пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
14 лютого 2023 року Справа № 903/873/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Приватного виробничо-торгового підприємства "Світязь"
до відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 3628,11 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: н/з;
від відповідача: н/з.
У зв'язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: 11.11.2022 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна Приватного виробничо-торгового підприємства "Світязь" до ОСОБА_1 про стягнення 3628,11 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки №29 від 19.01.2022 в частині оплати поставленого товару.
Ухвалою суду від 16.11.2022 постановлено звернутись до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичних осіб ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016 та зобов'язано Управління Державної міграційної служби України у Волинській області надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зазначене місце проживання АДРЕСА_1 ).
На виконання вимог ухвали суду від 16.11.2022 Управлінням Державної міграційної служби України у Волинській області надано відповідь щодо запитуваної інформації, де вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знята з місця реєстрації ( АДРЕСА_1 ) 01.19.2019 року.
Ухвалою суду від 30.11.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 20.12.2022, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 20.12.2022 повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті відбудеться 24.01.2023.
Сторони в судове засідання 24.01.2023 не з'явились.
Ухвалою суду від 24.01.2023 повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті відбудеться 01.02.2023; ухвалено здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача ОСОБА_1 про дату та час судового засідання у справі № 903/873/22.
Також ухвала суду від 24.01.2023 була надіслана 25.01.2023 на електронну пошту відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 та доставлено 25.01.2023, що підтверджується відміткою канцелярії суду (а.с.40).
Ухвалою суду від 01.02.2023 повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті відбудеться 14.02.2023; ухвалено здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача ОСОБА_1 про дату та час судового засідання у справі № 903/873/22.
Сторони в судове засідання 14.02.2023 не з'явились.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знята з місця реєстрації ( АДРЕСА_1 ) 01.08.2019 року.
Відповідно до ч.10 ст. 176 ГПК України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Згідно з частиною 4 статті 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Судом здійснювалось опублікування оголошення про дату, час і місце розгляду справи на офіційному веб-сайті судової влади України 24.01.2023 та 01.02.2023, тому відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Також відповідачу направлялась ухвали суду від 20.12.2022, 24.01.2023 за останнім зареєстрованим місце проживання: АДРЕСА_1 .
Крім цього, ухвали суду від 30.11.2022, 20.12.2022, 24.01.2023, 01.02.2023 надсилались на електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2, що зазначена у витязі з ЄДРПОУ.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився, від відповідачів відзиву на позов чи клопотання про продовження строку на подання відзиву на позов до господарського суду не надходило.
Враховуючи положення ч. 4 ст.122 ГПК України, опублікування судом оголошення про час і місце розгляду справи, достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Враховуючи, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку частини 9 статті 165 ГПК України за наявними у ній матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
19.01.2022 між Приватним виробничо-торговим підприємством "Світязь" (продавець) та Фізичною особою - підприємцем Черняховською Іриною Вячеславівною (покупець) укладено договір поставки № 29 (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язався продавати продукцію, а покупець зобов'язався оплачувати цю продукцію та своєчасно приймати її на умовах даного договору (а.с.6-7).
Відповідно до пункту 1.3 договору при централізованій доставці продукції покупець приймає фактичну кількість продукції від водія-експедитора, який здійснює доставку, ставить печатку на товарній накладній (ТН), підпис відповідальної особи покупця. Отримання продукції підтверджується дорученням або зразками підписів, на накладних, які затверджені в генеральному дорученні, що є додатком до даного договору. Покупець зобов'язаний проінформувати продавця про зміну уповноважених осіб, вказаних в генеральному дорученні, яким довіряє отримувати продукцію від продавця. У разі, якщо покупець не повідомив продавця про зміну уповноважених осіб, яким довіряє отримувати продукцію від продавця, то вважатиметься, що продукція прийнята уповноваженою особою (п.1.4 договору).
Пунктом 3.3 договору сторони визначили, що покупець проводить розрахунки за отриману продукцію на протязі 7 календарних днів з моменту отримання ним товару.
Згідно із п.5.3 договору за прострочення понад 30 календарних днів покупець сплачує штраф в розмірі 50 % від суми боргу.
Даний договір підписано повноважними представниками сторін без будь яких зауважень.
Згідно з кільцевою довіреністю (додатком № 1 до договору) покупець засвідчила паспортні дані та зразки підписів уповноважених осіб на прийняття товару, а саме: Черняховська І. В. та Черняховський О. Л. (а.с.8).
Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 3323,60 грн, що підтверджується видатковими накладними № Б0000001093 та № Б0000001094 від 19.01.2022 (а.с.9-10), які підписані повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень по кількості та якості товару.
Відповідач частково виконав свої зобов'язання та часткового оплатив отриманий товар на суму 904,86 грн, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 2 від 02.05.2022 (а.с.11), внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 2418,74 грн.
Предметом спору по даній справі є стягнення з відповідача 2418,74 грн заборгованості за поставлений товар, 1209,37 грн штрафу.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 3.3 договору сторони визначили, що покупець проводить розрахунки за отриману продукцію на протязі 7 календарних днів з моменту отримання ним товару.
Матеріалами справи підтверджено отримання відповідачем товару в сумі 2418,74 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.
Що стягнення штрафу в сумі 1209,37 грн, суд зазначає таке.
Згідно із п.5.3 договору за прострочення понад 30 календарних днів покупець сплачує штраф в розмірі 50 % від суми боргу.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (неоплата поставленого товару) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов'язання, або якщо він не виконав зобов'язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.
Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.
З огляду на викладене, суд вважає, що п. 5.3 договору, яким сторони встановили договірну санкцію(штраф) у відсотках від суми неоплаченого товару, не суперечить вимогам чинного законодавства.
Разом з тим, дослідивши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 1209,37 грн, суд зазначає, що вказаний розрахунок є вірним (2418,74 грн*50%), а відповідачем цей розрахунок не оспорено. Відтак, з відповідача підлягає стягненню штраф за прострочення понад 30 календарних днів оплати товару в розмірі 1209,37 грн.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 3628,11 грн, з них 2418,74 грн основного боргу та 1209,37 грн штрафу.
Враховуючи приписи щодо розподілу судових витрат на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, відсутність правових підстав для звільнення відповідача від його сплати, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2481,00 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного виробничого-торгового підприємства «Світязь» (вул.Офіцерська, буд.20-А, м.Луцьк, Волинська область, 43021, код ЄДРПОУ 13364650) 3628,11 грн (три тисячі шістсот двадцять вісім гривень 11 коп.), з них 2418,74 грн основного боргу, 1209,37 грн штрафу та 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 коп.) судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
14.02.2023.
Суддя А. С. Вороняк