13 лютого 2023 р. Справа № 160/2292/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Новомоскоського району Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування рішень, -
08.02.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Новомоскоського району Дніпропетровської області, поданий представником позивача - адвокатом Коханом Валерієм Миколайовичем, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за № 1108-13/VІІІ від 02.06.2022р. «Про розгляд питання щодо виконання рішення суду»;
- зобов'язати Личківську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством, затвердити проект землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1265, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з положеннями частини 8 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою-шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Оскільки 11.02.2023-12.02.2023 були вихідними днями, суд на підстави положень ч.6 ст.120 КАС України вирішує питання про відкриття в перший робочий день - 13.02.2023.
Відповідно до пунктів 3 та 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Із матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач звернувся до суду вважаючи протиправним рішення Личківської сільської ради Новомосковського району (колишнього Магдалинівського району) Дніпропетровської області за № 1108-13/VІІІ від 02.06.2022р. «Про розгляд питання щодо виконання рішення суду».
Разом із цим, судом встановлено, що 03.06.2022 року ОСОБА_1 через представника адвоката Кохана Валерія Миколайовича звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Личківської сільської ради, в якій з урахуванням позову, який подано на виконання вимог ухвали суду від 08.06.2022 року, позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 05.09.2019 року за № 470-13/VII «Про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби», в частині включення Личківською сільською радою раніше сформованої земельної ділянки з кадастровим № 1222384000:01:002:1265 до переліку земельних ділянок, переданих Личківській сільській раді з державної власності, для подальшого їх об 'єднання з метою створення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби (з кодом 01.08 згідно КВЦПЗ), на підставі наданого дозволу за цим рішенням Личківської сільської ради;
- визнати протиправним та скасувати рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 02.06.2021р. за № 319-5/VІІІ «Про затвердження проекту землеустрою на складання проекту відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби», в частині включення Личківською сільською радою раніше сформованої земельної ділянки з кадастровим № 1222384000:01:002:1265 до складу новоствореної земельної ділянки площею 98,1227 га з кадастровим №1222384000:01:002:1406 за рахунок земель сільськогосподарського призначення, переданих з державної власності до комунальної власності.
За результатами судового розгляду 25.01.2021 Дніпропетровським окружним адміністративним судом постановлено рішення в адміністративній справі №160/8500/21 про часткове задоволення позову ОСОБА_1 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 25.06.2021), а саме:
- визнано протиправним та нечинним рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області №1037-20/VII, прийняте 14.09.2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1265 у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації;
- зобов'язано Личківську сільську раду Магдалинівського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством повторно розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1265, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі №160/4373/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково; Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 року в адміністративній справі №160/4373/21 - змінено, доповнивши його резолютивну частину наступним змістом: «В задоволенні решти позовних вимог - відмовити»; в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 року в адміністративній справі №160/4373/21 - залишено без змін.
Отже, зазначене рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду набрало законної сили 18.11.2021.
В означеному судовому рішенні судом було встановлено, що 14.09.2020 року Личківською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області прийняте рішення за № 1037-20/VII, яким відмовлено ОСОБА_2 в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі в приватну власність, площею 2,000га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту виконавчого комітету Личківської сільської ради в зв'язку з тим, що:
- дозвіл на розробку документації із землеустрою був наданий ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області без погодження Личківської сільської ради, та без врахування звернення ради про резервування земельних ділянок для створення громадських пасовищ;
- розташування зазначеної у клопотанні земельної ділянки співпало із земельною ділянкою яка передбачена для громадських пасовищ;
- бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене у клопотанні та проекті землеустрою, не відповідає вимогам та принципам техніко-економічного розвитку Личківської територіальної громади, зокрема: захисту і задоволення потреб мешканців громади у створенні громадського пасовища (яким вони добросовісно, відкрито і безперервно користувалися більше 15 років); збереження та примноження поголів'я худоби на території громади; стимулюванні створенню, розвитку та діяльності сімейних ферм.
В подальшому, Рішенням «Про розгляд питання щодо виконання рішення суду» від 02.06.2022 №1108-13/VІІІ Личківська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, заслухавши начальника земельного відділу виконавчого комітету Личківської сільської ради стосовно виконання рішення Третього апеляційного адміністративного суду по справі № 160/4373/21 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:01:002:1265, площею 2,0000га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Личківської сільської ради для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_1 », на підставі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 12,33, 79-1, 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України, Законом України «Про державний земельний кадастр, ст. 50 Закону України «Про землеустрій», та з урахуванням рекомендації постійної комісії з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, екології, охорони навколишнього середовища та надзвичайних ситуацій сесія сільської ради, відмовила позивачу в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га кадастровий номер 1222384000:01:002:1265 та наданням у власність земельної ділянки, яка розташована за межами населеного пункту виконавчого комітету Личківської сільської ради, Новомосковського району, Дніпропетровської області в зв'язку з тим, що:
- гр. ОСОБА_1 не зверталася до Личківської сільської ради за отриманням погодження щодо надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад». Земельна ділянка кадастровий номер 1222384000:01:002:1265 зі складом угідь - пасовище, ввійшла до складу земельної ділянки, яка була створена шляхом об'єднання земельних ділянок для громадського пасовища з цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби, відповідно до ч.2 ст.34 ЗКУ для забезпечення потреб жителів села Личкове у випасанні худоби, сприянню розвитку самого скотарства, зокрема молочного та м'ясного поголів'я великої рогатої худоби, збільшення виробництва продукції тваринництва. Відсутності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:01:002:1265 площею 2,0000га.
При цьому, матеріали адміністративного позову не містять доказів, що після прийняття Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішення від 25.01.2021 в адміністративній справі №160/8500/21 позивач та/або її представник звертались до Личківської сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:01:002:1265, площею 2,0000га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Личківської сільської ради для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_1 .
Рішення відповідача від 02.06.2022 №1108-13/VІІІ, яким відмовлено ОСОБА_1 в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га кадастровий номер 1222384000:01:002:1265 та надання у власність земельної ділянки, прийняте на виконання судового рішення в адміністративній справі №160/4373/21.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що між даними сторонами не виник новий спір, оскільки відмова в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та наданні у власність земельної ділянки прийнята за результати розгляду тих же документів, які надійшли до Личківської сільської ради разом із заявою позивача від 01.07.2020, що було предметом розгляду в адміністративній справі №160/4373/21, в рамках якої судом надана відповідна оцінка щодо підстав відмови у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Поряд із цим, суд акцентує увагу, що позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог самостійно посилається на те, що факт повторної відмови Відповідачем Позивачці в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з кад. № 1222384000:01:002:1265, площею 2,0000 га, шляхом прийняття Личківською сільською радою рішення за № 1108-13/VІІІ від 02.06.2022р., вказує не просто на ігнорування посадовими особами Личківської сільської ради, тими самими, головою постійної комісії сільської ради Гузенком Р.О., секретарем сільської ради ОСОБА_3 та сільським головою Личківської СОТГ ОСОБА_4 , рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2021р. по адмін. справі № 160/4373/21 і незастосування ними передбачених цим судовим актом заходів, необхідних для його виконання, відсутність наміру у Відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення, а на пряму і відкриту відмову від виконання цього судового акту, яка в кримінально-правовій науці визнаються невиконанням судового рішення.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ст.370 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною 8 статті 382 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз зазначених норм свідчить, що КАС України передбачає такі види судового контролю за виконанням судового рішення: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України), визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України), оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, вчинених при примусовому виконанні рішення суду (стаття 287 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі №806/2143/15 вказав, що зазначені правові норми КАС України (статті 382, 383) мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, установленому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення або стягнення заборгованості за іншим судовим рішенням.
В той же час, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п.40) наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», від 15 березня 2001 року, заява №40758/09, п.68).
Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п.1 ст.6, ст.13 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в іншому (новому) судовому провадженні не розглядаються.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, неодноразово наведеній у постановах від 20.02.2019 у справі №806/2143/15, від 03.04.2019 у справі №820/4261/18, від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а, від 24.09.2020 у справі №640/15623/19, від 27.04.2021 у справі № 460/418/20.
Крім того, суд звертає увагу, що в постанові від 29.07.2020 у справі №580/1264/19 Верховний Суд вказав, що у разі порушення зазначеного порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду провадження у справі належить закривати з посиланням на те, що спір вирішений судовим рішенням, яке набрало законної сили.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Спір у справі, що розглядається, є тотожним спору в адміністративній справі №160/4373/21, оскільки він виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення. У спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
В той же час, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Пунктами 1 та 2 частини 1 статті 170 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.
При цьому, суд роз'яснює позивачеві, що відмова у відкритті провадження в даній справі не позбавляє його права звернутись до суду із заявою в порядку, визначеному статтями 382, 383 КАС України.
Керуючись статтями 170, 242, 248, 256, 382, 383 КАС України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Новомоскоського району Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування рішень.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати позивачеві разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 КАС України.
Суддя І.В. Юхно