Постанова
Іменем України
09 лютого 2023року
м. Київ
справа № 464/3214/16
провадження № 61-16156св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 27 серпня 2018 року у складі судді Горбань О. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,
Короткий зміст позовних вимог ПАТ «Універсал Банк»
У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі -
ПАТ «Універсал Банк»; банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що 09 січня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 011-2008-001, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 120 000,00 доларів США на придбання нерухомого майна строком до 01 січня 2038 року зі сплатою 12,95 % річних за користування кредитом до здачі об'єкта в експлуатацію та 12,45 % річних після здачі об'єкта в експлуатацію.
Повернення кредиту забезпечене договором поруки від 09 січня 2008 року, укладеним між банком і ОСОБА_2 , яка зобов'язалася за невиконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань за кредитним договором.
Порушивши умови кредитного договору, відповідачі своїх зобов'язань належним чином не виконали, внаслідок чого виникла заборгованість, яка на 09 березня 2016 року становить 84 935,56 доларів США, з яких:
2 801,60 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 73 402,72 доларів США - сума дострокового стягнення кредиту; 8 298,89 доларів США - відсотки; 432,35 доларів США - підвищені відсотки.
У зв'язку з наведеним банк просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 84 935,56 доларів США.
Короткий зміст зустрічного позову ОСОБА_1 .
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним.
Зустрічний позов мотивований тим, що в кредитному договорі, укладеному між сторонами, не зазначена інформація, передбачена частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а в графіку погашення заборгованості (додаток 2 до кредитного договору від 09 січня 2008 року) вказано лише дату погашення заборгованості та залишок заборгованості за кредитом у доларах США у кожному платіжному періоді, при цьому відповідач, ані в кредитному договорі, ані в графіку погашення заборгованості не відобразив витрат позичальника, пов'язаних з отриманням кредиту на користь страховиків, оцінювачів, нотаріусів.
Банк усупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» ані перед, ані під час укладення кредитного договору не поінформував позичальника в письмовій формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіанти погашення кредиту, включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги.
Оформлення банком інформації щодо сукупної вартості кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) під час укладення кредитного договору від 09 січня 2008 року № 011-2008-001 виконано з недотриманням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, тобто кредитний договір укладений з порушенням вимог законодавства про захист прав споживачів.
З урахуванням зміни підстави зустрічного позову та збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір від 09 січня 2008 року № 011-2008-001.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 27 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року, позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 09 січня 2008 року
№ 011-2008-001 у розмірі 84 935,56 доларів США, з яких: 2 801,60 доларів США - прострочена заборгованість, 73 402,72 доларів США - сума дострокового стягнення кредиту, 8 298,89 доларів США - відсотки, 432,35 доларів США - підвищені відсотки.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що банк правомірно застосував відсоткову ставку 12,95 % за весь період прострочення заборгованості з 01 червня 2015 року до 09 березня 2016 року і підвищені відсотки в розмірі 38,85 %, оскільки технічний паспорт не є правовстановлюючим документом та не підтверджує здачу житлового будинку в експлуатацію.
Крім того, суд апеляційної інстанції не прийняв за основу висновок судово-економічної експертизи, згідно з яким нарахування відсотків за ставкою 12,95 % не відповідає умовам підпункту 1.1 договору від 09 січня 2008 року № 011-2008-001.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди вказали, що, уклавши кредитний договір № 011-2008-001 та посвідчивши його нотаріально, ОСОБА_1 протягом 2008-2015 років виконував його умови, вносячи в касу банку грошові кошти згідно з графіком погашення боргу. Наведене підтверджує, що укладений між сторонами договір відповідає положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково.
Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 27 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору скасовано.
У частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору задоволено частково.
Визнано недійсним пункт 9.8 кредитного договору від 09 січня 2008 року № 011-2008-001, в іншій частині позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору рішення Сихівського районного суду міста Львова від
27 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року залишено без змін.
Постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що:
- пункт 9.8 кредитного договору про встановлення комісії відповідно до статей 203, 217 ЦК України є недійсним, оскільки передбачає за видачу кредиту сплати 1 400,00 доларів США, тому у цій частині зустрічний позов підлягає задоволенню. У випадку, коли суд встановить, що зазначена сума була сплачена, то він має застосувати наслідки недійсності правочину і може здійснити судове зарахування при стягненні заборгованості;
- суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував положення статей 203, 215 ЦК України і статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та обґрунтовано виходив з відсутності підстав для визнання недійсним кредитного договору у цілому, оскільки банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилами № 168, сторони узгодили всі істотні умови договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі;
- 29 вересня 2015 року на адресу відповідачів направлялась вимога про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, яку позичальник отримав 05 жовтня 2015 року. Зі змісту цієї вимоги відомо, що банк просить сплатити прострочену заборгованість за кредитним договором, відсотками, нарахованими за користування кредитними коштами, та штрафні санкції за порушення виконання зобов'язання. У разі невиконання вимог цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково, на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги. Отже, звернувшись 29 вересня 2015 року до позичальника з вимогою про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, ПАТ «Універсал Банк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило умови основного зобов'язання щодо строку дії договору та порядку сплати процентів за користування кредитом та використало своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Універсал Банк» просило стягнути з відповідача, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитом станом на 09 березня 2016 року. Отже, банк нараховував проценти на прострочену суму кредиту й після зміни строку дії договору, а тому обґрунтованість позову в цій частині підлягає перевірці. Однак апеляційний суд, перевіряючи рішення районного суду, доводів апеляційної скарги стосовно зміни строку виконання основного зобов'язання шляхом пред'явлення ПАТ «Універсал Банк» 29 вересня 2015 року вимогу, яка отримана 05 жовтня 2015 року, про дострокове погашення кредитної заборгованості належним чином не перевірив, оскільки в такому випадку банк позбавлений права на нарахування процентів у розмірі 12,95 за користування кредитом після закінчення строку кредитування (05 жовтня 2015 року + 31 день = 05 листопада 2015 року). З 06 листопада 2015 року зобов'язання змінено, тому право на вимогу відсотків у розмірі 12,95 банк втрачає. У зв'язку з цим суду необхідно встановити розмір заборгованості за процентами у розмірі 12,95 за період до 05 листопада 2015 року;
- суд залишив поза увагою, що відповідно до пункту 1.1 кредитного договору сторони домовились про кредит у розмірі 120 000,00 доларів США, разом з тим із заяви про видачу готівки від 09 січня 2008 року № 011В501080090012 (т. 1, а. с. 26), виписки за рахунком (т. 1, а. с.95) видно, що банк видав позичальнику кредит у розмірі 118 700,00 доларів США. У вимозі про повернення боргу (т .1, а. с. 40) банк вказує, що надав кредит у сумі 120 000,00 доларів США. Це саме вказує банк і в позові;
- відповідно до частини другої статті 1054, статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей. З розрахунку заборгованості відомо, що розрахунок здійснювався зі 120 000,00 доларів США. Оскільки кредит видано в розмірі 118 700,00 доларів США, то всі розрахунки заборгованості банк мав здійснювати виходячи з цієї суми. На зазначене суд апеляційної інстанції уваги не звернув. Таким чином, апеляційному суду необхідно спочатку встановити суму заборгованості за тілом кредиту (виходячи з суми 118 700,00 доларів США) та процентами. Таким чином, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору, достовірно не з'ясував розміру заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у визначеному судом розмірі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 27 серпня 2018 року скасовано в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат і ухвалено в цій частині нову постанову.
Позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 09 січня 2008 року
№ 011-2008-001 у розмірі 78 636,83 доларів США, з яких: 1 379,80 доларів США - прострочена заборгованість, 73 402,72 доларів США - сума дострокового стягнення кредиту, 3 794,75 доларів США - відсотки, 59,56 доларів США- підвищені відсотки.
У задоволенні інших позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
- звернувшись 29 вересня 2015 року до позичальника з вимогою про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, ПАТ «Універсал Банк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило умови основного зобов'язання щодо строку дії договору та порядку сплати процентів за користування кредитом та використало своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України;
- оскільки Верховний Суд визнав недійсним пункт 9.8 кредитного договору від 09 січня 2008 року № 011-2008-001, позивач неправомірно застосував проценту ставку 12,95 % за весь період прострочення заборгованості з 01 червня 2015 року до 09 березня 2016 року та підвищені відсотки в розмірі 38,85 %. Згідно з долученим ПАТ «Універсал Банк» новим розрахунком заборгованості, здійсненого з врахуванням постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року, станом на 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 допустив заборгованість у розмірі 78 915,42 долари США, з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 1 379,80 доларів США; сума дострокового стягнення кредиту - 73 681,31 доларів США; відсотки - 3 794,75 доларів США;
підвищені відсотки - 59,56 доларів США;
- враховуючи вищенаведене, оскільки відповідачі своїх зобов'язань за договорами кредиту та поруки не виконали, не представили суду жодних належних і допустимих доказів на спростування вимог позивача, первісний позов належить задовольнити частково і стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 78 636,83 доларів США в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову ПАТ «Універсал Банк» у задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий банком, не є належним і достовірним доказом у справі, оскільки очевидно не відповідає умовам кредитного договору, а тому не може підтверджувати розмір заборгованості. Інших доказів щодо підтвердження суми заборгованості банком не надано. Розрахунок заборгованості, який було долучено представником банку в суді апеляційної інстанції, було безпідставно долучено апеляційним судом до матеріалів справи, оскільки позивачем у справі не доведено неможливість надання такого доказу в суді першої інстанції. Вважає, що з 17 квітня 2008 року (на його переконання, саме в цей день квартира введена в експлуатацію, що підтверджується технічним паспортом на квартиру) відсотки мали нараховуватися за ставкою 12,45 % річних, а не 12,95 % річних. Невідповідність розрахунку заборгованості умовам кредитного договору підтверджується висновком судово-економічної експертизи у цій справі, згідно з яким нарахування процентів за ставкою 12,95 % не відповідає умовам пункту 1.1 кредитного договору.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із солідарним стягненням з відповідачів заборгованості за кредитним договором у розмірі 78 636,83 доларів США, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України рішення в іншій частині касаційному перегляду не підлягає.
Зміст відзиву
У грудні 2021 року до Верховного Суду від представника АТ «Універсал Банк» надійшов відзив, у якому він вказує, що позов у цій справі подано ще квітні 2016 року, коли судова практика у справах про стягнення заборгованості за кредитним договором зводилася до правомірності нарахування відсотків до моменту повернення кредиту у повному обсязі, яка у 2018 році була змінена. У розрахунку банку, поданому апеляційному суду, змінено лише період нарахування відсотків, у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту новий розрахунок не зазнав змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник визначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження
№ 61-16692св19), від 18 листопада 2020 року у справі № 464/3214/16 (провадження № 61-3294св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 09 січня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 011-2008-001 (на придбання майна), а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 (житловий будинок № 7, квартира № 25 загальною площею 152,4 кв. м, житловою площею 115,8 кв. м).
Згідно з умовами кредитного договору кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 120 000,00 доларів США, а позичальник - прийняти їх, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,95 % річних до здачі об'єкта в експлуатацію і 12,45 % річних після здачі об'єкта в експлуатацію (базова процентна ставка) строком до 01 січня 2038 року. Сторони погодили, що розмір базової процентної ставки може змінюватися згідно з умовами цього договору.
Пунктом 1.1.1 цього договору визначено, що за користування коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 38,85 % річних.
Сторони договору погодили перелік та вартість супутніх товарів, що надаються кредиторам та третім особам і пов'язані з отриманням та обслуговуванням кредиту згідно з додатком 1 до кредитного договору, а також графік платежів згідно з додатком 2 до кредитного договору.
09 січня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором укладено договір поруки
№ 011-2008-001-Р, за умовами якого поручитель зобов'язалася перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань за кредитним договором.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав частково, надавши 09 січня 2008 року ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 118 700,00 доларів США, що підтверджується заявою про видачу готівки від 09 січня 2008 року
№ 011В501080090012.
29 вересня 2015 року ПАТ «Універсал Банк» на адресу відповідачів скерував письмові вимоги про негайну сплату простроченої заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, та штрафних санкцій за порушення виконання зобов'язань, а також роз'яснив наслідки невиконання таких повідомлень, проте відповідачі залишили їх без реагування, заборгованість у добровільному порядку не погашена.
З наданого банком розрахунку відомо, що станом на 09 березня 2016 року утворилася заборгованість в сумі 84 935,56 доларів США, з яких: 2 801,60 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом;
73 402,72 доларів США - сума дострокового стягнення кредиту;
8 298,89 доларів США - відсотки; 432,35 доларів США - підвищені відсотки.
При новому апеляційному перегляді справи банк надав новий розрахунок заборгованості, згідно з яким станом на 01 листопада 2015 року розмір боргу становить 78 915,42 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 1 379,80 доларів США, сума дострокового стягнення кредиту - 73 681,31 доларів США, відсотки - 3 794,75 доларів США та підвищені відсотки - 59,56 доларів США.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша і друга статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частин першої, п'ятої і шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами першою і другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21) зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження
№ 14-10цс18)».
У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 306/1046/20 (провадження № 61-8082св22) вказано, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 161/1574/14ц (провадження № 61-11св20) зазначено, що «доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд на порушення норм процесуального права дослідив нові докази, а саме додаткові угоди № 1 від 25 грудня 2008 року та № 2 від 10 грудня 2009 року до кредитного договору касаційний суд відхиляє, з огляду на таке. Згідно з частиною п'ятою статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що під час нового розгляду слід з'ясувати, коли закінчився строк кредитування, у межах якого позивач мав право нараховувати відсотки на підставі кредитного договору, надати належну правову оцінку розрахунку заборгованості за процентами за кредитом, яка складається із відсотків, нарахованих поза межами строку дії кредитного договору, а також розміру 3% річних, нарахованих, у тому числі, і на цю суму заборгованості, а також врахувати, що нарахування відсотків після закінчення строку кредитування не передбачено ні договором, ні законом. Враховуючи викладене, апеляційний суд з додержанням норм процесуального права прийняв нові докази та дослідив їх, оскільки додаткові угоди до кредитного договору є невід'ємною його частиною».
У справі, що переглядається, предметом позову є солідарне стягнення з позичальника і поручителя заборгованості за кредитним договором від
09 січня 2008 року, на виконання умов якого ОСОБА_1 отримав від банку кредит у розмірі 118 700,00 доларів США строком до 01 січня 2038 року (з можливістю дострокового погашення кредиту) зі сплатою 12,95 % річних до здачі об'єкта в експлуатацію і 12,45 % річних після здачі об'єкта в експлуатацію (з можливістю збільшення відсоткової ставки у разі порушення термінів погашення кредиту).
Суди встановили, що 29 вересня 2015 року банк надіслав відповідачам вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, яку позичальник отримав 05 жовтня 2015 року, і в якій вказано, що у разі її невиконання термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково, на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги.
При новому апеляційному розгляді справи банк надав уточнюючий розрахунок, у якому відобразив уточнену заборгованість за відсотками за період до настання моменту дострокового повернення кредиту.
Установивши неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, забезпеченим договором поруки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за тілом кредиту та відсотками (з урахуванням дострокового настання строку погашення кредиту у зв'язку з направленням банком вимоги про усунення порушення від 29 вересня 2015 року) у розмірі 78 636,83 доларів США на користь банку.
Колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про те, що з 17 квітня 2008 року відсотки за користування кредитом повинні були нараховуватися за відсотковою ставкою 12,45 % річних, а не 12,95 % річних, з урахуванням того, що 17 квітня 2008 року квартира була здана в експлуатацію, що, на переконання ОСОБА_1 , підтверджується технічним паспортом на квартиру, оскільки у приєднаному ним до зустрічного позову технічному паспорті відсутні відомості про здачу будинку/квартири в експлуатацію і дату такої здачі (т. 1, а. с. 113-118).
Необґрунтованим є також аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд у порушення норм процесуального права прийняв до уваги новий розрахунок кредитної заборгованості, наданий банком на стадії апеляційного перегляду. Уточнюючий розрахунок заборгованості наданий АТ «Універсал Банк» з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 18 листопада 2020 року, щодо необхідності перерахунку відсотків до моменту дострокового настання терміну погашення кредиту, а тому суд апеляційної інстанції з дотриманням норм процесуального права врахував такий розрахунок при вирішенні питання про стягнення заборгованості за відсотками. По своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов'язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.
Що стосується посилань у касаційній скарзі на невідповідність розрахунку заборгованості умовам кредитного договору, що підтверджується висновком судово-економічної експертизи у цій справі, згідно з яким нарахування процентів за ставкою 12,95 % не відповідає умовам пункту 1.1 кредитного договору, то аналогічний довід викладений і в касаційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 27 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у цій справі, за наслідками касаційного перегляду яких Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року вказав, що розмір заборгованості за відсотками належить розраховувати саме за відсотковою ставкою 12,95 % річних.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З урахуванням необхідності врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21), від 25 січня 2023 року у справі № 306/1046/20 (провадження № 61-8082св22), від 03 жовтня 2022 року у справі № 161/1574/14ц (провадження № 61-11св20), колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором - без змін.
Керуючись статтями 400 та 410, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року у частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 78 636,83 доларів США залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар