Справа № 369/4617/22 Головуючий у 1-й інст. -Фінагеєва І.О.
Апеляційне провадження 22-ц/824/3653/2023 Доповідач - Рубан С.М.
14 лютого 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Болотов Є.В., Кулікова С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-
У червні 2022 року позивач звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила розірвати шлюб, укладений між позивачем та відповідачем та стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 4 000,00 грн щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подачі позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 20 червня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Шлюб було зареєстровано Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що 20 червня 2014 року зроблений відповідний актовий запис № 808.
Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_3 , про що 06 червня 2018 року зроблено відповідний актовий запис № 1467.
Посилається на те, що їхнє сімейне життя спочатку складалося добре, однак протягом останніх двох років сімейні стосунки між ними погіршилися. Під час спільного проживання між ними постійно виникали сварки, внаслідок того, що кожний із них має різні погляди на сімейне, спільне життя та ведення спільного господарства, що в кінцевому результаті призводило до постійних сварок та суперечок, і як наслідок, до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося з причин відсутності взаєморозуміння між ними, байдужості до життя та проблем кожного. Вони втратили почуття любові та поваги один до одного.
Посилається на те, що з січня 2021 року вони фактично припинили подружні стосунки і проживають окремо. А тому подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе, і є таким, що суперечить її інтересам, інтересам відповідача та інтересам їхньої дитини. Місце проживання доньки між ними узгоджено, донька проживатиме з нею за місцем їхнього проживання, в її квартирі.
Зазначила, що вона жодної матеріальної допомоги на дочку не отримує. ЇЇ матеріальне становище на даний час не дозволяє їй надати належне фінансове забезпечення її дитині для належного розвитку її особистості, тому вона змушена звертатися з вимогою про стягнення аліментів до відповідача. У відповідача інших неповнолітніх дітей, крім їхньої спільної дитини немає. Для лікування дитини та забезпечення їй належного фізичного та духовного розвитку щомісячно необхідна значна сума коштів, так як потрібно оплачувати періодичні загальні захворювання дочки, відвідування додаткових курсів навчання, які дочка має бажання відвідувати, продуктів харчування, одягу, та інших необхідних речей для дитини. Вказує на те, що відповідач зобов'язаний утримувати дочку до досягнення нею повноліття, тому вважає позовні вимоги обґрунтованими.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2022 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково.
Шлюб укладений між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що зареєстрований 20 червня 2017 року Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що складено відповідний актовий запис №808 - розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 3 000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 09 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у розмірі 992 грн. 40 коп.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду 18 листопада 2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 3 000 грн та ухвалити нове рішення, яким встановити розмір аліментів для утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі з усіх видів доходів ОСОБА_1 , але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Посилається на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги відзив на позовну заяву, в якому зазначалося про те, що відповідач на даний час офіційно не працевлаштований та не має інших доходів для життя.
Вказує, що не має у власності рухомого чи нерухомого майна за рахунок якого відповідач зміг би утримувати дохід для щомісячної сплати аліментів в розмірі 3 000 грн.
Зазначає, що він зареєстрований та проживає із своєю матір'ю, яка є інвалідом 2 групи та потребує догляду, а також коштів на періодичне обстеження та лікування.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, судове рішення залишити без змін.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Ухвалюючи рішення про часткове задовлення позовних вимог суд першої інстанції вказував, що аліментів у розмірі 3 000 грн буде більше ніж достатню з урахуванням обов'язку обох батьків дбати про добробут дитини, що забезпечить дочці сторін гармонійний розвиток її здібностей та достатній рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального її розвитку.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2022 рокув частині розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не оскаржується позивачем, тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 3 000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 09 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що з 20 червня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 5).
14 вересня 2022 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області шлюб між сторонами розірвано.
В період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що дитина проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні.
Відповідно до положень ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Згідно ч. 8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись із максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
За приписами ч. 1 та ч.2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 78-ХІІ, держави - учасниці визначають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об'єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов'язань, існують позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною повагою до приватного або сімейного життя. Ці зобов'язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Ураховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.7 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, посувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року передбачено, що згідно ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку(доходу) її матері, батька ( ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі ( ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.
Беручи до уваги обов'язок батьків утримувати неповнолітніх дітей, враховуючи положення статей 182, 183 СК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів у розмірі 3 000 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 09 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно ч. 8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись із максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отже, визначений судом розмір аліментів відповідає інтересам дитини, а також засадам розумності та справедливості.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно визначено суму та спосіб стягнення аліментів у розмірі 3 000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 09 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття, оскільки відповідач офіційно не працевлаштований та не має інших доходів для життя, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.
Проаналізувавши статистичні дані та загально-відому інформацію, що на ринку праці в Київській області та в м. Києві є безліч вакансій та з урахуванням в країні воєнного стану, яке призвело до численної зайнятості осіб чоловічої статі в сфері оборони України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач умисно ухиляється від своїх обов'язків забезпечувати свою дитину в належному матеріальному стані.
Не бажання працевлаштовуватись офіційно на високооплачувану посаду та мати стабільний заробіток, який забезпечить належний рівень утримання для дитини, не може бути достатньо переконливою обставиною, яка свідчить про неможливість надавати кошти на утримання малолітньої дітини до досягнення нею повноліття.
Тобто, при бажанні надати належний рівень матеріального забезпечення відповідач має можливість в регіоні в якому він проживає заробити достатньо коштів, які б дозволили належно утримувати свою дитину.
Посилання відповідача на те, що він зареєстрований та проживає із своєю матір'ю, яка є інвалідом 2 групи та потребує догляду, а також коштів на періодичне обстеження та лікування, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач не надав суду переконливих доказів про те, що матір відповідача перебуває на його утриманні, не отримує пенсію від держави та не надав до суду жодних доказів того, що відповідачем вчинялись витрати на її лікування.
Отже, суд першої інстанції вірно виходив не з інтересів відповідача, який ухиляється від свого батьківського обов'язку забезпечувати належний рівень життя своїй дитині, а з інтересів дитини, яка є малолітньою і не в змозі сама себе утримувати.
Також, колегія суддів, вирішуючи даний спір виходить з загальних засад цивільного судочинства, якими є добросовісність та справедливість.
Відповідач за обставинами даної справи не довів доказами відповідно до приписів статей 76-81 ЦПК України неможливість працювати та заробляти достатньо коштів для утримання дитини, та забезпечення такого майнового рівня, який дозволить виконати всі зобов'язання.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді