Справа № 132/2977/21
Провадження № 22-ц/801/201/2023
Категорія: 62
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ставнійчук С.В.
Доповідач:Якименко М. М.
14 лютого 2023 рокуСправа № 132/2977/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Якименко М.М.,
суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2022 року, ухвалене суддею рішення Калинівського районного суду Вінницької області Ставнійчук С.В.,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , з участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Калинівської об'єднаної територіальної громади про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26.01.2017, яке набрало законної сили, їй та відповідачеві ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить по частки кожному житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Частки у праві спільної часткової власності не виділені в натурі. Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 16.08.2016, до складу будинку входять: житловий будинок, літера «А» з прибудовою, літера «а» та ганком, загальною площею 109 кв.м., житловою площею 70,5 кв.м., сарай, позначений літерою «Б», погріб «П/В», погріб літ. «Г», сарай літ. «Д», убиральня літ. «Е», огорожа №1, ворота з хвірткою №2, огорожа №3, колодязь №4, ворота з хвірткою №5. Також на ділянці є самочинно збудовані споруди: прибудова літ. «а1», веранда літ. «а2», сарай літ. «В», гараж літ. «Є», які збудовані за життя у період з 1995 року по 2001 рік батьком сторін ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач вказує, що у 2017 році був відсутній порядок узаконення самочинно збудованих споруд, у зв'язку з чим у власність сторін ці самочинно збудовані споруди не перейшли. Після отримання у власність частки будівель та споруд ОСОБА_2 09.11.2017 звернувся до суду з позовом про поділ в натурі спільного майна, розгляд справи продовжується у Калинівському районному суді.
Наказом від 03.07.2018 №158 дозволено вводити в експлуатацію індивідуальні (садибні) житлові, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів, господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 кв.м., збудовані самочинно у період з 5 серпня 1992 року по 09 квітня 2015 року. В свою чергу у позивача з братом існують суперечки з приводу поділу та користування спадковим майном, відповідач вважає, що все, що ввійшло до складу спадщини (самочинно збудоване) належить йому, а їй лише частки об'єктів збудованих відповідно до будівельних норм.
Пославшись на викладене, позивач просила суд визнати за нею право власності в розмірі 1 /2 частки ,відповідно до технічного паспорта, на садибний будинок в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує на безпідставність та не обґрунтованість зазначених позивачем обставин, просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Вказав, що самочинно збудовані прибудови, які є предметом спору, хоча і збудовані за життя батька ОСОБА_3 , однак не батьком, а ОСОБА_2 власними силами і за власні кошти, користувався ними і користується на даний час відповідач, оскільки збудовані для потреб його сім'ї. Крім того, якщо об'єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або по право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов'язки.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2022 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є суперечливим за своїм змістом, оскільки у мотивувальній частині суд чітко вказує, що згідно із положеннями ст.ст. 1216, 1218, ч.5 ст. 376 ЦПК України спадкоємець не позбавлений права звернутись із позовними вимогами про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва, якщо право вимагати визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва відповідно до чинного законодавства належало спадкодавцю, то воно належить і спадкоємцю, який прийняв спадщину. У зв'язку з цим положення ч.5 ст. 376 ЦПК України не є підставою для визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти. Також, суд посилається на застаріле роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Одночасно суд вказує, що такого права у позивача немає, оскільки прибудови, господарсько-побутові приміщення є приналежністю до головної речі. Також, судом не надано оцінку відомостям, які викладені у технічному паспорті на будинок.
В свою чергу, відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
ОСОБА_1 та її адвокат подали до суду заяви про відкладення розгляду справи, в зв'язку із повітряною тривого та перебуванням їх в укритті.
Однак, вказані обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки у Вінницькому апеляційному обладнано залу судових засідань, в якій відбуваються засідання під час повітряної тривоги. Вказана інформація міститься на офіційному сайті Вінницького апеляційного суду та є загальнодоступною для всіх.
Разом з тим, адвокат у поданій заяві не мотивував необхідність його обов'язкової участі в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги, враховуючи, що позиція скаржника висловлена останнім в апеляційній скарзі.
Крім того, скаржник не скористалася правом на подання заяви про проведення судового засідання в режимі відеоконференції або за допомогою онлайн-сервісу відеозв'язку «EasyCon», хоча мала право це зробити.
Враховуючи строки розгляду апеляційної скарги, визначені ст. 371 ЦПК України, зважаючи на те, що причини неявки скаржника та її адвоката, з урахуванням обставин справи, суд розцінює як не поважні, крім того судове засідання вже відкладалось за клопотанням позивача, тому підстав для повторного відкладення розгляду справи, колегія суддів не вбачає.
Суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутність ОСОБА_1 та її адвоката.
В судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Калинівська об'єднана територіальна громада також не з'явилась. Про причини неявки суд не повідомила. Суд вирішив розглянути справу у її відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 26.01.2017 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,як спадкоємцями першої черги в порядку спадкування за законом після смерті батька в с. Прилуцьке Калинівського району Вінницької області в рівних частинах визнано право власності на житловий будинок літ.А з прибудовою літ.а та ганком, загальною площею 109,0 кв.м., житловою площею 70,5 кв.м., сарай літ.Б, погріб П/В, погріб літ.Г, сарай літ.Д, убиральню літ. Е, огорожу №1, ворота з хвірткою №2, огорожу №3, колодязь №4, ворота з хвірткою №5, загальною вартістю 498843 грн. (окрім самочинно збудованих прибудови літ.а1, веранди літ.а2, сараю літ.В, гаражу літ.Є), розташовані в АДРЕСА_1 (а.с.7).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 91094740 від 04.07.2017 слідує, що за ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності зареєстровано право на частки вказаного житлового будинку (а.с. 6).
Відповідно до спадкової справи №15/2015, заведеної до майна померлого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину прийняли, звернувшись із заявами про прийняття спадщини сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 87,88).
Згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 на земельній ділянці здійснено таке будівництво без дозвільних документів прибудова «а1» - 2000 року побудови, веранда «а2» - 2000 року побудови, сарай «В» - 1995 року побудови, гараж «Е» - 2001 року побудови (а.с. 10-13).
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, свій висновок мотивував тим, що за життя ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не набув у власність прибудови, господарські будівлі і споруди, які є предметом спору, не був власником земельної ділянки, на якій вони розташовані, а тому це майно не увійшло до спадкової маси після його смерті. Враховуючи, що позивачем не доведено узаконення будівель спадкового домоволодіння, а суд не може підміняти орган, який наділений саме такими повноваженнями, суд першої інстанції прийшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того суд правильно прийняв до уваги заперечення відповідача на позов зокрема те, що належним відповідачем у даній справі, крім ОСОБА_2 , має бути Калинівська об'єднана територіальна громада, при цьому суд керувався положеннями ст.ст.8-12, 20 Земельного Кодексу України.
З таким висновком погоджується Вінницький апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на Законі, відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить наявним доказам та матеріалам справи.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України). У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця (ст.1261 ЦК України). Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (ч.1 ст.1267 ЦПК України).
Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. З моменту прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації виникає і право власності на цей об'єкт, яке може бути об'єктом спадкування.
При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої-другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Отже самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності.
Верховний Суд України у постанові від 04 грудня 2013 року у справі №6-130цс13 сформулював правову позицію згідно з якою у розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
При цьому в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 Верховний Суд зауважив, що норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується також і до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик.
Так, з матеріалами справи встановлено, що було здійснено таке будівництво: прибудова літ. «а1» -2000 року побудови, веранда «а2» - 2000 року побудови сарай літ. «В» -1995 року побудови, гараж літ. «Є» - 2001 року побудови, без дозвільних документів.
Тобто, спадкове домоволодіння у 2000 році зазнало реконструкції внаслідок здійснення самочинних прибудов до будинку, водночас у 1995 році та 2001 році здійснено будівництво господарських будівель.
Як вбачається із справи, за життя спадкодавець ОСОБА_3 не ввів об'єкти до експлуатації у встановленому законом порядку, при цьому не набув право власності на вказані будівлі та не був власником земельної ділянки, на якій вони розташовані.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
За таких підстав, право власності на дані будівлі у спадкодавця за життя не виникло.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку.
Право власності на об'єкти самочинного будівництва може бути визнано за спадкоємцем, що має право вимагати визнання такого права, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або про право користування земельною ділянкою, що видані на ім'я спадкодавця або спадкоємця, та актів введення будівлі в експлуатацію, якщо їх наявність необхідна відповідно до вимог законодавства, чинного на час завершення будівництва.
Позивачем не доведено узаконення будівель спадкового домоволодіння, а суд не може підміняти орган, який наділений такими повноваженнями.
Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що до спадкоємиці ОСОБА_1 перейшли майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спадкоємець не набуває право власності в порядку спадкування на будівлі, оскільки майно не увійшло до спадкової маси після смерті спадкодавця.
З чим погоджується Вінницький апеляційний суд.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що самочинно збудовані об'єкти, на момент смерті ОСОБА_3 , не були введені в експлуатацію та не були зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку, внаслідок чого право власності у спадкодавця на нього не виникло, а тому відсутні правові підстави для визнання права власності в порядку спадкування за законом на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ч.1 ст.15, ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
До такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 732/1479/16-ц.
При розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Ч.1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України та ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОСОБА_1 в супереч ч.1 ст.81 ЦПК України не надано належних доказів в розумінні ст.76-80 ЦПК України на підтвердження заявлених позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні її позову, про що правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.
Вінницький апеляційний суд вважає, що позивачем не було доведено обставин, якими вона обґрунтовувала позовні вимоги.
Враховуючи зазначені обставини, а також вимоги законодавства, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини сторін та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування судового рішення.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 лютого 2023 року.
Головуючий М.М. Якименко
Судді О.В. Ковальчук
Т.Б. Сало