Справа № 333/5996/19
Провадження № 2/333/23/23
06 лютого 2023 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:
головуючого судді: Наумової І.Й.,
за участю секретаря судового засідання: Кунець В.В.
представника позивача: Трачук Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу,
за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, про визначення місце проживання неповнолітньої дитини та надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України,
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на її утримання з матері дитини, -
11.10.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, про визначення місце проживання неповнолітньої дитини та надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вони з відповідачем проживали у фактичних шлюбних відносинах з 2001 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина ОСОБА_3 . Позивач періодично виїздила на роботу до Португалії, де за цей період вони з відповідачем придбали нерухомість та автомобілі, а з 2016 року позивач проживає там з донькою майже постійно. Донька за взаємною згодою обох батьків була влаштована у дитячий садок, потім на навчання до школи у Португалії, закінчила там перший та другий класи і на 2019-2020 роки вступила до 3 класу. Відповідач періодично приїздив до доньки. У 2019 році відповідач подарував доньці свою половину квартири у Португалії, тобто, вона має житло для проживання на території цієї країни. У липні 2019 році вона привезла доньку у м. Запоріжжя, відповідач залишив її у себе, при цьому, вона надала довіреність відповідачу, за якою він мав повернутися до Португалії з донькою для продовження навчання, але свою обіцянку не виконав, дитину не повернув. У зв'язку з чим вона була вимушена звернутися із заявою до директора школи у Португалії та повідомити про це, щоб дитину не відрахували зі школи. На час звернення до суду позивач проживала та працювала у Португалії, забрати доньку самостійно не має можливості, так як її документи щодо громадянства перебували у відповідній установі. Відповідач відмовляється повернути доньку до Португалії для продовження навчання та проживання разом з нею, а вона не може її вивезти за межі України без згоди батька. Таким чином, відповідач примусово розлучив її з донькою та порушив навчальний процес, самостійно, без її згоди влаштував доньку на навчання у м. Запоріжжі до школи № 8, про що він повідомив її телефоном і з цього моменту уникає спілкування з нею, вчиняє перешкоди у спілкуванні з донькою будь-якими засобами зв'язку, а також перешкоджає у спілкуванні доньки з її бабусею, мамою позивача. У м. Запоріжжі донька зареєстрована разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично вони проживали по АДРЕСА_2 , 33/100 частини якого належить позивачу на праві спільної часткової власності. У судовому порядку місце проживання дитини раніше не визначалося. На теперішній час дитина проживає разом із відповідачем за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідач тисне на дитину з метою спільного проживання з ним, залякує дитину, не дає можливості спілкуватися їй ні з мамою, ні з бабусею дитини. На теперішній час донька бажає проживати з нею, на що відповідач категорично заперечує. Добровільно вирішити це питання з ним неможливо. У зв'язку з перешкодами у спілкуванні з дитиною, з метою повернення дитини на навчання за межі України, визначення її місця проживання в Україні, вона вимушена звернутися до суду з цим позовом. Вона має всі необхідні умови для проживання і виховання дитини і головне, донька виявила бажання проживати з нею. Відповідач діями, що спрямовані на відмову добровільно вирішити питання про видачу дозволу на виїзд дитини за кордон, безпідставно зловживає своїми правами та діє всупереч інтересам дитини. На теперішній час проживання дитини з батьком не відповідає її інтересам, відсутність спілкування з матір'ю завдає суттєвої шкоди її психологічному стану, тому у суду є всі підстави для задоволення її позову. З цих підстав вона вимушена була звернутися до суду з цим позовом та просить суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини з нею, надати дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України та дозвіл без згоди батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітньої.
Ухвалою суду від 22.10.2019 року відкрито провадження по справі, призначений розгляд в порядку загального позовного провадження, сторонам встановлений строк для надання заяв по суті справи.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 у встановлений ст. 193 ЦПК України строк звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району про визначення місця проживання дитини з її батьком та стягнення з матері дитини аліментів на утримання доньки.
Ухвалою суду від 04 лютого 2020 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з її матір'ю, надання дозволу на виїзд дитини за межі України без дозволу батька, надання дозволу на оформлення документів на виїзд дитини за межі України без дозволу батька, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району про визначення місця проживання дитини з її батьком та стягнення аліментів на її утримання з матері дитини та вирішено об'єднати їх в одне провадження за єдиним унікальним номером №333/5996/19.
Відповідач в обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначив, що він повністю заперечує проти задоволення первісного позову, бо це не відповідає інтересам дитини, тому він звертається до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з ним та стягнення аліментів з матері дитини на його користь. Зазначає, що фактично стосунки між ним та позивачкою були припинені на початку 2019 року, у липні 2019 року вона в черговий раз приїхала в Україну, повідомивши, що не бажає жити в Україні, але не узгодивши питання про місце проживання їх малолітньої доньки ОСОБА_3 . До літа 2019 року на протязі двох заїздів ОСОБА_3 знаходилася у дитячому оздоровчому таборі, він займався її речовим спорядженням у табір, оформленням медичних довідок, повністю оплатив путівки вартістю 15650 грн. Він весь цей час повністю опікується дитиною, займається її вихованням, утриманням дитини, у них прекрасні стосунки, натомість з матір'ю ОСОБА_3 останнім часом не спілкується, ніякої моральної підтримки від неї не отримує, матеріальної допомоги на утримання дитини вона також не надає. Він з 1999 року працює підприємцем, має стабільний дохід, на цей час він з донькою проживає у приватному будинку, у доньки є окрема кімната, в якій створено необхідні умови для проживання, відпочинку, навчання та розвитку доньки, він займається її вихованням і розвитком, піклується про її здоров'я та несе за неї повну відповідальність. З цих підстав та враховуючи, що мати дитини самоусунулась від виконання батьківських обов'язків відносно доньки, він вважає за необхідне визначити місце проживання ОСОБА_3 з ним та стягнути на його користь аліменти на її утримання.
В судовому засіданні позивач та її представник за первісним позовом підтримали позовні вимоги, вважають, що дитині буде краще проживати з матір'ю, при цьому позивачка не буде перешкоджати дитині спілкуватися з батьком, проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечували.
Позивач та його представник за зустрічним позовом в судове засідання 06.02.2023 року не з'явилися. Позивач за зустрічним позовом надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, заперечував щодо задоволення первісних позовних вимог, з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві. Під час розгляду справи зазначав, що дитина вже звикла мешкати з батьком, в зв'язку з чим навіть не хоче спілкуватися та зустрічатись з матір'ю, хоча батько не перешкоджає зустрічатися матері та дитині.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце слухання справи були повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи за їх відсутність, просять ухвалити рішення на розсуд суду, з урахуванням висновків, наданих Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Комунарському району та Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він є знайомим ОСОБА_2 з 2001-2002 років. ОСОБА_3 народилася в Криму, потім вони разом з ОСОБА_1 поїхали до Португалії, купили там нерухомість. ОСОБА_3 вивозив гроші до Португалії для купівлі квартири, яку вони оформили на двох з ОСОБА_1 50/50. В подальшому він оформив заповіт щодо своєї частки квартири, та в подальшому стало відомо, що він подарував свою частку. Дитину в Португаліі в школу влаштовував саме ОСОБА_3 , він також там готував їжу для дитини, прибирав в квартирі, займався дитиною. Залишив дитину з матір'ю в Португалії, щоб вона отримала посвідку на проживання в Португалії. В Запоріжжі ОСОБА_3 проживає з батьком, який їй готує, прибирає за нею та займається її вихованням.
Суд, вислухав пояснення сторін та їх представників, свідка, дослідивши матеріали справи та інші наявні докази, приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Згідно з ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно ч. 2 ст. 160, ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Судом встановлені наступні обставини і відповідні їм правовідносини.
Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Сторони не перебували в зареєстрованому шлюбі, але проживали разом однією сім'єю, при цьому, шлюбні відносини між ними фактично припинилися з початку 2019 року, з цього часу сторони мешкають окремо: позивач з донькою у Португалії, відповідач за адресою: АДРЕСА_3 .
Дані обставини визнані сторонами по справі в їх заявах по суті спору, і тому враховуючи положення ст. 82 ЦПК України, не потребують доказуванню.
Місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03.11.2017 р. зареєстроване за адресою проживання позивачки по справі, за адресою: АДРЕСА_1 .
З липня 2019 р. малолітняОСОБА_3 , мешкає, без реєстрації, з батьком, відповідачем по справі, що визнається обома сторонами.
До суду відповідачем надано висновок спеціаліста-психолога кандидата психологічних наук, доцента кафедри психології Запорізького національного університету Губа Н.О. від 28 серпня 2020 року щодо визначення характеру взаємовідносин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з кожним з осіб, що формують родину у її сприйнятті, встановлення рівня психологічної прив'язаності дитини, а також якості емоційного зв'язку з батьками на іншими членами родини, з'ясування ролі кожного з батьків у житті дитини, надання характеристики того, яким чином батько дитини та мати дитини впливають на світосприйняття та світогляд дитини, на формування її особистості, поглядів, поведінки, психіки, виявлення бажання дитини проживати з одним із батьків, чи є це бажання самостійним, чи сформовано під психологічним впливом третіх осіб. За результатами цього обстеження зроблено висновки про те, що рівень інтелектуального та психологічного розвитку ОСОБА_3 знаходиться в межах кордонів норми для даної вікової групи дітей. Вона аргументує свою точку зору, встановлює причинно-наслідкові зв'язки між предметами і явищами. У процесі обстеження було виявлено, що ОСОБА_3 емоційно позитивно ставиться до батька, ОСОБА_2 , вона його любить, вважає турботними та уважним. Також у процесі обстеження було виявлено відношення ОСОБА_3 до матері, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 її також любить, але вважає її недостатньо турботливою та уважною «я оставалась одна дома, или жила у тети ОСОБА_10 несколько дней и часто бывала у нее, мама уходила на дискотеки, в Португалии у нас был пустой холодильник, там была только каша и масло и еще хлеб». Всі емоційні стосунки дитини до всіх дорослих, обумовлені поведінкою самих дорослих в конкретних ситуаціях, які дитина в змозі оцінити і самостійно сформувати своє ставлення до них. У процесі спілкування з ОСОБА_3 було виявлено, що малолітня проживає на даний момент і бажає проживати у подальшому з батьком, ОСОБА_2 . Цю сім'ю, (себе і батька), вона вважає комфортною та психологічно благополучною, її там всі люблять, приділяють увагу її процесу розвитку у вихованні, вона відповідає взаємною любов'ю і прихильністю. Бажання ОСОБА_3 сформувалося самостійно, виходячи з аналізу і процесу взаємодії з усіма членами своєї сім'ї (батько та мати) в різних життєвих ситуаціях, психологічного впливу на її позицію в ході обстеження не виявлено.
Суд, критично відноситься до вищевказаного висновку психолога, вважає його необ'єктивним, оскільки він складений лише на підставі відомостей, повідомлених батьком дитини та опитування самої дитини, при цьому матір дитини, відносно якої психолог також робив певні висновки, не опитувалась і не була присутня при спілкуванні психолога з дитиною.
Окрім того, судом була опитана малолітня ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка пояснила, що вона хоче жити і з батьком і з мамою, але не бажає проживати в Португалії. Також суд бере до уваги, що під час пояснень ОСОБА_3 остання перекручувала події, які з нею відбувалися в Португалії, щодо проживання з матір'ю та її дозвілля після навчання, але після наданих світлин спростувала свої покази.
Ухвалою суду від 10.06.2021 року було задоволене клопотання представника позивача адвоката Трачук Н.І. та призначено по справі судово-психологічну експертизу, на вирішення якої було поставлено наступні питання:
1. Які індивідуально-психологічні особливості має підекспертна особа - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ?
2. Яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості батьків ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), факт їх окремого мешкання, вплинули на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ? виховна поведінка здійснюваного ними виховного процесу?
3. Чи має оцінка сімейної ситуації дитиною - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народженняя -залежність від впливу з боку батьків( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), в тому числі кожного з них окремо?
4. Яким чином впливають умови виховання кожного з батьків на психологічний стан та розвиток дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ? Хто з батьків має для дитини найбільший авторитет, вплив на дитину?
5. Чи має ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 особисту прихильність до когось з батьків, виходячи з рівня його розумового розвитку, індивідуально-психологічних особливостей і емоційного стану?
6. Які взаємовідносини склались на даний час у підекспертної особи ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком та матір'ю?
7. Чи є негативний вплив на ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з боку батька чи матері?
8. З ким із батьків на даний момент ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 буде почувати себе комфортно краще, враховуючи її стать та індивідуально-психологічні особливості?
9. Враховуючи вікові особливості ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 чи може її рішення про постійне проживання з кимось із батьків бути обґрунтованим та відповідати системі відносин, прихильностям та інтересам?
Проведення даної експертизи доручено експертам Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради».
Згідно висновку судового-психологічного експерта № 373 від 17.08.2021 року КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради» за результатами проведення судово-психологічної експертизи, призначеної вищевказаною ухвалою суду у відповідь на кожне поставлене запитання (відзначені у п.17) у ході емоційного обстеження ОСОБА_1 , 1982 р.н. не виявляє будь-яких порушень (емоційна сфера, поведінка, характер, мотиви) особистості, які б могли негативно впливати на розвиток дитини. Але діагностика типу сімейного питання, ставлення до дитини виявляє надмірну концентрацію на донці, бажання встановити її залежність у стосунках, відчуває відстороненість доньки, не завжди визнає її права, може бути непослідовною у вимогах до дитини.
Згідно висновку судового-психологічного експерта № 426 від 21.09.2021 року КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради» за результатами проведення судово-психологічної експертизи, призначеної вищевказаною ухвалою суду у відповідь на кожне поставлене запитання (відзначені у п.17) у ході емоційного обстеження, ОСОБА_2 , 1953 р.н. не виявляє будь-яких порушень особистості, які б могли негативно впливати на розвиток дитини. Діагностика типу сімейного питання не виявляє будь-яких викривлень чи порушень виховної поведінки.
Згідно висновку судового-психологічного експерта № 508 від 11.11.2021 року КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради» за результатами проведення судово-психологічної експертизи, призначеної вищевказаною ухвалою суду у відповідь на кожне поставлене запитання (відзначені у п.17) у ході психоекспериментального обстеження, ОСОБА_3 , 2011 р.н., не виявляє будь-яких порушень психологічного чи розумового розвитку. У особистісній сфері виявляє ознаки формування акцентуйованих рис характеру за немотивним типом: емоційну лабільність, тривожність, фіксацію на своїх переживаннях, перепади настрою, потребу увазі з боку оточення. Сімейна ситуація, факт окремого мешкання батьків негативно впливають на емоційний стан, психічний розвиток та перешкоджають у емоційному відчутті благополуччя дитиною, ОСОБА_3 . У ході психологічного обстеження батька ОСОБА_2 , не виявляє будь-яких індивідуально-психологічних відмінностей, які б негативно впливали на розвиток та виховання дитини. Діагностика типу сімейного питання не виявляє будь-яких відхилень у виховній поведінці. У ході теперішнього обстеження ОСОБА_1 не виявляє будь-яких порушень (емоційна сфера, поведінка, характер, мотиви) особистості, які б могли негативно впливати на розвиток дитини. Але діагностика типу сімейного питання, ставлення до дитини виявляє надмірну концентрацію на донці, бажання встановити її залежність у стосунках, відчуває відстороненість доньки, не завжди визнає її права, може бути непослідовною у вимогах до дитини. У результаті обстеження дитини, донька не відчуває залежності і захисту від матері. Враховуючи положення малолітніх, яке пов'язане з про природну і вікову психічну та соціальну незрілість і визначає недостатню сформованість критичних і прогностичних здібності, то оцінка ситуації дитиною і ставлення до неї є залежною від значущих старших і може змінюватись під їх впливом. У ситуації що досліджується, для дитини найбільший авторитет і позитивний вплив має батько. ОСОБА_3 на даний час висловлює найбільшу особисту прихильність до батька. У підекспертної ОСОБА_3 на даний час склались емоційно-включені взаємовідносини з батьком, до матері вона висловлює образу та ревнощі. На даний час ОСОБА_3 , враховуючи її індивідуально-психологічні особливості, почуває себе комфортно з батьком. Враховуючи стать, вікові зміни інтересів і діяльності (а у дівчинки активно формується ідентичність з жіночою формою поведінки), у ситуації виховання тільки батьком, вона не буде знаходити підтримки у повному обсязі. Тому її рішення про постійне проживання з батьком може бути емоційно і ситуаційно обумовлене ним, і у подальшому може змінюватись у зв'язку зі змінами прихильностей та інтересів.
Відповідно до наданого позивачкою підтвердження місця проживання, від 12.02.2019 року наданого для повторного дозволу на проживання для родини у Португалії, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживають у АДРЕСА_4 .
Відповідно до опису частини чайна від 30.07.2019 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26.03.2012 року придбали (купівля) по 1/2 частці квартиру на четвертому поверсі у населеному пункті Портіман Португалія .
Відповідно до інформації з реєстру нерухомості в Портіман, Португалія, від 30.07.2019 року, ОСОБА_3 на підставі договору дарування має на праві власності 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_5 , пасивний власник ОСОБА_2 , який також зберігає право користування цією квартирою.
Відповідно до довідки від 31.07.2019 року Паула Крістіна Ніко Невес де Бріто, технічний координатор Об'єдання шкіл Джудіс Фіальо, цим підтверджує, що школярка ОСОБА_3 , номер НОМЕР_2 донька ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в Україні вступила у 2019/2020 навчальному році до 3 класу названої школи, клас № 2. У 2018/2019 навчальному році успішно відвідувала 2 клас названої школи.
Відповідно до заяви від 03.09.2019 року (мовою оригіналу): «Я, ОСОБА_1 , відповідальна за виховання учениці, ОСОБА_3 , зарахованої на третій рік навчання основної школи П.Мориньа , заявляю, що батько моєї дочки вивіз її до України першого липня і не повернувся з дівчинкою. Також повідомляю, що поліція та мій адвокат вже займаються цим питанням, тому прошу Вас залишити ученицю зарахованою до класу до отримання додаткової інформації від відповідних організацій».
Згідно з довідкою Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 88 від 23.09.2019 року № 082/ 01-22, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у 3-в класі ЗОСШ № 88 (особова справа Я-98), мешкає за адресою: АДРЕСА_6 . Дитина регулярно відвідує заняття у школі. Батько ОСОБА_2 спілкується з педагогами та приймає активну участь у вихованні дитини.
Відповідно до протоколу індивідуальної бесіди від 15.11.2019 року з ученицею 3-в класу ЗОСШ № 88 ОСОБА_3 , настрій ОСОБА_3 гарний, дитина почувається комфортно, психологічний контакт встановлено. Дитина охайна. Жити в Україні ОСОБА_3 подобається. В навчанні є складнощі з українською мовою, але вона вже розуміє і намагається говорити українською. Складнощі є й з англійською, але батько вже організував додаткові заняття. Серед учнів з'явилися друзі, з якими вона спілкується на перервах та разом йде додому. В Португалії друзів в неї не було, хоча вона пропонувала свою дружбу. Любить тварин. За мамою нудьгує, спілкується з нею телефоном. Згадувала свою старшу сестру ОСОБА_21 , вона теж живе за кордоном. До школи ходить із задоволенням.
Відповідно до акту від 20.01.2021 року обстеження умов проживання за місцем проживання позивачки, у випадку перебування у м. Запоріжжі за адресою: АДРЕСА_2 , складеного відділом по Комунарському району Служби у справах дітей Запорізької міської ради, де також проживають її батьки, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , у будинку в наявності необхідні меблі та побутова техніка, у випадку проживання малолітньої ОСОБА_3 є все необхідне, місце для відпочинку, навчання, зберігання речей. Висновок та бесіда: за даною адресою є належні умови для проживання та виховання дитини.
Ухвалою суду від 18.05.2022 року клопотання представника позивачки про витребування доказів було задоволено, витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби інформацію про перетин Державного кордону України в період з 01.12.2021 року по теперішній час громадянином України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до інформації Державної прикордонної служби від 19.05.2022 року № 333/5996/18/2997/2022, громадянин України ОСОБА_2 перетнув Державний кордон України у пункті пропуску Могилів-Подільський 08.03.2022 року. Стосовно ОСОБА_3 інформацію не надано у зв'язку з неможливістю провести її ідентифікацію за вказаними в ухвалі суду реквізитами.
Станом на 21.07.2022 року, незважаючи на неодноразові попередження судом представника органу опіки - Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, до суду не було надано висновок щодо розв'язання спору між сторонами, а згідно усних пояснень представника, 26.08.2022 року було проведено комісію з питань захисту прав дитини при районній адміністрації, яка не змогла прийняти остаточне рішення по спору та надати висновок.
Ухвалою суду від 21.07.2022 року клопотання представника позивачки про витребування доказів було задоволено, зобов'язано Районну адміністрацію Запорізької міської ради по Шевченківському району, в строк до 06.09.2022 р., надати суду у відповідності до ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України,на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, письмовий висновок щодо розв'язання даного спору.
У висновку щодо розв'язання спору від 02.09.2022 року, наданого Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району як органом опіки та піклування, зазначено, що при розгляді документів з'ясовано, що на теперішній час дитина проживає з батьком, у його будинку АДРЕСА_3 , згідно акту обстеження умов проживання 02.06.2020 року, у ньому створено належні умови для проживання, навчання, виховання та відпочинку дитини. Під час обстеження умов проживання за усною згодою ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_3 було проведено бесіду, щодо вирішення питання визначення її місця проживання. Під час бесіди було встановлено, що між ОСОБА_3 і її батьком склалися дружні, довірливі відносини. Дитина показала свою кімнату, розвиваючі ігри, та інше. Повідомила, що їй подобається проживати з батьком, із задоволенням відвідує навчальний заклад ЗОСШ № 88, спілкується з друзями. На бажання, чи бажала би ОСОБА_3 проживати з мамою, дитина відповіла ні. Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст. 161, п.1, п.2 ст.171 СК, п.72 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», керуючись ст. ст. 19, 141, 160, 161 Сімейного кодексу України, районна адміністрація, як орган опіки та піклування визнала за доцільне визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, ОСОБА_2 ..
Суд критично відноситься до даного висновку, так як він обґрунтований лише єдиним документом, актом обстеження житлових умов проживання відповідача, який був складений ще 02.06.2020 року, акт обстеження житлових умов позивачки, складений іншим органом опіки, взагалі до уваги не приймався і не оцінювався, власний акт обстеження житлових умов не складався, від сторін не було витребувано жодного документа для надання обґрунтованого та об'єктивного висновку, який би у повній мірі відповідав правам та інтересам малолітньої дитини, не надано оцінки жодному наявному у матеріалах справи доказу, наданому позивачкою: наявність у дитини власного житла, наявності джерел та обсягу доходів у обох батьків, інформації про те, що дитина за згодою обох батьків навчалася у Португалії до 3 класу і це навчання було перервано батьком без мотивування причини та за умови того, що він особисто наполягав на даруванні дитині житла та на її навчанні саме у обраній обома батьками країні, де дитина перебувала тривалий час разом з матір'ю.
Ураховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч. 7,8 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Стаття 8 Конвенції гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).
ЄСПЛ 01.07.2017 року в справі «МС проти України» зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
В силу ч. 1 ст. 3 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 р., в усіх дiях щодо дiтей, незалежно вiд того, здiйснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соцiального забезпечення, судами, адмiнiстративними чи законодавчими органами, першочергова увага придiляється якнайкращому забезпеченню iнтересiв дитини.
В силу ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 8, 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
За ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст. 141 СК України).
За нормами ст. 150 СК України, виховання дитини, піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовка її до самостійного життя є обов'язком батьків.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст. 155 СК України).
Згідно із п. 4 ст. 18 Міжнародного пакту про громадські та політичні права від 16 грудня 1966 року, держави, які беруть участь у цьому пакті, зобов'язуються поважати свободу батьків і у відповідних випадках опікунів, забезпечувати релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно до своїх власних переконань.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Під час розгляду судом спорів щодо місця проживання дитини, відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України обов'язковою є участь і органів опіки і піклування, який також подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті дослідження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших доказів, що стосуються справи.
Відповідно до ч.6 ст.19 Сімейного кодексу України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів».
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зроблено висновок, що «відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю. Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією».
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 461/9136/19 (провадження № 61-440св22) зроблено висновок, що «при вирішенні спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини (з урахуванням її вікової зрілості), необхідним є з'ясування психоемоційного стану дитини, її інтересів та ставлення до кожного із батьків, а також мотивів бажання проживати з одним із батьків».
Суд здійснив опитування малолітньої ОСОБА_3 у присутності представника служби у справах дітей щодо з'ясування мотивів бажання проживати з одним із батьків, що не суперечить вимогам статті 171 СК України.
Суд, дослідивши матеріали справи та інші докази, в якнайкращих інтересах дитини, взявши до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків до дитини, в тому числі особисту прихильність дитини до кожного з них, думку дитини, яка під час проведення психологічного дослідження судовому експерту виявляла бажання проживати з батьком,вік дитини та стан її здоров'я, відомості, що характеризують батьків, не погоджується з висновком органу опіки і піклування щодо доцільності проживання дитини з батьком.
Так, за змістом наведених вище норм національного та міжнародного законодавства слідує, що суд вирішує спір між батьками щодо визначення місця проживання з одним із них лише щодо малолітньої дитини. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При вирішенні спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини суд враховує ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою. Вирішальне значення матимуть інтересами в першу чергу самої дитини, а не її батьків, навіть якщо такі інтереси дитини будуть суперечити інтересам одного з батьків або навіть висловленому бажанню самої дитини проживати з одним зі своїх батьків. Наведена правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року по справі №402/428/16-ц, а також правовими висновками Верховного Суду у постановах від 14 лютого 2019 року по справі №377/128/18, від 09 квітня 2020 року по справі №477/253/19, від 14 травня 2020 року №524/8761/16-ц, від 14 липня 2020 року по справі №357/7976/18, від 28 жовтня 2020 року по справі №241/47/19, від 09 листопада 2020 року по справі №487/7241/18, від 28 грудня 2020 року по справі №487/2001/19-ц, від 02 червня 2021 року по справі №761/42220/18.
Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09).
Стосовно обставин спірних правовідносин сторін по даній цивільній справі, то в ході її розгляду судом встановлено, що і мати, і батько малолітньої дитини мають достатні матеріально-побутові умови, необхідні для проживання і виховання вказаної дитини, забезпечення її всім необхідним для реалізації дитиною права на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а також для підготовки дитини до майбутнього самостійного життя та праці. Також обоє батьків відповідально ставляться до виконання та належним чином здійснюють свої батьківські обов'язки щодо малолітньої дочки. Разом з тим, при розгляді справи судом встановлено, що саме за місцем проживання матері дитина забезпечена як власним житлом так і житлом матері для її проживання. Окрім того, судом встановлено, що спільна дитина сторін навчалася у школі, до якої була влаштована, у тому числі за згодою батька, який згодом змінив свою думку і самостійно, без погодження з мамою дитини, змінив школу, мати дитини працевлаштована, має дохід і можливість утримувати дитину, батько дитини сам забезпечив її житлом, подарувавши їй частину квартири, також судом враховується те, що дитина є дівчинкою, потребує материнської опіки та виховання, якого з вини батька, який перешкоджає їй у спілкуванні з мамою позбавив з липня 2019 року.
Судом також встановлено та не заперечувалось сторонами, що влітку 2019 року ОСОБА_1 привезла дитину в Україну на канікули та між батьками була домовленість, що дитина повернеться до Португалії на навчання та проживання, але батько дитини домовленості не виконав, дитину не повернув до матері. На час ухвалення рішення судом з'ясовано, що дитина майже рік тому у зв'язку з військовими подіями покинула Україну з батьком. Батько не повідомив матір дитини про цю обставину. На даний час матір дитини позбавлена можливості спілкуватися з дитиною, оскільки їй невідомо місце знаходження дитини, телефон дитини вимкнений. Відповідач за первісним позовом також змінив номер телефону, не повідомивши про це позивачку, що свідчить про намір батька дитини про умисні перешкоди в спілкуванні дитини з матір'ю.
