Справа № 303/5849/22
17 лютого 2023 року м. Ужгород
На розгляді в Закарпатському апеляційному суді знаходиться апеляційна скарга ОСОБА_1 на постанову Мукачівського міськрайонного суду від 07 листопада 2022 року.
Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи головуючим суддею визначено суддю Стана І. В.
16 лютого 2023 року до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді Стана І. В .
Заява про відвід мотивована тим, що суддя Стан І. В. не дотримується строків розгляду справи. Такий тривалий розгляд справи (більше двох місяців) ставить під сумнів його об'єктивність та неупередженість. Крім того, в минулому цей суддя працював у правоохоронних органах, відтак позбавлений можливості взяти до уваги усі доводи, викладені в апеляційній скарзі, здійснити їх перевірку, а також дослідити дії органів поліції на предмет їх законності та правомірності. З аналізу судових рішень, прийнятих суддею Стан І. В. слідує, що усі вони прийняті на користь правоохоронних органів, що також викликає у апелянта сумніви відносно неупередженості цього судді.
Перевіривши доводи ОСОБА_1 , дослідивши зібрані у справі матеріали, апеляційний суд прийшов до переконання про відсутність підстав для задоволення заявленого відводу.
Згідно ч. 1 ст. 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).
Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення визначається цим Кодексом та іншими законами України (ст.246 КУпАП).
Відповідно до п. 5.2. Засад використання автоматизованої системи документообігу Закарпатського апеляційного суду відвід, самовідвід судді, який розглядає справу про адміністративне правопорушення розглядає і вирішує інший суддя, а не той суддя, в провадженні якого перебуває справа.
У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 р., провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Отже, апеляційний суд вважає за необхідне при вирішенні питання щодо заявленого відводу, застосувати норми КПК України, які регулюють вирішення відводів та самовідводів у кримінальному провадженні.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними та допустимими доказами.
Частина перша статті 129 Конституції України встановлює, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Положеннями статей 75, 76 КПК України передбачено вичерпний перелік обставин, що виключають участь судді в розгляді кримінального провадження.
Пунктом 4 статті 75 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумніви у його неупередженості.
У даному випадку оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
У цьому світлі апеляційний суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд касаційної інстанції вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
(і) «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
(іі) «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли сторони стверджують про те, що судді необ'єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Одночасно апеляційний суд підкреслює, що не можуть бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відвід апеляційний суд також бере до уваги те, що окрім переліку обставин, які є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу a priori не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту.
Зокрема, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Схожа позиція висловлена й Радою суддів України у рішенні від 07.09.2017 №46, в пункті 2 якого зазначено, що наявність судового рішення, яке ухвалене судом в іншій справі у подібних правовідносинах, або за участю тих самих сторін, або з процесуальних, чи інших питань у тій самій справі не породжує у діяльності судді конфлікту інтересів.
У заяві про відвід не доведені будь-які факти прояву поведінки, яка б свідчила про упередженість чи небезсторонність у цій справі.
Тому аргументи, якими ОСОБА_1 мотивує свою заяву про відвід судді Стана І. В. не викликають обґрунтованих сумнівів у об'єктивності судді, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості цього судді.
Інших обставин, які б свідчили про особисту упередженість судді Стана І. В. або його необ'єктивність під час розгляду справи №303/5849/22 у своїй заяві ОСОБА_1 теж не довів, а апеляційний суд під час розгляду відповідної заяви таких обставин не встановив.
З огляду на наведене слід відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід від участі в розгляді справи № 303/5849/22 судді Стана І. В .
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви про відвід апеляційний суд також враховує, що: відповідно до ст. 30 КПК України відмова у здійсненні правосуддя не допускається; необґрунтовані задоволення відводів чи самовідводів у будь-якій справі є неприпустимими, оскільки може свідчити про ухилення від розгляду справи, що є порушенням правил суддівської етики та порочить звання судді, а також підриває авторитет суду та судової влади в цілому; необґрунтовані заяви про відвід судді можуть розцінюватися як тиск на суд та зловживання правом на заявлення відводів.
Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Стана І. В. у справі № 303/5849/22 - відмовити.
Постанова є остаточною, оскарженню не підлягає.
Суддя: Фазикош Г. В.