинність цього Закону поширюється на членів сім'ї військовослужбовців та прирівняних до них осіб, які: 1) загинули (пропали безвісті); або 2) померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків); або 3) померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.
При цьому відповідно до абзацу 19 пункту 1 статті 10 Закону № 3551-ХII до членів сімей загиблих військовослужбовців належить один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.
Отже, позивач, будучи членом сім'ї померлого учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС зі статусом особи з інвалідністю внаслідок війни, смерть якого настала у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, вважається особою, на яку поширюється чинність Закону № 3551-ХII.
Більше того, поширення чинності Закону № 3551-ХII на позивача є похідними від приналежності її померлого чоловіка до категорії ветеранів війни-інвалідів війни.
Відтак, відмова позивачеві у присвоєнні статусу члена сім'ї загиблого на підставі положень п. 1 ст. 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з підстав, зазначених в листі від 08.07.2022 №1805/06 є протиправними, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушеного права та визнати протиправною відмову у наданні позивачу статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, викладене у листі від 22.11.2022 №03/1043.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача надати позивачу статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення з написом ''Посвідчення члена сім'ї загиблого'', суд зазначає, що такий спосіб захисту прав позивача матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про надання статусу не встановлено інших підстав для відмови, аніж досліджені та спростовані судом у ході розгляду справи.
Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХII, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктами, 4, 7 вказаного Порядку передбачено, що особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХII, видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого". Посвідчення видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від 06.09.2005, п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від 18.07.2006, п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від 10.02.2010, п.58) принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, у свою чергу, не доведено правомірність вчинених дій щодо відмови позивачу у задоволенні її заяви.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Таким чином, враховуючи протиправний характер наданої відповідачем відмови, задля ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає вийти за межі позовних вимог у відповідності до ст. 9 КАС України та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо надання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору, сплачену позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації у наданні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, викладене у листі від 22.11.2022 №03/1043.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації (вул. Соборна, 23, м. Конотоп, Сумська область, код ЄДРПОУ 03197931) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) від 18.11.2022 щодо надання ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, з урахуванням висновків суду по даній справі.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації (вул. Соборна, 23, м. Конотоп, Сумська область, код ЄДРПОУ 03197931) суму судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета