Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 450/167/16-ц
провадження № 61-21208св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В.,
суддів:Воробйової І. А., Погрібного С. О.,Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Пустомитівська державна нотаріальна контора Львівської області, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Роман Васильович, Сокільницька сільська рада Пустомитівського району Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року у складі судді Мусієвського В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКПЛОР «БТІЕО»), Пустомитівської державної нотаріальної контори Львівської області (далі - Пустомитівська державна нотаріальна контора), приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефіра Р. В. (далі - приватний нотаріус Олефір Р. В.), Сокільницька сільська рада Пустомитівського району Львівської області (далі - Сокільницька сільська рада) про визнання недійсними та скасування рішень, свідоцтва про право власності, свідоцтв про право на спадщину, державної реєстрації, визнання права власності, зобов'язання не чинити перешкод.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок, виданого 05 квітня 1999 року ОКПЛОР «БТІЕО» на підставі рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради народних депутатів від 19 березня 1999 року № 30, житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 , в цілому належав на праві власності його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі договору дарування від 09 квітня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Леон М. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 838, ОСОБА_3 подарувала йому 47/100 частини цього будинку, а після її смерті він успадкував решту 53/100 частини будинку, вступивши у фактичне управління та володіння спадковим майном, оскільки був зареєстрований та постійно проживав за тією ж адресою, що і спадкодавець. 17 квітня 2000 року йому видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 030934, згідно з яким йому передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,4077 га, для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства за вказаною адресою. Однак 20 грудня 2000 року ОКПЛОР «БТІЕО» видало свідоцтво серії НОМЕР_2 про право власності ОСОБА_1 на 1/2 частини вказаного житлового будинку, яку в подальшому після її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадкував її чоловік ОСОБА_5 , а після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказане нерухоме майно успадкував їхній син ОСОБА_2 .
Позивач вказував, що ОСОБА_1 набула у власність 1/2 частини вказаного житлового будинку без законних на те підстав, оскільки первинно свідоцтво про право власності на будинок в цілому було видано ОСОБА_3 і жодних змін в це свідоцтво не вносилось, отже, на одне й те саме нерухоме майно виконавчим комітетом Сокільницької сільської ради видано два свідоцтва про право власності двом різним особам, а тому всі правовстановлюючі документи про право власності на 1/2 частини будинку, які видані ОСОБА_1 за життя, а після її смерті - її спадкоємцям повинні бути визнані недійсними та скасовані.
Зазначав, що у зв'язку з відсутністю законних прав на частку в будинку у відповідача рішення Сокільницької сільської ради від 05 листопада 2003 року щодо передачі ОСОБА_5 у власність шляхом приватизації земельної ділянки, площею 0,13 га, на АДРЕСА_1 також підлягає визнанню недійсним та скасуванню, оскільки лише він, як власник будинку, має право на передачу у власність земельної ділянки, яка знаходиться за місцем знаходження цього будинку.
Також звертав увагу, що спірний будинок було побудовано до 1976 року, а дозвіл на забудову ОСОБА_1 надано у 1978 році без зазначення адреси будівництва.
Враховуючи наведене, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним та скасувати з часу оформлення рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 17 листопада 2000 року № 167, яким доручено ОКПЛОР «БТІЕО» оформити право власності та видати свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , житловою площею 88,8 кв. м, загальною площею 135,8 кв. м, і провести державну реєстрацію вказаного об'єкта; визнати недійсним з часу оформлення свідоцтво про право власності на житловий будинок серії НОМЕР_2 від 20 грудня 2000 року, видане на ім'я ОСОБА_1 , яким посвідчено належність ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати державну реєстрацію права власності на підставі цього свідоцтва, проведену ОКПЛОР «БТІЕО» відповідно до запису за реєстровим № 1157 від 20 грудня 2000 року, записаного в реєстрову книгу № 6 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 за наслідками оформлення державної реєстрації цього свідоцтва; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 жовтня 2003 року, зареєстроване в реєстрі за № 1139, яке видане державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Н. С. на ім'я ОСОБА_5 у спадковій справі № 484/2003, заведеній після смерті ОСОБА_1 , на спадкове майно - 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на підставі цього свідоцтва, проведену ОКПЛОР «БТІЕО» відповідно до запису за реєстраційним № 2239279 від 16 лютого 2004 року про державну реєстрацію права власності (витяг про реєстрацію права власності від 16 лютого 2004 року за № 2832213); визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12 червня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за № 1789, яке видане приватним нотаріусом Олефіром Р. В. на ім'я ОСОБА_2 у спадковій справі № 102/2016, заведеній після смерті ОСОБА_5 , на спадкове майно - 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на підставі цього свідоцтва, проведену приватним нотаріусом Олефіром Р. В. 12 червня 2017 року за номером запису в реєстрі 20850066 (рішення № 35616894 від 12 червня 2017 року), шляхом вилучення відповідного запису про реєстрацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; визнати недійсним та скасувати з часу оформлення рішення № 74 9-ї сесії 4-го демократичного скликання Сокільницької сільської ради від 05 листопада 2003 року про надання ОСОБА_5 у приватну власність шляхом приватизації земельної ділянки, площею 0,13 га на АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності в цілому на житловий будинок на АДРЕСА_1 з усіма приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами: сіни, східці - літ. «а-2», гараж - літ. «Б», літня кухня - літ. «В», сараї - літ. «Г», «Ж», вбиральні - літ. «Д», криниця - літ. «К»; зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні житловим будинком на АДРЕСА_1 з усіма приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами: сіни, східці - літ. «а-2», гараж - літ. «Б», літня кухня - літ. «В», сараї - літ. «Г», «Ж», вбиральня - літ. «Д», криниця - літ. «К», шляхом виселення ОСОБА_2 з цього будинку та зобов'язання ОСОБА_2 звільнити займані ним господарські будівлі та споруди: гараж - літ. «Б», літня кухня - літ. «В», сараї - літ. «Г», «Ж», вбиральня - літ. «Д», криниця - літ. «К».
У березні 2016 року ОСОБА_5 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , Сокільницької сільської ради, ОКПЛОР «БТІЕО» про визнання недійсними та скасування рішень, свідоцтва про право власності, державного акта про право приватної власності на землю, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням виконавчого комітету Пустомитівської районної ради депутатів трудящих від 20 травня 1976 року № 329 вирішено узаконити незакінчений будовою житловий будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, а 07 жовтня 1976 року виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради депутатів трудящих видано свідоцтво на забудову садиби в сільських населених пунктах УРСР ОСОБА_1 на підставі рішення № 577 на відведеній під будівництво індивідуального житлового будинку земельній ділянці. Відповідно до акта прийому в експлуатацію закінченого будівництвом 1/2 частини житлового будинку та господарських приміщень від 21 грудня 1987 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Сокільницької сільської ради 14 січня 1988 року, ОСОБА_1 закінчила будівництво 1/2 частини спірного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який у цьому акті зазначений як двоквартирний двоповерховий житловий будинок, а рішенням виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 10 листопада 1992 року № 98 їй надано дозвіл на добудову веранди до житлового будинку для другого входу в будинок за вказаною адресою. 08 листопада 2000 року ОСОБА_1 звернулась до Сокільницької сільської ради із заявою про надання дозволу на узаконення добудованого сараю та дозвіл на оформлення права власності на 1/2 частини житлового будинку, на підставі якої було винесено рішення від 17 листопада 2000 року № 165 та № 167, якими узаконено об'єкти будівництва до житлового фонду без належного оформлення документів та надано дозвіл на оформлення права власності на житловий будинок ОСОБА_1 . На підставі цього рішення та відповідно до Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом від 13 грудня 1995 року № 56 Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, 20 грудня 2000 року ОСОБА_1 видано свідоцтво серії НОМЕР_3 про право власності на 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 яка в подальшому успадкована її чоловіком ОСОБА_5 , а після його смерті - сином ОСОБА_2 ОСОБА_2 вважав, що ОСОБА_1 правомірно набула право власності на 1/2 частини спірного будинку, а тому рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 19 березня 1999 року № 30 про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом спірного житлового будинку, на підставі якого ОСОБА_3 05 квітня 1999 року видано свідоцтво серії НОМЕР_4 про право власності на житловий будинок в цілому, підлягають визнанню недійсними та скасуванню. У зв'язку з цим, позивач вважав незаконним й таким, що підлягає скасуванню рішення Сокільницької сільської ради від 17 лютого 2000 року № 26, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на оформлення права власності на будинок. Також незаконними й такими, що підлягають скасуванню, позивач вважав рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради народних депутатів від 17 лютого 2000 року № 27 та виданий на його підставі державний акт про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,0818 га, для ведення особистого підсобного господарства, та земельну ділянку, площею 0,3259 га, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, оскільки йому, як власнику 1/2 частини будинку, було передано у приватну власність присадибну земельну ділянку для будівництва та обслуговування цього будинку.
Враховуючи наведене, ОСОБА_5 просив суд визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 19 березня 1999 року № 30 про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом житлового будинку ОСОБА_3 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок в цілому за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОКПЛОР «БТІЕО» на ім'я ОСОБА_3 05 квітня 1999 року серії НОМЕР_4 ; визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю від 17 квітня 2000 року серії ІІІ-ЛВ № 030934, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради народних депутатів від 17 лютого 2000 року № 27, яким ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку, площею 0,0818 га, для ведення особистого підсобного господарства та земельну ділянку, площею 0,3259 га, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель; визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 17 лютого 2000 року № 26 про дозвіл на оформлення права власності на житловий будинок за ОСОБА_1 в цілому за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 належну на праві власності ОСОБА_5 , а після його смерті ОСОБА_5 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.
Ухвалою (протокольною) Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 червня 2017 року до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 .
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано рішення Сокільницької сільської ради від 17 листопада 2000 року № 167 про оформлення і проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та скасовано державну реєстрацію права власності, записаного в реєстрову книгу № 6 за реєстровим № 1157 від 20 грудня 2000 року. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 жовтня 2003 року, зареєстроване в реєстрі за № 1139, видане Пустомитівською державною нотаріальною конторою Львівської області ОСОБА_5 на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , скасовано державну реєстрацію права власності, реєстраційний номер 2239279 від 16 лютого 2004 року, проведену ОКПЛОР «БТІЕО». Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12 червня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за № 1789, видане приватним нотаріусом Олефіром Р. В. спадкоємцю ОСОБА_2 на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , скасовано державну реєстрацію права власності з згідно з індексним номером витягу 89292774 від 12 червня 2017 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1271568546236, номер актового запису про право власності 20850066. Визнано недійсним та скасовано рішення Сокільницької сільської ради від 05 листопада 2003 року № 74 про надання ОСОБА_5 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,13 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, на АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 відповідно до чинного (станом на 1999 рік) законодавства оформила право власності на об'єкти нерухомого майна, а тому відсутні підстави для визнання недійсним та скасування рішення виконкому Сокільницької сільської ради від 19 березня 1999 року № 30, а також свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок в цілому.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у рішенні виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 17 листопада 2000 року № 167 «Про дозвіл на оформлення права власності на житлові будинки у с. Сокільники» прізвище ОСОБА_1 не зазначено, як і відсутні дані про 1/2 частини спірного житлового будинку, тому виконком Сокільницької сільської ради не приймав рішення про надання дозволу на оформлення права власності на 1/2 частини будинку.
З урахуванням таких висновків, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення інших заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , окрім вимог про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та виселення, оскільки у задоволенні таких відмовлено у зв'язку із недоведеністю.
Крім того, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки відсутні докази правомірного набуття ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного будинку, тому остання не набула права власності на спірне майно, яке не може бути успадковано її спадкоємцями, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 правомірно набула право власності на 1/2 частини житлового будинку як і її правонаступники, а сама по собі видача ОСОБА_3 05 квітня 1999 року свідоцтва про право власності на будинок в цілому не змінює правового статусу учасників спірних правовідносин, а тому необхідності визнавати це свідоцтво недійсним та скасовувати його за зустрічним позовом немає.
Апеляційний суд також дійшов висновку, що правових підстав для визнання недійсними та скасування оспорюваних кожною із сторін рішень органу місцевого самоврядування та виданих державних актів про право власності на землю немає, оскільки недійсність цих правовстановлюючих документів позивачі пов'язували із недійсністю правовстановлюючих документів на будинок.
Крім того, сторони є співвласниками будинку, а тому кожен з них відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) має право на відповідну частину земельної ділянки для обслуговування будинку та належних до нього господарських будівель, споруд і вирішення цього питання віднесено законом до повноважень органу місцевого самоврядування, а не суду.
Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд не вирішив питання щодо належності ОСОБА_3 права власності на будинок в цілому, а ОСОБА_8 - 1/2 його частини, належним чином не дослідив правомірності набуття права власності на будинок спадкодавцями сторін, не надав оцінки двом різним за змістом рішенням виконавчого комітету Сокільницької сільської радивід 17 листопада 2000 року № 167, які містяться у матеріалах справи, не звернув уваги на подані сторонами докази як на підтвердження позовних вимог, так і на їх заперечення, що призвело до ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам закону.
Також суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що висновки апеляційного суду про те, що позовні вимоги як за первісним позовом, так і за зустрічним є безпідставними та не підлягають задоволенню у повному обсязі, є передчасними.
Останньою постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують.
Водночас апеляційний суд врахував, що матеріали справи містять дві копії рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 17 листопада 2000 року № 167, які є відмінними одне від одного за змістом, та критично поставився до рішення в редакції, де за ОСОБА_1 фактично оформлено право власності на 1/2 частини спірного будинку, оскільки право власності на такий будинок в цілому оформлено за ОСОБА_3 ще 05 квітня 1999 року.
Також апеляційний суд звернув увагу на відсутність у матеріалах справи доказів правомірного набуття ОСОБА_1 права власності на 1/2 житлового будинку на АДРЕСА_1 , а також реальної можливості набути право власності на спірний будинок за наявності оформлення права власності на нього за ОСОБА_1 за рік до того, а тому дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не набула права власності на спірне майно, яке не може бути успадковане її спадкоємцями.
Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що з копії рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради народних депутатів від 17 лютого 2000 року № 27 «Про надання земельних ділянок у приватну власність і для ведення господарства в с. Сокільники» вбачається, що таким не вирішувалось питання щодо надання у власність ОСОБА_1 земельних ділянок, однак, враховуючи ту обставину, що така земельна ділянка не могла надаватися невласнику спірного будинку, апеляційний суд вважав, що державним актом на право приватної власності на землю, виданим 17 квітня 2000 року ОСОБА_1 , не порушено права та інтереси ОСОБА_2 , в зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2021 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги його зустрічного позову та відмовити у задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про незаконність рішення Сокільницької сільської ради від 17 листопада 2000 року № 167, яким ОСОБА_1 передано у власність 1/2 частини спірного житлового буднику, а тому дійшли безпідставного висновку про визнання його недійсним;
- не врахували, що ОСОБА_1 разом зі своєю матір'ю здійснювали будівництво індивідуального двоповерхового житлового будинку, зокрема ОСОБА_1 була забудовником 1/2 частини будинку (другого поверху), з подальшою добудовою до будинку веранди для влаштування окремого входу в будинок на другий поверх;
- не звернули увагу на те, що наявні у матеріалах справи докази в своїй сукупності свідчать про правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного будинку;
- не надали належної оцінки тому, що за життя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 між собою погодили, що ОСОБА_1 користується другим поверхом будинку, а ОСОБА_3 (після її смерті - ОСОБА_1 ) користується першим поверхом будинку, і такий порядок користування будинком існував впродовж більше як 15 років, до виникнення спору між сторонами;
- не встановили, чи дійсно ОСОБА_3 належав весь спірний будинок, а не лише перший поверх;
- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 09 березня 2021 року у справі № 756/4120/16-ц.
У лютому 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому заявник, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
У травні 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких заявник виклав заперечення на аргументи відзиву ОСОБА_1 та просив задовольнити вимоги його касаційної скарги.
Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо оскарження рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком на АДРЕСА_1 та виселення, а тому оскаржувані судові рішення Верховним Судом в цій частині не переглядаються.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Пустомитівського районного суду Львівської області матеріали цивільної справи № 450/167/16-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У травні 2022 року матеріали справи № 450/167/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року справу № 450/167/16-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_5, - дружина ОСОБА_5 та мати ОСОБА_2 (позивача за зустрічним позовом), є рідними братом та сестрою, а ОСОБА_3 - їхньою матір'ю.
Предметом спору в цій справі є житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
На вказаний будинок заведено дві інвентаризаційні справи: одна інвентаризаційна справа (21 грудня 1987 року), де власником будинку вказана ОСОБА_3 , інша (15 червня 1987 року) - власником будинку (1/2 частини) вказана ОСОБА_1 .
Відповідно до листів виконавчого комітету Пустомитівської районної ради депутатів трудящих Львівської області, датованих 19 березням 1968 року, 09 січням 1969 року, 30 червням 1969 року, а також листа прокурора Пустомитівського району від 18 квітня 1969 року, адресованих ОСОБА_10 (сину ОСОБА_3 ), вбачається, що останній розпочав самовільне будівництво житлового будинку в с. Сокільники біля кільцевої дороги.
У листі виконавчого комітету Пустомитівської районної ради депутатів трудящих Львівської області від 30 червня 1969 року, адресованому ОСОБА_10 , виконком зобов'язував негайно припинити самовільно розпочате будівництво житлового будинку в с. Сокільники біля кільцевої дороги. Вказано, що для будівництва житлового будинку йому відведено земельну ділянку на АДРЕСА_1 між сусідами ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , площею 0,08 га.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 21 травня 1971 року єдиним спадкоємцем після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10 є його мати ОСОБА_3 .
У свідоцтві вказано, що до спадкового майна входить легковий автомобіль марки «Москвич», а також грошові вклади, що знаходяться в ощадкасі.
Відповідно до постанови від 09 грудня 1971 року № 3 про накладення адміністративного стягнення за порушення рішення облвиконкому від 19 грудня 1969 року № 837 з ОСОБА_1 (чоловіка ОСОБА_3 та батька ОСОБА_10 ) стягнуто штраф 10 карб. Стягнення відбулось за самовільне будівництво двоповерхового будинку.
Рішенням виконавчого комітету Пустомитівської районної ради депутатів трудящих від 20 травня 1976 року № 329 вирішено узаконити незакінчений будовою житловий будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 із знесенням старої хати після закінчення нового будинку; рішенням виконавчого комітету Пустомитівської районної ради депутатів трудящих від 07 жовтня 1976 року № 577 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дозволено будівництво індивідуального двоповерхового будинку на земельній ділянці площею 1 166,00 кв. м, план забудови якої погоджено районним архітектором 07 грудня 1976 року та видано свідоцтво на забудову садиби, забудовником в якому вказано ОСОБА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Сокільницької сільської ради народних депутатів від 14 січня 1988 року затверджено акт прийомки в експлуатацію закінченого будівництвом 1/2 частини житлового будинку та господарських будівель і споруд індивідуального забудовника ОСОБА_1 від 21 грудня 1987 року на АДРЕСА_1 .
В цьому акті зазначено, що підставою для будівництва слугував будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виданий ОСОБА_1. згідно з рішенням виконавчого комітету Пустомитівської районної ради депутатів трудящих від 20 травня 1976 року № 329, яким вирішено узаконити незакінчений будовою житловий будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 із знесенням старої хати після закінчення нового будинку.
В акті також зазначено, що на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 , площею 0,07 кв. м, побудовано двоповерховий, двоквартирний будинок. Площа забудови 124,3 кв. м, корисна площа - 101,2 кв. м, житлова площа - 74,0 кв. м. Прийнято в експлуатацію з оцінкою добре.
Рішенням виконавчого комітету Сокільницької ради народних депутатів від 10 листопада 1992 року № 98 ОСОБА_1 надано дозвіл добудувати веранду до житлового будинку, другий поверх якого належить їй, для влаштування другого входу в будинок.
10 березня 1999 року ОСОБА_3 звернулася до голови Сокільницької сільської ради народних депутатів про видачу рішення на право власності новозбудованого житлового будинку.
19 березня 1999 року виконкомом Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області винесено рішення № 30 «Про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом житлового будинку ОСОБА_3 », яким прийнято в експлуатацію завершений будівництвом житловий будинок на АДРЕСА_1 , погоджено з висновками Львівського МБТІ та можливо оформити право власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 . На цього рішення ЛОДКБТІ та ЕО видало ОСОБА_3 05 квітня 1999 року свідоцтво про право власності на житловий будинок.
05 квітня 1999 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок (будинковолодіння) з приналежними до нього будівлями та спорудами в цілому, який розташований на АДРЕСА_1 . Це свідоцтво було видане на підставі (рішення) розпорядження виконкому Сокільницької сільської ради народних депутатів від 19 березня 1999 року № 30.
Тобто, ОСОБА_3 , згідно з вказаним рішенням та свідоцтвом про право власності на житловий будинок набула право власності на спірне майно в цілому.
Згідно з договором дарування від 09 квітня 1999 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 47/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 15 грудня 1999 року.
При обстеженні 21 грудня 1999 року будинковолодіння виявлено самовільно збудований сарай, дозвіл на узаконення якого надано ОСОБА_1 рішенням виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 17 листопада 2000 року № 165.
17 квітня 2000 року ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю, на підставі рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської Ради народних депутатів від 17 лютого 2000 року № 27 про передачу у приватну власність земельної ділянки, площею 0,4077 га, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства.
13 листопада 2000 року виконавчим комітетом Сокільницької сільської ради видано довідки про те, що згідно з погосподарськими книгами спірне будинковолодіння рахується за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частини за кожною з них.
Рішенням Сокільницької сільської ради від 17 листопада 2000 року № 167 «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 » відповідно до пункту 10 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 4.1 Інструкції «Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09 червня 1998 року № 121, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року № 399/2839, доручено ЛОДКБТІЕО оформити право власності та видати свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , житловою площею 88,8 кв. м, загальною площею 135,8 кв. м.
Згідно з експлікацією внутрішніх площ до плану житлового будинку, складеною станом на 21 грудня 1999 року, саме таку житлову площу (88,8 кв. м) становили приміщення житлових кімнат другого поверху будинку. Загальна площа приміщень другого поверху будинку становила 129,7 кв. м.
На підставі вказаного вище рішення 20 грудня 2000 року ЛОДКБТІЕО видало ОСОБА_1 свідоцтво серії НОМЕР_3 про її право власності на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 та здійснено державну реєстрацію її права власності на вказане вище нерухоме майно, про що внесено запис в реєстрову книгу № 6 за реєстровим номером 1157.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 09 грудня 2002 року.
07 жовтня 2003 року державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Н. С. на ім'я ОСОБА_5 (чоловіка померлої ОСОБА_1 ) видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05 листопада 2003 року № 74 ОСОБА_5 надано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки в с.Сокільники: присадибну земельну ділянку площею 0,13 га наАДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.
12 червня 2017 року приватним нотаріусом Олефіром Р. В. на ім'я ОСОБА_2 (сина померлого ОСОБА_5 ) видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалах справи наявне ще одне рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 17 листопада 2000 року № 167 «Про дозвіл на оформлення права власності на житлові будинки в с. Сокільники». Вказаним рішенням розглянуто заяви мешканців села ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та надано останнім дозвіл на оформлення права власності на житлові будинки. Та не вирішувалось питання щодо набуття ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного будинку. Отже, матеріали справи містять дві копії рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 17 листопада 2000 року № 167, які є відмінними одне від одного за змістом.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що ОСОБА_1 набула у власність 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 без законних на те підстав, оскільки первинно свідоцтво про право власності на будинок в цілому було видано ОСОБА_3 і жодних змін в це свідоцтво не вносилось, а отже, на одне й те саме нерухоме майно виконавчим комітетом Сокільницької сільської ради видано два свідоцтва про право власності двом різним особам, а тому всі правовстановлюючі документи про право власності на 1/2 частини будинку, які видані ОСОБА_1 за життя, а після її смерті - її спадкоємцям повинні бути визнані недійсними та скасовані.
ОСОБА_1 зазначав, що у зв'язку з відсутністю законних прав на частку в будинку у відповідача рішення Сокільницької сільської ради від 05 листопада 2003 року щодо передачі ОСОБА_5 у власність шляхом приватизації земельної ділянки, площею 0,13 га, на АДРЕСА_1 також підлягає визнанню недійсним та скасуванню, оскільки лише він, як власник будинку, має право на передачу йому у власність земельної ділянки, яка знаходиться за місцем знаходження цього будинку.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_5 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ) вказував на те, що ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_3 здійснювали будівництво спірного двоповерхового житлового будинкуспільним зусиллями, що підтверджується матеріалами справи.
Тому ОСОБА_5 вважав недійсним рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 19 березня 1999 року № 30 про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом спірного житлового будинку, на підставі якого ОСОБА_3 05 квітня 1999 року видано свідоцтво серії НОМЕР_4 про право власності на житловий будинок в цілому, а також рішення Сокільницької сільської ради від 17 лютого 2000 року № 26, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на оформлення права власності на будинок.
Крім того, незаконними й такими, що підлягають скасуванню, позивач ОСОБА_5 вважав рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради народних депутатів від 17 лютого 2000 року № 27 та виданий на його підставі державний акт про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,0818 га, для ведення особистого підсобного господарства, та земельну ділянку, площею 0,3259 га, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, оскільки йому, як власнику 1/2 частини будинку, було передано у приватну власність присадибну земельну ділянку для будівництва та обслуговування цього будинку.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 , відповідно до чинного (станом на 1999 рік) законодавства, оформила право власності на об'єкти нерухомого майна, а тому відсутні підстави для визнання недійсним та скасування рішення виконкому Сокільницької сільської ради від 19 березня 1999 року № 30, а також свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок в цілому.
Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що у рішенні виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 17 листопада 2000 року № 167 «Про дозвіл на оформлення права власності на житлові будинки у с. Сокільники» прізвище ОСОБА_1 не зазначено, як і відсутні дані про 1/2 частини спірного житлового будинку, тому виконком Сокільницької сільської ради не приймав рішення про надання дозволу на оформлення права власності на 1/2 частини будинку.
З урахуванням таких висновків, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення інших заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , окрім вимог про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та виселення, оскільки у задоволенні таких відмовлено у зв'язку із недоведеністю.
Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що оскільки відсутні докази правомірного набуття ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного будинку, тому остання не набула права власності на спірне майно, яке не може бути успадковано її спадкоємцями, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) і Закону України «Про власність», ЦК України.
За положеннями статті 112 ЦК УРСР, який набув чинності 18 липня 1963 року, майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про власність», який набув чинності 15 квітня 1991 року (тут і далі в редакції на час спірних правовідносин) праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Отже, майно, набуте внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю.
Спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету.
Крім того, володіння, користування і розпорядження таким майном провадиться виключно за згодою всіх співвласників.
Аналіз наявних у справі доказів, а саме: рішення виконавчого комітету Пустомитівської районної ради депутатів трудящих від 20 травня 1976 року № 329, яким вирішено узаконити незакінчений будовою житловий будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 із знесенням старої хати після закінчення нового будинку (т. 1 а. с. 60); рішення виконавчого комітету Пустомитівської районної ради депутатів трудящих від 07 жовтня 1976 року № 577, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дозволено будівництво індивідуального двоповерхового будинку на земельній ділянці площею 1166,0 кв. м; плану земельної ділянки, погодженого районним архітектором 07 грудня 1976 року, де зазначено про відведення земельної ділянки під спільну забудову ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т. 3, а. с. 81); свідоцтва на забудову садиби, забудовником в якому вказано ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 61); рішенням виконавчого комітету Сокільницької сільської ради народних депутатів від 14 січня 1988 року, яким затверджено акт прийомки в експлуатацію закінченого будівництвом 1/2 житлового будинку та господарських будівель і споруд індивідуального забудовника ОСОБА_1 21 грудня 1987 року на АДРЕСА_1 (т.1, а. с. 64); рішення виконавчого комітету Сокільницької ради народних депутатів від 10 листопада 1992 року № 98, яким ОСОБА_1 надано дозвіл добудувати веранду до житлового будинку, другий поверх якого належить їй, для влаштування другого входу в будинок (т. 1 а. с. 65), та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи свідчить про те, що ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_3 спільною працею здійснювали будівництво спірного двоповерхового житлового будинку АДРЕСА_1 .
Зокрема, ОСОБА_1 була забудовником 1/2 частини вказаного будинку (другого поверху будинку), з подальшою добудовою до будинку веранди для влаштування окремого входу в будинок на другий поверх.
Такий висновок в повній мірі відповідає факту набуття права власності ОСОБА_1 на іншу 1/2 частини будинку, яку становили приміщення першого поверху будинку, якими користувалась ОСОБА_3 за життя.
Так, відповідно до договору дарування 47/100 частини будинку від 09 квітня 1999 року, житлова площа якого на той час в цілому становила 140,8 кв. м, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв в дар 47/100 частини будинку АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області 05 квітня 1999 року та зареєстрованого у Львівському міському бюро технічної інвентаризації 05 квітня 1999 року, про що в реєстрову книгу за № 5 внесено запис за реєстровим № 1044 (т. 1 а. с.10, 11).
В договорі дарування зазначено, що за згодою сторін в користування обдарованого ОСОБА_1 переходять приміщення житловою площею 70,0 кв. м, а саме: 1-3 - житлова кімната, площею 26,2 кв. м, 1-4 - житлова кімната, площею 26,2 кв. м, 1-5 - житлова кімната, площею 17,6 кв. м, 1-2 - кухня, площею 13,9 кв. м, 1-1 - коридор, площею 11,5 кв. м, І - веранда, площею 11,9 кв. м.
Згідно з експлікацією внутрішніх площ до плану житлового будинку, станом на 05 квітня 1999 року (т. 1 а. с. 136), саме вказані вище приміщення, житловою площею 70,0 кв. м становили приміщення першого поверху будинку.
Отже, з наведеного слідує, що за життя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 між собою погодили, що ОСОБА_1 будує і користується другим поверхом будинку, а ОСОБА_3 (після її смерті - ОСОБА_1 ) - першим поверхом будинку, і такий порядок користування будинком існував впродовж більше як 15 років, до виникнення спору між сторонами.
У судових засіданнях судів попередніх інстанцій сторони неодноразово підтверджували той факт, що ОСОБА_1 (за життя) та її правонаступники впродовж усього періоду часу займали приміщення другого поверху будинку, що становило 1/2 частини спірного будинку, а її мати ОСОБА_3 (за життя) та її брат ОСОБА_1 на підставі договору дарування - приміщення першого поверху будинку.
Наведене вище в повній мірі відповідає тому факту, що ОСОБА_1 оформляла право власності саме на 1/2 частини будинку - приміщення другого поверху, з урахуванням добудованої для входу в ці приміщення веранди і не претендувала на приміщення першого поверху, якими користувалась її мати ОСОБА_3 , а після її смерті - брат ОСОБА_1 .
Отже, оформлення за ОСОБА_3 права власності на спірний будинок в цілому суперечить положенням частини першої статті 17 Закону України «Про власність» та є неправомірним.
Тому немає підстав для визнання недійсними виданих ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на належну їй за життя 1/2 частини спірного будинку, а після її смерті - виданих правовстановлюючих документів на цю 1/2 частини будинку її правонаступникам: чоловіку ОСОБА_5 - свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 жовтня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1139, а після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , - сину ОСОБА_2 - свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 12 червня 2017 року приватним нотаріусом Олефіром Р. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1789 (т.1 а. с.18-19, т. 2 а. с. 59, 78 - 80) та визнання за ОСОБА_1 права власності на будинок АДРЕСА_1 в цілому.
Разом з тим, з огляду на незаконність оформлення за ОСОБА_3 права власності на спірний будинок, набутий внаслідок спільної праці членів сім'ї, в цілому, підлягають визнанню недійсними та скасуванню:
- рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 19 березня 1999 року № 30 «Про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом житлового будинку гр. ОСОБА_3 » в частині щодо вирішення питання про оформлення права власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 ;
- свідоцтво про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОКПЛОР «БТІЕО» на ім'я ОСОБА_3 05 квітня 1999 року серії НОМЕР_4 , в частині визнання права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 ;
- рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 17 лютого 2000 року № 26 «Про дозвіл на оформлення права власності на житлові будинки в с. Сокільники» в частині оформлення права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 в цілому.
Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули, не врахували наведені норми матеріального права, не надали неналежну оцінку наявним у справі доказам, не звернули увагу на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 09 березня 2021 року у справі № 756/4120/16-ц, а тому дійшли помилкового висновку про задоволення вказаних вимог первісного позову ОСОБА_1 та відмовили у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 .
Верховний Суд звертає увагу на наявність у матеріалах цієї справи двох різних за своїм змістом копій рішення Сокільницької сільської ради від 17 листопада 2000 року № 167, в одному з яких вирішено питання щодо набуття ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного будинку, а в іншому прізвище ОСОБА_1 не зазначено, як і відсутні дані про 1/2 частини спірного будинку, що було однієї з підстав для задоволення судами попередніх інстанцій первісного позову, та вважає, що цей факт сам по собі (без належних доказів підробки одного з них) не свідчить про безпідставність набуття ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного будинку, а лише вказує на недоліки у роботі вказаного органу місцевого самоврядування.
Розглядаючи вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 належної йому 1/2 частини житлового будинку, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.
Одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один і той самий об'єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства (наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 у справі № 823/378/16, від 07 серпня 2019 року у справі № 193/11/17 та від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 914/520/18).
У цій справі встановлено, що право власності ОСОБА_2 на 1/2 частини спірного будинку АДРЕСА_1 зареєстровано за ним на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим приватним нотаріусом Олефіром Р. В. 12 червня 2017 року з реєстровим номером № 1789 (т. 2 а. с. 78 - 80), яке є чинним.
Натомість, з урахуванням наведених у цій постанові висновків, право власності ОСОБА_1 на спірний будинок із господарськими будівлями і спорудами в цілому є незаконним, а саме в тій частині будинку, що належить ОСОБА_2 .
Таким чином, вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 належної йому на праві власності 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо законності рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради народних депутатів від 17 лютого 2000 року № 27, Верховний Суд виходить з такого.
За змістом статті 17 Земельного кодексу України 1990 року в редакції на момент видачі оскаржуваного рішення ради (далі - ЗК 1990 року) передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно зі статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно зі статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.
Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.
Відповідно до статті 22 ЗК 1990 року право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (статті 23 ЗК 1990 року), та виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами другою та третьою статті 152 ЗК України (в редакції на момент подання первісної та зустрічної позовних заяв) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що державний акт від 17 квітня 2000 року серії ІІІ-ЛВ № 030934 на право приватної власності на землю (на АДРЕСА_1 ) видано ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради народних депутатів від 17 лютого 2000 року № 27 про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,4077 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства.
Аналіз змісту рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради народних депутатів від 17 лютого 2000 року № 27 «Про надання земельних ділянок у приватну власність і для ведення господарства в с. Сокільники» (т. 1, а. с. 70) свідчить про те, що питання про надання у власність ОСОБА_1 земельних ділянок на АДРЕСА_1 не вирішувалось.
Таким чином, оскаржуваний державний акт на право приватної власності на землю від 17 квітня 2000 року серії ІІІ-ЛВ № 030934 виданий ОСОБА_1 без законних на те підстав, тому такий державний акт підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Щодо вимог первісного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення 9-ї сесії 4-го демократичного скликання Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05 листопада 2003 року № 74, то Верховний Суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до наявної у матеріалах цієї справи копії витягу із рішення 9-ї сесії 4-го демократичного скликання Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05 листопада 2003 року № 74 «Про надання земельних ділянок у приватну власність в с. Сокільники» ОСОБА_5 надано безкоштовно у приватну власність присадибну земельну ділянку площею 0,13 га на АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд (т. 1 а. с. 72).
Оскільки, як встановлено у цій постанові, ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 жовтня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1139, правомірно був власником 1/2 частини спірного будинку АДРЕСА_1 , а після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 таким власником став його син ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 12 червня 2017 року приватним нотаріусом Олефіром Р. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1789, то рішення 9-ї сесії 4-го демократичного скликання Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05 листопада 2003 року № 74 є законним та скасуванню не підлягає.
Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , а тому кожен з них, відповідно до статті 120 ЗК України, має право на відповідну частину земельної ділянки для обслуговування будинку та належних до нього господарських будівель, споруд.
Суди першої та інстанції інстанцій наведених вище обставин справи в повній мірі не врахували, не дали належної правової оцінки доводам сторін та наявним у справі доказам, а тому дійшли помилкових висновків по суті вирішення цього спору і в цій частині.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки обставини справи встановлені судами повно, досліджено усі наявні у справі докази, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення судів першої й апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог зустрічного позовуОСОБА_2 та відмову у задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_1 з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається в тому числі, із розподілу судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, часткове задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 та відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 , Сокільницької сільської ради, ОКПЛОР «БТІЕО» на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню частково судовівитрати у вигляді судового збору, що фактично сплачені останнім за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у сумі 19 780,26 грн, а саме по 6 593,42 грн з кожного.
Судові витрати, що понесені за розгляд цієї справи ОСОБА_1 залишити за ним.
Керуючись статтями 141, 406, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 19 березня 1999 року № 30 «Про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом житлового будинку гр. ОСОБА_3 » в частині щодо вирішення питання про оформлення права власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .
Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» на ім'я ОСОБА_3 , від 05 квітня 1999 року серії КМ № 004354, в частині визнання права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .
Визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю від 17 квітня 2000 року серії ІІІ-ЛВ № 030934, виданий на підставі рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради народних депутатів від 17 лютого 2000 року № 27, яким ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку, площею 0,0818 га, для ведення особистого підсобного господарства та земельну ділянку, площею 0,3259 га, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 17 лютого 2000 року № 26 в частині надання дозволу на оформлення права власності на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому за ОСОБА_1 .
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 належну на праві власності ОСОБА_2 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» на користь ОСОБА_2 частково судовівитрати у вигляді судового збору, що фактично сплачені останнім за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, у сумі 19 780,26 грн, а саме по 6 593,42 грн з кожного.
У іншій частині рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак
Судді:І. А. Воробйова
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
С. Ф. Хопта