Номер провадження: 22-ц/813/2649/23
Справа № 947/10753/21
Головуючий у першій інстанції Огренич І. В.
Доповідач Князюк О. В.
20.02.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого Князюка О. В.,
суддів: Заїкіна А. П., Таварткіладзе О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.11.2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,-
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом та просив стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 3084 (три тисячі вісімдесят чотири) гривні 15 копійок. При цьому представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 є споживачем філії «Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс», що підтверджується оформленим особовим рахунком за № НОМЕР_1 .
23.01.2020р. філією на адресу відповідачки було направлено лист з пропозицією укладення договору №190476/КВ-ВБС про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Оскільки відповідачка, отримуючи послуги, не сплачувала їх у повному обсязі, утворилася заборгованість за період з 01.04.2017p. по 31.01.2020р. в розмірі 3084,15 гривень. 12.03.2020 року Київським районним судом м. Одеси був прийнятий судовий наказ №947/4232/20 про стягнення з відповідачки заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 3104,15 гривень та судового збору у сумі 210,20 гривень. Проте, 12.01.2021 року Київським районним судом м. Одеси заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу було задоволено, судовий наказ скасовано, а тому вони вимушені звернутися до суду з даним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.11.2021 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (юридична адреса: 65039, м. Одеса, вул. Басейна, 5, код ЄДРПОУ: 26472133) - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: невідомий, адреса реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (юридична адреса: 65039, м. Одеса, вул. Басейна, 5, код ЄДРПОУ: 26472133) заборгованість в розмірі 1787 (одна тисяча сімсот вісімдесят сім) гривень, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.12.2021 року заяву представника відповідачки - адвоката Касьяненка Юрія Яковлевича про вирішення питання про судові витрати було задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (юридична адреса: 65039, м. Одеса, вул. Басейна, 5, код ЄДРПОУ: 26472133) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: невідомий, адреса реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень, в іншій частині заяви відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи осіб, що подали апеляційну скаргу
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу позивач вказує, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення допустив численні порушення норм матеріального та процесуального права.
При цьому вказує, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення було допущено неповне з'ясування обставин справи, а саме, відповідачу на початку 2018 року було обмежено послугу водопостачання за допомогою системи «Кріт» (Акт №60756 від 07.02.2018 року).
На думку відповідача, при наданні послуги водопостачання та водовідведення не в повному обсязі, у зв'язку з незаконним, необгрунтованим встановленням системи «Кріт» слід було нараховувати по середньомісячним нормам витрат води у розмірі 2,435 куб.м., відповідно до п.2 вищевказаних норм, затверджених рішенням вищевказаного виконавчого комітету Одеської міської ради, а саме - для житлових будинків з внутрішньоквартирним водопроводом без каналізації.
Вказує, що фактично за період з 01.01.2018 року по 01.01.2020 року споживач повинен був сплатити суму у розмірі 623,64 грн, а не 1787 гривень.
Також вказує, що судом не було надано належної правової оцінки факту використання позивачем системи «Кріт», яка у судовому порядку була визнана незаконною та неможливістю відповідача користуватись житлово-комунальними послугами в повному обсязі, а саме здійснювати водовідведення використаної води.
Подані позивачем до суду документи підтверджують факт відключення відповідача від послуги водовідведення, що ставить під сумнів використання води у вказаних об'ємах та водовідведення використаної води, яку відвести неможливо з технічних проблем та фізичного стану відповідача.
Позивач не здійснив перерахунку наданих послуг, але й не розрахував та не сплатив відповідачу неустойку за незаконне припинення надання частини послуг.
Приймаючи рішення суд не зобов'язав позивача демонтувати протиправно встановлену систему «Кріт», що продовжує заважати у наданні послуг по водовідведенню й сприяє безпідставному нарахуванню за цю послугу позивачу.
Судом не було забезпечено можливості участі відповідача у справі для дачі пояснень та своїх міркувань, про що відповідач письмово заявляла у своїй заяві.
Також судом не були прийняті до уваги відповідний карантинний стан та території України, у тому числі - на червону зону, яка розповсюджувалася на територію Одеської області, що спричинило труднощі в участі у судовому засіданні.
Щодо ухвалення судом першої інстанції Додаткового рішення від 10.12.2021 року про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 гривень зазначає наступне.
Апелянт вказує, що додаткове рішення судом першої інстанції було постановлено з порушенням норм процесуального права, не дослідивши всі матеріали справи та не надавши їм належну правову оцінку.
Під час ухвалення основного рішення судом першої інстанції було задоволено лише третину від заявлених позиивачем грошових коштів, але у задоволенні на стягнення 5330 гривень витрат на адвокатські послуги відмовив, чим, на думку апелянта, порушив принцип пропорційності витрат.
На думку апелянта, якщо позивачу було задоволено лише 1/3 частину від суми позову, то згідно принципу пропорційності - відповідач має право на 2/3 від суми адвокатських послуг (5330 грн.), а не 1000 грн.
Також вказує, що хоч додаткове рішення і є окремим процесуальним документом, проте в силу вимог п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК Україним є невідємною складовою основного судового рішення та може бути оскаржене в одній апеляційній скарзі разом з основним судовим рішенням.
08 квітня 2022 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ТОВ Філія «Інфоксводоканал» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
При цьому посилаючись на те, що апелянт не вказував в своїх запереченнях незгоду з нарахуваннями за послуги по нормі, обгрунтований перерахунок суми заборгованості виконаний апелянтом наданий лише для суду апеляційної інстанції.
Твердження, що судом не надано правової оцінки обставинам, які підтверджують тимчасове ненадання послуг також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, а позивач та її представник на дані осбтавини під час розгляду справи у суді першої інстанції не посилались.
Позивач наголошує, що залишається незрозумілим той факт, що апеляційна скарга подана на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.11.2021 року, а у самі апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що також оскаржує і додаткове рішення від 10.12.2021 року про стягнення витрат на правничу допомогу, однак, у прохальній частині апеляційної скарги міститься лише вимога про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.11.2021 року та ухвалення нового.
Також наголошує, що зважаючи на той факт, що витрати на правову допомогу не були фактично понесені, відповідні заяви не були заявлені під час судового розгляду, враховуючи ціну позову у розмірі 3084,15 грн., позивач вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню.
17 травня 2022 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення до відзиву на апеляційну скаргу, з яких вбачається, що відзив на апеляційну скаргу є необгрунтованим та таким, що не заслуговує на увагу.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.02.2022 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.11.2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.
20 лютого 2023 року справу було призначено до розгляду.
Відповідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.
ОСОБА_1 є споживачем філії «Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс», що підтверджується оформленим особовим рахунком за № НОМЕР_1 .
Нарахування відповідачу за надані послуги здійснювалися відповідно до норм водопостачання, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 30 від 25.02.2010 р., та тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електроенергетики та комунальних послуг від 02.11.2017р. № 1344, від 26.06.2018р. № 599, від 23.10.2018р. № 1251, від 04.02.2020р. № 283, а відповідач в свою чергу користувався такими послугами.
Однак, відповідачка ОСОБА_1 плату за надані водоканалом послуги сплачувала не в повному обсязі, внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі 3104,15 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що 12.03.2020 року Київським районним судом м. Одеси був виданий судовий наказ №947/4232/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 3104,95 гривень та судового збору у сумі 210,20 гривень.
Проте, 12.01.2021 року Київським районним судом м. Одеси було задоволено заяву ОСОБА_1 та скасовано вищезазначений судовий наказ.
Мотивувальна частина
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву споживача кореспондує визначений п. 5 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» його обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок споживача оплатити надані послуги встановлено й ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».
Частиною 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.
За визначенням цього Закону, індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VІІІ, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
ОСОБА_1 є споживачем філії «Інфоксводоканал» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс», що підтверджується оформленим особовим рахунком за № НОМЕР_1 .
Нарахування відповідачу за надані послуги здійснювалися відповідно до норм водопостачання, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 30 від 25.02.2010 р., та тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електроенергетики та комунальних послуг від 02.11.2017р. № 1344, від 26.06.2018р. № 599, від 23.10.2018р. № 1251, від 04.02.2020р. № 283, а відповідач в свою чергу користувався такими послугами.
Однак, відповідачка ОСОБА_1 плату за надані водоканалом послуги сплачувала не в повному обсязі, внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі 3104,15 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що 12.03.2020 року Київським районним судом м. Одеси був виданий судовий наказ №947/4232/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 3104,95 гривень та судового збору у сумі 210,20 гривень.
Проте, 12.01.2021 року Київським районним судом м. Одеси було задоволено заяву ОСОБА_1 та скасовано вищезазначений судовий наказ.
Задовольняючи частково позов ТОВ «Інфокс» про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції виходив з наступного.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.
За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Судом вірно встановлено, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина першастатті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
На підставі вищевикладеного, з врахуванням заяви відповідача про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, суд першої інстанції на законних підставах стягнув заборгованість з відповідача за період з квітня 2018р. по 31.01.2020р. у розмірі 1787 (одна тисяча сімсот вісімдесят сім) гривень.
З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Інфокс».
Щодо доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було враховано принципу пропорційності під час ухвалення додаткового рішення колегія зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.1ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи за власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України закріплено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката».
З матеріалів даної справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивачки - адвокат надав: копію договору про надання правової допомоги № 04-01/21 від 04 січня 2021р., копія додаткової угоди №3 до договору про надання правової допомоги від 13 травня 2021р., копія додатку N1 до додаткової угоди (прайс-лист), Акт приймання-здачі наданих послуг від 23 червня 2021р..
Зі вказаного Акт прийому-передачі виконаних робіт вбачається, що адвокат надав клієнту наступні правові послуги: зустріч та консультація клієнта, узгодження правової позиції - 1000 гривень; підготовка відзиву на позовну заяву - 6000 гривень; явка до суду для прийняття участі у судовому засіданні (25 травня 2021р. та 23 червня 2021р. - 2500 гривень, всього судових витрат 9500 (дев'ять тисяч п'ятсот гривень).
Згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із:
1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо:
• заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо);
• суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо);
• заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (розгляд питання про ухвалення додаткового рішення без повідомлення її учасників), її складності та виконаної адвокатом роботи (тривалість справи, ціна позову, та надання правової допомоги за ідентичними справами), суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо наявності підстав для зменшення витрат на правничу допомогу до 1000 гривень.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є недоведеними.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
Також судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
При цьому, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.11.2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2«а» - 2«г» ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О. В. Князюк
Судді: А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе