14 лютого 2023 р. Справа № 520/10689/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Сліденко А.В.) від 08.02.2021 року по справі №520/10689/2020
за позовом Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Національної академії Національної гвардії України
до ОСОБА_1
про стягнення 86.983,90 грн. витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,
Заступник військового прокурора Дарницького гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерстві внутрішніх справ України та Національної академії Національної гвардії України, звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 відшкодування фактичних видатків, пов'язаних з його утриманням в Національній академії Національної гвардії України у період з 25.07.2017 року по 08.07.2020 року у розмірі 86983,90 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що ОСОБА_1 проходив навчання у Національній академії Національної гвардії України. Оскільки контракт про проходження військової служби (навчання) було достроково розірвано через відмову від проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, відповідач має обов'язок відшкодувати витрати, показані з утриманням у закладі. Відповідач у визначений строк добровільно не відшкодував витрати, в зв'язку з чим, прокурор звернувся до суду із даним позовом про стягнення вказаних сум у примусовому порядку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Міністерства внутрішніх справ України в собі Національної академії Національної гвардії України суму у розмірі 86983 грн. 90 коп. на відшкодування витрат, пов'язаних з його утриманням під час навчання.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати.
Вказує, що суд першої інстанції неправильно тлумачив положення абз. 2 п. 6 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року № 964 та дійшов помилкового висновку, що у спірних правовідносинах має місце виключний випадок, коли особою самостійно письмово визнано обов'язок по відшкодуванню витрат на утримання в навчальному закладі. Зазначив, що нормами чинного законодавства неунормовано випадок, коли особою самостійно письмово визнано обов'язок по відшкодуванню витрат на утримання в навчальному закладі, розмір яких перевищує вимоги п. 6 Порядку №964, та який став самостійною та достатньою підставою для виникнення обов'язку здійснити відшкодування у спірних правовідносинах у повному обсязі. Отже, майнові відносини між позивачем та апелянтом які застосовані на адміністративному владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується. На думку апелянта, правочин, який укладений між сторонами та передбачає збільшений розмір майнової відповідальності є таким, що суперечить умовам основного правочину, завданню цивільного законодавства, положенням ч. 1 ст. 215 ЦК України, тобто є недійсним в силу закону. Також вважає, що відсутня обґрунтована та однозначна позиція, що правосуб'єктність Національної гвардії України як діючого органу військової організації - суб'єкта владних повноважень.
Керівник Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону та представник Національної академії Національної гвардії України надали до суду відзиви на апеляційну скаргу.
З урахуванням того, що Харківська міська територіальна громада входить до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (зі змінами), ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2022 року відкрито апеляційне провадження у справі та запропоновано учасникам справи висловити свою пропозицію щодо можливості у відповідності до ст.311 КАС України апеляційного розгляду даної справи в порядку письмового провадження.
Копію вказаної ухвали надіслано представнику відповідача в його електронний кабінет, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою. Відповідачу копію вказаної ухвали надіслано засобами поштового зв'язку на вказану в апеляційні скарзі адресу, проте конверт повернувся без вручення із зазначенням підстав “за закінченням терміну зберігання”.
Заступнику військового прокурора Дарницького гарнізону Центрального регіону України, Міністерству внутрішніх справ України та Національній академії Національної гвардії України копію ухвали про відкриття провадження разом з апеляційною скаргою отримано засобами поштового зв'язку, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Прокурор у письмовому відзиві на апеляційну скаргу підтримав позицію про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.
Інші сторони із заявами про розгляд справи за їх участю не звертались.
Згідно ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи матеріали справи, висловлення прокурором позиції про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження та відсутність клопотань від інших сторін про розгляд справи за їх участю, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2023 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.07.2017р. уклав контракт з Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника Національної академії Національної гвардії України про проходження військової служби (навчання) в Академії.
Пунктом 4 наказу начальника Академії від 08.07.2020р. №136 ОСОБА_1 було відраховано з навчання у зв'язку систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовця відповідно до п. "ж" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Абзацом 4 п. 4 вказаного наказу встановлено, що утриманню з громадянина підлягають 87083,90 грн. витрат на утримання громадянина України під час навчання у вищому військовому навчальному закладі.
За відомостями наявного в матеріалах справи розрахунку, заявлена до стягнення сума складається з: 24.074,84грн. - грошове забезпечення військовослужбовця; 14.533,94грн. - предмети, матеріали, обладнання та інвентар; 3.096,03грн. - медикаменти та перев'язувальні матеріали; 35.075,40грн. - продукти харчування; 5.181,4 грн. - оплата теплопостачання; 1.985,75грн. - оплата водопостачання та водовідведення; 3.127,42грн. - оплата електроенергії; 9,12грн. - оплата послуг (крім комунальних).
Відповідач ознайомився із розрахунком відшкодування та погодився з ним, про що свідчить його особистий підпис ( а.с. 25).
У зв'язку із достроковим розірванням контракту за ініціативою відповідача та невідшкодуванням витрат, пов'язаних із утриманням під час проходження ним військової служби (навчання), заступник військового прокурора Дарницького гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Національної академії Національної гвардії України звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.
Перевіряючи правомірність висновків суду, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносини з приводу проходження громадянами України військової служби, у тому числі і під час навчання у вищих військових навчальних закладах, врегульовані Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до положень частини 6 статті 2 Закону №2232-XII до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).
Згідно з пунктом 3 частини 1, частини 3 статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу-для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Статтею 25 Закону №2232-XIIвизначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад'юнктів і докторантів (частина перша).
Згідно з частиною п'ятою статті 25 Закону № 2232, з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону.
Частиною десятою статті 25 Закону № 2232 установлено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 та підпунктів "д", "е", "є", "ж", "з" пункту 2 частини п'ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України.
У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі визначає Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року № 964 (далі - Порядок № 964).
Відповідно до пунктів 3, 6, 7 Порядку № 964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних, зокрема, з грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням.
Витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю, зокрема, курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання.
У разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
На виконання вимог пункту 3 Порядку № 964, наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 №419/831/240/605/537/219/534 затверджено Порядок розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах.
Згідно пунктами 5-6вказаного Порядку, відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти витрати відшкодовуються у повному розмірі: курсантами, які вислужили встановлений законодавством строк строкової військової служби до вступу у вищий навчальний заклад, курсантами жіночої статі - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлений законодавством строк строкової військової служби, - за період навчання, що перевищує цей строк; особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого навчального закладу відповідно до пунктів "е", "є", "ж", "и", "і" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - за весь період навчання.
Витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю: курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлені законодавством строки строкової військової служби, - за період навчання, який відповідає строку строкової військової служби.
Отже, наведені положення свідчать про те, що в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби, курсанти відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі вищої освіти. При цьому, передбачено, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
Разом із тим, як слідує із змісту контракту, укладеного між Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника Національної академії Національної гвардії України та ОСОБА_1 , останній був ознайомлений із законами та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження військової служби (навчання), та добровільно взяв на себе зобов'язання відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з його утриманням у закладі, в якому проходив військову службу (навчання), у разі дострокового контракту розірвання через небажання продовжувати навчання, недисциплінованість чи відмови подальшого продовження військової служби.
Отже, саме між Національною академією Національної гвардії України та відповідачем виникли спірні правовідносини через невиконання останнім умов зазначеного контракту, тому у Національної академії Національної гвардії України є право звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення витрат за його утримання у навчальному закладі.
Вказаний висновок узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 19.11.2020 року по справі №560/1341/19, від 24.02.2021 року у справі №420/4661/19.
Як свідчить зведений розрахунок фактичних видатків, які підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 за період навчання з 25.07.2017 року по 08.07.2020 року, такі витрати складають 87083,90 грн. Відповідач ознайомився із розрахунком відшкодування та погодився з ним, про що свідчить його особистий підпис (а.с. 25).
У заяві-зобов'язанні відповідач вказав, що ознайомлений із зведеним розрахунком фактичних видатків та зобов'язався їх відшкодувати добровільно (а.с. 20).
ОСОБА_1 в добровільному порядку сплатив на рахунок Національної академії Національної гвардії України грошові кошти в сумі 100,00 грн.
В свою чергу відповідач, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту з визначених у ньому підстав, не відшкодував такі витрати у повному обсязі.
Згідно з п.7 Порядку №964, у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, відповідач не відшкодував кошти, які витрачені на його утримання, а тому такі підлягають стягненню в судовому порядку.
При цьому, оскільки відповідач погодився з умовами контракту, а також добровільно визнав суму видатків, які підлягають відшкодуванню, їх не оскаржував, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що правочин, який укладений між сторонами суперечить умовам основного правочину, завданню цивільного законодавства та положенням ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України», Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Згідно з вимогами ст. 5 вказаного Закону, до складу Національної гвардії України входять: з'єднання, військові частини і підрозділи, вищі навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, установи та заклади, що не входять до складу оперативно-територіальних об'єднань Національної гвардії України.
Відповідно до Статуту, Національна академія Національної гвардії України є державним вищим навчальним закладом четвертого рівня акредитації, підпорядкованим Головному управлінню Національної гвардії України.
Безпосереднє керівництво Національною гвардією України здійснює Міністерство внутрішніх справ України, яке відповідно ст. 1 Закону України «Про Міністерство внутрішніх справ» є центральним органом виконавчої влади і військового управління, виконує керівництво структурними формуваннями, до числа яких входить Національна академія Національної гвардії України.
Національна академія Національної гвардії України є складовою частиною Міністерства внутрішніх справ України, її основні фонди, обігові кошти, а також інші цінності є державною власністю, перебуваючи у сфері управління Міністерства внутрішніх справ і закріплені на праві повного господарського управління.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За змістом частин третьої і четвертої статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», положення частини третьої якої передбачають, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з абзацами першим-третім частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Як убачається з матеріалів справи, наявність підстав для представництва інтересів держави в суді військовий прокурор обґрунтував тим, що дострокове розірвання контракту про проходження відповідачем військової служби (навчання) у НАНГУ завдає шкоди економічним інтересам держави у вигляді витрачених на його навчання бюджетних коштів. Водночас ні МВС України (без зазначення причини), ні НАНГУ (з посиланням на відсутність коштів для сплати судового збору) жодних дій щодо стягнення з коштів у судовому порядку не вчинили, що розцінено прокурором як неналежне виконання ними своїх повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року (справа №912/2385/18) сформулювала правову позицію, згідно з якою прокурору для представництва інтересів держави у суді достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави (що має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу), то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Водночас питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, встановлюється за результатами розгляду справи про притягнення відповідних посадових осіб до відповідальності.
З огляду на викладене та враховуючи встановлені у цій справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для звернення прокурора до суду із даним позовом.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 19 травня 2021 року по справі № 280/3341/20.
На підставі цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року по справі №520/10689/2020залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло