Номер провадження 2/754/1333/23
Справа №754/7149/22
Іменем України
02 лютого 2023 року Деснянський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Гринчак О.І.
за участю: секретаря судових засідань Чехун Ю.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» про захист прав споживачів,
У серпні 2022 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» про захист прав споживачів.
Ухвалою суду від 31.08.2022 вказану позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, оскільки позивачем не сплачено судовий збір за заявлену вимогу про стягнення моральної шкоди.
07.09.2022 представником позивача - адвокатом Гончаровим Віталієм Миколайовичем через систему «Електронний суд» подано заяву про усунення недоліків, в якій вказано, що позивач відмовляється від позовної вимоги стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн., у зв'язку з чим представником подано нову редакцію позовної заяви, згідно з якою позивач просить:
- визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» укладений 22 листопада 2022 року;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого авансу в розмірі 180 167,10 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 17 891,06 грн., пеню в розмірі 745 891,79 грн., а всього 943 949,95 грн.;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в листопаді 2021 року ОСОБА_1 для особистих потреб та потреб членів своєї родини вирішив придбати легковий автомобіль. Здійснюючи пошуки потрібної моделі в мережі Інтернет, позивач знайшов оголошення про продаж Товариством з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» (надалі - відповідач) автомобіля потрібної йому марки. З метою придбання автомобіля в найкоротший термін, позивач зателефонував до відповідача, де позивачеві запропонували укласти попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу. Необхідність укладення попереднього договору відповідач обґрунтував необхідністю транспортування автомобіля з іншого міста, в якому він знаходиться на складі відповідача та зазначив, що після внесення позивачем оплати за виставленим рахунком, ним будуть надані відповідні послуги з підбору авто на аукціоні в США, з доставки в Україну та розмитнення. Попередній договір відповідач вислав позивачу поштою на адресу міста проживання, який було підписано позивачем та відправлено на адресу відповідача. Таким чином, 22 листопада 2021 року між позивачем (сторона-2) та відповідачем (сторона-1) було укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу (далі - договір), згідно з умовами якого сторона-1 і сторона-2 зобов'язалися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу (основний договір) на належний стороні-1 транспортний засіб строком до 31 березня 2022 року (п. 1.1 та 1.2 договору). На виконання зазначеного договору 23.11.2021 позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти в розмірі 180167,10 грн. Відповідно до умов договору та з урахуванням оплати послуг сторона-1 повинна була укласти зі стороною-2 основний договір на належний стороні-1 автомобіль (п. 1.1) до 31 березня 2022 року, однак прострочив виконання такого зобов'язання на 138 днів. Крім того, як виявилось пізніше, транспортний засіб стороні-1 взагалі не належить і до теперішнього часу, право власності сторона-1 на цей транспортний засіб не набула, що робить неможливим виконання в подальшому умов договору з боку сторони-1. Відповідно до пункту 4.1 на теперішній час, термін дії договору закінчився, позивач сплатив кошти, але відповідач свої зобов'язання не виконав. Позивачем неодноразово були ініційовані спроби вирішити конфлікт з відповідачем у позасудовому порядку шляхом усного спілкування, однак відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав. На сьогодні позивач не отримав від відповідача жодного письмового чи усного повідомлення із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місця укладення основного договору. Крім того, пізніше виявилось та стало очевидним, що за спірним договором відповідач фактично зобов'язався надати послуги позивачу з викупу транспортного засобу за кошти позивача з аукціону в США, транспортування його до України та розмитнення. Про це свідчить пункт 1.5 договору та розрахунок вартості автомобіля, який був наданий відповідачем. Цей розрахунок складається з наступного: вартість лоту + аукціонний збір; доставка суша + море; брокерські послуги; вигрузка з порту; розмитнення; дилерські послуги; сертифікація. Отже, відповідач не мав на меті здійснювати продаж належного йому транспортного засобу. Його метою було надання послуг, які зазначені в розрахунку вартості як «Дилерські послуги», чим відповідач також ввів в оману позивача. Попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між сторонами, є нікчемним через введення позивача в оману щодо істотних його умов. Оскільки сплачена позивачем сума коштів згідно з п. 2.3 попереднього договору за своєю суттю є авансом, то вона підлягає поверненню позивачу у повному обсязі. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат та пеню.
Ухвалою суду від 03.10.2022 продовжено позивачу строк для усунення недоліків.
05.10.2022 представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05 грудня 2022 року закрито підготовче провадження у справі № 754/7149/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» про захист прав споживачів та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання 02 лютого 2023 року позивач з'явився, підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач до суду не з'явився, відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень від нього до суду не надходило, а також повідомлення про іншу адресу, клопотання про відкладення судового розгляду також не заявлялося. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, шляхом направлення судової повістки за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, проте судова повістка повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (судова повістка на 02.02.2023).
Відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на те, що на поштовому повідомленні проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за місцем знаходження відповідача, в силу положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що повістку вручено відповідачеві та він є повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд встановив таке.
22 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» та ОСОБА_1 укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП-10359, за умовами якого сторони зобов'язалися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу (Основний договір) на належний стороні-1 (відповідачу) транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, модель CC Sport, рік випуску 2009, номер шасі НОМЕР_1 , строком до 31 березня 2022 року (п. 1.1 та 1.2 попереднього договору).
Відповідно до п. 1.3. попереднього договору ТОВ «Везем Шиппінг» гарантує, що на момент укладання основного договору транспортний засіб, визначений у п. 1.1. цього договору, буде належати йому та не буде знаходитись під забороною відчуження, арештом, не буде предметом застави чи іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичним та юридичними особами, а також не буде обтяжений будь-яким іншим чином, передбаченим чинним законодавством.
За умовами п. 1.4 попереднього договору позивач стверджує, що володіє достатньою інформацією про транспортний засіб, його вартість, якісні та технічні характеристики.
Згідно з п. 1.5 попереднього договору ТОВ «Везем Шиппінг» здійснило викуп транспортного засобу з онлайн-аукціону автомобілів після його погодження з другою стороною, який жодних заперечень та претензій щодо викупу транспортного засобу з метою подальшого укладення основного договору не має.
Відповідно до пунктів 2.1 - 2.3 попереднього договору продаж транспортного засобу вчиняється між сторонами за ціною (вартістю) в розмірі 180167,10 грн, у тому числі ПДВ - 30027,85 грн., та сплачується стороною-2 (позивачем) в безготівковій формі на поточний рахунок сторони-1 (відповідача) в національній валюті України гривні в день підписання цього договору в якості завдатку першу частину суми вартості транспортного засобу в розмірі 180167,10 грн, у тому числі ПДВ 30027,85 грн.
Розділом 3 попереднього договору визначений сторонами порядок переходу права власності на транспортний засіб.
Згідно з положеннями розділу 4 попереднього договору сторони передбачили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, а саме з 22.11.2021, і діє до 31.03.2022, або до укладання основного договору. Термін виконання цього спірного договору може бути продовжений за взаємною згодою сторін або за письмовим повідомленням від сторін, у разі виникнення обставин, які сторона не могла уникнути або подолати під час виконання зобов'язань, або перешкод, що стали наслідком дій/обставин, що знаходяться поза контролем не виконуючої сторони.
Позивачем здійснена оплата на рахунок відповідача за авто б/у VOLKSWAGEN згідно з рахунком № НОМЕР_2 від 22.11.2021 у розмірі 180167,10 грн, що підтверджується копією квитанції №36Т003А3R від 23.11.2021.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною третьою статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Указаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
За змістом ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до ч. 2 ст. 635 ЦК України сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
У силу положень статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Такий висновок міститься в постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 14 березня 2019 року по справі № 755/3903/17.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.
Норми ст. 18 та 19 Закону України «Про захист прав споживачів» установлюють самостійні підстави недійсності договору.
Відповідно норм ст. 18 наведеного Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими; умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача; несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним; положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» недійсними є правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає наступне: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
У постанові від 08.06.2016 у справі №6-330цс16 Верховний Суд України, проаналізувавши норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», дійшов висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
У висновку щодо застосування норми права, викладеному у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, зазначається, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 , маючи намір придбати автомобіль VOLKSWAGEN, модель CC Sport, рік випуску 2009, уклав з ТОВ «Везем Шиппінг» попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП-10359 від 22.11.2021, за умовами якого сторони зобов'язуються до 31.03.2022 укласти основний договір та відповідно до умов якого позивачем на рахунок відповідача були перераховані грошові кошти в погодженому сторонами розмірі (п. 2.1 попереднього договору), однак в обумовлені договором строки основний договір укладений не був, сплачені позивачем кошти повернуті йому також не були.
За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, будь-яких доказів того, що транспортний засіб, який є предметом спірного договору, не належить відповідачу і він не набув на нього права власності, відповідно до договору, суду не надано.
Разом з тим, зміст спірного договору не свідчить про будь-який дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін, будь-яких умов, що завдавали б шкоди позивачу, як споживачу, також не вбачається.
Крім того, у позові зазначено як про нікчемність спірного договору, так й про його недійсність. Нікчемність договору обґрунтована тим, що він укладений через введення позивача в оману щодо істотних його умов, однак, як вбачається з досліджених судом доказів, підстави для висновку, що істотні умови спірного договору (предмет, ціна, порядок розрахунків, термін дії тощо) будь-яким чином вводили позивача в оману, відсутні.
При цьому, у п. 5.2 розділу 5 «Заяви та гарантії» договору зазначено, що сторони гарантують одна одній, що однаково розуміють значення і умови договору та його правові наслідки, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину.
Невиконання чи неналежне виконання договору самі по собі не є підставою для його недійсності.
Наведені у позовній заяві аргументи щодо того, що спірний договір слід тлумачити як надання послуг дилера, через зміст п. 1.5 договору та те, що розрахунок вартості автомобіля складається із «вартості лоту + аукційний збір; доставка суша+море; брокерські послуги; вигрузка з порту; розмитнення; дилерські послуги; сертифікація», позивачем також не доведені, зокрема, суду не надано доказів, що зазначені складові є елементами розрахунку вартості автомобіля, а відтак твердження позивача, викладені у позові не відповідають тим, що вказані у договорі, і останні не є елементами вартості автомобіля, а є умовами виконання попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Таким чином, позивач не довів належними і допустимими доказами, як те, що відповідач ввів його в оману та здійснював нечесну підприємницьку діяльність при укладенні оспорюваного договору, так і те, що умови, укладеного між сторонами були несправедливими.
З огляду на зазначене, у задоволенні заявлених позивачем вимог щодо визнання недійсним, укладеного між сторонами договору, слід відмовити.
Разом із тим, відповідно до умов попереднього договору між сторонами, договір купівлі-продажу повинен бути укладений до 31 березня 2022 року, однак такий договір не укладено.
За змістом ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу.
Оскільки основний договір купівлі-продажу між сторонами не було укладено, то сплачена позивачем сума в розмірі 180167,10 грн. є авансом, а тому за законом підлягає поверненню особі, яка її сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення основного договору.
Указане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 639/9339/16ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 522/15584/17, від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц.
Щодо вимог про стягнення пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід зазначити таке.
У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі (абзац перший частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Тлумачення абзацу першого частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить, що цей абзац застосовується до договорів підряду та договорів про надання послуг, та не поширюється на договори купівлі-продажу майнових прав. Відповідно прострочення зобов'язань, що виникли із договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 587/823/19.
Суд відповідно до положень ст. 13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених вимог.
Оскільки попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу не є договором, визначеним у наведеній нормі права, вимоги про стягнення пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат слід зазначити таке.
Відповідно до положення статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки ТОВ «Везем Шиппінг» до 31 березня 2022 року не виконало зобов'язання за попереднім договором від 21.11.2021, то у нього з 01.04.2022 виник обов'язок з повернення авансового платежу, який був сплачений позивачем.
Однак доказів того, що ТОВ «Везем Шиппінг» повернуло кошти, які були сплачені позивачем за умовами попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу від 22 листопада 2021 року матеріали справи не містять, тому відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати за період з квітня 2021 року по серпень 2022 року у заявленому позивачем розмірі - 17 891,06 грн.
Щодо витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.
До інших витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України), та такі підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.2 ст. 137 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Витрати на правову допомогу позивачем підтверджені договором про надання правової допомоги № 24 від 03.08.2022, укладеним між адвокатом Пікуліним Р.М., адвокатом Гончаровим В.М. та позивачем, відповідно п. 2.9 якого визначено фіксований розмір гонорару 5000,00 гривень, меморіальним ордером № 354415665 від 03.08.2022 про сплату коштів за договором про надання правової допомоги № 24 від 03.08.2022, ордером серії АА № 1226720, виданим 08.08.2022 адвокатом Гончаровим В.М. на підставі договору про надання правової допомоги № 24 від 03.08.2022.
Ураховуючи, що судом задоволено 20,9818 % позовних вимог, із відповідача підлягає стягненню 1049,10 грн. понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу
Оскільки позивач при зверненні до суду від сплати судового збору звільнений, то ці витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави в порядку ч. 6 ст. 141 ЦПК України.
Позовні вимоги судом задоволено частково, а саме в розмірі 198 058,16 грн. то з відповідача на користь держави підлягає стягненню 1980,58 грн. судового збору, що складає 1% від розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 13, 141, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» про захист прав споживачів задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого авансу за попереднім договором купівлі-продажу від 22 листопада 2021 року у розмірі 180 167,10 грн., інфляційні втрати у розмірі 17891,06 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 1049,10 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» на користь держави судовий збір у розмірі 1980,58 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг», код ЄДРПОУ 43764369, місце знаходження: м. Київ, Столичне шосе, 101-В.
Повний текст рішення складено 16.02.2023.
Суддя Деснянського районного
суду міста Києва Оксана ГРИНЧАК