вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" лютого 2023 р. Справа№ 911/2757/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Кропивної Л.В.
при секретарі судового засідання Овчинніковій Я.Д.,
за участю представників:
від позивача - Комліченко В.С.,
від відповідача - представник не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр) на рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2022 у справі №911/2757/21 (суддя Третьякова О.О., повний текст складено - 30.09.2022) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа" до Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр) про визнання недійсним правочину.
встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр) (надалі - відповідач) про визнання недійним одностороннього правочину, оформленого заявою від 04.08.2021 №23 про зарахування зустрічних однорідних вимог між Приватним акціонерним товариством "АС" (Обласний авіаційний центр) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа".
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог вимогам законодавства - приписам ст. 601 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2022 у справі №911/2757/21 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр), оформлений заявою від 04.08.2021 №23 про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа" та Приватним акціонерним товариством "АС" (Обласний авіаційний центр) та стягнуто з відповідача на користь позивача 2270 грн. витрат зі сплати судового збору.
Вказане рішення суду мотивоване тим, що вимоги заяви про зарахування суперечать приписам ст. 601 ЦК України.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на наявність доказів в матеріалах справи, які підтверджують обставини наявності у позивача боргу перед відповідачем з оплати, отриманих послуг в сумі, вказаній в заяві про зарахування.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач (апелянт) правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить його підпис у повідомленні про відкладення розгляду справи на 06.02.2023.
Враховуючи належне повідомлення відповідача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, з огляду на наявність викладеної позиції скаржника, зокрема, і в минулому судовому засіданні, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа" (позивач) та Приватним акціонерним товариством "АС" (Обласний авіаційний центр) (відповідач) було укладено договір №05-23-2018 від 02.05.2018 з надання послуг на базування повітряних суден на аеродромі Бородянка (далі - договір надання послуг).
За умовами договору надання послуг (п.1.1, п.2.1, п.2.2.7, п.3.1) відповідач в якості виконавця взяв на себе зобов'язання на платній основі надати позивачу в якості замовника комплекс послуг по забезпеченню заходів авіаційної безпеки та місця стоянки для базування повітряних суден замовника, забезпечення їх охорони, а також забезпечення виконання польотів повітряних суден замовника у відповідності з Інструкцією з виконання польотів (використання повітряного простору) в районі аеродрому Бородянка.
Перелік зобов'язань відповідача (виконавця) за договором надання послуг визначено в п.2.1 цього договору, перелік зобов'язань позивача (замовника) визначено в п.2.2 цього договору надання послуг.
В статті 3 цього договору надання послуг сторони визначили, що вартість наданих послуг визначається у відповідністю з додатком до цього договору. Щоквартально сторони проводять звірку взаєморозрахунків з складанням відповідного Акту. Можливі зміни об'єму та вартості наданих послуг набирають юридичну силу після підписання відповідних змін до додатку до цього договору.
Відповідно до п.6.1 цього договору надання послуг цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2018.
В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено договір №06/03-19 від 06.03.2019 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - договір позики).
За умовами договору позики (п.1, п.2.1, 2.2, 2.4) позивач в якості позикодавця взяв на себе зобов'язання надати відповідачу в якості позичальника позику в сумі 1 500 000,00 грн на безвідсотковій основі на строк з 06.03.2019 до 06.03.2020, а відповідач - повернути вказану позику позивачу до закінчення встановленого строку.
Додатковою угодою від 06.08.2019 до договору позики сторони збільшили суму позики до розміру 2 600 000,00 грн.
За вказаним договором позики позивач фактично надав відповідачу позику на загальну суму 2 600 000,00 грн, що визнається сторонами та підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень від 07.03.2019 на суму 600 000,00 грн, від 02.07.2019 на суму 100 000,00 грн, від 07.08.2019 на суму 500 000,00 грн, від 15.10.2019 на суму 600 000,00 грн, від 29.03.2019 на суму 300 000,00 грн, від 03.05.2019 на суму 500 000,00 грн.
На загальних зборах акціонерів відповідача 09.04.2019 було прийнято рішення про участь відповідача у статутному капіталі позивача (входження відповідача до складу учасників позивача) з часткою у статутному капіталі в розмірі 2 825 550,00 грн шляхом внесення до статутного капіталу позивача частини майнового комплексу "Аеродром "Бородянка" класу "Д", а саме В1-ангар, Є1-приміщення ангару, Б1-ангар, А1-ангар, Е1-ангар,Г1-вагончик, Д1-сарай. Зазначене підтверджується протоколом загальних зборів акціонерів відповідача №64 від 09.04.2019.
Рішенням єдиного учасника позивача №18/04/09 від 18.04.2019 було прийнято відповідача до складу учасників позивача з часткою в розмірі 2 825 550,00 грн, що становить 25% статутного капіталу позивача, та у зв'язку з цим була затверджена нова редакція статуту позивача.
Відповідно до акта приймання-передавання майна, яке вносить учасник до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа", від 19.04.2019 відповідач передав, а позивач прийняв до статутного капіталу позивача частину майнового комплексу "Аеродром "Бородянка", а саме ангар літ. А1, ангар літ. Б1, ангар літ. В1, вагончик літ. Г1, сарай літ. Д1, ангар літ. Е1, ангар літ. Є1 загальною вартістю 2 825 550,00 грн. Також відповідно до цього ж акта відповідач на виконання рішення загальних зборів акціонерів відповідача (протокол №64 від 09.04.2019) передав у користування позивачу строком на 49 років площадку з інженерними спорудами і комунікаціями для обслуговування будівель і споруд загальною площею 16800 кв.м.
В подальшому відповідач направив позивачу вимогу про оплату послуг №13 від 31.05.2021, яка була отримана позивачем 25.06.2021. У цій вимозі відповідач заявив позивачу вимогу про оплату наданих відповідачем послуг за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018 за період 2018-2020 на загальну суму 2 297 063,13 грн, з яких за 2018 рік на суму 543400,00 грн, за 2019 рік на суму 944403,86 грн, за 2020 рік на суму 809259,27 грн, а також вимогу підписати акти надання вказаних послуг та акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2018 по 31.12.2020 та повернути на адресу відповідача по одному примірнику кожного такого акта.
В свою чергу позивач направив відповідачу претензію №09/07-2021/01 від 09.07.2021, яка була отримана відповідачем 14.07.2021. У цій претензії позивач заявив відповідачу вимоги про повернення відповідачем позики, яка була надана відповідачу за договором позики №06/03-19 від 06.03.2019, в розмірі 2 600 000,00 грн (основний борг), а також нарахованої за період з 07.03.2020 по 07.09.2020 пені в розмірі 199 759,56 грн та нарахованих за період з 07.03.2020 по 09.07.2021 інфляційних втрат в розмірі 300 405,55 грн та 3% річних в розмірі 104 537,17 грн, що сукупно разом становить 3 204 702,28 грн.
В подальшому позивач направив відповідачу повторну претензію №26/07-2021/01 від 26.07.2021, яка була отримана відповідачем 03.08.2021. У цій повторній претензії позивач уточнив свої вимоги до відповідача за договором позики, а саме визнав, що частина позики в сумі 1 132 500,00 грн підлягає зарахуванню в рахунок внеску позивача у спільну діяльність за договором про спільну діяльність від 30.05.2019 і таким чином позивач в повторній претензії відмовився від вимог до відповідача в частині суми 1132500,00 грн та заявив відповідачу уточнену вимогу, а саме про повернення відповідачем позивачу за договором позики №06/03-19 від 06.03.2019 суми в розмірі 1 467 500,00 грн (основний борг), а також нарахованої за період з 07.03.2020 по 07.09.2020 пені в розмірі 112 748,91 грн та нарахованих за період з 07.03.2020 по 26.07.2021 інфляційних втрат в розмірі 172 829,94 грн та 3% річних в розмірі 61 053,67 грн, що сукупно разом становить 1 814 132,52 грн.
Після отримання вищевказаної претензії відповідач листом №23 від 04.08.2021 заявив позивачу про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, надалі - заява про зарахування. Заява про зарахування була отримана позивачем 13.08.2021. У цій заяві про зарахування відповідач повідомив позивача про те, що оскільки станом на 11.08.2021 заборгованість позивача перед відповідачем за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018 становить 2 297 063,13 грн, то відповідач цією заявою про зарахування повідомляє про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог позивача та відповідача на підставі ст.601 Цивільного кодексу України, а саме про припинення грошового зобов'язання відповідача повернути позивачу грошову суму в розмірі 1 467 500,00 грн за договором позики №06/03-19 від 06.03.2019 шляхом зарахування вимоги у зобов'язанні позивача оплатити відповідачу грошову суму в розмірі 1 467 500,00 грн, що є частиною заборгованості позивача в розмірі 2 297 063,13 грн по оплаті аеродромних послуг у періоді з травня 2018 по грудень 2020 за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018.
Позивач не погодився із вищевказаним зарахуванням та направив відповідачу заперечення від 16.08.2021 №136 на заяву про зарахування, які були отримані відповідачем 25.08.2021. У цих запереченнях позивач повідомив відповідачу про те, що позивач не згоден (не визнає) заявлену відповідачем заборгованість в розмірі 2 297 063,13 грн по оплаті аеродромних послуг у періоді з травня 2018 по грудень 2020 за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.201, і що ця вимога відповідача на суму 2 297 063,13 грн не має документального підтвердження та не відповідає ознакам безспірності, а тому заява про зарахування відповідача є недійсною та не припиняє зобов'язання відповідача, що виникло з договору позики №06/03-19 від 06.03.2019 по поверненню позивачу тіла позики в розмірі 1 467 500,00 грн.
Також позивач не погодився з вимогою відповідача про оплату послуг від 31.05.2021 №13, направивши відповідачу лист від 20.08.2021 №142, який було отримано відповідачем 25.08.2021. Цим листом позивач повернув відповідачу без підписання з боку позивача акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2019-31.12.2020 та акти наданих послуг за період з травня 2018 по грудень 2020 за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018.
Позивач не погодився із вищевказаним зарахуванням та звернувся до суду з позовом про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого заявою від 04.08.2021 №23 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Відповідно до частин першої - третьої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Згідно з частиною третьою статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
За змістом частини п'ятої статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Спірна заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
При цьому необхідно зазначити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Необхідною умовою для проведення зарахування відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України є також безспірність вимог, які зараховуються.
Умова щодо безспірності вимог випливає із мети інституту зарахування, яка полягає в оптимізації, тобто досягненні найбільшої ефективності діяльності сторін шляхом усунення зустрічного переміщення однорідних цінностей між кредитором та боржником в ситуації, коли кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні. При цьому відповідно ст. 601 Цивільного кодексу України зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін і не потребує згоди іншої сторони.
Очевидно, що якщо вимоги, що зараховуються, не будуть безспірними, то зарахування подібних вимог за заявою однією із сторін не забезпечує досягнення мети зарахування оптимізації діяльності сторін, але створює додаткову правову невизначеність та спір з приводу виконання сторонами взаємних зобов'язань.
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 Господарського кодексу України, статтею 601 Цивільного кодексу України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц, зазначалось, що спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб'єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об'єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського об'єднаної палати від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 були уточнені висновки щодо безспірності вимог та зазначено, зокрема, що за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Таким чином, сама по собі незгода позивача з проведеним відповідачем зарахуванням не може бути підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Позивач, обґрунтовуючи вимоги про визнання спірної заяви недійсною, зазначає про те, що заборгованість є спірною. Тобто наявне несприйняття заяви відповідача.
Разом з тим, хоча, як зазначив суд вище, сама по собі незгода позивача з проведеним відповідачем зарахуванням (суб'єктивне ставлення позивача до заборгованості) не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним, тим не менш суд відмічає, що надані відповідачем докази не свідчать про те, що заборгованість позивача в розмірі 1 467 500,00 грн. відповідає ознакам безспірності.
Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що надані відповідачем докази не свідчать про те, що заборгованість позивача в розмірі 1 467 500,00 грн, яка, як посилається відповідач, є частиною заборгованості позивача в розмірі 2 297 063,13 грн по оплаті аеродромних послуг у періоді з травня 2018 по грудень 2020 за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018, була безспірною, а саме відповідачем не надано доказів об'єктивного закріплення заборгованості позивача перед відповідачем за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018 в розмірі не менше 1 467 500,00 грн.
Так, акти наданих послуг за договором надання послуг №05-23-2018 від 02.05.2018 та акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2018 по 31.12.2020, на які при цьому посилається відповідач як на доказ заборгованості, позивачем не підписані.
При цьому, вказані Акти містять лише загальний обсяг послуг, про надання яких позивачу стверджується відповідачем, і не містять деталізації заявленого обсягу послуг з прив'язкою до конкретної дати та конкретного об'єкта, щодо якого стосувалось надання відповідних послуг.
Отже, зазначення в актах наданих послуг, які підписані лише відповідачем, загального обсягу послуг (зокрема, загальної кількості льотних годин, загальної кількості зльотів-посадок, загальної кількості діб стоянок) за звітний місяць без деталізації відповідного обсягу та без прив'язки до інших документів (звітів, регістрів, розшифровок обсягу наданих послуг тощо, які містять відповідну деталізацію льотних годин, зльотів-посадок, місць стоянок) позбавляє нарахування, які відображені відповідачем в цих актах, таких властивостей, як прозорість та об'єктивність.
Окремо, колегія суддів вважає за необхідне зазначити щодо вартості послуг.
Згідно п. 3.1 договору вартість наданих послуг визначається у відповідності з додатком до цього договору.
Доказів наявності відповідного Додатку із визначенням у ньому вартості послуг, до суду не подано.
Відповідач, в свою чергу, вказав, про визначення ним розміру вартості послуг виходячи із звичайних цін, тобто виходячи із загальних розцінок, встановлених відповідачем для всіх споживачів аеродромних послуг.
Наведені обставини, на думку колегії суддів, виключають можливість визнання вимог відповідача безспірними.
Крім цього, судом враховується, що всі Акти наданих послуг за період з травня 2018 по грудень 2020, на які посилається відповідач і які не підписані позивачем, вперше складені відповідачем лише 25.05.2021, тобто після настання строку повернення позики за договором №06/03-19 від 06.03.2019 та після прийняття рішення про участь відповідача у статутному капіталі позивача з часткою в розмірі 2 825 550,00 грн шляхом внесення до статутного капіталу позивача частини майнового комплексу "Аеродром "Бородянка", яке оформлено протоколом загальних зборів акціонерів відповідача №64 від 09.04.2019, при цьому відповідачем не надано доказів існування обставин, які б перешкоджали відповідачу скласти та направити акти наданих послуг позивачу у розумний строк.
Позивач посилається (з детальним обґрунтуванням при цьому) на протиріччя даних відображених в Актах та Журналах реєстрації польотів і прийняття рішень КПС на виліт (невідповідність кількості льотних годин, місць стоянок повітряних суден (діб), наявність випадків, коли рішення КПС на виліт не приймалося, але у Журналі наявні відомості про здійснення в цей день зльотів - посадок та льотних годин).
Отже, все вищевикладене у сукупності свідчить про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки грошові вимоги відповідача до позивача, які є предметом зарахування за заявою від 04.08.2021 №23, не є безспірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов'язання.
Таким чином, на підставі ч.1 ст.203, ч.1 та ч.3 ст.215 та ч.1 ст.601 Цивільного кодексу України односторонній правочин відповідача, оформлений заявою від 04.08.2021 №23, обґрунтовано визнано судом першої інстанції недійсним.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності у позивача перед відповідачем заборгованості, яка була предметом зарахування, наведених вище обставин (щодо невідповідності її вимогам безспірності) вказаного не спростовують, а тому не можуть бути підставою для задоволення вимог апеляційної скарги.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Стосовно заяви позивача про покладення на відповідача витрат правничої допомоги в сумі 13 500 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У даному випадку, позивачем у відзиві на апеляційну скаргу (тобто до закінчення судових дебатів у справі) було заявлено про витрати правничої допомоги, з наданням при цьому відповідних доказів.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 13 500,00 грн. заявник надав: копію Акту прийняття - передачі наданих послуг від 12.12.2022, копію рахунку - фактури від 12.12.2022 та копію квитанції про сплату коштів.
Перелік послуг правничої допомоги, наданої в апеляційному суді, наведено в Акті прийняття - передачі наданих послуг від 12.12.2022, який включає в себе: ознайомлення 06.12.2022 з матеріалами справи у приміщенні Північного апеляційного господарського суду - 2 700 грн. (1 год.); ознайомлення з апеляційною скаргою та складання відзиву - 10 800 грн. (4 год. х 2 700 грн.).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, та твердженням скаржника про те, що суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони.
Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, апеляційний суд вважає, що така послуга, як ознайомлення з апеляційною скаргою поглинається такою послугою як підготовка відзиву на апеляційну скаргу.
При цьому, суд виходить з того, що 10 800 грн. за 4 години роботи над відзивом на апеляційну скаргу (з урахуванням того, що послуга по ознайомленню з апеляційною скаргою поглинається такою послугою як підготовка відзиву на неї), який по своїй суті відповідає змісту письмових пояснень, що були надані позивачем до суду першої інстанції, не є сумою, співмірною зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на її виконання.
На думку колегії суддів наведений розмір витрат в сумі 10 800 грн. не відповідає критерію розумності та реальності.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір витрат правничої допомоги за складання відзиву, який відповідає вказаним критеріям становить 5 400 грн. (2 700 грн. х 2 години).
Таким чином, загальний розмір витрат правничої допомоги, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 8 100 грн.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2022 у справі №911/2757/21 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2022 у справі №911/2757/21.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АС" (Обласний авіаційний центр) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська вища авіаційна школа" 8 100 грн. витрат правничої допомоги.
5. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 20.02.2023 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
Л.В. Кропивна