Справа № 466/9317/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.
Провадження № 22-ц/811/1932/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
09 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.,
при секретарі Колич Х.Б.
з участю відповідача ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_2 , представника Управління державної реєстрації ЛМР-Паращича В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Управління державної реєстрації Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юзва Назарій Богданович, ОСОБА_2 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсною реєстрації права власності на житловий будинок та зняття з реєстрації права власності,-
07 листопада 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третьої особи без самостійних вимог - обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» та просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 188,4 кв.м., гараж під літ. «Г», сарай під літ. «В», видане ОСОБА_1 , визнати недійсною реєстрацію права власності та зняти з реєстрації права власності. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що оскільки рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 24.10.2016 скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23.07.2008 року про визнання за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок в цілому, загальною площею 188,4 кв.м., який позначений в технічному паспорті під літерою «А-1», гараж під літерою «Г» та сарай під літерою «В», які розташовані на АДРЕСА_1 . У задоволенні позову відмовлено. Вважає, що ОСОБА_1 порушує її житлові права, а тому змушена звернутися до суду.
14 березня 2017 року позивачка звернулася з заявою в порядку ст.31 ЦПК України та додатково просить: Управління державної реєстрації Львівської міської ради визнати реєстрацію за №2453801 право власності на будинок АДРЕСА_2 недійсним та зняти з реєстрації права власності (том 1 а.с.21). Третю особу ОКП ЛОР МБТІ та ЕО внести зміни в інвентаризаційну справу.
15 січня 2018 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою в порядку ст.49 ч.2.п.2 ЦПК України до ОСОБА_1 , третьої особи приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юзва Назарій Богданович та просить визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та господарських будівель ОСОБА_1 недійсним (том 1 арк. спр.234,235), визнати свідоцтво про право власності на ОСОБА_4 , виданого 01.09.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзва Назарієм Богдановичем - недійсним та зняття з реєстрації (том 1 арк. спр.102-104).
15 жовтня 2019 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою в порядку ст.49 ч.2.п.2 ЦПК України до ОСОБА_1 , третьої особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юзва Назарій Богданович Богданович та просила визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та господарських будівель ОСОБА_1 своєму синові ОСОБА_4 01.09.2016 року, вчиненим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзва Назарієм Богдановичем - недійсним, визнати свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_4 - недійсним (том 1 арк. спр.245,246).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Управління державної реєстрації Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юзва Назарій Богданович та ОСОБА_2 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсною реєстрації права власності на житловий будинок та зняття з реєстрації права власності - відмовлено.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_3 .
Вважає рішення незаконним та необгрунтованим. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, так як справа перебувала в провадженні суду з 2016 року, а позивачку не було належним чином повідомлено про дату та час розгляду справи.
Звертає увагу, що рішенням Львівського апеляційного суду, яким скасоване рішення Шевченківського районного суду від 23.07.2008 року про визнання права власності на житловий будинок за ОСОБА_1 , встановлено, що порушено права Львівської міської ради, яка є власником земельної ділянки, та права ОСОБА_3 , як мешканки будинку.
Зазначає, що зверталась із позовом до БТІ та експертної оцінки про визнання їхніх дій нечинними, а саме включення підвалів в технічний паспорт ОСОБА_5 , по якому він здійснив договір дарування підвалів неповнолітньому сину.
В апеляційній скарзі скаржник просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року скасувати.
06 вересня 2022 року від Управління державної реєстрації Львівської міської радинадійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить відмовити скаржниці в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін. Вважає, що судом правильно прийнято рішення щодо відмови в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що вимоги позивачки про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсною реєстрації права власності на житловий будинок та зняття з реєстрації права власності є неефективним способом захисту, оскільки позивачка не зазначає, в який спосіб зазначені акти порушують її право та у разі скасування таких, яке право її буде відновлено.
19 квітня 2022 року від представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із продовженням розгляду справи на постанову слідчого про закриття кримінального провадження у Миколаївському районному суді Львівської області. Колегія суддів враховуючи ту обставину, що скаржниця скористалася своїм правом на подання апеляційної скарги з можливістю зазначення усіх доводів щодо незаконності на її думку оскаржуваного рішення, недоведеності з сторони представника скаржниці неможливості прибути до суду для участі в судовому засіданні, вважає, що клопотання не підлягає до задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсною реєстрації права власності на житловий будинок та зняття з реєстрації права власності з моменту його видачі та реєстрації є неефективним способом захисту, оскільки позивачка не зазначає, в який спосіб зазначені акти порушують її право та у разі скасування таких, яке право її буде відновлено.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка по справі - ОСОБА_3 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Дана квартира належить до комунальної власності.
Відповідач по справі- ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 23.07.2008 року визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок в цілому, загальною площею 188,4кв.м., який позначений в технічному паспорті під літерою «А-1», гараж під літерою «Г» та сарай під літерою «В», які розташовані на АДРЕСА_1 .
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 24.10.2016 скасовано рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 23.07.2008 року про визнання за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок в цілому, загальною площею 188,4кв.м., який позначений в технічному паспорті під літерою «А-1», гараж під літерою «Г» та сарай під літерою «В», які розташовані по АДРЕСА_1 . У задоволенні позову відмовлено.
Право власності на майно за ОСОБА_1 зареєстровано в електронному реєстрі прав власності не нерухоме майно 01.09.2008, що стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», номер витягу 2006619, реєстраційний номер 24534801.
Згідно договору дарування від 01.09.2016, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзва Н.Б. власником житлового будинку АДРЕСА_1 разом з відповідною частиною господарських будівель та споруд та земельної ділянки, загальною площею 0,0414 га за цією ж адресою є ОСОБА_4 /т. 2 арк.спр.126/.
Як убачається з акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 09.09.2016 року (том 3 арк.спр.6-8) під час проведеної перевірки будівництва будинку АДРЕСА_1 та будівельна приватизованій ділянці, порушень не встановлено.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлено у статті 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування або поновленого права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки наведено у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18).
Зокрема, у пунктах 6.6-6.7, 6.13 Постанови від19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Виходячи із зазначеного вище обов'язковими умовами задоволення позову є доведення позивачкою фактів порушення її прав, на захист яких пред'явлено позов та обрання нею належного і ефективного способу захисту.
Колегія суддів констатує, що під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, тільки порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права до особи, яка це право не визнає.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсною реєстрації права власності на житловий будинок та зняття з реєстрації права власності, позивачка повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваними актами і в результаті визнання їх недійсними, майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Згідно з вимогами статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зважаючи на те, що позивачкою не підтверджено та не доведено порушення її прав та інтересів, а також яким чином оспорюваним свідоцтвом про право власності чи реєстрацією права власності на житловий будинок, порушено її право, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та приходить до переконання про законність та обґрунтованість відмови в задоволенні позову, оскільки відсутність порушеного права є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, судова колегія вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною позивача спірних правовідносин та положень ЦПК України, не впливають на правильність прийнятого судом рішення, не спростовують висновків суду, та не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України як підстави для скасування рішення суду.
Фактично доводи апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що було викладено в позовних заявах та зазначені доводи були предметом перевірки судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого та законного висновку.
Доводи скаржниці про те, що вона не брала участі в судовому засіданні, через те, що не була належним чином повідомлена не відповідають дійсності, оскільки суд першої інстанції надсилав судові повістки позивачці за зареєстрованим місцем її проживання, яке зазначене нею в позовній заяві, адресовані позивачці поштові відправлення повернулись до суду з відміткою: «за відсутністю адресата за вказаною адресою», однак, жодних заяв про зміну місця свого проживання (перебування) позивачка до суду не подавала.
Стосовно доводів позивачки про перебування справи на розгляді в суді першої інстанції з 2016 року, чим порушено терміни розумності, колегія суддів звертає увагу на те, з матеріалів справи вбачається, що справа тривалий час перебуває на розгляді у суді, з огляду на те, що за клопотанням сторін розгляд справи неодноразово відкладався, сторонами неодноразово подавалися до суду заяви про відвід суддів, клопотання про витребування доказів, разом з тим позивачкою декілька разів подавались уточнені позовні заяви.
За наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, як постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2023 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк