Справа № 686/13345/21
Провадження № 1-кс/686/944/23
13 лютого 2023 року м. Хмельницький
Слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участю представника скаржниці - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу адвоката ОСОБА_3 , подану в інтересах ОСОБА_4 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження, -
Адвокат ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із скаргою, поданою в інтересах ОСОБА_4 на постанову старшого слідчого першого СВ (з дислокацією у м. Хмельницькому) ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому ОСОБА_5 від 26.09.2022 про закриття кримінального провадження № 62020240000000414 від 14.04.2020 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172 КК України.
В обґрунтування доводів скарги зазначив, що оскаржувана ним постанова слідчого, якою було закрито кримінальне провадження № 62020240000000414, є передчасною та підлягає скасуванню.
Вказує, що слідчим не надано належної оцінки показанням потерпілої ОСОБА_4 .
Зазначає, що безпідставним є посилання слідчого на правомірність звільнення ОСОБА_4 з роботи, оскільки рішенням Деражнянського районного суду від 08.06.2016, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.11.2017, визнано незаконним та скасовано наказ начальника УМВС в Хмельницькій області в частині звільнення ОСОБА_4 з займаної посади з поновленням на посаді.
Звертає увагу на законодавчо визначену необхідність проведення обов'язкового працевлаштування у випадку звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років та які були працівниками ліквідованої установи. Тоді як службові особи УМВС в Хмельницькій області та ГУНП в Хмельницькій області це зобов'язання не виконали, чим порушили трудові гарантії ОСОБА_4 .
У постанові про закриття кримінального провадження слідчим не викладено та не описано фактичні обставини кримінального правопорушення, з яких можна було би зробити висновок, що службові особи, які допустили незаконне звільнення ОСОБА_4 з роботи, виконували свої дії згідно наданих їм повноважень та у визначений порядок дій у таких випадках, а слідчий лише посилається на показання прямих винуватців звільнення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які надавали неправдиві показання у захист своїх інтересів.
Уважає, що для завершення досудового розслідування необхідно: продовжити строк досудового розслідування; провести між ОСОБА_4 та особами, які допустили протиправні дії - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 одночасні допити з метою з'ясування розбіжностей у показаннях; допитати з якості свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 з метою вияснення обставин переводу вказаних осіб з міліції в поліцію, подання ними заяв на призначення та чи було на зборах оголошено про причину відсутності ОСОБА_4 і вирішення відносно неї питання про працевлаштування; допитати в якості свідка бувшого голову профспілки райвідділу ОСОБА_15 про обставини справи.
В судовому засіданні представник скаржниці скаргу підтримав, наполягав на її задоволенні.
Слідчий та прокурор, будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду скарги, у судове засідання не з'явилися, однак відповідно до ст. 306 ч.3 КПК України це не є перешкодою для розгляду скарги.
Заслухавши думку представника скаржниці, дослідивши матеріали кримінального провадження № 62020240000000414, вважаю, що скарга підлягає задоволенню, а постанову слідчого про закриття кримінального провадження слід скасувати з наступних підстав.
Як встановлено, оскаржувана постанова слідчого була ухвалена 26.09.2022. Вказану постанову скаржниця отримала 20 січня 2023 року, що підтверджується відповідною відміткою на конверті про відправлення поштового відправлення, та до суду звернулася 26.01.2023 шляхом направлення скарги засобами поштового зв'язку.
Процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки. Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваженій їх прийняти (ч. 1 ст. 116 КПК України).
За таких обставин вважаю, що строк на оскарження вищевказаної постанови слідчого скаржником не пропущений, оскільки після фактичного отримання ним її копії скаржниця зі скаргою до суду звернулася у встановлені законом строки - 26.01.2023.
Першим СВ (з дислокацією у м. Хмельницькому) ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020240000000414 від 14.04.2020 року, за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ч.2 ст.172 КК України.
Підставою для внесення відомостей до ЄРДР послугувала ухвала слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 07.04.2020, якою було зобов'язано внести до ЄРДР відомості згідно заяви ОСОБА_4 від 03.03.2020 про вчинення кримінального правопорушення.
У заяві ОСОБА_4 від 03.03.2020 про вчинення кримінального правопорушення остання вказувала, що з набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» при проведенні реформування міліцію в поліцію відповідно до наказу начальника УМВС України в Хмельницькій області від 06.11.2015 року № 310ос «по особовому складу» службові особи Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області, управління УМВС України в Хмельницькій області та Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області грубо порушили законодавство про працю, яке виразилось у незаконному її звільненні з роботи під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до трьох років з особистих мотивів з 06.11.2015 року згідно з пунктом 8 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про пралю України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників та не призначили на таку ж саму посаду, яка була введена в штаті і вільна в Деражнянському відділенні поліції Летичівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області відповідно до наказу Національної поліції № 8 від 06.11.2015 року, яким було затверджено тимчасовий штат органів і підрозділів, зокрема Деражнянського відділення поліції, до якого за посадою входить також діловод.
Заявниця також указувала, що будь-яких повідомлень про звільнення з займаної посади їй не надходило, вона не була запрошена до Деражнянського районного відділу УМВС України в Хмельницької області для вирішення кадрового питання щодо звільнення та переведення з обов'язковим працевлаштуванням до новоствореного Деражнянського відділення поліції, їй не було запропоновано відповідно до вимог трудового законодавства вільну посаду діловода канцелярії у відділенні поліції, а також вона не подавала будь-яких заяв про відмову від запропонованих посад станом на 06-07.11.2015 року.
Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2016 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року у цивільній справі № 673/544/16-ц визнано незаконним та скасовано наказ начальника Управління Міністерстві внутрішніх справ України в Хмельницькій області №310 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_4 із займаної посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України та поновлено на посаді діловода канцелярії Деражнянського районного відділу УМВС України в Хмельницькій області з 07 листопада 2015 року.
Проте, у квітні 2018 року службові особи управління УМВС України в Хмельницькій області в особі ліквідаційної комісії та Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області повторно вчинили відносно ОСОБА_4 , на її думку, грубе порушення законодавства про працю та відповідно до наказу ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області від 23.04.2018 року № 6 о/с під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею п'ятирічного віку повторно з особистих мотивів незаконно звільнили згідно з п. 1 ст. 40 КЗпПУ у зв'язку з ліквідацією з 24.04.2018 року з посади діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області.
Таким чином, аналіз змісту заяви ОСОБА_4 про вчинення кримінальних правопорушень свідчить про те, що потерпіла убачає склад злочину, передбаченого ст. 172 КК України у тому, що, по-перше, її було незаконного повторно звільнено з роботи (до звільнення обіймала посаду діловода канцелярії Деражнянського районного відділу УМВС України в Хмельницькій області) з особистих мотивів у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників та, по-друге, не призначено на таку ж саму посаду, яка була введена в штаті і вільна в Деражнянському відділенні поліції Летичівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області.
Постановою старшого слідчого першого СВ (з дислокацією у м. Хмельницькому) ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому ОСОБА_5 від 26.09.2022 вказане кримінальне провадження було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку із відсутністю у діях службових осіб Деражнянського районного відділу УМВС України в Хмельницькій області ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також у діях службових осіб УМВС та ГУНП України в Хмельницькій області складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172 КК України.
При цьому слідчий навів у постанові показання допитаної як потерпілої ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та висновки, які було отримано за результатами службового розслідування №К-84/2020 від 23.04.2020.
На підставі аналізу та оцінки здобутих доказів слідчим сформовано висновок про те, що звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ відбулося відповідно до п. 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників, а тому не встановлено у діях службових осіб УМВС та ГУНП у Хмельницькій області будь-якого грубого порушення законодавства про працю, в тому числі вчиненого повторно, щодо звільнення ОСОБА_4 .
Відповідно до ч.1 ст.304 КПК України скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Статтею 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Ст. 22 КПК України передбачає, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 91 КПК України визначені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 92 даного кодексу обов'язок доказування покладається на слідчого, прокурора. На виконання даних вимог сторона обвинувачення в силу ст. 93 КПК України здійснює збирання доказів.
Виходячи зі змісту ст. ст. 2, 284 КПК України, закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки всіх зібраних та перевірених доказів.
П. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України установлено, що кримінальне провадження закривається у разі, що встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.
Ч. 3 ст. 110 КПК України визначено, що рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова слідчого, дізнавача, прокурора складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про місце і час прийняття постанови; прізвище, ім'я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову; 2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу; 3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.
Таким чином, постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам справи.
Слідчий суддя, на якого КПК України покладає обов'язок здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, під час досудового розслідування, зобов'язаний перевірити законність прийнятої слідчим постанови. Зокрема, якщо кримінальне провадження за відсутністю в діях особи складу злочину, то слідчий суддя має звернути увагу на те, чи містить постанова детальний виклад усіх обставин, за яких заявник вважав, що особою вчинено злочин, та чи усі ці обставини перевірені та їм надана належна правова оцінка.
Досудове розслідування цього кримінального провадження проводилося за ознаками ч.2 ст. 172 КК України, диспозиція якої передбачає кримінальну відповідальність за порушення конкретних норм трудового законодавства, що пов'язані з незаконним звільненням працівника з роботи з особистих мотивів, причому, звільнення з роботи працівника вважається незаконним, якщо воно здійснене з порушенням установленого порядку або без законних підстав для цього, а також інше грубе порушення законодавства про працю.
Слідчою суддею встановлено, що наказом УМВС України в Хмельницькій області від 23 вересня 2011 року № 307 о/с ОСОБА_24 призначено на посаду старшого інспектора канцелярії Деражнянського РВ УМВС в Хмельницькій області з 19 вересня 2011 року.
Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 24 квітня 2013 року № 98 о/с ОСОБА_4 призначено з 15 квітня 2013 року на посаду діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України з одночасним звільненням з посади старшого інспектора канцелярії цього ж відділу в зв'язку з оргштатними змінами.
Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 28 листопада 2013 року № 317 о/с ОСОБА_4 в період з 27 серпня до 30 грудня 2013 року надано оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами.
Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 20 січня 2014 року № 6 о/с ОСОБА_4 з 01 січня 2014 року до 22 жовтня 2016 року надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 06 листопада 2015 року № 310 о/с ОСОБА_4 звільнено з посади діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області згідно пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Ч. 1-3 ст.492 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Однак спеціальним інститутом права в даному випадку, який врегульовує механізм попередження працівників про майбутнє вивільнення, а також процедуру прийняття на службу до поліції та звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів та ліквідацію установи є Закон України «Про Національну поліцію».
Так, пункт 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (рішенням Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року № 4-р(II)/2021 визнано неконституційною вказану норму права), який опублікований 06 серпня 2015 року та набрав чинності 07 листопада 2015 року, передбачав особливий порядок попередження працівників про майбутнє вивільнення, за яким з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону (пункт 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію»).
Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів (пункти 9, 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію»).
Аналіз чинного законодавства передбачає, що наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва. Така ініціатива є обов'язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення.
Таким чином, лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону №580-VІІІ і звільнення особи за скороченням штатів.
Вказане відповідає висновку, викладеному у постанові ВС у справі №808/9137/15 від 17 квітня 2019 року, який є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Окрім того, ч. 3 ст. 184 КЗпП України встановлено заборону звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
З аналізу цієї статті слідує неможливість звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років, з ініціативи роботодавця з будь-яких підстав, крім повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
У постанові ВС у справі № 673/1363/18 від 01.06.2022, ухваленій за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року, суд констатував, що за правилами частини другої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані усі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).
Верховний Суд України в постанові від 28.10.2014 у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, згідно якої встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Разом з тим, жодних відомостей, які би підтверджували виконання уповноваженими службовими особами Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області, які звільнили 06.11.2015 ОСОБА_4 з посади діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників, обов'язку із її працевлаштування шляхом пропонування наявних вакантних посад за відповідною професією чи спеціальністю, або пропонування іншої роботи (за відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю) та відмови ОСОБА_4 від призначення на іншу посаду, - матеріали кримінального провадження не містять.
Належних доказів, які би вказували на завчасне надходження офіційної пропозиції (а не у день звільнення шляхом повідомлення по телефону про необхідність прибути для написання відповідної заяви, про що зазначено у пояснювальних записках від 13.01.2016 та акті підтвердження від 06.11.2015) для ОСОБА_4 перевестися до новоствореного органу - Деражнянського відділення поліції та відмову останньої від призначення на іншу посаду, матеріали кримінального провадження також не містять.
При цьому, зазначення у п. 1.18 протоколу №140 загальних зборів трудового колективу від 07.11.2015 року, які вирішили запропонувати ОСОБА_4 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, працевлаштувати її на вільні посади в Деражнянському відділені поліції, а в разі не виявлення останньою бажання в подальшому бути призначеною на вільні посади, провести її звільнення в установленому законом порядку, - жодним чином не свідчить про виконання роботодавцем обов'язку, гарантованого ч. 3 ст. 184 КЗпП України, щодо працевлаштування за відповідною професією чи спеціальністю або пропонування вивільнюваному працівнику роботи, від якої він відмовився з поважних причин до дня фактичного звільнення, як того вимагали норми закону - 06.11.2015.
Окремо слід акцентувати, що станом на 07.11.2015 ОСОБА_4 уже була звільнена, тоді як підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону №580-VІІІ і звільнення особи за скороченням штатів виникають лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад.
Не містить КЗпП України і правових норм, які би звільняли роботодавця від виконання обов'язку з працевлаштування ОСОБА_4 як жінки, яка була матір'ю дитини віком до трьох років у разі неявки працівника на виклик, а тому пояснення свідків як щодо обставин виклику ОСОБА_4 на збори колективу, які проводилися 07.11.2015, так і причин її неявки не може бути предметом оцінки, позаяк не підтверджують та не спростовують виконання гарантії, передбаченої ст. 184 КЗпП України.
Вперше пропозиція ОСОБА_4 щодо зайняття вакантної посади в Головному управлінні Національної поліції в Хмельницькій області була надана лише 22.01.2016 року як реакція на звернення ОСОБА_4 , тобто більше ніж через два місяці з часу звільнення останньої. Так, згідно висновку №12/К-77 від 22.01.2016 за результатами розгляду звернення ОСОБА_4 щодо прийняття її на роботу до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області установлено, що викладені у її зверненні факти частково підтвердились та з метою належного виконання вимог КЗпП України слід запропонувати ОСОБА_4 посаду в Головному управлінні Національної поліції в Хмельницькій області.
Вказане залишилося поза увагою слідчого, а отже потребує належної оцінки на предмет наявності у діях відповідних службових осіб складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 172 КК України - грубого порушення законодавства про працю.
До того ж, рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 08.06.2016 у справі № 673/544/16-ц, яке було залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.11.2017, було визнано протиправним та скасовано наказ начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області №310 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_4 , діловода канцелярії Деражнянського районного відділу УМВС із займаної посади згідно п.1 ст. 40 КЗпП України та поновлено її на посаді діловода канцелярії Деражнянського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області з 07 листопада 2015 року.
Однак жодної оцінки даному судовому рішенню, яке є в матеріалах кримінального провадження та яким констатовано незаконність звільнення ОСОБА_4 з посади 06.11.2015 не надано.
Вказані норми трудового права та спеціального законодавства, які обов'язково мали би досліджуватися, оскільки норма ст. 172 КК України є бланкетною, не були предметом оцінки слідчого, який прийшов до передчасного висновку про те, що звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ відбулося відповідно до п. 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників, фактично базуючись лише на показаннях свідків та висновку службового розслідування.
Разом з тим, слід звернути увагу на те, що суб'єктивна сторона даного злочину виявляється в прямому умислі, при цьому, незаконне звільнення, на відміну від інших грубих порушень законодавства про працю, передбачає як обов'язкову ознаку наявність особистих мотивів.
Саме на обов'язковому встановленні у межах розслідуваного кримінального провадження обставин того, чи було звільнення потерпілого незаконними та чи були таке звільнення вчинено з особистих мотивів акцентовано увагу у постанові ВС у справі № 321/1753/16-к від 15.04.2020, висновки у якій щодо застосування норм права є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
А тому слідчому слід обов'язково зробити висновок щодо наявності або відсутності особистого мотиву у діях уповноважених осіб, які проводили звільнення ОСОБА_4 .
Щодо тверджень скаржника в частині потворного порушення законодавства про працю, то слідча суддя вважає за доцільне зазначити наступне.
Встановлено, що на виконання рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 08.06.2016 у справі № 673/544/16-ц, наказом УМВС України в Хмельницькій області від 22 лютого 2018 року № 3 о/с «По особовому складу» скасовано пункт наказу УМВС України в Хмельницькій області від 06 листопада 2015 року № 310 о/с в частині звільнення ОСОБА_4 з посади діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області та поновлено її на посаді діловода Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області.
Відповідно до заяви ОСОБА_4 від 22 лютого 2018 року, адресованої голові ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області, ОСОБА_4 просила продовжити їй відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку без збереження заробітної плати з 23 жовтня 2016 року до 22 жовтня 2018 року.
Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 23 лютого 2018 року № 4 о/с «По особовому складу» ОСОБА_4 надано відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду до 22 жовтня 2018 року.
23 квітня 2018 року ОСОБА_4 звернулася із заявою на ім'я голови ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області, в якій зазначила, що вона бажає вийти з декретної відпустки на роботу з 23 квітня 2018 року та просила вирішити питання про її працевлаштування з 23 квітня 2018 року на посаді діловода Деражнянського ВП ГУНП в Хмельницькій області.
Згідно з наказом УМВС України в Хмельницькій області від 23 квітня 2018 року № 6 о/с «По особовому складу» ОСОБА_4 , діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області, вважати такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, з 23 квітня 2018 року. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України звільнено у зв'язку із ліквідацією з 24 квітня 2018 року ОСОБА_4 , діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області.
Усі наведені вище накази та заяви ОСОБА_4 долучені до матеріалів вказаного кримінального провадження.
При цьому слід звернути увагу на те, що законність проведеного 23.04.2018 звільнення ОСОБА_4 з посади була предметом розгляду цивільної справи №673/1363/18 за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області в особі ліквідаційної комісії, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку і моральної шкоди, зобов'язання здійснити звільнення відповідно до вимог законодавства та внесення змін до трудової книжки і наказу.
Постановою Хмельницького апеляційного суду у справі № 673/1363/18 від 31.03.2021 констатовано, що відповідно до пункту 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», ОСОБА_4 будучи поновленою на посаді діловода канцелярії Деражнянського районного відділу УМВС України в Хмельницькій області, станом на 23.02.2018 була попереджена в силу закону про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів та ліквідацію установи та констатовано факт дотримання Ліквідаційною комісією УМВС України в Хмельницькій області при проведення звільнення ОСОБА_4 23.04.2018 положень ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України.
При звільненні 23.04.2018 норма ч. 3 ст. 184 КЗпП України на ОСОБА_4 не поширювалася, адже 23 квітня 2018 року остання звернулася із заявою на ім'я голови Ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області про те, що вона прийняла рішення вийти з декретної відпустки на роботу з 23.04.2018 і просила вирішити питання про її працевлаштування з 23.04.2018 на посаді діловода Деражнянського відділення поліції ГУНП в Хмельницькій області (така ж заява є в матеріалах кримінального провадження).
Абзацом першим наказу голови Ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області від 23.02.2018 за №6 о/с «По особовому складу» визнано ОСОБА_4 , діловода канцелярії Деражнянського районного відділу УМВС України в Хмельницькій області такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, з 23 квітня 2018 року (такий наказ є в матеріалах кримінального провадження).
Обов'язок роботодавця запропонувати працівнику, який попереджається про наступне вивільнення, іншу роботу передбачено в ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. І вказані положення зобов'язують роботодавця надати працівнику іншу роботу лише в разі її наявності.
Судом було встановлено, що станом на 23.04.2018 Деражнянський РВ УМВС України в Хмельницькій області перебував в стані припинення, з 04.12.2015 діяла комісія з припинення і будь-які вакантні посади відсутні.
Здобуто висновок про те, що обов'язок власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення пропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, передбачений ч. 2 ст. 40та ч. 2 ст.49-2 КЗпП України, у випадку відсутності можливості запропонувати працівнику іншу роботу, не позбавляє роботодавця права звільнити його.
Відповідно до Акту від 23.04.2018 за №1238/121/12-2018 (а.с. 212) 23 квітня 2018 року ОСОБА_4 було запропоновано посаду оператора комп'ютерного набору 1-ї категорії відділу служби «102» УОАЗОР ГУНП в Хмельницькій області, однак остання відмовилася.
Апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_4 відповідно до наказу голови Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Хмельницькій області від 23 квітня 2018 року № 6 о/с з посади діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією Управління МВС України в Хмельницькій області відбулось із дотриманням трудового законодавства, адже установу-роботодавця позивача УМВС України в Хмельницькій області ліквідовано на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», ОСОБА_4 була попереджена про звільнення через скорочення штатів в силу закону, при цьому вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до Закону України «Про національну поліцію» не є обов'язком роботодавця.
А тому відсутні підстави вважати, що повторне звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ 23.04.2018 відбулося з порушенням вимог п. 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п. 1 ст. 40 КЗпП України, а отже склад кримінального правопорушення - незаконного повторного звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, - відсутній.
Згідно з ч. 4 ст. 38 КПК України орган досудового розслідування зобов'язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
При цьому, приймаючи процесуальне рішення, зокрема постанову про закриття кримінального провадження, слідчий зобов'язаний мотивувати прийняте ним рішення, дати правову оцінку зібраним та дослідженим обставинам справи, чого зроблено не було.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, відображеною у п.67 рішення від 4 квітня 2006 року у справі «Шевченко проти України» розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані.
Слідчим вищевказаних вимог закону не було дотримано. Отже, відсутні підстави вважати, що досудове розслідування проведене всебічно і повно.
За таких обставин, прихожу до переконання, що постанова старшого слідчого першого СВ (з дислокацією у м. Хмельницькому) ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому ОСОБА_5 від 26.09.2022 про закриття кримінального провадження № 62020240000000414 від 14.04.2020 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172 КК України, є незаконною, винесена передчасно, без з'ясування та перевірки всіх обставин кримінального провадження, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст.2, 9, 284, 303-307 КПК України, слідчий суддя, -
Скаргу адвоката ОСОБА_3 , подану в інтересах ОСОБА_4 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження задовольнити.
Скасувати постанову старшого слідчого першого СВ (з дислокацією у м. Хмельницькому) ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому ОСОБА_5 від 26.09.2022 про закриття кримінального провадження № 62020240000000414 від 14.04.2020 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідча суддя