09.02.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/25/23
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Попович Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Івано-Франківського обласного центру зайнятості,
вул. Деповська, 89А, м. Івано-Франківськ, 76007;
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України
в Івано-Франківській області,
вул. Січових Стрільців, 15, м.Івано-Франківськ, 76018;
про стягнення 28 798,77 грн,
за участю:
від позивача: ОСОБА_1
Івано-Франківський обласний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 28 798,77 грн.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, обґрунтовує їх тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягали у незаконній відмові у призначенні фізичній особі ОСОБА_2 пенсії за віком на пільгових умовах, що встановлено рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 у справі №300/3454/20, яке набрало законної сили 08.08.2022, позивачем безпідставно у період з 14.01.2022 до 25.08.2022 виплачено останній допомогу по безробіттю в сумі 28 798,77грн, яка підлягає поверненню відповідачем. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статті 19 Конституції України, статей 1, 2, 43 Закону України "Про зайнятість населення", статей 1, 8, 31, 34, 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", статті 1166 Цивільного кодексу України.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце був належним чином повідомлений ухвалою суду від 09.01.2023, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення від 26.01.2023. Слід сказати, що матеріали справи містять відзив на позов вх№1068/23 від 20.01.2023, в якому відповідач заперечує проти позову. Вказує, що на момент призначення та виплати ОСОБА_2 допомоги по безробіттю їй було відомо про рішення суду від 04.01.2021 у справі №300/3454/20, проте остання не виконала свого обов"язку, визначеного частиною 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та не повідомила позивача про призначення їй пенсії. Вважає, що підстав для повернення Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області виплаченої Івано-Франківським обласним центром зайнятості допомоги по безробіттю в сумі 28 798,77грн немає, оскільки відсутні елементи, визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, необхідні для стягнення шкоди. Просить суд в позові відмовити.
Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - те, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, позаяк є малозначною та для якої пріоритетним є швидке вирішення спору згідно з частиною 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а його явка не визнавалась судом обов"язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представника відповідача за матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи вказують на те, що 14.01.2022 фізична особа ОСОБА_2 звернулась в Калуську міськрайонну філію Івано-Франківського обласного центру зайнятості із заявами про надання статусу безробітної та призначення виплати допомоги по безробіттю (а.с.14-15).
Згідно з персональною карткою №090122011400006 від 14.01.2022 (а.с.13) Івано-Франківським обласним центром зайнятості надано ОСОБА_2 статус безробітної на підставі частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" та відповідно виплачено допомогу по безробіттю в період з 14.01.2022 до 25.08.2022 в розмірі 28 798,77грн (а.с.12).
Одночасно, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2022 у справі №300/3454/20 визнано протиправним та скасовано рішення № 428 від 06.03.2020 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні ОСОБА_2 пенсії; зобов'язаго Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_2 з 26.02.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
У відповідності довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №1145 від 28.09.2022 ОСОБА_2 перебуває на обліку у відділі обслуговування громадян №7 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком (а.с.20).
Івано-Франківським обласним центром зайнятості видано наказ №1033 від 15.11.2022 (а.с.21) про вжиття заходів щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області безпідставно виплаченої ОСОБА_2 за період з 14.01.2022 до 25.08.2022 допомоги по безробіттю в розмірі 28 798,77грн.
Позивач звертався до відповідача з вимогою №1015-23.4/24-22 від 18.11.2022 (а.с.22-23) про повернення коштів в сумі 28 798,77грн. Доказів сплати відповідачем суду не подано.
Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 28 798,77 грн.
Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття урегульовано Законом України "Про зайнятість населення".
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" відносини у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.
Пунктом 2 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
У відповідності до пункту 13 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" особи працездатного віку - це особи віком від 16 років, які не досягли встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку.
Статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи (пункт 1 частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 2 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Положеннями пунктів 2, 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" унормовано, що суб'єкти страхування на випадок безробіття - застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик; страховик - Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною 1 статті 1173 Цивільного кодексу України регламентовано, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, яке включає у якості складових елементів: шкоду, протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду, причинний зв'язок між ними, а також вину особи, що заподіяла збитки.
Терміном шкода позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам. Причинний зв'язок - це відповідний об'єктивно існуючий зв'язок між явищами, при якому одне явище, яке передує, при відповідних умовах породжує, викликає інше явище наступне. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки (шкоду).
Судом встановлено, що на момент звернення ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного центру зайнятості із заявами про надання статусу безробітної та про виплату допомоги по безробіттю, в позивача не було підстав для відмови ОСОБА_2 у наданні такого статусу, оскільки станом на 14.01.2022 остання пенсії не отримувала.
Проте, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2022 у справі №300/3454/20 визнано протиправним та скасовано рішення № 428 від 06.03.2020 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні ОСОБА_2 пенсії; зобов'язаго Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_2 з 26.02.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Судами встановлено, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в призначенні ОСОБА_2 пенсії на пільгових умовах за віком, яка на час звернення із заявою від 26.02.2020 про призначення пенсії досягла 45 років, мала необхідний страховий стаж, у тому числі на роботах за списком № 1, з посиланням на недосягнення нею 50-річного пенсійного віку є протиправною.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі регламентовано статтею 75 Господарського процесуального кодексу України. Так, згідно з цією правовою нормою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" заява №28342/95).
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді іншої справи. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.07.2020 № 910/5315/19.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що внаслідок протиправної відмови відповідача у призначенні ОСОБА_2 пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", відповідачем завдано завдано позивачу матеріальну шкоду у розмірі отриманої ОСОБА_2 допомоги по безробіттю - 28 798,77 грн. Між завданою шкодою і неправомірними діями відповідача наявний причинний зв'язок. Сказаним підтверджується наявність усіх передбачених чинним законодавством складових елементів правопорушення, яке є підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. При цьому, відповідач не довів перед судом відсутність вини у заподіянні шкоди позивачу. Отож в наявності підстави для правового захисту інтересів позивача у межах цього спору, шляхом задоволення позову.
Судом відхиляються твердження відповідача про наявність у діях ОСОБА_2 вини, що полягає у неповідомленні Івано-Франківського обласного центру зайнятості про наявність судового спору до органу Пенсійного фонду України, позаяк саме внаслідок протиправної відмови відповідача у призначенні пенсії, зазначена громадянка була вимушена звернутися 14.01.2022 до позивача за одержанням допомоги по безробіттю, а згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" наявність спору особи з органом Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії не є підставою для відмови у призначенні допомоги по безробіттю. Більше того, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 у справі №300/3454/20 набрало законної сили 08.08.2022.
Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.
Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.
Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.
З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача.
Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Івано-Франківського обласного центру зайнятості до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення 28 798,77 грн - задовольнити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, вул. Січових Стрільців, 15, м.Івано-Франківськ, 76018 (ідентифікаційний код 20551088) на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості, вул. Деповська, 89А, м. Івано-Франківськ, 76007 (ідентифікаційний код 03491062) 28 798,77 грн -заборгованості, 2 481,00грн - судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 13.02.2023
Суддя С.Кобецька