Справа № 694/1379/22
провадження № 2/694/97/23
07.02.2023 року м. Звенигородка
Звенигородський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Федорець С.В.,
за участю секретаря Літвін Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Звенигородка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт № НОМЕР_2 , орган, що видав 7117, телефон НОМЕР_3 , електронна пошта відсутня) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП, засоби зв'язку та електронна пошта невідома) про визнання інформації недостовірною та спростування у спосіб, який відбулося її поширення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та спростування у спосіб, який відбулося її поширення, за наступними підставами.
Так, позивач вказує, що 27.07.2022 року, о 08-29 годині, та 03.08.2022 року, о 18-18 годині, відповідачка на своїй особистій сторінці в мережі інтернет-ресурсу «Facebook» розмістила про нього текстовий допис наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_3». Крім того, відповідачка розмістила та поширила вказані дописи в групу «ІНФОРМАЦІЯ_4». Посилаючись на те, що відповідачка стверджує факт протиправної та суспільно неприйнятної поведінки позивача, він вважає, що така інформація не є оціночним судженням, є негативною, недостовірною і такою, що порушує його право на повагу до честі і гідності, принижує його честь і гідність.
На підставі викладеного позивач просить визнати недостовірною та такою, що порушує право на повагу до честі і гідності, принижує честь і гідність позивача, інформацію, поширену відповідачкою на особистій сторінці та сторінці «ІНФОРМАЦІЯ_4» в мережі інтернет-ресурсу « Facebook », а саме текстовий допис наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_5». Також просить зобов'язати відповідача у строк не пізніше місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати вказані неправдиві відомості у спосіб, в який вони були поширені, а саме - шляхом розміщення на сторінках в мережі інтернет-ресурсу «Facebook». Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.
Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 29.08.2022 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.
29.11.2022 року справа призначена до розгляду у судовому засіданні.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, від представника позивача надійшла заява про слухання справи у її відсутність, на задоволенні позову наполягає з підстав, викладених у позові.
Відповідачка до судових засідань не з'являлася, не повідомляючи про причини своєї неявки, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
За наявності у справі достатніх доказів, суд приходить до висновку про розгляд справи за відсутності сторін, що не з'явилися в судове засідання.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, в зв'язку з неявкою усіх сторін в судове засідання.
Суд, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, приходить до наступного.
Згідно ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до чч. 1, 4, 7 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ч. 1 ст. 201 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація.
Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про її захист. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи, як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1, далі за текстом - Постанова). За загальними правилами цивільно-правової відповідальності за поширення недостовірної інформації зобов'язаними суб'єктами в цих правовідносинах є особи, які (незалежно від наявності їхньої вини) поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам фізичних чи юридичних осіб.
Так, позивач зазначає, що відповідачкою 27.07.2022 року, о 08-29 годині, та 03.08.2022 року, о 18-18 годині, на своїй особистій сторінці в мережі інтернет-ресурсу «Facebook» було розміщено про нього текстовий допис наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_3». Крім того, відповідачка розмістила та поширила вказані дописи в групу «ІНФОРМАЦІЯ_4».
На підтвердження цього факту позивачем надано роздруківку скриншотів (а.с.8).
Однак, з вказаних скриншотів, на думку суду, не вбачається, по-перше, на якому саме інтернет-ресурсі та в яких суспільних групах розміщено дану інформацію.
По-друге, також неможливо достовірно встановити той факт, що вказана інформація розміщена саме відповідачкою - ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Доменне ім'я, який є загальним доменом верхнього рівня.
Пунктом 18 указаної Постанови роз'яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Таким чином, інформація, яка може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити, в першу чергу, стверджувальний характер.
Відповідно до п. 46 Постанови Пленуму ВГС України від 17.10.2012 р. №12 роздруківки Інтернет - сторінок (web-сторінок) самі по собі не можуть бути доказом у справі.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.
Крім того, за положеннями ч. 1 ст. 277 ЦК України, спростуванню підлягає недостовірна інформація.
Так, згідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет, чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Відповідно до роз'яснень викладених у пп. 6, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 за №1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. При цьому негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, яка відтворює положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі Конвенція), кожен має право на свободу виявлення своїх поглядів. У свою чергу Європейський суд з прав людини по справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 року) доповнив розуміння цього природного права людини, підкресливши, що «необхідно відрізняти факти від оціночних суджень. Наявність фактів можливо довести, а правдивість оціночних суджень ні».
Згідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 за №1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Однак, на думку суду, стороною позивача не було надано жодних доказів на підтвердження того, що поширена інформація не відповідає дійсності, не містить фактичних даних, поширена інформація порушує особисті немайнові права позивача, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право
Згідно із п. 18 зазначеної Постанови, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Тобто, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту поширення відповідачем інформації, про яку йдеться в позовній заяві.
Відповідно до чч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частина 1 ст. 77 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч. 1 ст. 12, чч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних не є обов'язком суду, крім випадків передбачених цим Кодексом.
Таким чином, суду не надано належних та допустимих доказів того, що саме відповідач ОСОБА_2 розповсюдила вказану позивачем інформацію і саме на зазначених ним інтернет-ресурсах, як і не доведено, що оспорювана інформація порушує особисті немайнові права позивача та є недостовірною.
До того ж, надані позивачем роздруківки із сторінки в мережі інтернет, не є допустимими доказами, оскільки їх дійсність неможливо перевірити.
Враховуючи, що позивачем не доведено наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами, не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач є автором інформації, чи особою яка поширювала щодо нього недостовірну інформацію, та, як наслідок, порушує його особисті немайнові права, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати у справі слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 23, 1166, 1167, 1188 ЦК України, ст.141, 263-268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт № НОМЕР_2 , орган, що видав 7117, телефон НОМЕР_3 , електронна пошта відсутня) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП, засоби зв'язку та електронна пошта невідома) про визнання інформації недостовірною та спростування у спосіб, який відбулося її поширення, - відмовити.
Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення виготовлений 17.02.2023 року.
Суддя Світлана ФЕДОРЕЦЬ