Справа № 473/1546/22
іменем України
"14" лютого 2023 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючий - суддя Ротар М.М.
секретар судового засідання Ніколаєнко Г.О., Кріпак Н.Г., Козаченко О.І.
за участю представника позивача - адвоката Павленко В.С., представника відповідача - адвоката Лукіянчина І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО ЮГ» про визнання припиненими трудових відносин, визнання протиправним та скасування рішення, стягнення належних при звільненні сум та моральної шкоди
встановив
у липні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО ЮГ» про визнання припиненими трудових відносин, визнання протиправним та скасування рішення, стягнення належних при звільненні сум та моральної шкоди.
В подальшому позивачем збільшено позовні вимоги та остаточно позивач просив визнати не чинним та скасувати рішення №2022/07/25 від 25 липня 2022 року єдиного учасника в частині «з питання першого порядку денного: у зв'язку з встановлення фактом одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником Товариства, звільнити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картка платника податків: НОМЕР_1 із займаної посади директора Товариства «25» липня 2021 року, відповідно до п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України». Визнати припиненими трудові відносини між позивачем та відповідачем на посаді директора з 30 червня 2022 року за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове міси; проживання відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України. Стягнути з відповідача на користь позивача
належні йому при звільненні суми в розмірі 57 тис. 509 грн. 53 коп., середній заробіток за весь час затримки з виплати належних звільненому працівникові сум в розмірі 208 002,77 грн., моральну шкоду в розмірі 200 тис. грн., сплачений судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп..
В обґрунтування позову зазначено, що на підставі рішення від 07 вересня 2021 року №2021/09/07 єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО ЮГ» громадянки ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_1 від 07 вересня 2021 року був виданий наказ № 41-К від 08 вересня 2021 року про переведення позивача з посади «заступник директора» на посаду «директор» Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО ЮГ».
24 червня 2022 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про звільнення з 30 червня 2022 року з займаної посади за власним бажанням у зв'язку зі зміною місця проживання. Заява була відправлена позивачем 24 червня 2022 року на електронну пошту юриста Товариства з проханням повідомити про це єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО ЮГ» громадянку ОСОБА_2 .
30 червня 2022 року, у зв'язку з переїздом, позивачем був виданий наказ №114-К/тр про його звільнення з посади директора Товариства з 30 червня 2022 року за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце проживання відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України та призначення тимчасово виконуючим обов'язки директора Товариства заступника директора з виробництва Данченка Р.В.. Зазначений наказ направлено в той же день на електронну пошту юриста Товариства.
01 липня 2022 року, був складений акт про те, що позивач передав, а ОСОБА_3 прийняв від позивача сім-картку, печатку та ключі.
04 серпня 2022 року позивач отримав трудову книжку та лист за вихідним № 43 від 27 липня 2022 року, в якому вказано, що в період з 01 по 21 липня 2022 року проводилось службове розслідування стосовно визначення причини погіршення якості зберігання зерна.
В трудовій книжці відповідачем зроблений запис: «25 липня 2022 року звільнений з займаної посади відповідно до пункту першого частини першої статті 41 Кодексу на підставі рішення єдиного учасника №2022/07/25 від 25 липня 2022 року».
Позивач з причиною звільнення не згоден оскільки до його обов'язків не входить контроль за якістю зерна. Службове розслідування проводилось з порушенням процедури його проведення та причина звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 41 Кодексу є незаконною.
Під час звільнення відповідачем не проведено розрахунку з позивачем, позивач вважає, що загальний розмір належних звільненому працівникові сум складає 57 509,53 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки належних звільненому працівникові сум по день фактичного розрахунку в розмірі 208 002,77 грн.
Моральну шкоду позивач обгрунтовує тим, що порушення його прав призвели до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач залишився без засобів на існування, в його сім'ї відсутні кошти на харчування, в нього відсутні кошти на оплату комунальних послуг, на найм житла та задоволення інших звичайних людських соціальних потреб його сім'ї.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 12.07.2022 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, справу призначено до судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
04.08.2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Павленко В. повністю підтримав позовні вимоги.
В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «ОССОЙО ЮГ» - адвокат Лукіянчин І.П. заперечував проти задоволення позовних вимог.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що Рішенням Єдиного учасника №2021/09/07 ТОВ «ОССОЙО ЮГ» від 07 вересня 2021 року ОСОБА_1 було переведено на посаду директора.
24.06.2022 року ОСОБА_1 звернувся до власника ТОВ «ОССОЙО ЮГ» із заявою про звільнення його з посади директора з 30.06.2022 року, відповідно до ст. 38 КЗпП України. Вказану заяву було направлено ним на електронну адресу юриста товариства.
Наказом від 30.06.2022 року №114-К/тр було звільнено ОСОБА_1 з займаної посади директора ТОВ «ОССОЙО ЮГ» 30 червня 2022 року за власним бажанням в зв'язку з переїздом на нове місце проживання ст..38 КЗпП України.
В судовому засіданні було встановленно, що Рішенням Єдиного учасника №2022/07/25 ТОВ «ОССОЙО ЮГ» від 25 липня 2022 року у зв'язку з встановленим фактом одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником Товариства, позивача ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади директора Товариства 25 липня 2022 року, відповідно до п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України.
Станом на 27.07.2022 року відносно позивача ОСОБА_1 відсутні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відомості про звільнення ОСОБА_1 були внесені в його трудову книжку, в якій міститься запис «Звільнений з займаної посади відповідно до п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України».
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.
За нормою статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, та набрала чинності 11.09.1997 року, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.
Розглядаючи справи, пов'язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007, та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
В силу п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України пiдставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з iнiцiативи працiвника (статтi 38, 39 КзПП України).
Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання, і які працівник визначає самостійно.
Випадки, коли на власника покладається обов'язок звільнити працівника в строк, про який він просить, перелічені в ст..38 КЗпП. Усі вони об'єднанні однією загальною ознакою - неможливістю для працівника продовжувати роботу, яка виявляється, зокрема у такий спосіб, зокрема переїзд на нове місце проживання. Однак, на думку суду, переїзд на нове місце проживання, повинен бути чимось підтверджений. Без цього працівник може бути звільнений до закінчення двотижневого строку тільки за згодою власника.
Статтею 65 Господарського кодексу України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Відповідно до ст..80 Господарського кодексу України до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Порядок створення, функціонування та припинення господарських товариств регулюється Цивільним кодексом України та законом.
Відповідно до статті 89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.
Відповідно до п. 9.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО ЮГ» (ідентифікаційний код 43227134) органами управління Товариства є загальні збори учасників та виконавчий орган. Загальні збори учасників є вищим органом Товариства.
Товариство має учасників: громадянка України ОСОБА_2 (п.2.3 Статуту).
Відповідно до п.9.8. Статуту управління поточною діяльністю Товариства здійснюється одноосібним виконавчим органом Товариства - Директором. Директор обирається на посаду та відкликається з посади Загальними зборами учасників Товариства.
Відповідно до частини четвертої постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008 року при вирішенні питання про те, чи є спір, що виник між господарським товариством та посадовими особами товариства, які входять до складу виконавчого органу товариства або наглядової ради товариства, трудовим чи корпоративним, судам необхідно керуватися положеннями глави XV Кодексу законів про працю України.
Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об'єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 КЗпП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.
Відповідно до ст. 221 КЗпП України трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.
Відповідно до статті 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Верховний Суд у своїх постанові від 03.07.2019 року по справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18), розглядаючи спір про звільнення з посади директора товариства та зобов'язання вчинити певні дії, зазначив про таке. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.
Передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.
За встановлених у справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.
Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " N 20372/11, § 65)).
Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. and Others v. Bulgaria , заява № 1365/07, § 39), Олександр Волков проти України ( Oleksandr Volkov v. Ukraine , заява № 21722/11, § 170).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.12.2019 року у справі №758/1861/18 (провадження № 61-49113св18) зазначено, що установлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі свідчать про те, що позивач дотримався процедури звільнення із займаної посади директора товариства. Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Водночас особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічної позиції дотримався Верховний Суд у постанові від 17.03.2021 року у справі №761/40378/18 (провадження № 61-18255св19).
Таким чином, право позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене ч. 1 с. 38 КЗпП України, а також право щодо вільного вибору праці.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить суд визнати припиненими трудові відносин з ТОВ «ОССОЙО ЮГ», однак призначення та звільнення директора товариства є виключною компетенцією загальних зборів товариства.
Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред'явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «ОССОЙО ЮГ», суд прийшов до висновку, що ефективним та таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як визнання припиненими трудових відносин між позивачем та відповідачем на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Але оскільки заява про звільнення була подана позивачем 24.06.2022 року, то з врахуванням двотижневого строку, датою звільнення суд вважає 08 липня 2022 року, так як, ні роботодавцю, ні в судовому засіданні позивачем не було надано підтвердження неможливості продовжувати роботу, що давало право на скорочення двотижневого сроку.
Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад цивільного судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Що стосується позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення єдиного учасника №2022/07/25 від 25 липня 2022 року в частині: «З питання першого порядку денного: у зв'язку з встановленим фактом одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником Товариства, звільнити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) із займаної посади «25» липня 2022 року, відповідно до п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України», то в даному випадку суд приходить до таких висновків.
Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.
Пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку про те, що рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: суб'єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; для застосування вказаної норми закону необхідно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов'язків; порушення повинно бути одноразовим та грубим; рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.
На дату звільнення ОСОБА_1 займав посаду директора Товариства, а тому щодо нього можливо застосувати дисциплінарне стягнення у виді звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган, в силу частини третьої статті 149 КЗпП України, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Обов'язковою умовою визнання діянь працівника як порушення трудових обов'язків є протиправність цих діянь, наявність вини, незалежно від її форми та причинного зв'язку між порушенням і його наслідку.
Порушення трудових обов'язків з прямим умислом може бути визнаним таким, що підпадає під пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України, навіть за відсутності шкідливих наслідків.
Під порушенням трудових обов'язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов'язків віднесені обов'язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю.
Якщо порушення носить тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, не дає підстав для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення конкретних трудових обов'язків.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Суд вважає, що відповідачем взагалі не зазначено та не доведено вчинення ОСОБА_1 та якого саме одноразового грубого порушення трудових обов'язків, яке б призвело до погіршення якості зерна, переданого на зберігання ТОВ «ОССОЙО ЮГ».
Проаналізувавши всі обставини справи та надані сторонами докази, суд вважає визнати протиправним та скасувати рішення єдиного учасника №2022/07/25 від 25 липня 2022 року в частині: «З питання першого порядку денного: у зв'язку з встановленим фактом одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником Товариства, звільнити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) із займаної посади «25» липня 2022 року, відповідно до п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України» та змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 зі звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов'язків за п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України на звільнення за власним бажанням за ст.38 Кодексу законів про працю України, зазначивши датою звільнення 08 липня 2022 року, а тому і в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.
Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку, то суд приходить до наступного.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Стаття 47 КЗпП України передбачає обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатного розкладу, розцінок та норм праці, наказів та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелів обліку використаного часу, розрахунково-платіжних відомостей.
При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ОССОЙО ЮГ» на посаді директора.
Відповідно до наказу №72-К від 01 грудня 2021 року «Про затвердження штатного розпису», який був підписаний директором ТОВ «ОССОЙО ЮГ» Шуміловим В. заробітна плата директора була встановлена в розмірір 8200 грн.
Відповідно до довідки №9 від 27 січня 2023 року дохід за період з 01.08.2021 року по 01.08.2022 рік ОСОБА_1 склав 88346,32 грн., які були виплачені йому, що підтверджується відомістю зарахувань заробітної плати за період 08.09.2021 по 29.06.2022 рік. Останнє зарахування йому було здійснено 25 липня 2022 року в розмірір 7647,44 грн.
Що стосується, посилання позивача на ту обставину, що його заробітна плата становила 32000 грн., то вказані обставини на думку суду не підтверджені належними доказами, а тому суд вважає їх хибними.
За встановлених обставин та наданих позивачем доказів, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку.
Згідно з статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Оцінивши доводи позивача про завдання моральної шкоди та враховуючи усі докази по справі суд приходить до висновку, що позивачу неправомірними діями відповідача завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього.
Вирішуючи питання про розмір завданої моральної шкоди суд виходить із того, що на цей час не існує якогось сталого алгоритму визначення розміру моральної шкоди, але виходячи з характеру правопорушення і його наслідків для ОСОБА_1 , тривалість його страждань і переживань, беззаперечної зміни укладу його життя, оцінивши усі чинники завданої моральної шкоди, виходячи із морально-правових імперативів справедливості, розумності й добросовісності суд приходить до висновку, що з ТОВ «ОССОЙО ЮГ» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 5 000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та результату розгляду справи, з ТОВ «ОССОЙО ЮГ» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2023 гривень. При цьому суд виходить з наступних розрахунків.
Позивачем при зверненні до суду був сплачений судовий збір в загальному розмірір 5167 грн.51 коп. До його складу входили дві позовні вимоги немайнового характеру, за які позивачем було сплачено судовий збір в загальному розмірі 1984,8 грн. Оскільки в цій частині суд задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, то судовий збір в цьому розмірі необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
За позовні вимоги майнового характеру позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 3182,71 грн. Оскільки в цій частині позовні вимоги були задоволені частково, в розмірі 5000 грн. (відшкодування моральної шкоди), то відсоток задоволених позовних вимог складає 1,2, що становить 38,20 грн.
Тому загальний розмір судового збору, який необхідно стягнути з відповідача на користь позивача становить 38,20 +992,40 +992,40 = 2023 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 21, 22, 36, 38, 51, 221 КЗпП України, ст. ст. 65, 120, 122 ГК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279 ЦПК України, суд, -
ухвалив
позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО ЮГ» про визнання припиненими трудових відносин, визнання протиправним та скасування рішення, стягнення належних при звільненні сум та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати припиненими із 08 липня 2022 року трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО ЮГ» у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Визнати протиправним та скасувати рішення єдиного учасника №2022/07/25 від 25 липня 2022 року в частині: «З питання першого порядку денного: у зв'язку з встановленим фактом одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником Товариства, звільнити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) із займаної посади «25» липня 2022 року, відповідно до п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України» .
Змінити підставу звільнення із посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО ЮГ» з п. 1 ч.1 ст.41 КЗпП України на ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (із внесенням відповідних змін до трудової книжки).
Змінити дату звільнення ОСОБА_1 із займаної посади із посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО ЮГ» на 08 липня 2022 року.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО ЮГ» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про його звільнення з займаної посади та видати трудову книжку з урахуванням змісту даного рішення.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальність «ОССОЙО ЮГ» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 (п'ять тисяч ) гривень.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальність «ОССОЙО ЮГ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2023 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та подано апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення виготовлено 20 лютого 2023 року.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання Миколаївська областьальченко буд.№6.
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальність «ОССОЙО ЮГ», ЕДРПОУ 43227134, місцезнаходження 04060 місто Київ вул.. Ризька 73-Г офіс 7.
Суддя М.М. Ротар