Справа № 333/3177/22
Провадження № 2/333/446/23
Іменем України
19 січня 2023 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого-судді Кулик В.Б., за участю секретаря судового засідання Кари Н.Ю., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Макаренка В.М., представника відповідача Запорізької міської ради - Стеценко І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, цивільну справу № 333/3177/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради, Запорізької обласної ради про визнання трудового договору припиненим, -
03.08.2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради, Запорізької обласної ради про визнання трудового договору припиненим, в обґрунтування якого зазначено наступне.
На підставі рішення Запорізької обласної ради від 18.03.2021 року за № 37 позивача призначено генеральним директором Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради та 29.03.2021 року укладено контракт строком на 5 років. Згідно з наказом № 34 в/д від 29.03.2021 року він приступив до виконання своїх обов'язків.
03.06.2022 року ОСОБА_1 подав заяву до Запорізької обласної ради про припинення контракту та звільнення його із займаної посади за згодою сторін, що передбачено пунктом 5.2.2. контракту та ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Дана заява не була розглянута обласною радою, оскільки не було проведено сесію ради.
26.07.2022 року позивач подав до Запорізької обласної ради заяву про розірвання трудового договору (контракту) та звільнення його із займаної посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із переїздом на нове місце проживання. Дана заява також не була розглянута, оскільки не було проведено сесію ради.
ОСОБА_1 продовжував сумлінно виконувати свої трудові обов'язки, проте вимагав розірвання трудового договору, його намір підтверджено двома заявами про звільнення, які у встановлений законодавством строк не розглянуті по суті Запорізькою обласною радою. У зв'язку з тим, що рішення про прийняття та звільнення його з посади може бути прийнято лише на сесії Запорізької обласної ради, яка є органом управління Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп», а сесія не проводиться на протязі тривалого часу, він вимушений був звернутись до суду.
Посилаючись на викладене, просить суд визнати припиненими трудові відносини генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради Деревинського О.М. з Комунальним сільськогосподарським підприємством «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради з дня набрання рішення законної сили у зв'язку зі звільненням за власним бажанням, із записом до трудової книжки про звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України та виключенням запису про нього, як керівника Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.
Ухвалою судді від 04.08.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
09.11.2022 року представник відповідача - Запорізької обласної ради надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Заперечення проти позову полягають у наступному.
Комунальне сільськогосподарське підприємство «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, управління яким здійснює Запорізька обласна рада. Отже, питання призначення та звільнення керівника «Запоріжзеленгосп» є компетенцією Запорізької обласної ради. 18.03.2021 року Запорізькою обласною радою було прийняте рішенням № 37 «Про призначення ОСОБА_1 на посаду генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради та укладення з ним контракту». Рішенням № 37 вирішено призначити ОСОБА_1 на посаду генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради та укласти з ним контракт строком на 5 (п'ять) років. 29.03.2021 року між Запорізькою обласною радою, в особі голови ради, та ОСОБА_1 був укладений контракт, термін дії якого з 29.03.2021 року по 30.03.2026 року. 03.06.2022 року ОСОБА_1 на адресу Запорізької обласної ради подано заяву про припинення контракту та звільнення з посади за згодою сторін. Припинення контракту з цієї підстави передбачено п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та пунктом 5.2.2. контракту. Враховуючи заяву позивача був підготовлений проект рішення Запорізької обласної ради «Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради», яким передбачається звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, пункт 1 статті 36 КЗпП України. Даний проект рішення оприлюднений на сайті Запорізької обласної ради 12.06.2022 року та може бути переглянутий за посиланням https://zor.gov.ua/content/podani- provekty-rishen-vosmogo-sklykamiya. 26.07.2022 року ОСОБА_1 на адресу Запорізької обласної ради подано заяву про розірвання трудового договору (контракту) та звільнення з посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з переїздом на нове місце проживання. Знов був підготовлений проект рішення Запорізької обласної ради «Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради за власним бажанням, у зв'язку з переїздом на нове місце проживання», яким передбачається звільнення на підставі п. 1 ст. 38 КЗпП України. Даний проект рішення оприлюднений на сайті Запорізької обласної ради 28.07.2022 року та може бути переглянутий за посиланням https://zor.gov.ua/content/podaiii-proyekty-risheii-vosmogo-sklykarmya. Листом Запорізької обласної ради від 29.07.2022 року № 01-16/0522 ОСОБА_1 повідомлено про підготовку проекту рішення про його звільнення. Подача ОСОБА_1 заяви 26.07.2022 року про звільнення з посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з переїздом на нове місце проживання, свідчить, що позивач не має наміру звільнятися за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Статтею 1.8 Регламенту роботи Запорізької обласної ради сьомого скликання, затвердженого рішенням Запорізької обласної ради від 17.03.2016 року № 41 «Про регламент роботи Запорізької обласної ради сьомого скликання» передбачено, що пленарні засідання обласної ради проводяться, як правило, у сесійній залі обласної ради. Сесійною залою обласної ради є Велика зала адміністративного будинку Запорізької обласної ради, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164. За кожним депутатом обласної ради у сесійній зал закріплюється комп'ютеризоване робоче місце. Пленарні засідання можуть проводитися в Іншому місці за розпорядженням голови ради. В такому випадку, виїзне засідання ради проводиться із дотриманням вимог для проведення сесії згідно з цим Регламентом. Рішення від 17.03.2016 року № 41 зі змінами знаходиться в загальному доступі - розміщено на сайті Запорізької обласної ради. У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан. Внаслідок ракетних обстрілів військовими російської федерації м. Запоріжжя адміністративний будинок Запорізької обласної ради, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому розміщена сесійна зала обласної ради та де мають проводитись пленарні засідання обласної ради зазнав пошкоджень. Зазначені обставини у сукупності не дозволяють провести пленарне засідання обласної ради та розглянути питання звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради. При цьому, слід звернути увагу, що до заяви ОСОБА_1 про звільнення від 26.07.2022 року будь-яких підтверджувальних документів про поважність причини дострокового припинення трудових відносин додано не було. Зі змісту зазначеної заяви не вбачається, що до неї додано докази які б підтверджували факт переїзду ОСОБА_1 на нове місце проживання. Також, у п. 7 контракту містяться відомості про ОСОБА_1 , а саме його домашня адреса: АДРЕСА_2 . Отже, на момент укладення контракту із Запорізькою обласною радою ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_2 , дана адреса зазначена і в позовній заяві. Із зазначеного вбачається, що переїзду на нове місце проживання, про яке позивач зазначив у своїй заяві від 26.07.2022 року, як поважну причину для розірвання контракту до закінчення терміну його дії, не відбулось. Доказів про переїзд на нове місце проживання ОСОБА_1 не додано і до позовної заяви. У Запорізької обласної ради відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 після 29.07.2022 року без його нової заяви про звільнення, адже таке звільнення вважатиметься звільненням за ініціативою роботодавця. Тож вважаємо, що дострокове припинення трудових відносин Запорізької обласної ради з ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з переїздом останнього на нове місце проживання є безпідставним. Крім того, після 29.07.2022 року позивач продовжив вчиняти дії з управління підприємством. Зазначене підтверджується листами «Запоріжзеленгосп» від 15.08.2022 року № 82 (вхідн. № 01-16/0563 від 17.08.2022 року), від 02.09.2022 року № 89 (вхідн. № 01-16/0563 від 02.09.2022 року), надісланими на адресу Запорізької обласної ради (копії листів від 15.08.2022 року № 82, від 02.09.2022 року № 89). Після 29.07.2022 року, у Запорізької обласної ради не має підстав для розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.07.2022 року, у зв'язку з тим, що у заяві від 26.07.2022 року зазначається про бажання звільнитись саме 29.07.2022 року; після 29.07.2022 року, дати зазначеної ОСОБА_1 як дата звільнення, позивач вийшов на роботу до Комунального сільськогосподарського підприємством «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради та продовжував вчиняти дії з управління підприємством; зазначені дії ОСОБА_1 були розцінені обласною радою, як його бажання продовжувати виконання своїх зобов'язань за контрактом. Після 29.07.2022 року на адресу Запорізької обласної ради більше не надійшло жодної заяви від ОСОБА_1 про бажання достроково розірвати контракт із зазначенням іншої бажаної дати звільнення, хоча ОСОБА_1 міг подати інші заяви про звільнення. У позовній заяві заявлено, що орієнтовний (попередній) розмір судових витрат складає сплату судового збору в сумі 992,40 грн. та 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява має містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Проте, в порушення зазначеної норми, жодного попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи у позовній заяві не міститься. Згідно з переліком додатків до позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що до заяви не додається жодного документу (ордеру, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договору на надання правничої (правової) допомоги), які підтверджують надання позивачу правничої допомоги та сплати таких послуг. Враховуючи викладене вважає, що позивачем не заявлений попередній розрахунок витрат на професійну правову допомогу, тому такі витрати не можуть бути стягнені з відповідачів, у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
23.11.2022 року ОСОБА_1 надав до суду відповідь на відзив відповідно до якого зазначив, що відповідачем - Запорізькою обласною радою не спростовані обставини наведені в позовній заяві. У відзиві зазначено, що Запорізька обласна рада як колегіальний орган не має можливості проводити сесійні засідання і приймати рішення у зв'язку з військовим станом. Разом з цим вказано про те, що вихід ОСОБА_1 на роботу після 29.07.2022 року розцінено Запорізькою обласною радою як бажання продовжувати виконувати свої зобов'язання за контрактом. Однак на підтвердження вказаної обставини до суду не надано відповідного рішення обласної ради або іншого документу про прийняття такого рішення. Також, у відзиві невірно є посилання на положення ч. 2 ст. 38 КЗпП, відповідно до якої він не вправі звільнити працівника, якщо останній не залишив роботи після закінчення строку попередження про звільнення. Насправді роботодавець не може звільнити працівника при наявності двох умов - якщо працівник не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору. В даному випадку ОСОБА_1 очевидно вимагає розірвання трудового договору - ним подані заяви про звільнення, які у встановлений законодавством строк не розглянуті по суті саме Запорізькою обласною радою, та після цього звернувся до суду за захистом свої прав і наполягає на задоволенні позовних вимог. Крім цього, нормами КЗпП не передбачено обов'язку працівника підтверджувати переїзд на нове місце проживання. Також звільнення у зв'язку з переїздом на нове місце проживання безпосередньо пов'язане з наступним переїздом, і не зобов'язаний працівник здійснювати реєстрацію за новим місцем проживання перед звільненням.
02.12.2022 року представник відповідача Запорізької обласної ради надав суду заперечення на відповідь на відзив. У відповіді на відзив зазначає, що Відповідач невірно посилається на положення ч. 2 ст. 38 КЗпП, відповідно до якої він не вправі звільнити працівника, якщо він не залишив роботи після закінчення строку попередження про звільнення. Насправді роботодавець не може звільнити працівника при наявності двох умов - якщо працівник не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору». Всі умови, про які зазначає ОСОБА_1 при наявності яких роботодавець не може звільнити працівника існують, а посилання на положення ч. 2 ст. 38 КЗпП України є вірними. 03.06.2022 року ОСОБА_1 на адресу Запорізької обласної ради подано зазву про припинення контракту та звільнення з посади за згодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). 26.07.2022 року ОСОБА_1 на адресу Запорізької обласної ради подано іншу заяву про розірвання трудового договору (контракту) та звільнення з посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з переїздом на нове місце проживання. Подача ОСОБА_1 заяви 26.07.2022 року про звільнення з посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з переїздом на нове місце проживання свідчить, що позивач більше не бажає розірвати трудові відносини на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Тож розгляд Запорізькою обласною радою заяви ОСОБА_1 від 03.06.2022 року після 26.07.2022 року є безпідставним. У заяві про звільнення від 26.07.2022 року зазначено строк в який ОСОБА_1 просить розірвати трудові відносини, а саме 29.07.2022 року у зв'язку з переїздом на нове місце проживання. З чого вбачається, що заява ОСОБА_1 про дострокове припинення дії контракту зумовлена неможливістю продовжувати роботу у зв'язку з переїздом на нове місце проживання. Проте обставини, про які зазначено у відзиві Запорізької обласної ради, не дозволили провести пленарне засідання обласної ради та розглянути питання звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради. Після 29.07.2022 року ОСОБА_1 не залишив роботи і продовжив вчиняти дії з управління підприємством, зазначені дії свідчать про відсутність у позивача наміру на припинення трудових відносин. Отже, розгляд Запорізькою обласною радою заяви ОСОБА_1 про звільнення від 26.07.2022 року після 29.07.2022 року є безпідставним у зв'язку із продовженням позивачем виконання свої обов'язків за контрактом. Факт продовження виконання позивачем своїх обов'язків не заперечується у позові чи відповіді на відзив. Чинним законодавством не передбачається прийняття роботодавцем розпорядчого акту щодо працівника, який після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи. Тому на прийняття подібного рішення щодо ОСОБА_1 у Запорізької обласної ради відсутні правові підстави. Після 29.07.2022 року від ОСОБА_1 заяв про припинення контракту на адресу Запорізької обласної ради не надходило. Зазначене свідчить, що позивач більше не заявляв роботодавцю про бажання розірвати трудовий договір (контракт). Докази про звернення ОСОБА_1 до Запорізької обласної ради із заявою про припинення контракту датованою після 29.07.2022 року на адресу Запорізької обласної ради не додавались. Звільнення ОСОБА_1 обласною радою після 29.07.2022 року за умови фактичного виконання ним трудових обов'язків без його заяви вважатиметься достроковим звільненням за ініціативою роботодавця. Заява ОСОБА_1 від 26.07.2022 року про розірвання трудового договору (контракту) та звільнення з посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України пов'язана з переїздом на нове місце проживання. Отже, звільнення позивач пов'язував саме з цією поважною причиною. ОСОБА_1 не звертався до Запорізької обласної ради із заявою про припинення контракту на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, яке не пов'язане з поважною причиною. Отже, у Запорізької обласної ради не виникало кореспондуючого обов'язку щодо розгляду питання про дострокове припинення контракту з ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, яке не пов'язане з поважною причиною. Вважають, що правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
Ухвалою суду від 08.12.2022 року підготовче провадження у справі № 333/3177/22 закрито, призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений судом своєчасно і належним чином, свої інтереси довірив представляти адвокату Макаренку В.М., який позовні вимоги підтримав і просив задовольнити в повному обсязі. Суду зазначив, що ОСОБА_1 з 29.03.2021 року сумлінно виконував свої обов'язки на посаді генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради. 03.06.2022 року виявив бажання звільнитись з посади за згодою сторін, що було передбачено укладеним контрактом. Дану заяву не було розглянуто протягом двох тижнів, так як сесія ради не проводилась. ОСОБА_1 маючи намір звільнитись 26.07.2022 року подав заяву до Запорізької обласної ради про розірвання трудового договору та звільнення його з посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України - у зв'язку з переїздом. Проте, дану заяву знов не було розглянуто, так сесія не проводилась. Остання сесія була проведена 15.03.2022 року, у другому кварталі 2022 року сесії ради не проводились, а ОСОБА_1 як керівник Комунального підприємства не може ініціювати скликання сесії ради. Вважає, що таким чином порушуються трудові права позивача, які охороняються законодавством, тому звернулись до суду з відповідним позовом.
Представник відповідача - Запорізької обласної ради Стеценко І.В. у суді підтримала пояснення надані у відзиві та у запереченнях на відповідь на відзив. Додатково зазначила, що відповідно до ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції обласних рад віднесено вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні обласних рад; призначення і звільнення їх керівників. ОСОБА_1 працює на посаді генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради на підставі укладеного контракту з 29.03.2021 року. Обидві заяви від 03.06.2022 року та від 26.07.2022 року про звільнення від ОСОБА_1 . Запорізька обласна рада отримувала, було підготовлено проекти рішень і оприлюднено на сайті Запорізької обласної ради. Перша заява була з проханням звільнити за згодою сторін, а друга на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з переїздом, тобто з поважних причин. Так як позивач після подання відповідних заяв продовжив виконувати свої обов'язки, то на думку представника відповідача, останній не мав наміру звільнятись. При цьому, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан. Внаслідок ракетних обстрілів військовими російської федерації міста Запоріжжя адміністративний будинок Запорізької обласної ради, в якому розміщена сесійна зала обласної ради та де мають проводитись пленарні засідання обласної ради зазнав пошкоджень. Проведення пленарних засідань в іншому місці із дотриманням вимог для проведення сесії згідно з Регламентом роботи ради також ускладнене через загострення збройної агресії на адміністративно-територіальній одиниці місця розташування Запорізької обласної ради. Вважає, що відповідачем не порушено права ОСОБА_1 , тому підстав для задоволення позову не має.
Представник відповідача - Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно і належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзиву чи будь-яких інших заяв та клопотань до суду не надавав.
Суд, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов таких висновків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
У частині першій статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Запорізька обласна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області.
18.03.2021 року відбулась перша сесія восьмого скликання Запорізької обласної ради, на якій було прийнято рішення № 37 про призначення ОСОБА_1 на посаду генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради та укладення з ним контракту строком на 5 (п'ять) років (а.с. 3).
29.03.2021 року між Запорізькою обласною радою, як органом управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, в особі голови Запорізької обласної ради Жук О.Ю. та ОСОБА_1 укладено контракт, за умовами якого ОСОБА_1 призначається на посаду генерального директора КСП «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради, власником якого є Запорізька обласна рада на термін з 29.03.2021 року до 30.03.2026 року ( а. с. 4-10).
В цей же день, тобто 29.03.2021 року ОСОБА_1 , як генеральним директором, видано наказ № 34 в/д, за яким останній приступив до виконання обов'язків генерального директора з 29.03.2021 року (а.с. 11).
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
03.06.2022 року ОСОБА_1 на адресу Запорізької обласної ради подано заяву про припинення контракту та звільнення з посади за згодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України) і це передбачено пунктом 5.2.2. контракту.
Відповідно до п. 5.2 контракту, цей контракт припиняється:
5.2.1. після закінчення терміну дії контракту.
5.2.2. за згодою сторін.
5.2.3. до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 5.3 (з ініціативи Органу управління) та 5.4 (за ініціативи Керівника) цього контракту.
5.2.4. з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом (а.с. 8).
26.07.2022 року ОСОБА_1 на адресу Запорізької обласної ради подано заяву про розірвання трудового договору (контракту) та звільнення з посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з переїздом на нове місце проживання з 29.07.2022 року (а.с. 12).
Факт написання (подання) заяв від 03.06.2022 року та від 26.07.2022 року ОСОБА_1 про звільнення не спростовується обома сторонами у справі, тому доказуванню не потребує.
29.07.2022 року (вих. № 01-16/0522) Запорізькою обласною радою направлено лист на ім'я ОСОБА_1 , яким останнього повідомлено, що за результатом розгляду заяв останнього від 03.06.2022 року та від 26.07.2022 року, наступного робочого дня після прийняття відповідних рішень обласної ради підготовлені проекти рішення Запорізької обласної ради «про звільнення» оприлюднено на сайті обласної ради 12.06.2022 року та 28.07.2022 року (а.с. 14).
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції обласних рад віднесено вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.
Комунальне сільськогосподарське підприємство «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, управління яким здійснює Запорізька обласна рада. Отже, питання призначення та звільнення керівника «Запоріжзеленгосп» є компетенцією Запорізької обласної ради.
Згідно зі ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», обласна рада проводить роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.
Тобто, ОСОБА_1 , як керівник Комунального підприємства не може ініціювати скликання сесії ради, а лише подати відповідні заяви для їх подальшого розгляду.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан.
Остання сесія Запорізької обласної ради проведена 15.03.2022 року, у другому кварталі 2022 року сесії ради не проводились.
Суд приймає до уваги пояснення представника Запорізької обласної ради щодо поважності неможливості проведення сесії ради.
Позивач, звертаючись із вказаним позовом зазначає, що оскільки вирішення питання про звільнення віднесено до виключної компетенції Запорізької обласної ради, бездіяльність учасників щодо проведення сесії, розгляду та прийняття рішення з цього питання, фактично призводить до обмеження прав позивача вільно обирати місце роботи.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до п. 4 ч. 1 cт. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).
Частиною першою ст. 38 КЗпП України передбачено право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
З пояснень сторін та з матеріалів справи (а.с. 47-48) встановлено, що ОСОБА_1 продовжив виконувати обов'язки керівника Комунального підприємства після написання заяв про звільнення.
Доводи представника Запорізької обласної ради про те, що за таких умов права позивача не порушуються, оскільки останній перебуває на посаді генерального директора є безпідставними, оскільки саме Запорізькою обласною радою не дотримано процедуру звільнення його з посади та судом не встановлено підстав вважати, що останній не мав наміру звільнятись.
За правилами, встановленими ч. 3 та ч. 6 статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C.G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
У випадку відсутності рішення сесії Запорізької обласної ради про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 758/1861/18).
Згідно з ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», № 21722/11, § 165)).
З урахуванням положень ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника комунального підприємства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».
У пункті 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008, зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.
Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.
За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.
Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» («Beles and Others v. the Czech Republic», заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» («Walchli v. France», заява № 35787/03, § 29).
При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див.,наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» («Kart v. Turkey» [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); «Ефстатіу та та інші проти Греції» («Efstathiou and Others v. Greece», заява № 36998/02, § 24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» («Esim v. Turkey», заява № 59601/09, § 21).
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить суд визнати його звільненим з посади генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради. Однак, згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення питання про звільнення керівника відноситься до виключної компетенції сесії ради.
Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред'явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між Комунальним сільськогосподарським підприємством «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради та ОСОБА_1 , суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин ОСОБА_1 з Комунальним сільськогосподарським підприємством «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад цивільного судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених ОСОБА_1 вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Право на працю є вільним, воно забезпечує можливість заробляти собі на життя, яке охороняється статтею 27 Конституції України. Ураховуючи, що позивач попередив відповідача про припинення трудових відносин двічі - 03.06.2022 року та 26.07.2022 року, тобто дотримався формальних процедур для прийняття уповноваженим органом рішення щодо звільнення, яке не було прийнято з незалежних від нього підстав, подальша праця може уважатися такою, що суперечить інтересам працівника та суперечить статті 43 Конституції України, відтак вимога в частині визначення дати звільнення з дня набрання законної сили рішення суду є обґрунтованою, не суперечить трудовому законодавству та не може бути обмежена.
Крім того, ОСОБА_1 просить виключити запис про нього, як керівника з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
У частині першій статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.
Суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстраційної служби, зобов'язуючи його вносити будь-які відомості до єдиного державного реєстру. Разом з цим задоволення такої вимоги не вплине на правильність вирішення судом спору по суті. При цьому, судом взято до уваги те, що факт припинення повноважень генерального директора як посадової особи законодавець пов'язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ, а тому висновок суду є таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права. Тобто, при вирішенні цієї справи фактично не є необхідністю визначення порядку виконання рішення шляхом направлення його до державного реєстратора із вказівками про необхідність проведення певних дій, оскільки такі дії є обов'язком державного реєстратора. При цьому визначене судом формулювання в резолютивній частині рішення є таким, що забезпечує його виконання і більшої деталізації не вимагає.
Згідно зі ст. 12 та ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи викладене, суд вважає можливим задовольнити позов.
З урахуванням задоволення позовних вимог та положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд повинен розглянути питання щодо понесених позивачем судових витрат. Суд звертає увагу, що у описовій частині позову ОСОБА_1 зазначено про понесені судові витрати, які полягають у сплаті позивачем судового збору в розмірі 992 грн. 40 коп. та витрат на правову допомогу в розмірі 15 000 грн. Проте, у прохальній частині вимоги щодо стягнення з відповідачів судових витрат не має, а отже відсутні підстави для застосування ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 2, 10-13, 77-80, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради, Запорізької обласної ради про визнання трудового договору припиненим - задовольнити повністю.
Визнати припиненими трудові відносини генерального директора Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради ОСОБА_1 з Комунальним сільськогосподарським підприємством «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради, з дня набрання рішення суду законної сили у зв'язку зі звільненням із займаної посади генерального директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, із внесенням відповідного запису до трудової книжки.
Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 як керівника Комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп» Запорізької обласної ради.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 27 січня 2023 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя В.Б. Кулик