Справа № 127/23758/22
Провадження № 22-ц/801/476/2023
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Рибчинський В. П.
16 лютого 2023 рокуСправа № 127/23758/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача Рибчинського В.П.,
суддів Голоти Л.О., Денишенко Т.О.,
розглянувши в письмовому провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Виноградського Антона Павловича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини,
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини, мотивуючи свої вимоги тим, що між ними 13.05.1989 року було зареєстровано шлюб. У зв'язку з тим, що з відповідачем тривалий проміжок часу не ведуть спільного господарства, мають різні характери, погляди на життя, відсутність взаєморозуміння, довіри та періодичне вчинення останнім домашнього насилля проти неї, вона подала позов про розірвання шлюбу до Вінницького міського суду Вінницької області. Під час перебування у шлюбі з відповідачем їй встановлена третя група інвалідності, з періодичним проходженням чергових оглядів. На даний час вона отримує пенсію у розмірі 2300 гривень, якої не вистачає на проживання та лікування, а тому змушена звернутись до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на її у тримання, як непрацездатної дружини, так як потребує матеріальної допомоги з боку чоловіка, оскільки не має можливості працювати та самостійно себе забезпечувати так як її здоров'я суттєво погіршилось. В зв'язку з цим просить стягнути з відповідача на її утримання аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду на період встановлення групи інвалідності.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Виноградський А.П. подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Вересюк М.В. просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскільки апелянт не навів жодних доводів, які б давали підстави для скасування оскаржуваного рішення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 13.05.1989 року сторони зареєстрували шлюб.
Згідно довідки до акту медико - соціальної експертної комісії № 254396 від 05.10.2021 року ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності загального захворювання. Протипоказано помірне (значне) фізичне, динамічне і статичне навантаження, шкідливі умови праці. Інвалідність встановлено на строк до 01.11.2022 року.
Згідно довідки до акту медико - соціальної експертної комісії № 028417 від 25.10.2022 року ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності загального захворювання. Протипоказано помірне (значне) фізичне, динамічне і статичне навантаження, шкідливі умови праці. Інвалідність встановлено на строк до 01.11.2024 року.
Тобто позивачка є непрацездатною особою, інвалідність нею отримана під час перебування у шлюбі з відповідачем, а тому в розумінні ч. 3 ст. 75 СК України є непрацездатною дружиною.
ОСОБА_1 в позовній заяві вказала, що розмір її щомісячної пенсії складає 2300 грн в місяць.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує визначений законодавством прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні ч. 4 ст. 75 СК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Відповідно до частин 1-3 ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, II чи III групи.
Чинне законодавство у частині другій статті 75 СК України надає перелік загальних умов для надання утримання одному з подружжя: 1) його непрацездатність; 2) потреба у матеріальній допомозі; а також здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. В даному випадку мова йде про юридичний склад, який містить юридичні факти, що є підставою для набуття одним з подружжя права на утримання і створення обов'язку для іншого з подружжя таке утримання надавати.
При цьому відповідно до частини четвертої статті 75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому цей мінімум можна визнати допустимим у випадках лише нормального життєзабезпечення людини, але він не є достатнім у разі, якщо мова йде про непрацездатну особу, зокрема, яка позбавлена можливості працювати.
Необхідні потреби непрацездатної людини, як правило, не обмежені тими звичайними потребами, які має здорова людина, тому вимагають додаткових витрат на лікування, оздоровлення, харчування, що зумовлено іншим, відмінним способом життя такої людини.
Аналіз норм СК України свідчить, що четвертою істотною умовою виникнення права одного із подружжя на утримання є відсутність зловживання правом з її боку. Форми такого зловживання визначені у частині першій статті 83 СК України, згідно з якою рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:
1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;
2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного кримінального правопорушення;
3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;
4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.
Таким чином, за умови відсутності зловживань, визначених у частині першій статті 83 СК України, або передумов обмеження права одного із подружжя на утримання з боку іншого подружжя, які передбачені частиною 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, непрацездатне подружжя має право на матеріальну допомогу в сенсі статті 75 СК України.
В розумінні положень частини четвертої статті 75 СК України один із подружжя, який є особою з інвалідністю, не є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його пенсія забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, однак, внаслідок наявності у нього інвалідності (загальне захворювання) така особа обтяжена необхідністю несення додаткових витрат на своє лікування.
З цієї точки зору факт отримання одним із подружжя пенсії, яка формально забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, слід тлумачити змістовно, виходячи із реального розміру цієї пенсії, а також витрат, які несе ця особа на лікування й на потреби із забезпечення свого життя. Також варто враховувати обов'язок подружжя із забезпечення (утримання) іншого подружжя, який визначений як в частині першій статті 75 СК України, так і в низці інших приписів СК України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 СК України утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.
Таким чином, зміст частини четвертої статті 75 СК України слід тлумачити системно, враховуючи встановлений іншими статтями СК України обов'язок подружжя утримувати інше подружжя й міжнародні стандарти правового захисту осіб з інвалідністю, яким у даній справі є подружжя, яке потребує матеріальної допомоги.
Конституція України в статті 1 проголошує, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно з Основним законом України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян. Одним з найважливіших соціально-економічних прав людини є право на достатній життєвий рівень для особи та її сім'ї (стаття 48), між тим поняття «достатній життєвий рівень» в Конституції України не розкривається і не визначається, як він співвідноситься із прожитковим мінімумом.
В той же час у Рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року зазначено, що «у державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини». Це зобов'язує державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення (абз. 4-5 пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України).
Отже, призначення особі з інвалідністю відповідної пенсії по інвалідності або іншої соціальної виплати не може знаходитися у зв'язку із виплатами, які здійснює подружжя на утримання іншого подружжя, яке є особою із інвалідністю. Факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на факт призначення судом аліментів на утримання подружжя або ж виключати його.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що за станом здоров'я її майновий стан є вкрай нужденним, у зв'язку з чим просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її утримання.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги у розумінні частини четвертої статті 75 СК України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності загального захворювання, та їй протипоказано помірне (значне) фізичне, динамічне і статичне навантаження, шкідливі умови праці.
Вказане свідчить про те, що позивачка не має абсолютних протипоказань для працевлаштування, тобто вона може влаштуватись на роботу, яка не потребує значного фізичного, динамічного чи статичного навантаження та заробляти кошти на своє утримання, оскільки встановлена група інвалідності не є перепоною для її працевлаштування.
В апеляційній скарзі позивач наголошує про потребу в постійному прийомі ліків, що потребує значних витрат.
Проте надані позивачем квитанції про купівлю ліків, є здебільшого нечитабельними, а тому неможливо встановити скільки коштів позивачкою було витрачено на її лікування та медичне обслуговування. Крім того, позивачка не надала жодних медичних документів на підтвердження призначення лікарями їй таких ліків та необхідність їх прийому.
За правилами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем до суду надано копії квитанцій про сплату за комунальні послуги, які, на її думку, підтверджують те, що вона в рівних частинах з відповідачем сплачує витрати на комунальні послуги.
Однак, вивчивши надані нею копії квитанцій та фіскальних чеків про оплату житлово-комунальних послуг, колегія суддів зазначає, що на всіх них вказано платником « ОСОБА_2 », тобто зазначено чоловіка. Та серед них немає жодного платіжного документу, у якому була б зазначена платником позивач. Відтак, долучені копії квитанцій та фіскальних чеків спростовують доводи, що позивачкою та за її кошти сплачуються витрати на комунальні послуги.
Таким чином, колегія вказує, що сукупністю наданих позивачем у справу доказів не доводяться її позовні вимоги щодо потреби у матеріальному утриманні та можливості відповідача надавати таке утримання.
Доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Ніяких нових обставин, які б давали підстави для проведення апеляційним судом переоцінки доказів, зроблених судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги не містять.
Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Виноградського Антона Павловича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: Л.О. Голота
Т.О. Денишенко