21 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 373/1530/19
провадження № 51-506ск23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2022 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 189 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 189 КК-на строк 3 роки 3 місяці.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.
На підставі ст. 71 КК частково приєднано невідбуте покарання за вироком Переяслав- Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2018 року та призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів, арешту майна та процесуальних витрат у провадженні.
За вироком суду, ОСОБА_4 в 2019 році (точної дати та часу досудовим слідством не встановлено), прибираючи на горищі будинку за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ), знайшов 16 предметів, які належать до боєприпасів нарізної вогнепальної зброї та є проміжними патронами калібру 5,45х39 мм, які придатні до стрільби, та 2 предмета, які належать до боєприпасів нарізної вогнепальної зброї та є проміжними патронами калібру 7,62х39 мм, які придатні до стрільби та маючи умисел на незаконне зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, залишив їх у будинку, тим самим незаконно придбав та почав зберігати, за місцем свого проживання бойові припаси без передбаченого законом дозволу. Зазначені боєприпаси були вилучені 22 червня 2019 року за місцем проживання ОСОБА_4 під час обшуку проведеного на підставі ухвали слідчого судді Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2019 року.
Крім того, в 2017 році (точної дати та часу досудовим слідством не встановлено), у ОСОБА_4 виник умисел направлений на незаконне збагачення за рахунок чужого майна, шляхом вимагання у ОСОБА_6 та її чоловіка ОСОБА_7 грошових коштів в розмірі 30 000 грн. З метою доведення свого злочинного умислу до кінця, ОСОБА_4 протягом 2017 - 2019 років неодноразово в усній формі вимагав у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 грошові кошти.
Так, 05 серпня 2019 року близько 23:40 ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою свого місця проживання та маючи умисел на незаконне заволодіння чужим майном, шляхом вимагання із застосуванням погроз вбивством, пошкодженням або знищенням майна, виготовив предмет, ззовні схожий на вибуховий пристрій, який прикріпив на металеві ворота до гаражу, що розташований на АДРЕСА_1 . Надалі ОСОБА_4 з метою доведення злочинного умислу до кінця, вчинив дії, спрямовані на залякування потерпілого та спонукання до передачі йому 30 000 грн, а саме за допомогою мобільного телефону надіслав СМС повідомлення з мобільного номера НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 на мобільний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_7 з попередженням про погрози вчинення вибуху та вимагання грошових коштів, які ОСОБА_7 сприйняв дійсними та реальними.
Київський апеляційний суд ухвалою від 23 листопада 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_4 в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги, викладені у касаційній скарзі захисник заперечує фактичні обставини, встановлені під судового розгляду, щодо зберігання бойових припасів іншою особою, а не його підзахисним. На думку адвоката, факт незаконного придбання та зберігання вогнепальної зброї без передбаченого дозволу саме засудженим не доведений.
Уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 189 КК є неправильною, оскільки його дії (використання муляжу вибухового пристрою) не свідчать про погрозу саме вбивством, а лише можна розцінювати як погрозу знищення майна, зокрема воріт, де був розміщений муляж.
Як стверджує захисник, покарання, призначене ОСОБА_4 , є суворим, оскільки місцевий суд взагалі не врахував ряд пом'якшуючих обставин та безпідставно не зазначив їх в оскаржуваному вироку.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі захисника та копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як визначено у ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За статтею 438 цього Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а під час їх перегляду виходить з обставин, установлених у вироку.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зі змісту касаційної скарги захисника убачається, що він, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує їх достовірність та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірку відповідно до ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
Доводи сторони захисту, викладені в касаційній скарзі, щодо скасування оскаржуваних судових рішень щодо ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 189 КК через неправильну кваліфікацію дій засудженого, на думку Суду, є необґрунтованими з таких підстав.
Як убачається з копії вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочинів зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі всіх з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Зокрема, відповідний висновок суд, незважаючи на невизнання ОСОБА_4 своєї вини у пред'явленому обвинуваченні, зробив на підставі ретельно та всебічно досліджених у судовому засіданні доказах із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, зокрема: на показаннях потерпілого ОСОБА_7 про те, що саме засуджений ОСОБА_4 причепив на ворота його гаражу імітацію вибухового пристрою, пояснивши через смс-повідомлення, що цей пристрій може вибухнути, якщо ОСОБА_6 (дружина потерпілого) не виконає вимогу ОСОБА_4 про передачу останньому грошових коштів;свідка ОСОБА_8 (співмешканки ОСОБА_4 ), яка повідомила, що її чоловік, прибираючи на горищі будинку, де вони спільно проживають, знайшов патрони в пакеті, але відразу до поліції їх не відніс, тому що поклали їх у шухляду на кухні, про що в подальшому забули. Також зі слів ОСОБА_4 свідку відомо, що саме він причепив на ворота гаража ОСОБА_6 муляж вибухового пристрою, що сприйняла як невдалий жарт та не придала цьому значення; свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (поняті, які були присутні під час обшуку будинку ОСОБА_4 ) підтвердили, що під час слідчої дії в будинку були вилучені набої близько 20 штук, які не були мисливськими; а також інших письмових доказах, зміст яких детально наведено у вироку.
