ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.02.2023Справа № 910/12902/22
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія»
про стягнення 289 890,08 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» про стягнення 289 890,08 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань із здійснення попередньої оплати товару за договором купівлі-продажу металобрухту № 2112000000 від 01.12.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12902/22, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
02.12.2022 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.
08.02.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, який, зокрема, містить вимогу про поновлення строку для подання відзиву, яка обґрунтована спричиненням низки обмежень у діяльності товариства у зв'язку з війною в Україні, що унеможливило подання відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Приписами ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
За приписами ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З огляду на поважний характер наведених відповідачем обставин в обґрунтування пропуску процесуального строку для подання відзиву на позов, заяву відповідача про поновлення строку для подання відзиву суд задовольняє.
10.02.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена позивачу на електронну адресу, вказану у позові.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення позивача про розгляд справи.
Також, ухвала про відкриття провадження у справі № 910/12902/22 була надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення (поштове відправлення № 0105493142271), та отримана його представником, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» (покупець) та Акціонерним товариством «Укртрансгаз» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу металобрухту № 2112000000 (далі - Договір), згідно з умовами п. 1.1 якого продавець зобов'язується за цим Договором передати у власність покупця металобрухт (метали чорні вторинні) (далі - товари), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору, найменування товарів, місце поставки, одиниця виміру, розрахункова маса та вартість, зазначені у Специфікації(-ях), наведеній(-их) у додатку(-ах) до цього Договору, які є його невід'ємною частиною (далі - Специфікація).
Ціна Договору складається із загальної вартості товарів, наведених у Специфікації(-ях) до цього Договору і становить 785 000,00 грн. ПДВ нараховується згідно вимог чинного законодавства (п. 3.1. Договору).
У розділі 4 Договору сторонами визначено порядок розрахунків за товари, які згідно з положеннями п. 4.1 проводяться на умовах попередньої оплати, яка здійснюється покупцем у розмірі 100% від ціни Договору, зазначеної в п. 3.1, протягом 5 банківських днів з дня укладення Договору та отримання оригіналу рахунку-фактури від продавця, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначений у розділі 13 цього Договору.
Відповідно до п. 5.1 Договору приймання-передача товарів здійснюється партіями в межах Специфікації(-ій) на підставі замовлень покупця, які покупець надсилає продавцю в письмовій формі після здійснення попередньої оплати згідно з п. 4.1 цього Договору.
Приймання-передача кожної партії товарів здійснюється сторонами у строк погоджений сторонами у замовленні, за умови отримання продавцем від покупця попередньої оплати за товар згідно із п. 4.1 цього Договору. Продавець не здійснює передачі товару покупцю у разі відсутності її попередньої оплати (п. 5.7 Договору).
Відповідно до п.п. 6.1.1 п. 6.1 Договору, покупець зобов'язався оплачувати товари своєчасно та в повному обсязі згідно умов цього Договору.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині передачі товарів по 31 березня 2022 року, а в частині розрахунків - до їх повного завершення (п. 11.1 Договору).
Сторонами відповідно до п. 1.2 Договору погоджено Специфікацію № 1, якою визначено вартість товарів на загальну суму 785 000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним направлено на адресу відповідача оригінал рахунку № 1 від 13.12.2021 на суму 785 000,00 грн, який отримано останнім, однак вказаної суми згідно з виставленим рахунком відповідачем не сплачено. За таких обставин, позивачем на підставі положень п. 7.3 Договору та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 112 480,82 грн за період з 25.01.2022 по 25.07.2022, 3% річних у розмірі 18 517,40 грн за період 25.01.2022 по 07.11.2022 та інфляційні втрати у розмірі 158 891,86 грн за період з лютого по вересень 2022 року.
Відповідач, у свою чергу, у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на недотримання позивачем встановленого п. 4.1 Договору строку для направлення відповідачу рахунку-фактури, при цьому зазначає, що рахунку № 1 від 13.12.2021 на суму 785 000,00 грн ним не було отримано. Крім того, до відзиву на позовну заяву відповідачем долучено клопотання про зменшення розміру пені, у якому із посиланням на нездійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» господарської діяльності у повному обсязі у зв'язку з воєнним станом в Україні та відсутністю на рахунках грошових коштів для оплати заявленої позивачем пені у повному обсязі, відповідач просить суд зменшити розмір пені до 1124,80 грн (1% від заявленого позивачем розміру).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом із матеріалів справи встановлено, що на виконання п. 4.1 Договору № 211200000 від 01.12.2021 позивач направив відповідачу рахунок № 1 від 13.12.2021 на суму 785 000,00 грн, що підтверджується квитанцією Укрпошти від 14.01.2022 про надсилання поштового відправлення № 1711300098964, яке отримано відповідачем 17.01.2022.
При цьому, судом критично оцінюються доводи відповідача щодо неотримання ним надісланого позивачем рахунку № 1 від 13.12.2021, зважаючи на те, що вказаний рахунок був направлений на адресу відповідача, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом юридичної особи 30967448, а отже є дійсною.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення «належним», а тому, суд вважає, що позивачем направлено рахунок № 1 від 13.12.2021 відповідачу за належною адресою.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
У рішенні від 23.08.2016 (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що "У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням наведеного та відповідно до правил доказування, надані позивачем докази на підтвердження направлення відповідачу рахунку № 1 від 13.12.2021 та його отримання відповідачем підтверджують факт виставлення останньому вказаного рахунку, в той час як відповідачем не надано жодного доказу на спростування вказаних обставин.
Отже, враховуючи отримання відповідачем 17.01.2022 рахунку № 1 від 13.12.2021, останній із урахуванням положень п. 4.1. Договору зобов'язаний був здійснити попередню оплату товару до 24.01.2022 включно.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення відповідачем оплати виставленого позивачем рахунку № 1 від 13.12.2021 на суму 785 000,00 грн.
При цьому, як зазначає позивач, ним на адресу відповідача було направлено претензію № 1 (№ 1001ВИХ-22-3004 від 12.09.2022) із вимогою сплатити за порушення умов Договору 110 330,14 грн пені, 14 517,12 грн 3% річних та 131 213,95 грн інфляційних. Факт отримання вказаної претензії підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву, а також долученим до відповіді на відзив листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» № 1001ВИХ-22-3004 від 12.09.2022, у якому останній зазначав про неможливість розгляду вказаної претензії з огляду на втрату частини бухгалтерських документів у березні 2022 року під час евакуаційних заходів та просив позивача направити копію Договору та рахунку № 1 від 13.12.2021 на суму 785 000,00 грн.
Отже, судом не можуть бути визнані обґрунтованими доводи відповідача щодо неотримання надісланого позивачем рахунку № 1 від 13.12.2021, оскільки факт його отримання підтверджений матеріалами справи, а можлива втрата такого рахунку не свідчить про його неотримання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/2188/20 наведено правовий висновок, що з урахуванням системного аналізу змісту ч. 2 ст. 538 ЦК України, зазначену норму у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: «Виконання сторонами договору купівлі-продажу своїх обов'язків має зустрічний характер, тому невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару є підставою застосування статті 538 ЦК України, відповідно до положень якої продавець має право зупинити виконання своїх обов'язків за договором або відмовитися від його виконання частково або повністю. Водночас, стаття 538 ЦК України не містить положень щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, яке мало місце під час дії договору".
Пунктом 7.12 Договору визначено, що закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.
Оскільки, прострочення за Договором виникли у січні 2022 року, тобто під час дії Договору, то відповідач не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язань.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідальність у вигляді пені за порушення, зазначеного в п. 4.1. Договору, строку виконання зобов'язання з оплати або своєчасної оплати товару встановлена в п.7.3 Договору, за умовами якого у разі не оплати або несвоєчасної оплати товарів у строки, зазначені в пункті 4.1. цього договору, покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 0,1 відсотка, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу.
Так, позивачем за період з 25.01.2022 по 25.07.2022 нараховано відповідачу пеню у розмірі 112 480,82 грн, однак за перерахунком суду розмір пені є більшим. Проте, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог, вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме - 112 480,82 грн.
Водночас, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені до 1% від заявленої позивачем суми, тобто до 1124,80 грн, яке мотивоване відсутністю коштів на рахунках підприємства для оплати заявленої позивачем суми пені, а також тим, що підприємство не здійснює господарську діяльність у тих обсягах, які були до війни.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України , суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.
Крім того суд зазначає, що застосоване в ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи обставини, які мають значення.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не довів перед судом наявності таких обставин, які б свідчили про винятковість випадку, який може бути підставою для зменшення розміру пені.
Посилання відповідача на вплив ситуації в країні на діяльність підприємства не беруться судом до уваги, оскільки згідно з умовами Договору відповідач мав здійснити попередню оплату до запровадження воєнного стану.
Інші доводи відповідача в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені також судом відхиляються, оскільки не підтверджені жодними доказами.
З урахуванням вказаних вище приписів чинного законодавства України, встановивши відсутність доказів на підтвердження обставин, які мають істотне значення та які можуть бути підставою для зменшення розміру пені, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення відповідного клопотання відповідача про зменшення розміру пені.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 25.01.2022 по 07.11.2022 у розмірі 18 517,40 грн та інфляційні за період лютий - вересень 2022 року у розмірі 158 891,86 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних витрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, суд вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявлених позивачем розмірах, а саме: 3% річних у розмірі 18 517,40 грн та інфляційні у розмірі 158 891,86 грн, оскільки розрахунок позивача є арифметично вірним.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236- 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» (вул. Промислова, 1 м. Київ, 01013, ідентифікаційний код 30967448) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021) пеню у розмірі 112 480,82 грн, 3% річних у розмірі 18 517,40 грн, інфляційні втрати у розмірі 158 891,86 грн та судовий збір у розмірі 4348,35 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14.02.2023.
Суддя Т.Ю. Трофименко