При визначенні місця проживання ОСОБА_3 , суд також враховує стать дитини та її вікові зміни інтересів і діяльності (а у дівчинки активно формується ідентичність з жіночою формою поведінки), у ситуації виховання тільки батьком, вона не буде знаходити підтримки у повному обсязі та її емоційно і ситуаційно обумовлене рішення про постійне проживання з батьком, яке у подальшому може змінюватись у зв'язку зі змінами прихильностей та інтересів.
Між батьками дитини існують неприязні стосунки, наслідком яких стало звернення сторін до суду щодо визначення місця проживання дитини.
Пояснення свідка ОСОБА_24 суд не бере до уваги, оскільки він не був свідком подій, що відбувалися в Португалії.
Та обставина, що дитина на час розгляду справи проживає з батьком в Запоріжжі та останній піклується про доньку підтверджується дослідженими обставинами справи.
За таких обставин, підсумовуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що не зважаючи на належний рівень обох батьків у матеріально-побутовому забезпеченні дитини, ставленні до виконання своїх батьківських обов'язків, між сторонами існує спір щодо місця проживання спільної дитини, і визначення такого постійного місця дитини необхідне в першу чергу в інтересах її самої з огляду на її вік та потребу у психо-емоційній стабільності задля подальшого належного розвитку, враховуючи, що матір приділяла достатньо уваги та турботи відносно дитини, але у зв'язку з вимушеним розлученням з донькою, пов'язаним з поведінкою сторони по справі ОСОБА_2 , який порушив домовленості з матір'ю щодо повернення дитини на навчання до Португалії, внаслідок чого вона позбавлена тривалий час піклуватися про неї належним чином та спілкуватися з дитиною, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог первісного позову щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з її матір'ю та відмови у зустрічних вимогах батька дитини ОСОБА_2 , як таких, вимоги за яким є взаємовиключними відносно вимог за первісним позовом.
Вирішуючи таким чином спір сторін, суд не приймає до уваги твердження сторони відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом про неможливість визначення місця проживання із матір'ю, бо вона працює та мало часу приділяє дитини, оскільки відповідно до наданих суду відомостей, відповідач також працює, зареєстрований приватним підприємцем, тобто, судом не встановлено жодних підстав вважати, що наявність такої обставини унеможливлює або створює суттєві перешкоди для здійснення матір'ю, яка працює, належного піклування та турботи за дитиною, забезпечення її всім необхідним для життя та розвитку.
Правова позиція суду, покладена в основу такої оцінки тверджень сторони по справі, пов'язана із тим, що чинне національне та ратифіковане Україною міжнародне законодавство не містять норм, які б наділяли будь-кого із батьків дитини пріоритетним правом на проживання з дитиною. Принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, хоча і містить норму щодо пріоритету для матері, однак відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 жовтня 2018 року по справі №402/428/16-ц, правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02 червня 2021 року по справі №761/42220/18, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України, а отже не є джерелом права і тому не підлягає застосуванню при вирішення спору сторін.
Разом з цим, суд вважає за необхідне наголосити окремо, що визначення місця проживання дитини разом з її мамою не позбавляє можливості змінити таке місце проживання дитини у майбутньому при істотній зміні обставин, або самою дитиною після досягнення нею чотирнадцятирічного віку, а також не позбавляє батька дитини права спілкуватися з дочкою та не обмежує його у здійсненні своїх батьківських прав та обов'язків, оскільки батько дитини не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, прояв турботи відносно неї та участі у її вихованні та розвитку.
Принципом 9 Декларації Прав Дитини передбачено «Дитина має бути захищена від усіх форм недбалого ставлення»
Крім того, під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватись статтею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, який ґрунтуються на ознаці статі не повинні братися до уваги ( Рішення ЄСПЛ у справі «Земмерфельд проти Німеччини» від 08. 07.2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» від 03.12.2009 року).
З урахуванням обставин справи та інтересів дитини щодо забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, діючи в якнайкращих інтересах дитини, суд приходить до висновку щодо доцільності визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІПН НОМЕР_3 ) за адресою: АДРЕСА_2 , та про повне задоволення іншої частини позовних вимог.
Вирішуючи інші первісні позовні вимоги ОСОБА_1 суд враховує наступне.
Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Разом із тим, за змістом статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Отже, тимчасовий виїзд дитини за кордон на підставі рішення суду передбачений законодавством та має відповідати найкращим інтересам дитини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) вказала, що дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон дитини у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання, за відсутності другого з батьків може бути наданий на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Разом з тим, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 серпня 2016 року № 816, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09 вересня 2016 року за № 1241/29371 затверджено Порядок провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання (далі - Порядок), який визначає процедуру прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень.
Пунктом 1 розділу ІІ Порядку передбачено, що оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється:
1) особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі її особистої заяви про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання;
2) особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників.
Відповідно до підпунктів 7, 9 пункту 1 розділу ІІ Порядку разом із заявою заявник подає: нотаріально засвідчену згоду законних представників, які залишаються в Україні, на виїзд за кордон на постійне проживання особи, законними представниками якої вони є (або копію свідоцтва про смерть чи рішення суду про позбавлення батьківських прав, про визнання особи обмежено дієздатною, або недієздатною, або безвісно відсутньою, або оголошення її померлою). Письмова згода законних представників, які залишаються в Україні, може бути надана ними особисто під час подання заявником заяви щодо особи, законними представниками якої вони є; копію рішення суду, завірену в установленому порядку, - за відсутності згоди одного із законних представників на виїзд за кордон на постійне проживання особи, яка не досягла 16-річного віку, або особи, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною.
Враховуючи викладене, постійний виїзд дитини за кордон можливий без згоди другого з батьків, якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка (штамп) про взяття на постійний консульський облік у закордонній дипломатичній установі України, довідка про перебування на консульському обліку або рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину.
З матеріалів справи вбачається, що матір дитини ОСОБА_1 (позивачка за первісним позовом), яка є громадянкою України, має право тимчасового проживання в Португальській Республіці, що підтверджується відповідним документом - titulo de residencia - дозвіл на проживання НОМЕР_4, строк дії якого встановлений до 07.08.2024 р. Також у власності ОСОБА_1 перебуває частка житлового приміщення, розташованого у Португальській республіці, в якій вона мешкала з малолітньою донькою ОСОБА_3 . Остання, до виникнення спору між батьками дитини щодо місця її проживання, навчалась в школі в Португальській республіці.
Між батьками дитини існує конфлікт щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , який вирішується в судовому порядку. Суд, дійшов висновку, про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з її матір'ю, яка має також право тимчасово мешкати в Португальській республіці. Згода батька на виїзд дитини за кордон та тимчасове мешкання її в Португальскій республіці з матір'ю, відсутня.
Враховуючи вищенаведене, а також наявність воєнного стану в Україні, сталих соціальних зв'язків у матері дитини у Португальскій республіці (має житло, працевлаштована), можливість малолітньою ОСОБА_3 продовжити навчання вже у звичному для неї, безпечному для життя та здоров'я, середовищі, суд приходить до висновку, що надання дозволу на виїзд малолітньої ОСОБА_3 , за кордон, без згоди батька, буде відповідати найкращим інтересам дитини.
Сторона по справі ОСОБА_1 в своїх позовних вимогах не зазначає про надання дозволу на постійний виїзд за кордон малолітньої доньки ОСОБА_3 , при цьому не вказує часовий період, на який вона просить надати дозвіл на виїзд доньки за кордон.
З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо надання дозволу на виїзд малолітньої ОСОБА_3 за кордон та оформлення документів на цей виїзд, без згоди батька, встановивши проміжок часу, протягом якого буде діяти наданий судом дозвіл, а саме: в період часу з дня набрання цим рішенням законної сили і до закінчення дії дозволу на проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в Португальській Республіці, наданого уповноваженим органом влади цієї країни.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує також питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка понесла витрати на оплату судового збору у розмірі 768,40 грн. та витрати на оплату проведення судово-психологічної експертизи у розмірі 13728,80 грн., що підтверджується відповідними квитанціями та рахунком.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, обставини за яких були понесені вищевказані судові витрати позивачем, суд приходить до висновку, що вони підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 19, 84, 141, 157, 160, 161, Сімейного Кодексу України, ст.ст. 5,12,77, 141, 142, 258, 263- 265, 354-355 ЦПК України,суд -
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, про визначення місце проживання неповнолітньої дитини та надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України , - задовольнити частково.
Визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з мамою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІПН НОМЕР_3 ) за адресою: АДРЕСА_2 .
Надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІПН НОМЕР_3 ) дозвіл на виїзд неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України, а саме, в Португальську Республіку та в інші країни Шенгенської угоди (країни Євросоюзу) без дозволу (згоди) та супровіду батька дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період часу з дня набрання цим рішенням законної сили і до закінчення дії дозволу на проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в Португальській Республіці, наданого уповноваженим органом влади цієї країни.
Дозволити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІПН НОМЕР_3 ) або її офіційному представникові, без дозволу (згоди) батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України, а саме, в Португальську Республіку та в інші країни Шенгенської угоди (країни Євросоюзу), в період часу з дня набрання цим рішенням законної сили і до закінчення дії дозволу на проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в Португальській Республіці, наданого уповноваженим органом влади цієї країни.
В іншій частині, заявлені первісні позовні вимоги, - залишити без задоволення.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини з її батьком та стягнення аліментів на її утримання з матері дитини, - відмовити.
Стягнути з відповідача, ОСОБА_2 на користь позивача, ОСОБА_1 , судові витрати у розмірі 14 497 грн 20 коп, що складаються з судового збору у розмірі 768,40 грн. та витрат на оплату проведення судово-психологічної експертизи у розмірі 13728,80 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний тест судового рішення складений 14.02.2023 р.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя І.Й.Наумова