20 лютого 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 683/2494/22
Провадження № 22-ц/4820/239/23
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Цугель А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №683/2494/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2022 року (суддя Луговий О.М., повне судове рішення складено 28 жовтня 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів, шляхом зміни способу їх стягнення.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 вказувала, що рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23.04.2014 з відповідача стягнуто на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 1000 гривень на кожну дитину щомісячно, починаючи з 25.02.2014 до досягнення кожною дитиною повноліття. В даний час ОСОБА_3 є повнолітньою і обов'язок відповідача по сплаті аліментів продовжується лише щодо неповнолітнього ОСОБА_4 .
Позивачка вказує, що розмір аліментів, які стягуються з відповідача в умовах збільшення рівня цін та прожиткового мінімуму на дитину, недостатній для матеріального утримання сина, адже при визначенні розміру аліментів спільній дитині сторін було 4 роки, а на даний час - син навчається в ліцеї ім. М.С.Рудяка в 7-му класі, а тому потребує значно більшого догляду та матеріальних коштів. Позивачка посилається на те, що відповідач постійно приховує дійсний розмір своїх доходів, належної матеріальної допомоги не надає, тоді як ОСОБА_2 самостійно матеріально забезпечує, доглядає та виховує неповнолітнього сина.
І оскільки відповідач офіційно працює, одержує постійно стабільний великий дохід, ОСОБА_2 , разом з уточненими позовними вимогами, просила суд змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду від 23.04.2014 шляхом стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки від доходів ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 .
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2022 року в задоволені клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі відмовлено.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2022 року позов задоволено. Змінено спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 квітня 2014 року. Вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі частини його заробітку (доходу) щомісячно. Ухвалено починаючи з дня набрання рішенням законної сили припинити стягнення аліментів на підставі рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 квітня 2014 року (справа №683/589/14). Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт вказує, що суд першої інстанції не враховував доводи відповідача, а саме, те що всупереч всій неправдивій інформації, викладеній позивачкою у позовній заяві, він ще з 2014 року сплачував аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн на кожну дитину, однак він не зловживав наданими правами та сплачував більший розмір аліментів ніж законодавчо передбачений на той час мінімум. Крім того в апелянта відсутня заборгованість зі сплати аліментів, він сплачував вартість лікування та реабілітації сина, вартість навчання та проживання доньки, святкування днів народження дітей їх відпочинок дітей та особисто позивачці і дітям додатково надавав грошові кошти на утримання без будь-яких розписок, формальностей та переказів.
Крім того, суд першої інстанції не врахував клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, адже він перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, а тому не мав можливості прибувати в судові засідання, проте бажав брати участь безпосередньо у розгляді справи.
Таким чином, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 погоджується із висновками суду першої інстанції та просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивачка вказує, що відповідач почав сплачувати аліменти лише після її звернення до суду із цим позовом і лише 26.10.2022 сплатив борг по аліментам, що підтверджується довідкою з Державної виконавчої служби. ОСОБА_2 також зазначає, що витрати на сина є значно вищими за ті кошти, що були сплачені відповідачем. Таким чином, позивачка вважає, що суд, діючи в інтересах дитини, прийшов до вірного висновку про задоволення її позову.
Учасники справи до суду не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
14 лютого 2023 року ОСОБА_2 надіслала до суду заяву про відкладення розгляду справи на травень 2023 року з тих підстав, що її представник ОСОБА_5 є бійцем територіальної оборони і на даний час задіяний в спецоперації ЗСУ, а тому не може взяти участь у судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що вказане клопотання не підлягає до задоволення.
Так, статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, законодавець визначив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою і апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Окрім того, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи до задоволення не підлягає, а справу можна розглянути за відсутності сторін.
В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Заслухавши суддю доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).
Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 19 червня 2014 року, шлюб зареєстрований 04 травня 1996 року Пашковецькою сільською радою Старокостянтинівського районну Хмельницької області між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (актовий запис №3) розірвано (а.с.9).
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 квітня 2014 року стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі по 1000 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 25 лютого 2014 року і до їх повноліття (а.с.29-30).
Згідно виконавчого листа, виданого 06.05.2014 Старокостянтинівським районним судом Хмельницької області на підставі вищевказаного рішення, здійснюється стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі по 1000 грн на кожну дитину щомісячно починаючи з 25 лютого 2014 року і до їх повноліття.
ІНФОРМАЦІЯ_5 дочка ОСОБА_3 набула повноліття і стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дочки за виконавчим листом від 06.05.2014 припинилося.
Згідно довідки №64 виданої Старокостянтинівським ліцеєм імені Михайла Семеновича Рудяка від 16.09.2022 слідує, що ОСОБА_4 навчається в 7-В класі Старокостянтинівського ліцею Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області імені ОСОБА_7 (а.с.13).
Відповідно до довідки №1/10-22 від 03.10.2022 ФОП ОСОБА_8 ОСОБА_2 працює на посаді продавця продовольчих товарів з 2021 року та за період з жовтня 2021 року по вересень 2022 року отримала заробітну плату у розмірі 63973,20 грн (а.с.28).
З довідки №34178 від 20.10.2022 Старокотянтинівського ВДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області вбачається, що станом на 20.10.2022 заборгованість по сплаті аліментів згідно виконавчого листа №2/686/446/2014 від 06.05.2014 відсутня (а.с.36).
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 №1641/4493 від 22.08.2022 молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 23.04.2022 (а.с.39).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у ОСОБА_1 змінився матеріальний стан, оскільки він має постійний дохід, тоді як ОСОБА_2 отримує аліменти на утримання сина сторін нижче мінімального гарантованого розміру. І з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження за положеннями ст.192 СК України, районний суд прийшов до висновку про необхідність зміни способу стягнення аліментів з твердої грошової суми в розмірі 1000 грн на частку заробітку (доходу) відповідача в розмірі її частини щомісяця на утримання дитини, але не менш як 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За змістом ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Згідно з ч.3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до положень ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до положень ст.ст.183, 184 СК України суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.
Таким чином, підстави визначення розміру аліментів у частках від заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст.182 СК України, так і положень ст.ст. 183, 184 СК України.
У ч.1 ст.192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч.3 ст. 181 СК України).
Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.
Отже, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.
Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями ст.ст.182 - 184, 192 СК України.
Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права дійшов Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 372/2393/17.
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення (зміна майнового стану ОСОБА_1 , отримання ним щомісячного доходу), належним чином оцінивши подані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та зміни визначеного 23.04.2014 судом розміру аліментів на утримання сина сторін з твердої суми в розмірі 1000 грн щомісячно на частини заробітку (доходу) щомісячно відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки раніше визначений судом розмір аліментів є меншим, ніж визначний законом як мінімальний, отже є недостатнім для забезпечення належного утримання дитини і її гармонійного розвитку. Районний суд виходив з недоведеності ОСОБА_1 неможливості виконувати свій обов'язок по утриманню дитини у визначений судом спосіб.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував того факту, що він ще з 2014 року сплачував аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн на кожну дитину, що значно більше мінімально допустимого платежу, а також те, що в нього відсутня заборгованість зі сплати аліментів і крім того, ним сплачувалися кошти на лікування та реабілітацію сина, на святкування днів народження дітей та їх відпочинок, і поміж іншого відповідач додатково надавав грошові кошти позивачці на утримання дітей на законність оскаржуваного рішення не впливають, оскільки є голослівними та не спростовують правильності висновків суду про наявність підстав для задоволення вимог позивачки про зміну способу стягнення аліментів шляхом визначення розміру аліментів у відсотковому відношенні до отриманого ОСОБА_1 щомісячного доходу.
На думку колегії суддів, визначений судом першої інстанції розмір аліментів з урахуванням знецінення коштів внаслідок інфляції, постійного подорожчання усіх груп товарів для дітей не є надміру високим і відповідає інтересам дитини та забезпечуватиме необхідний рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не враховано клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, судова колегія їх вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки суд вирішив зазначене клопотання у відповідності із вимогами ст. 222 ЦПК України. І, крім того, у клопотанні про зупинення провадження у справі ОСОБА_1 не посилається на не можливість надання суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень на позовні вимоги ОСОБА_2 в зв'язку із його перебування на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 , а зазначає лише про своє бажання брати участь у судовому засіданні безпосередньо та особисто з метою належного захисту саме своїх прав, не враховуючи при цьому права неповнолітньої дитини на належне щомісячне матеріальне утримання, що є прямим обов'язком обох батьків.
З огляду на вищенаведене апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а зводяться до тлумачення відповідачем норм матеріального права на власну користь та до його незгоди із оцінкою доказів судом першої інстанції.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді.
Порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом першої інстанції не допущено.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати у зв'язку з переглядом судового рішення перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 лютого 2023 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
О.І. Талалай