14 лютого 2023 року
м. Київ
справа №756/3322/21
провадження №22-ц/824/3195/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа - Орган опіки та піклування Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року у складі судді Диби О.В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся в суд до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації з указаним позовом, в якому просив розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визначити місце проживання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю - ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 26 липня 2007 року позивач зареєструвала шлюб з відповідачем, від якого сторони мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказав, що на момент подачі позову, сторони спільного господарства не вели, стосунків не підтримували, шлюб носив лише формальний характер. Позивач вважала, що подальше спільне проживання з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим, оскільки вони мали різні погляди на шлюб та сім'ю.
Також посилався на те, що з боку відповідача чинились постійні сварки, погрози та конфліктні ситуації з приводу місця проживання дитини, у зв'язку з чим позивач мала побоювання, що відповідач без її згоди зможе забрати дитину.
На підставі викладеного, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року позовні вимоги задоволено.
Шлюб, зареєстрований 26 липня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану м. Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис №367 - розірвано.
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 03 листопада 2022 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вважає оскаржуване рішення необґрунтованим та таким, що протирічить засадам диспозитивності, обмежує право відповідача на доступ до суду та на справедливий суд, а тому підлягає скасуванню. Вказує, що не було доведено обставин, які суд вважає встановленими, та не з'ясовано обставини справи, не надано їм належної оцінки.
Зазначає, що сторона відповідача штучним чином була позбавлена низки процесуальних прав та можливостей, передбачених ЦПК України та гарантованих Конституцією України, оскільки внаслідок проведеного 23 вересня 2022 року розгляду без участі сторони відповідача, його представник був позбавлений можливості безпосередньо надати суду свої пояснення, заперечення, поставити питання позивачу тощо. Вказує на те, що ним електронною поштою було подано клопотання про відкладення судового засідання, документи, які б підтверджували поважність причин неявки, не могли бути надані суду через брак часу для їх виготовлення.
Не погоджується з висновками суду першої інстанції, що «сторони спільного господарства не ведуть, стосунків не підтримують, шлюб носить лише формальний характер», оскільки станом на 2022 рік істотно змінились фактичні обставини справи. Так, позивач, відповідач та їхній син впродовж останнього часу вели спільне господарство та проживали декілька тижнів разом на орендованій квартирі, знаходячись в евакуації на заході України.
Вказує, що відповідач категорично заперечує проти розірвання шлюбу та вважає, що в нього з позивачем є шанс зберегти сім'ю для їхнього сина, що буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.
Вважає, що суд першої інстанції формально поставився до розгляду питання про розірвання шлюбу, не з'ясував фактичні взаємини між подружжям, не в повній мірі врахував наявність малолітньої дитини та не вжив достатніх заходів для примирення подружжя.
Посилається на те, що місцевим судом, у порушення вимог ЦПК України, при розгляді вказаної справи не було задоволено щонайменше чотири заяви (клопотання) відповідача (зустрічна позовна заява від 18 жовтня 2021 року, зустрічна позовна заява від 19 травня 2022 року, пояснення на позовну заяву, клопотання від 23 вересня 2022 року про відкладення розгляду справи), що мали б істотне значення для прийняття обґрунтованого та справедливого рішення, однак зауважує що усі клопотання позивача у справі задовольнялись. Вважає, що вказане свідчить про необ'єктивність суду, порушення права відповідача на справедливий суд, порушення балансу інтересів сторін, принципу змагальності та відступлення суду від принципів диспозитивності, справедливості та правової визначеності.
Зауважує, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку тим обставинам, що відповідач має окреме житло, автомобіль, отримує заробітну плату більшу, ніж в три рази, ніж позивач та сплачує на утримання дитини щомісячно 5 000 грн.
06 лютого 2023 року на електронну адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача ОСОБА_1 , в якому остання просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Зазначає, що вони з відповідачем не проживають разом більше трьох років, забезпеченням дитини повністю займається позивач, аліменти не отримує.
Уважає, що подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим, оскільки між сторонами відсутнє взаєморозуміння, взаємоповага та почуття любові.
На думку позивача, сторона відповідача штучно затягує процес і намагається силою змусити відновити стосунки.
08 лютого 2023 року на електронну пошту суду від позивача надійшла заява, в якій остання просить розгляд справи проводити за її відсутності. Також зазначає, що проти задоволення апеляційної скарги заперечує.
Безпосередньо в судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав письмові пояснення, в яких посилається на те, що висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з кимось одним з батьків не є обов'язковим для суду; доводам відповідача щодо його кращих умов проживання та матеріального статку для забезпечення ним найкращих інтересів дитини щодо проживання разом з ним при винесенні оскаржуваного рішення не була надана відповідна правова оцінка судом першої інстанції; у місцевому суді сторони не мали рівних прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, оскільки всі клопотання позивача були задоволені, а всі заяви та клопотання відповідача - відхилені; судом першої інстанції при ухваленні рішення було безпідставно позбавлено сторону відповідача процесуальних прав; в оскаржуваному рішенні місцевим судом не надавалася правова оцінка доказам, наведеним відповідачем.
Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї є неможливим і суперечить інтересам позивача та відповідача, а також інтересам їх дитини.
Встановивши обставини справи та подані сторонами докази, а також взявши до уваги висновок Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації №104-8627 від 13 жовтня 2021 року, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, у зв'язку з чим вважав за необхідне визначити місце проживання дитини разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом установлено, що 26 липня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану м. Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис №367.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сторони спільного господарства не ведуть, стосунків не підтримують, шлюб носить лише формальний характер.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За положеннями частин третьої-четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
За положеннями частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).
За змістом статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У пунктах 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бут розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. У рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дата й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що сторони примирилися, проживають однією сім'єю.
Аргументи сторони відповідача, що ОСОБА_2 категорично заперечує проти розірвання шлюбу та вважає, що в нього з позивачем є шанс зберегти сім'ю для їхнього сина, що буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, не заслуговують на увагу суду, оскільки такі обставини не підтверджуються жодними доказами.
Позивач, як під час розгляду справи судом першої, так і апеляційної інстанції не виявила бажання примиритися з відповідачем. Натомість у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що з відповідачем не проживає разом більше трьох років, подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим, оскільки між сторонами відсутнє взаєморозуміння, взаємоповага та почуття любові.
Також безпідставними та не підтвердженими жодними доказами є посилання сторони відповідача на те, що позивач, відповідач та їхній син впродовж останнього часу вели спільне господарство та проживали декілька тижнів разом на орендованій квартирі, знаходячись в евакуації на заході України. Окрім того, вказані обставини жодним чином не свідчать про відновлення стійких сімейних зв'язків між сторонами.
Неспроможними є доводи представника відповідача, що суд першої інстанції не вжив достатніх заходів для примирення подружжя, виходячи з наступного.
Згідно із статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.
Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, як це визначено частиною сьомою статті 240 ЦПК України.
Отже, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком (Правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18).
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, врахував наявність у сторін неповнолітньої дитини, а також те, що шлюб між сторонами носить формальний характер, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам як позивача, так і відповідача, врахував конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для розірвання шлюбу.
Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Статтею 141 СК України встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Судом встановлено, що сторони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстрована також і дитина. Дитина проживає за вищевказаною адресою разом з матір'ю ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні, батько проживає окремо від сім'ї.
Відповідно до витягу з розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації №68 від 19 грудня 2021 рок, ОСОБА_2 визначено способи участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом спілкування з ним у першу та третю суботу і другу та четверту неділю кожного місяця з 11:00 до 20:00 години; щопонеділка, щосереди та щоп'ятниці з 18:30 до 19:30.
З висновку психолога, наданого Ольгинським ліцеєм 16 серпня 2021 року щодо дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , убачається, що дитина швидко та легко встановлює контакт, проявляє зацікавленість, врівноважена, цілеспрямована. Обсяг словникового запасу відповідає віковій нормі. Розвинені комбінаторні здібності, проявляється високий рівень особистісної тривожності.
Згідно характеристики ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданої 20 серпня 2021 року Ольгинським ліцеєм, хлопчик зарекомендував себе як старанний, працелюбний, уважний учень, має навчальні досягнення високого рівня, врівноважений, розсудливий. Мати хлопчика приділяє належну увагу вихованню сина, бере активну участь у житті класу, систематично відвідує батьківські збори. Батько з сім'єю не проживає.
Згідно інформаційної довідки Оболонського районного у м. Києві центру соціальних служб від 03 вересня 2021 року про роботу психолога з сім'єю ОСОБА_1 та дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час дитина готова зустрічатися з батьком тільки в присутності матері, у дитини сформована прив'язаність як до матері, так і до батька. У зв'язку з тим, що хлопчик проживає з матір'ю, прихильність і авторитет її більший, у присутності матері йому затишно і комфортно.
Як убачається з довідки АТ «Альфа-Банк» від 03 серпня 2021 року, позивач працює з 14 червня 2018 року на посаді фахівець з інформаційних технологій та має оклад в розмірі 42 000 грн.
Згідно характеристики ОСОБА_1 , виданої АТ «Альфа-Банк», позивач завжди дотримується етики поведінки, конфліктів не має, приймає активну участь у корпоративному житті компанії, має високі ділові якості та професійну компетентність, є кваліфікованим спеціалістом, відповідає займаній посаді та може отримувати рекомендації щодо співпраці з нею.
Судом також установлено, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить частина житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 03 жовтня 2009 року Першою Дрогобицькою державною нотаріальною конторою та зареєстрованого за №1726. Згідно вказаного свідоцтва, дерев'яний будинок загальною площею 67,9 кв.м складається з трьох житлових кімнат площею 38,1 кв.м та однієї кухні, до будинку відносяться господарські споруди: дерев'яний сарай, асфальтне замощення, металева огорожа.
Крім того, згідно меморіальних ордерів наявних в матеріалах справи, позивач сплачувала кошти за навчання дитини за період з січня 2021 року по травень 2021 року.
Відповідно до висновку Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації №104-8627 від 13 жовтня 2021 року, орган опіки та піклування Оболонської РДА у м. Києві рекомендує визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю.
З матеріалів справи також убачається, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 листопада 2022 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною задоволено та визначено способи участі ОСОБА_2 , як батька, у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, колегія уважає, що суд правильного висновку дійшов про визначення місця проживання дитини з матір'ю, ураховуючи те, що позивач ОСОБА_1 має самостійний дохід, який є достатнім для матеріального забезпечення дитини, має своє житло, між матір'ю та сином існує тісний емоційний зв'язок, а тому у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, а саме, з матір'ю.
Визначення місця проживання дитини з матір'ю не позбавляє батька можливості спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, зокрема, і з огляду на наявність рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 листопада 2022 року, яким визначено ОСОБА_2 порядок участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а також що в інтересах дитини є турбота та підтримка і з боку матері, і з боку батька, суд першої інстанції надав першочергове значення та оцінку саме найкращими інтересами дитини, врахувавши обставини спору.
Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що малолітній син сторін ОСОБА_5 наразі проживає разом з матір'ю - ОСОБА_1 , яка має самостійний дохід, який є достатнім для матеріального забезпечення дитини, має своє житло, між матір'ю та сином існує тісний емоційний зв'язок, суд ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яким визначив місце проживання дитини з матір'ю, урахувавши, перш за все, інтереси дитини.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку тим обставинам, що відповідач має окреме житло, автомобіль, отримує заробітну плату більшу, ніж в три рази, ніж позивач та сплачує на утримання дитини щомісячно 5 000 грн, не заслуговують на увагу з огляду на те, що зустрічна позовна заява ОСОБА_2 судом першої інстанції була повернута, а з окремим позовом щодо визначення місця проживання дитини останній не звертався. При цьому, зважаючи на наявність рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 листопада 2022 року щодо порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, відповідач фактично не заперечував проживання спільного сина з матір'ю.
Колегія суддів також відхиляє аргументи сторони відповідача, що місцевим судом, у порушення вимог ЦПК України, при розгляді вказаної справи не було задоволено щонайменше чотири заяви (клопотання) відповідача (зустрічна позовна заява від 18 жовтня 2021 року, зустрічна позовна заява від 19 травня 2022 року, пояснення на позовну заяву, клопотання від 23 вересня 2022 року про відкладення розгляду справи), оскільки з приводу кожної із зазначених заяв/клопотань судом першої інстанції ухвалено відповідне рішення, яке у даній справі не є предметом оскарження, а відповідач, у свою чергу, скористався своїм процесуальним правом на апеляційне оскарження ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 19 травня 2022 року про повернення зустрічної позовної заяви щодо встановлення режиму окремого проживання, яка постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року залишена без змін.
Відмова судом першої інстанції у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, з огляду на відсутність відповідних доказів на підтвердження поважності причин неявки у судове засідання, є законною та обґрунтованою.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено «14» лютого 2023 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик