Номер провадження 2/754/1142/23
Справа №754/10032/22
Іменем України
13 лютого 2023 року Суддя Деснянського районного суду міста Києва Зотько Т.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Назар Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Назар Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 03.11.2022 було відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою судді від 03.11.2022 було забезпечено позов, шляхом стягнення по виконавчому провадженню № 68780934 відкритого на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Тарасом Володимировичем №13353 від 31 січня 2022 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 9 454, 45 грн.
Разом з цим учасникам справи було направлено ухвалу суду про відкриття провадження у справі та направлено відповідачу копії позовної заяви з додатками та встановлено для учасників строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.
В тому числі, судом було витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» засвідчені належним чином копії всіх матеріалів щодо вчинення виконавчого напису № 13353 від 31.01.2022 р.
Крім того, судом було витребувано від Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича засвідчені належним чином копії всіх матеріалів нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису № 13353 від 31.01.2022 р.
Згідно з вимогами ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» про розгляд справи повідомлявся судом належним чином, шляхом направлення поштової кореспонденції суду. На адресу суду надійшли направлені уповноваженим представником відповідача витребувані ухвалою документи, на підставі яких був вчинений виконавчий напис, а також відзив на позовну заяву, в якому заперечували проти позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність та недоведеність, одночасно заперечували щодо заявлених витрат на правову допомогу, оскільки вказана сума не відповідає критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг.
Третя особа: Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович про розгляд справи повідомлявся шляхом направлення поштової кореспонденції суду, яка повернулася з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Витребувані ухвалою суду документи не надав.
Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Назар Васильович про розгляд справи повідомлялася належним чином, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомлення про її отримання.
Як встановлено судом 31.01.2022 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований під №13353, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» заборгованість в розмірі 9 454,45 грн.
На підставі вищевказаного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 24.02.2022 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» заборгованість в загальному розмірі 9 454,45 грн., та постанови від 28.07.2022 про арешт коштів та про арешт майна божника(позивачки), що підтверджується доданими копіями до матеріалів справи.
Відповідно до п.1 ч.2, ч.6 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до п.19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Згідно з вимогами ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
При цьому, слід зазначити, що судом було витребувано від Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича засвідчені належним чином копії всіх матеріалів нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису № 13353 від 31.01.2022 р., однак вимога суду не була виконана. Нотаріусом, в свою чергу, не було надано суду доказів, що було перевірено надіслання такої вимоги і отримання її позивачем, що унеможливило подання останньою нотаріусу обґрунтованих заперечень, щодо вчинення виконавчого напису або письмової згоди.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.
Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення. з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому, наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 31 січня 2022 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Як зазначено в позовній заяві, позивачка заперечує факт укладення договору позики, що стало підставою для звернення нею до управління поліції, відсутні докази, що кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, суми, вказані в досудових вимогах на ім'я позивачки є різними, тому наявні всі підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, у зв'язку з чим, оспорювальний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням діючого законодавства.
Вказані доводи позивача не спростовані відповідачем.
Витребувані від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» засвідчені належним чином копії всіх матеріалів щодо вчинення виконавчого напису № 13353 від 31.01.2022 р., які були надані суду, вказують на те, що кредитний договір не був нотаріально посвідчений.
Крім того, 16.08.2022 з карткового рахунку позивачки, згідно виконавчого документу 13353 від 31.01.2022 у процесі примусового виконання було стягнуто 2311,03 грн., що підтверджується довідкою ПриватБанку від 12.09.2022 № Q4PSTF8KOK4U9V83 (сформована за період 01.08.2022 по 31.08.2022).
Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, иших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц, від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17 та від 08.09.2021 у справі 201/6498/20).
Виходячи з аналізу зазначених норм та враховуючи вказані висновки Верховного Суду, відповідно до п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України, положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.
Дослідивши письмові матеріали справи, надавши оцінку, викладеним позивачем доводам, суд приходить до висновку, що оскільки саме оскаржуваний виконавчий напис №13353 від 31.01.2022 слугував правовою підставою для стягнення з позивачки на користь відповідача грошових коштів у сумі 2311,03 грн. то дана сума грошових коштів, за умови визнання судом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є безпідставно набутими для відповідача.
Таким чином, враховуючи той факт, що суд дійшов висновку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відповідно відпала і правова підстава, за якої відбулося безпідставне стягнення грошових коштів з позивача, що відповідно до зазначених вище положень п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України, є підставою стягнення з відповідача вказаної суми набутих грошових коштів.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягають до стягнення кошти у загальному розмірі 2311,03 грн. як безпідставно набуті.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку в даній частині позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позову щодо відшкодування моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі, слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із пошкодженням її майна.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), в яких зазначається, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.
При цьому, під моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку, що позивачкою не підтверджено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань та втрат немайнового характеру, а відтак вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири є необґрунтованими та недоведеними, а тому не підлягають задоволенню судом.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та понесених судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1-3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Враховуючи, що стороною позивача не надано суду документи, що свідчать про підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме звіту про виконану роботу, акту приймання-передачі наданих послуг, документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.) чи інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрат адвоката, а відтак суд приходить до висновку про відмову в задоволенні даної частини позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 992, 40 грн., а також витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 496,20 грн..
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 18, 23,203,1167 ЦК України, ст.ст.10, 12, 76, 77-81, 89, 133,141, 265, 274, 279- 280, 354 ЦПК України, Законом України «Про нотаріат», суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Назар Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 31.01.2022 року Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарасом Володимировичем, зареєстрований під № 13353 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» заборгованості в розмірі 9 454, 45 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти розмірі 2 311,03 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 1488,60 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 15.02.2023.
Суддя: