Провадження № 22-ц/803/1833/23 Справа № 185/3562/22 Суддя у 1-й інстанції - Гаврилов В. А. Суддя у 2-й інстанції - Биліна Т. І.
15 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Биліни Т.І.,
суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля”
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, -
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля") про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він працював понад 22 роки у шкідливих умовах. За час роботи у відповідача отримав професійні захворювання: хронічне обструктивне захворюванням легень першої -другої стадії (пиловий бронхіт першої -другої стадії, емфізема легень першої -другої стадії), група В, фаза загострення, ЛН другого ст.; радикулопатія попереково-крижова L5, S1 і шийна С 6 - С7, з помірними статико-динамічними порушеннями хребта, м'язово-тонічним та стійким больовим синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФ першого - другого ступеня); нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). 15 травня 2020 року йому встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 60%. В наслідок професійного захворювання йому було завдано моральної шкоди. В нього було порушено нормальні життєві зв'язки. Він вимушений лікуватися, постійно відчуває страждання через фізичний біль, має погане самопочуття та психологічний дискомфорт. Не має можливості займатись чоловічими справами, виконувати важку працю по дому, спортом, а тому просив стягнути з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000 грн без урахування утримань податків та зборів.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 120 000 грн у відшкодування моральної шкоди, з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. Вирішено питання щодо судового збору (а.с.89-90).
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині стягнення 120 000 грн в відшкодування моральної шкоди,та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Вказували, що судом не визначено відсутність інших хвороб позивача, що впливають на його фізичні страждання. Зазначали, що в матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій на підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (а.с.94-101, 103-110).
Позивач своїм правом передбаченим ст.360 ЦПК України не скористався.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову становить 120 000 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач працював понад 22 роки у відповідача. Вказаний факт підтверджено копією трудової книжки (а.с.13-14).
За час роботи у відповідача отримав професійні захворювання: хронічне обструктивне захворюванням легень першої -другої стадії (пиловий бронхіт першої -другої стадії, емфізема легень першої -другої стадії), група В, фаза загострення, ЛН другого ст.; радикулопатія попереково-крижова L5, S1 і шийна С 6 - С7, з помірними статико-динамічними порушеннями хребта, м'язово-тонічним та стійким больовим синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФ першого - другого ступеня); нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Вказаний факт підтверджено копією акту розслідування виникнення хронічного професійного захворювання (а.с.18-19).
15 травня 2020 року позивачу встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 60%. Вказаний факт підтверджено копією довідки (а.с.15).
Внаслідок професійного захворювання позивачу була завдано моральної шкоди. В нього було порушено нормальні життєві зв'язки. Він вимушений лікуватися. Постійно відчуває фізичні страждання та біль, має погане самопочуття. Відчуває психологічний дискомфорт. Позбавлений можливості реалізувати свої звички.
Все це призвело до порушення його звичного способу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві позивачу заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення особистих немайнових прав позивача, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного способу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Суд першої інстанції, на підставі медичних документів, правильно визначив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, через погіршення стану його здоров'я у зв'язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, його страждання носять постійний характер, а його здоров'я зазнало незворотні зміни, він втратив працездатність, та вимушений постійно проходити медичні обстеження, лікувальні процедури, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, внаслідок чого він переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями.
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров'я, в результаті шкідливих і тяжких умов праці, судом врахована вимоги розумності, справедливості, ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.І. Биліна
Судді: С.А. Зайцева
Ж.І. Максюта