Доводи захисника про те, що суд залишив поза увагою те, що не його підзахисний поклав у шухляду на кухні патрони, а тому в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, спростовуються судовими рішеннями.
Так, місцевий суд вказав, що обвинувачений ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, маючи можливість добровільно здати органам влади (зателефонувати і повідомити про обставини винайдення боєприпасів, або ж видати їх перед початком проведення обшуку) 16 предметів, які належать до боєприпасів нарізної вогнепальної зброї та є проміжними патронами калібру 5,45х39 мм, які придатні до стрільби та 2 предмета, які належать до боєприпасів нарізної вогнепальної зброї та є проміжними патронами калібру 7,62х39 мм, знайдених ним на горищі будинку за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 , незаконно придбав та помістив 16 набоїв в полімерний пакет жовтого кольору, який поклав в шухляду кухонного столу, а 2 набої поклав в тумбочку яка розташована в прихожій та зберігав бойові припаси, без передбаченого законом дозволу до 22 червня 2019 року.
В свою чергу апеляційний суд зазначив, що патрони були виявлені обвинуваченим на горищі його будинку та залишені в ньому. ОСОБА_4 усвідомлював, що подальше зберігання набоїв, є незаконним, враховуючи, що вже був раніше засуджений за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК, вчинене за аналогічних обставин. А тому доводи апелянта про те, що він не вчиняв жодних дій, які підпадають під об'єктивну сторону злочину, та в будинку проживає не один, є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду.
Висловлення захисником незгоди щодо кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 189 КК, оскільки ОСОБА_4 висловлювався щодо погрози пошкодження майна, а не вбивством потерпілого, колегія суддів уважає безпідставними.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 виготовив предмет, ззовні схожий на вибуховий пристрій, який прикріпив на металеві ворота до гаражу, що розташований по АДРЕСА_1 та в подальшому з метою доведення злочинного умислу до кінця, вчинив дії, спрямовані на залякування потерпілого та спонукання до передачі йому 30000 грн шляхом надсилання потерпілому смс-повідомлень із погрозою вчинення вибуху та вимагання грошових коштів. В свою чергу, потерпілий в суді першої інстанції зазначив, що погрози від ОСОБА_4 він сприймав як реальні.
Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Реальність погрози для потерпілого означає усвідомлення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний, може стати дійсністю, якщо він проігнорує вимогу вимагача. Погроза при вимаганні може бути виражена у будь-якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки, та/або іншими способами.
Таким чином, застосований ОСОБА_4 характер погрози, демонстрація муляжу вибухового пристрою потерпілому, який прийшов до гаража після отриманого від обвинуваченого смс-повідомлення, вказує, що його дії були спрямовані на вимагання коштів саме шляхом погрози вбивством через небезпеку вибуху.
Отже, сукупність зібраних у справі доказів дало суду обґрунтовані підстави визнати доведеною винуватість ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 263 та ч.2 ст.289 КК.
Доводи захисника, викладені в касаційній скарзі, щодо невідповідності призначеного ОСОБА_11 районним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом'якшують і обтяжують покарання.
Статтею 414 КПК установлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
За матеріалами провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_11 покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, особу винного, який, будучи засудженим за вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2018 року за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, та на підставі ст. 75 КК звільненим від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік, вчинив нові злочини в період іспитового строку; обставину, що обтяжує покарання - рецидив злочинів та відсутність обставин, що пом'якшують покарання, а також, враховуючи його позитивну характеристику за місцем проживання, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, думку потерпілого, який просив суворо не карати обвинуваченого, те що ОСОБА_4 в період збройної агресії р.ф. проти України добровільно вступив до лав ТРО ДФТО Переяславської ОТГ, відсутність відомостей про перебування ОСОБА_4 на обліку у лікаря нарколога та психіатра, і дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_4 не можливе без ізоляції від суспільства та призначив йому покарання за кожен із злочинів у мінімальних межах, визначених санкціями норм особливої частини КК та остаточне покарання на підставі ст. ст. 70, 71 КК.
Таким чином, підстав уважати, що суди попередніх інстанцій, призначаючи покарання ОСОБА_4 , не врахували всіх обставин, спростовується копіями судових рішень. Колегія суддів вважає, що покарання засудженому ОСОБА_4 призначено відповідно до статей 50, 65 КК з урахуванням тяжкості кримінальних правопорушень та даних про особу засудженого. Воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Доводи захисника про незаконність засудження ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 189 КК, а також не врахування місцевим судом обставин, що пом'якшують покарання, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який розглянув їх належним чином і вмотивовано, з посиланням на матеріали кримінального провадження, із зазначенням відповідних правових підстав залишив подану обвинуваченим апеляційну скаргу без задоволення.
Усупереч посиланням у касаційній скарзі ухвала апеляційного суду, як видно з її змісту, не суперечить вимогам ст. 419 КПК.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, вмотивованість їх висновків з питання призначення засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, адвокат у касаційній скарзі не навів.
З огляду на викладене і те, що зі скарги та наданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3