печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21825/22-ц
20 лютого 2023 року Печерський районний суд міста Києва
суддя Матійчук Г.О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа №757/21825/22-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення безпідставно набутих коштів, -
представник відповідача - адвокат Рожко С. М.
У серпні 2022 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 88 757, 00 грн та судовий збір.
В обґрунтування позову зазначено, що 12.07.2010 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивачу відкрито рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» з кредитним лімітом, який 18.04.2017 року було збільшено до 50 000, 00 грн.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.07.2021 року, справа №552/233/21, відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12.07.2010 року.
Зазначає, що загалом ним було внесено на рахунок кредитної картки грошову суму у розмірі 138 757, 00 грн, а загальна сума кредитних коштів, використаних ним, становить 50 000, 00 грн, а отже сума зарахованих грошових коштів позивачем на покриття кредитного зобов?язання перевищує розмір самого кредитного зобов?язання на 88 757, 00 грн.
Вважає, що грошова сума у розмірі 88 757, 00 грн була списана АТ КБ «ПриватБанк» з його рахунку без достатніх правових підстав, а отже підлягає поверненню, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.07.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву. Витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» належним чином завірену копію Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 12.07.2010 року, укладену між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 25).
Копію ухвали від 23.07.2022 року було направлено на адреси сторін, крім того відповідачу було направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу було направлено на відомі адреси електронної пошти сторін (а.с. 26).
Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, останній отримав копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 25.10.2022 року (а.с. 30).
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
22.11.2022 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, у якому просить відмовити у задовленні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що вказаний позов є необґрунтованим та безпідставним, оскільки розрахунок заявлених позовним вимог є неправильним та ґрунтується на припущеннях позивача. Так, при встановленні кредитного ліміту на картки банком використовується револьверна кредитна лінія, яка означає, що позичальник може погашати і знову отримувати нові транші в рамках ліміту кредитної лінії. Тобто не правильно робити підрахунок отриманих кредит коштів обмежуючись розміром встановленого ліміту, оскільки після часткової сплати кредитні кошти знову стають доступними для використання в межах сплачених сум. Також, у справі №552/233/21 судом апеляційної інстанції було встановлено лише суму сплачених ОСОБА_1 грошових коштів, але не було визначено розмір фактично отриманих коштів за весь час дії Договору. Щодо наданого ОСОБА_1 до позову у даній справі витягу з виписки про встановлення кредитного ліміту не відповідає вимогам належності доказів, оскільки стосується іншої угоди від 21.10.2015 року (а.с. 37-40).
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 12.07.2010 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивачу відкрито рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» з кредитним лімітом, який 18.04.2017 року було збільшено до 50 000, 00 грн.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.07.2021 року, справа №552/233/21, відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12.07.2010 року (а.с. 12-18).
Так, постановою Полтавського апеляційного суду від 20.07.2021 року, справа №552/233/21, встановлено: «З наданих матеріалів справи вбачається, що у заяві позичальника процентна ставка не зазначена, також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування».
Отже, постановою суду, що набрала законної сили встановлено, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» не дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Такі висновки суду також відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Частиною 1 ст. 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.
Відповідно до ч. 3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).
Отже, положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
Так, позивачем заявлено позовну вимогу щодо стягнення безпідставно списаних коштів в сумі 88 757, 00 грн, а на підтвердження вказаного позивач посилається лише на постанову Полтавського апеляційного суду від 20.07.2021 року, справа №552/233/21, якою встановлено, що «Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за договором б/н від 01.12.2013 по кредитному рахунку та виписки по рахунку ОСОБА_1 , вбачається, що ним за період часу з 09.10.2017 р. по 01.12.2020 року на кредитний рахунок внесено коштів на загальну суму 138757 грн (а.с. 45, 48)».
А оскільки даний факт не потребує доказування, відповідно до ст. 82 ЦПК України, вважає, що ним надано достатньо даказів, на підтвердження факту безпідставного набуття АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів у розмірі 88 757, 00 грн.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Тобто виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц. та у постанові від 17 грудня 2020 року №278/2177/15-ц.
Разом з тим, із постанови Полтавського апеляційного суду від 20.07.2021 року, справа №552/233/21, вбачається лише те, що судом було встановлено, що сума внесених ОСОБА_1 коштів на погашення заборгованості за кредитом становить 138 757, 00 грн.
А отже, судом встановлено лише факт, що ОСОБА_1 вніс на кредитну картку грошову суму у розмірі 138 757, 00 грн.
Однак, із наданої постанови Полтавського апеляційного суду від 20.07.2021 року, справа №552/233/21, не вбачається, що вказана сума у розмірі 138 757, 00 грн була повністю стягнута із позивача у рахунок погашення заборгованості, а отже суду не доведено, що АТ КБ «ПриватБанк» набув безпіставно суму коштів 88 757, 00 грн, як різницю між витраченими кредитними коштами та внесеними позивачем.
При цьому, позивачем надано суду виписку по рахунку за кредитним договором, із якої не можливо відстежити рух вказаних коштів та факт безпіставного списання АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів у розмірі 88 757, 00 грн, осільки із нею вбачається лише те, що позивачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 50 000, 00 грн.
Разом з тим, суд враховує як доказ постанову Полтавського апеляційного суду від 20.07.2021 року, справа №552/233/21, якою підтверджується факт внесення ОСОБА_2 коштів на погашення заборгованості за кредитом у розмірі 138 757, 00 грн.
Проте, суд не може врахувати твердження позивача, що постановою Полтавського апеляційного суду від 20.07.2021 року, справа №552/233/21, підтверджується обставини, що грошова сума у розмірі 138 757, 00 грн була списана відповідачем з рахунку позивача без достатньої на те провової підстави, оскільки даний факт не відповідає дійсності, та спростовується самим змістом рішення. Так, судом апеляційної інстанції було встановлено лише суму сплачених ОСОБА_1 грошових коштів, але не було визначено розмір фактично отриманих коштів за весь час дії договору.
Також, суд враховує, те що при встановленні кредитного ліміту на картки банком використовується револьверна кредитна лінія, яка означає, що позичальник може погашати і знову отримувати нові транші в рамках ліміту кредитної лінії.
Так, під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи. Разом з тим позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.
За таких обставин, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 1066, 1071, 1073, 1166, 1212 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення безпідставно набутих коштів - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: вул. Грушевського 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.
Суддя Г. О. Матійчук