Справа № 545/1575/19 Номер провадження 22-ц/814/244/23Головуючий у 1-й інстанції Гальченко О. О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
02 лютого 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Карпушина Г.Л., Хіль Л.М.
імена (найменування) сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ткаченко Світлани Василівни
на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2021 року, постановлене суддею Гальченко О.О.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 и до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом та просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики, яка складається з основного боргу 1400 євро, 3% річнх від простроченої суми в розмірі 19,11 євро та процентів за користування позикою в розмірі 150 євро.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 27.09.2018 між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів в розмірі 1 400 евро, які відповідач зобов'язувався повернути не пізніше 20.01.2019 в розмірі - 1 550 евро, що підтверджується борговою розпискою. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 свого обов'язку щодо повернення коштів, позивач звернулася до суду про їх стягнення в судовому порядку.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 и до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Ткаченко Світлана Василівна, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог було надано суду оригінал власноруч написаного відповідачем боргового документу. Вказано, що не визнаючи позовні вимоги, для встановлення об'єктивного змісту тексту розписки та доведення, що вона відповідачем не підписувалася, представником відповідача було подано клопотання про призначення почеркознавчої та семантико-текстуальної експертизи, яке місцевим судом було задоволено, проте з підстав невиконання відповідачем клопотання експерта № 10586, 10587 від 06.05.2021 дані експертизи проведено не було.
Від представника ОСОБА_2 адвоката Ольховської М.М. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що розписка від 27.09.2018 не містить інформації, що грошові кошти відповідачем від позивача були отримані саме в борг, що між сторонами було укладено договір позики. Вказано, що відповідачем заперечується факт складання та підписання даної розписки, тому за клопотання представника відповідача судом було призначено проведення експертизи. Проте, не з вини відповідача, дана експертиза проведена не була. Натомість, позивач на підтвердження своїх вимог правом на проведення експертизи з власної ініціативи не скористалася, з клопотанням про її призначення до суду не зверталася, а тому позовні вимоги є недоведеними.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи 27.09.2018 між ОСОБА_1 ою та ОСОБА_2 укладено договір позики, якій оформлено у письмовій формі у вигляді розписки, що містить особистий підпис відповідача.
В оригіналі розписки, яка міститься в матеріалах справи, зазначено: «я, ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 взял у ОСОБА_3 сумму в размере 1400 € (тисяча четиреста евро) обязуюсь вернуть не позднее 20.01.2019 (1550 €)» (а.с. 155).
Місцевий суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку про недоведеність позивачем позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики підтверджуючи як факт укладення договору та, зокрема, зміст умов договору, так і посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16 та підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правового застосування статті 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
У даній справі встановлено, що 27.09.2018 року ОСОБА_2 склав розписку, згідно якої він взяв у ОСОБА_1 кошти у розмірі 1400 €, які зобов'язувався повернути не пізніше 20.01.2019 у сумі 1550 €, що він підтвердив своїм підписом.
Стаття 545 ЦК України містить положення про підтвердження виконання зобов'язання, яке має бути здійснене шляхом видачі кредитором боржникові на вимогу останнього розписки про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Так, згідно із статтею 545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов'язання повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
У постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 753/22661/14 (провадження № 61-10263св19), від 11 червня 2020 року у справі № 753/20532/14-ц (провадження № 61-46033св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 233/4822/18 (провадження № 61-20667св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18 (провадження № 61-7017св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 640/9165/19 (провадження № 61-14705св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 570/5689/16 (провадження № 61-258св21) викладено такі правові висновки щодо застосування статті 545 ЦК України: у частині другій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Враховуючи вищевикладене, правовідносини, які виникли між сторонами випливають з договору позики.
Згідно з положенням статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини третьої статті 12 і статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 03 липня 2019 року по справі N 342/180/17 (провадження N 14-131цс19) вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідачем заперечувався факт складання та підписання розписки від 27.09.2018 та наявність боргу перед позивачем.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 06.04.2021 за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 в особі адвоката Ольхоавської М.М. призначено по даній справі комплексну судову почеркознавчу та семантико-текстуальну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківського НДІ судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса (а.с. 159-160).
06.05.2021 судові експерти «Інституту судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса» направили до суду клопотання № 10586, 10587 про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертиз, де поміж іншого просили надати вільні зразки підпису (20-25) та почерку (рукописні буквені та цифрові записи, виконані як скорописом, так і стилізованими рухами, на 20-25 арк.) ОСОБА_2 в різнохарактерних документах (Оригінали): паспортах, заявах про видачу паспорта (Форма № 1), особовій справі, трудовій книжці, військовом квитку, посвідченнях, договорах, довіреностях, листах, розписках, заявах, документах про реєстрацію та розірвання шлюбу, квитанціях, блокнотах, щотижневиках і т.п., виконані до 2018 року; експерементальні зразки підпису (на 4-6 арк.) ОСОБА_2 , виконані на лінованих та нелінованих аркушах паперу; експеремантальні зразки почерку (на 4-6 арк.) ОСОБА_2 у вигляді рукописних записів, аналогічних досліджуваним, виконаних на лінованих та нелінованих аркушах паперу виконані як скорописом, так і стилізованими рахуми.
Крім того, просили надати відомості про стан здоров'я ОСОБА_2 на момент складання розписки від 27.09.2018 від імені ОСОБА_2 та умови виконання досліджуваного підпису та рукописних записів.
Окрім того, просили сплатити рахунок вартості робіт по проведенню семантико-текстуально експертизи у термін 45 календарних днів, який було додано до вказаного клопотання (а.с. 170-171).
Копію клопотання експерта та рахунок були вручені представнику відповідача ОСОБА_4 11.06.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 175) та відповідачу ОСОБА_2 23.06.2021, що підтверджується його підписом на супровідному листі суду (а.с. 174).
На виконання клопотання експерта 29.06.2021 відповідачем були надані суду експерементальні зразки підпису та почерку (а.с. 180).
Докази виконання іншої частини клопотання експерта матеріали справи не містять.
Зокрема, відповідачем не надано вільних зразків підпису та почерку в різноманітних документах, виконаних до 2018 року; відомості про його стан здоров'я на момент складання розписки від 27.09.2018 року.
Рахунок № 839 від 06.05.2021 за проведення експертизи по справі № 545/1575/19 на суму 10124,99 грн.відповідачем не оплачений.
У зв'язку з невиконанням клопотань експерта, до суду було направлено повідомлення № 10586-10587 про неможливість надання висновку експертів за цивільною справою № 545/1575/19. Вкзано, що рахунок вартості робіт по проведенню семантико-текстуальної експертизи станом на 24.06.2021 не сплачено (а.с. 182-185).
В судовому засіданні 09.12.2021 приймала участь представник відповідача ОСОБА_4 , яка не усунула обставини, які унеможливлювали проведення експертизи та не наполягала на її проведенні, що підтверджується протоколом судового засідання.
В суді апеляційної інстанції клопотання про проведення експертизи відповідачем не заявлялося.
Отже, відповідачем не доведено належними доказами свої заперечення.
В свою чергу, у розписці від 27.09.2018 зазначено, що ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_5 кошти, а зі змісту статті 1046 ЦК України термін «взяв» кореспондує зобов'язання повернути, тобто свідчить, що кошти були отримані у борг. Складаючи розписку від 27.09.2018 року, ОСОБА_2 повинен був розуміти правові наслідки своїх дій.
Доказів повернення боргу відповідачем не надано та вони відсутні в матеріалах справи, а наявність у позивача оригіналу розписки, яка міститься в матеріалах справи на 155 аркуші, свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року в справі № 154/3443/18.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення суми боргу, оскільки позивач зобов'язання за договором позики виконала в повному обсязі, надавши відповідачу кошти в сумі 1400 євро і факт отримання вказаної грошової суми підтверджується розпискою, яка додається до матеріалів справи, матеріали справи не містять доказів повернення ОСОБА_2 даної суми боргу позивачу.
Нормами ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
З тексту розписки від 27.09.2018 вбачається, що договором позики укладеним між сторонами передбачена виплата відсотків в розмірі 150 євро, які підлягають сплаті не пізніше 20.01.2019.
Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за користування позикою у сумі 150 євро є обгрунтованою та узгодженою сторонами.
У відповідності до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц).
За частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановивши, що свій обов'язок з повернення грошових коштів позивачу відповідач не виконав, суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про обгрунтованість стягнення на користь позивача 3 % річних від простроченої суми у розмірі 19,11 євро на підставі наданого позивачем розрахунку, який стороною відповідача не спростовано.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 що є підставою для скасування рішення місцевого суду.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ст. 141 ч. 2 п. 1 ЦПК України судові витрати, повязані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
ОСОБА_1 за розгляд справи в суді першої інстанції було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн. та в суді апеляційної інстанції у сумі 1152,60 грн., які відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню на її користь з ОСОБА_2 .
Окрім того, в апеляційній скарзі адвокат Ткаченко С.В. просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в загальному розмірі 4000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСОБА_1 надавала адвокат Ткаченко С.В., що підтверджується договором про надання правничої допомоги (а.с. 236).
Зідно додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги загальна вартість послуг адвоката за підготовку апеляційної скарги становить 4000 грн.( а.с. 237).
Вказана сума ОСОБА_1 була оплачена адвокату Ткаченко С.В., що підтверджуєтьсяі копіями квитанцій від 15.06.2022 та 09.12.2021 (а.с. 238).
Згідно з частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Копію апеляційної скарги, в якій була зазначена вимога про відшкодування витрат на правову допомогу була отримана представником відповідача Ольховською М.М. 02.08.2022, що підтверджується її підписом на супровідному листі суду (а.с. 252).
Клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу відповідачем та його представником не надано.
З огляду на зазначене, враховуючи фактичний обсяг наданих ОСОБА_1 юридичних послуг, колегія суддів приходить до висновку про задоволення даної вимоги та стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 4000 грн.
Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 5921 грн. (768,40 грн. (судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції) + 1152,60 грн. (судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції) + 4000 грн. (витрат на правову допомогу).
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ч. 4, ст. 382, 383 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ткаченко Світлани Василівни задовольнити.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1400 євро основного боргу, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 19,11 євро, проценти за користування позикою в розмірі 150 євро.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5921 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді Г. Л. Карпушин
Л. М. Хіль